Україна подала заявку до Ради Європи про часткове зупинення дії в країні деяких пунктів Європейської конвенції з прав та свобод людини у зв'язку з воєнним станом.
Йдеться, зокрема, про відміну права розпоряджатися своїм майном, а ще — обмежувати свободу пересування громадян, забороняти проведення мирних зборів, мітингів, ход, демонстрацій та інших масових заходів…
Чи була така заявка подана у лютому-березні 2022 року? Чому напередодні завершення п'ятирічної президентської каденції оприлюднено цей доволі контроверсійний документ? Мимоволі виникає запитання: а чи нормально провести мобілізацію слабо?
Саме час почути вичерпні відповіді на драстичні питання: коли Верховний головнокомандувач разом із міністром оборони та Головнокомандувачем ЗСУ звернуться до народу і скажуть йому гірку правду, що Українська держава перебуває у вкрай загрозливій ситуації? Коли наважаться сказати, що нам потрібна не лише зброя, не лише фінанси, а й люди, які воюватимуть цією зброєю? Чи знайдуть у собі мужність пообіцяти, що передусім їхні родичі, друзі, близькі знайомі вже завтра вирушать до ТЦК та стануть прикладом для тисяч українців, які не наважуються стати на захист Вітчизни?
Лист Андрія Сабіги та заявка до Ради Європи не допоможуть проблемі призову на військову службу. На тлі перманентних корупційних скандалів у державному масштабі складається враження, що влада не хоче воювати, не хоче в ЄС, натомість готується до сепаратних переговорів. Тим часом непрозоро просувається судова реформа, реформа правоохоронної системи, зокрема СБУ.
Ухвалений Верховною Радою закон про мобілізацію нагадує волюнтристський намір перетворити Україну на своєрідний концтабір, де не буде місця мотивованим захисникам-патріотам. Закон має бути не про «відлов» так званих ухилістів, а про мобілізацію всієї державної системи, всієї економіки держави. Мобілізацію насамперед слід починати із системи влади, з держапарату.
У Великій Британії Британії Британії діти членів королівської сім'ї брали участь у світових війнах. Служба армії завжди була традицією для членів британської королівської сім'ї. Так, під час Другої світової війни принцеса Елізабет навчалася на водія та механіка. Нинішнього століття принц Вільям завершив кар'єру льотчика в Королівських військово-повітряних силах. Його брат, принц Гаррі, служив у Афганістані військовим льотчиком.
Ще кілька цікавих прикладів. Майбутня королева Швеції — кронпринцеса Вікторія — три тижні проходила навчання в Міжнародному центрі збройних сил Швеції. Сил. Дочка короля Бельгії Філіпа та королеви Матильди у 2020 році розпочала навчання у Королівській військовій школі.
23-річна принцеса Сальма бинт Абдалла, молодша дочка короля Йорданії Абдалли II, закінчила Королівську військово-повітряну академію у Великій Британії, де свого часу навчалися її батько та старший брат. Вважає, що принцесою буде пізніше, коли виросте.
Не було ухилістів у Фінляндії часів Карла Густава Маннергейма. В Ізраїлі представники політичних еліт, їхні діти першими стають до лав збройних сил. Сини Богдана Хмельницького хоробро захищали Україну від ворогів.
Чи всі діти української «еліти» є мужніми, моральними та патріотичними? Чи всі вони є прикладом патріотичного служіння Батьківщині?
Інформація до роздумів. В Україні налічується 156 тисяч військових пенсіонерів, 150 тисяч поліцейських, десятки тисяч інвалідів МВС-СБУ-прокуратури...
Після злощасного листа за підписом першого заступника Міністра закордонних справ Андрія Сибіги до консульських установ України про тимчасове обмеження консульських послуг буде складно говорити про єдність нашого суспільства, бо вже йдеться про «українців тут» та «українців там» — 650 000 чоловіків, які правдами та неправдами виявилися за межами України. Але це окрема тема. історія.
Маємо добре запам'ятати: минулого більше немає. Майбутнє залежить не лише від нас. Потрібні пасіонарії. А їх критично не вистачає.
Всесвітньо відомий український економіст Михайло Туган-Барановський наголошував: «Не треба забувати, що більшість, народна маса, по суті справи складається з людей середнього рівня, звичайних; історією ж рухають нечисленні провідники людства, люди з винятковим талантом, герої думки та волі».
Справді. Поняття «народ» - фікція. Народ - це насамперед біологічна популяція. Причому популяція неоднорідна - гетерогенна (гомогенні, однорідні бувають тільки мікроби). Це дуже диференційована маса, яка досить легко піддається цілеспрямованій інформаційній обробці.
Психологічне підґрунтя цього безперечного факту чудово описав Анатоль Франс в «Острові пінгвінів»: «Звичайно, в те, що Піро справді вкрав вісімдесят тисяч в'язанок сіна, всі повірили відразу, не вагаючись ні на хвилину. Сумнівів щодо цього не було, бо про цю справу ніхто нічого не знав, а для сумніву потрібні підстави: адже сумніватися безпідставно неможливо, безпідставно можна тільки вірити… Всім хотілося, щоб Піро був винний, а чого хочеться, те й віриться…
Пінгвінський натовп не відав сумнівів; вона повірила, що Піро винен, і ця віра одразу стала однією з найбільших національних святинь, однією з головних заповідей патріотизму... Сімсот родичів Піро не могли спростувати доказів звинувачення, тому що не могли про них дізнатися, а дізнатися про них вони не могли, тому що їх немає. Вина Піро була незаперечна, тому що й заперечувати не було чого. І тому Греток, як справжній художник, із цілком законною гордістю сказав якось генералу Пантері: «Це справа — шедевр: вона зроблена з нічого». Як і справа полковника Романа Червінського.
Незважаючи на війну, чимало «слуг народу» разом із частиною суспільства не розуміють, навіщо українцям цінності Заходу, для чого Україні потрібна культура західного світу. Недостатньо голосно декларувати, що насамперед має змінюватися саме суспільство, що слід знищувати в собі радянськість і похідні від неї — хамство, патерналізм, інфантилізм, безкультур'я, пристосуванство, байдужість, фаталізм, покірність, аморальність, корупцію, жадібність, продажність. Потрібні позитивні приклади влади.
Якщо відчайдушно воюємо проти ворога, то маємо воювати проти нього спільно. Влада і народ мають бути єдиними. Як ніколи. В іншому випадку говоримо один одному «поки що» і розходимося. Але про такий сценарій навіть думати не маємо права — застерігає драматична та трагічна історія української держави.
Робимо висновки. Часу залишилося замало.
