На початок жовтня цього року заплановано аукціон із продажу 100% державного пакету акцій АТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія». Стартова ціна продажу - 3 млрд. 900 млн. грн., тобто трохи більше 95 млн. дол.
Для розуміння, мало це чи багато і чи слід продавати цю компанію саме зараз, треба врахувати той факт, що компанія ще донедавна була одним із найбільших у Європі здобувачів та експортерів титанової сировини.
Титан, як відомо, це не лише «метал війни», з якого будуються ракети, літаки, БМП, кораблі та гелікоптери, які вкрай необхідні сьогодні Україні на полі бою. Титан є ще й «металом майбутнього», з якого виготовляються сучасні гаджети, протези, імпланти, зварювальні електроди, пігменти для фарб, турбіни, високоміцні покриття, роботи, космічні апарати та багато інших корисних високотехнологічних речей.
Більше того, між провідними економіками світу зараз триває запекла війна за титан. Американські та європейські виробники титанової продукції відчувають дефіцит сировини і намагаються позбутися залежності від китайського та російського експорту. Вже не перший рік наша країна входить до переліку критичних для економіки США технологій, матеріалів та шляхів постачання, який формує Рада Нацбезпеки США. Очевидно, що в приватизації ОГХК американські та європейські компанії є чи не найбільш зацікавленими сторонами, але ніхто з них не поспішає купувати цей потенційно цікавий актив.
По-перше, американці вже мають негативний досвід співробітництва з Україною. Зокрема, спільно зі спеціалістами Запорізького титано-магнієвого комбінату (ЗТМК) у 2010-х роках було розроблено революційну технологію виробництва металевого титану. Тоді влада Януковича зробила все, щоб убити цей проект на користь росіян і передати комбінат у володіння Дмитру Фірташу.
По-друге, в Україні досі не існує сприятливих умов для ведення глобального капіталомісткого бізнесу, великих інвестицій у виробництво, прозорої експортної та незалежної фінансово-господарської діяльності. Ні для кого не буде новиною, що з великого бізнесу у нас досі харчуються міністри, депутати, чиновники та генерали, а той, що менше, «підгризають» решту, від губернаторів до правоохоронців і контролерів.
По-третє, власне українське чиновництво ніколи не було реально зацікавлене у залученні потужних інвесторів, які не потуратимуть корупції та здатні кардинально змінити існуючі правила гри на ринку. У нас можуть змінюватися максимум персони при владі та навколо влади, але не основи олігархічно-корупційного устрою.
По-четверте, якщо звернути увагу на сам передпродажний профіль ОГХК на сайті «Розорро.продажу», то замість документації щодо фінансово-економічного стану компанії, її боргів, нерухомості, мінеральних запасів тощо. там є лише коротка довідка та фотографії в стилі OLX. Оцінок запасів у системі JORC, якою користуються іноземні інвестори, — ні. Англомовна версія – не працює. Хіба такою має бути презентація для солідного західного інвестора?! Цим яскраво виражене ставлення як до приватизації, і до покупцям.
За що отримує гроші компанія-консультант із приватизації і чим уже два роки займається спеціально призначений за часів правління ОГХК грузинський «реформатор-приватизатор» Д.Каландадзе — невідомо.
По-п'яте і найголовніше, через недбалість, корупційну вмотивованість та зраду інтересів держави ОГХК має проблеми із власними запасами титанової сировини. Ще у 2010-2014 р.р. було підраховано, що Вільногірський ГМК має балансові запаси до 2030 року, а Іршанський ГМК — до 2040 року. На ОГХК це завжди знали та ніколи не заперечували, проте для вирішення цієї проблеми нічого зроблено не було.
Так, у 2021 році після запеклої боротьби із Дмитром Фірташем ОДХК отримала спецдозвіл на розробку Селищанського родовища титанових руд у Житомирській обл. Group DF почала заперечувати це рішення у суді, але новий склад правління ОГХК вже три роки не виявляє жодної юридичної активності у цьому питанні. Родовище має всі шанси бути втраченим для держави.
У липні 2024 року, наступного дня після ухвалення рішення РНБО про 10-річні персональні санкції щодо Д.Фірташа, спеціальний дозвіл на користування надрами Малишевського родовища у Дніпропетровській обл. було продано невідомому на ринку покупцю, який тепер у судовому порядку легалізує свої права та залишить державу ні з чим. Ще раніше, це родовище було незаконно вилучено «Кримським Титаном» Д.Фірташа під час розірвання оренди ВДМК та протиправно переоформлено на дочірню компанію Матронівський ГЗК. За законом, ліцензія мала бути одразу оформлена на ОГХК ще у 2009 році, але досі це питання ніким офіційно не порушувалося.
Тому без повернення у держвласність усіх тих надр, які раніше були незаконно відчужені спритними бізнесменами, — ОГХК разом із її комбінатами-філіями вже зовсім скоро перетвориться на комплекс адмінбудівель із купою металобрухту. Шановні іноземні гравці про це добре знають. Керівництво ФДМ та ОГХК також це розуміє. Тоді навіщо було починати всю цю епопею із приватизацією ОГХК?
Як на мене, відповіді можуть бути кілька. Або підприємство вирішили «добити через приватизацію» на користь конкурентів, як це було із «Запорізьким алюмінієвим комбінатом» та десятками інших великих індустріальних підприємств на початку 2000 років. Або його придбають якісь «босяки» з номінальними європейськими власниками та українським корінням для того, щоб найближчими роками вичавити останні соки з наявних надр та обладнання. Не виключено, що новими власниками стануть офшорні компанії, щоб притримати актив до кінця війни та дочекатися ослаблення міжнародних санкцій, щоб потім знову постачати сировину до Росії. Якихось оптимістичніших варіантів якось не проглядається і очевидно, що керівництво ФДМ це влаштовує.
Інакше навіщо продавати унікальний актив за ціною п'ятизіркового готелю? Невже цю суму не перекриває вартість нерухомого майна підсанкціонованих осіб у розпорядженні АРМА? Або може державі, яка збирається підвищити податки одразу на кількасот мільярдів гривень. вкрай не вистачає саме цих 95 млн. дол.
Як на мене, анонсована приватизація на те й «велика», що, крім залучення чималих коштів, вона має вирішувати ще й стратегічні завдання. У нашому випадку вона повинна відчиняти двері в Україну таким компаніям як американський хімічний гігант Chemours, який уже багато років формує свій ресурсний портфель завдяки продукції ОГХК. Цей підрозділ найбільшої у світі хімічної корпорації DuPont (що створила напалм, кевлар, нейлон, тефлон) працює в автомобілебудуванні, електроніці, будівництві, енергетиці та комунікаціях і може принести не лише фінансові інвестиції, а й нові виробництва, технології, знання, робочі місця, культуру бізнесу та ін. Наявність американських активів у регіонах, які постійно страждають від ворожих обстрілів, лише посилила б наші позиції у питаннях військово-технічної допомоги та передачі нам сучасних озброєнь. Але для цього, знову ж таки, держава має навести лад у надрокористуванні та повернути собі вкрадену. Принаймні взяти він такі зобов'язання.
Треба вже нарешті починати думати про майбутні покоління українців!
