Корупція як шкідливе явище

Українці значно змінилися за два роки війни. Ми набули більш прагматичного підходу до проблем, інакше сприймаємо їх і усвідомлюємо необхідність їх вирішення. Влада також змінилася і змушена функціонувати в режимі воєнного стану вже майже два роки поспіль. Однак, наскільки ці зміни синхронізовані? Як можна покращити співпрацю та взаємодію між усіма нами?

Щоб зрозуміти позиції, на яких зараз перебуває українське суспільство, Transparency International Ukraine за підтримки Проекту USAID «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні» провела соціологічне дослідження очікувань та побоювань українців загалом та у процесі майбутнього відновлення зокрема.

Це вже друге таке наше опитування. У попередньому, проведеному у березні 2023 року, ми багато уваги приділили саме питанню відновлення країни. Цього ж разу він теж залишається у нашому фокусі, але важливішими стали виявлені загальні настрої суспільства, страхи та його здатність до дій, що проявилися наприкінці 2023 року.

Як показало дослідження, загалом на сьогоднішній день суспільство дещо виснажено, речей, які турбують українців, побільшало, а саме це занепокоєння посилилося. Активніше проявляються відчуття втоми, розчарування та розгубленості щодо майбутнього. Чи означає це, що на нас чекає посилення внутрішньої напруги та неминучий негативний сценарій розвитку суспільства? На нашу думку, ні.

Саме запити громадян та поточна діагностика суспільних настроїв важливі для розуміння конкретних рецептів подолання страхів та підвищення якості суспільного діалогу та взаємодії. Як саме це зробити, ми спробували розглянути в нашому матеріалі.

Проблеми сприймаються гостріше, а запит на їхнє рішення зріс.

Як і у березні, сьогодні трьома основними проблемами українці вважають війну (96%), корупцію (88%) та руйнування інфраструктури та житла (82%). Але хоча порядок цих проблем залишився незмінним, їх сприйняття помітно посилилося. Причому страхи війни та руйнувань у листопаді дещо зменшилися проти березня (на 2%), а от корупційні ризики зараз турбують українців на 11% більше . Загалом наведені дані свідчать, що майже кожна згадана у опитувальнику проблема хвилює звичайного українця на 5–10% більше, ніж у березні.

Причин такого сприйняття кілька.  

1. Порушення суспільного договору про доброчесність підходів та спільну боротьбу із зовнішніми та внутрішніми ворогами. Після початку повномасштабного вторгнення склався непроговорений громадський договір, згідно з яким усі сили — і фізичні, і фінансові, і ментальні — спрямовували на боротьбу з російськими загарбниками, спільним ворогом, на якийсь час забули про внутрішні чвари і на тлі зовнішньої агресії відклали роботу над вже відомими внутрішніми проблемами. Було відчуття, що всі схеми, корупційні зловживання, політиканство та чвари залишилися в житті до 24 лютого 2022 року. Однак численні факти порушення цього договору (хабарі, розкрадання гуманітарних та закупівельних засобів, політичні загравання) порушили цей негласний договір та провокують обурення, агресію та запит на громадський контроль.
2. Завищені очікування на 2023 рік. Ще в березні нас активно готували до успіхів (контр)настання, кави в Криму до кінця літа тощо. Але за останні півроку успіхи хоч і були, але не відповідали завищеним очікуванням українців. Відчуття оптимізму, згуртованості, гордості від того, що ми вистояли 2022-го і здобули значні перемоги на полі бою, поступово рухається у бік розчарування через те, що не вдалося 2023-го.
3. Адаптація до життя за умов війни. Понад 70% опитаних зараз вважають, що процеси відновлення економіки та відновлення країни триватимуть до 10 чи більше років. Хоч як це страшно визнавати, українці поступово звикають до життя під час постійних обстрілів та під звуки повітряних тривог. Тому на передній план дедалі більше виступають проблеми економічного життя та добробуту: несправедливість у системі правосуддя (71%), висока вартість життя та зниження доходів (67), відсутність професіоналів у владі (65), міграція та виїзд працездатного населення (62%). Українці відчувають наслідки цих проблем у повсякденному житті та прогнозують ще більш серйозний їхній вплив у майбутньому.

Люди мають високу потребу у досяжних перемогах як над внутрішніми, так і над зовнішніми ворогами. І один із досяжних способів їхнього одержання — боротьба з корупцією як уособленням усього недобропорядного, радянського, закарузлого, проти чого, зокрема, триває війна.

Корупція перетворилася на досяжного ворога

Якщо дивитися на дані про оцінку рівня корупції і натомість читати наші медіа, складається враження, що позитивних практик боротьби з корупцією взагалі немає, що державні кошти, зокрема й міжнародна допомога, витрачаються неефективно, а добропорядні держслужбовці взагалі перевелися. Хоча це так і негаразд одночасно. Тому що медіа звикли дивитися туди, де погано, та не помічати того, що вже добре.

Найгірше, що такі не завжди верифіковані тези масово поширюють не лише на рівні країни, а й у міжнародних ЗМІ, які активно підхоплює російська пропаганда. І так з усіх боків українці чують, що їхня країна тотально корумпована, до того ж до довгої війни у ​​багатьох це може створювати відчуття безвиході.

Чому так відбувається?

З одного боку, є об'єктивні причини — скандали, розкрадання, випадки хабарів і дедалі нові факти про корупцію на різних рівнях. Кричущі випадки розкрадання навіть гуманітарної допомоги, оборонних закупівель, а також багато спроб отримати надвеликі хабарі з боку вищих посадових осіб цього року цілком справедливо обурювали суспільство. Бо про які справедливості та правосуддя взагалі можна говорити, якщо голова Верховного суду України Всеволод Князєв, вважайте, посадова особа одного рівня з президентом чи прем'єр-міністром, отримував хабар у 2,7 млн ​​дол. просто у своєму робочому кабінеті?

З іншого боку, ми маємо і позитивні результати у боротьбі з корупцією, які визнають і на міжнародному рівні. Лише за останній рік кількість підозр у корупції значно збільшилась, що свідчить про активну роботу НАБУ та САП. І все частіше порушувати ці справи стає можливим завдяки викривачам. ВАКС зі свого боку виносить вироки у справах про корупцію, НАЗК нарешті повернули всі функції, прописані для нього в законі, хоча агентство досі має інші недоліки в роботі. І взагалі спроможність антикорупційних органів протягом останніх років помітно зросла, про що ми розповідали у спеціальному дослідженні. Ці та інші успіхи відображені, зокрема, і у звіті Європейської комісії, яка з огляду на наші успіхи рекомендувала розпочати переговори про вступ України до ЄС.

І, як свідчать дані , українці в особистому досвіді безпосередньо з корупцією наразі стикаються значно рідше. На жаль, вся ця позитивна інформація часто втрачається у вирі негативних новин або взагалі сприймається як звичайний піар з боку державних органів. Таким чином, незважаючи на успіхи, запит на ефективну боротьбу з корупцією зростає.

Наприклад, якщо говорити про майбутнє відновлення, то й тут страх потенційної корупції посідає найвищі позиції у переліку. 79% українців бояться відсутності контролю та як наслідок розкрадання коштів чи використання неякісних матеріалів. А ще 75% побоюються повернення корупційних схем щодо відмивання коштів на великих проектах.

Тобто, за відчуттями українців, корупція — це зло саме собою, але на тлі інших тривог у сприйнятті громадян вона стає сукупним уособленням усього зла, несправедливості та проблем, з якими стикається наша країна. Тож на тлі загальної втоми, роздратування та нерозуміння майбутнього хабара та химерні схеми від чиновників стають ще більш руйнівними для нашої країни. Тому наш спільний шанс зараз використовувати боротьбу з корупцією як трамплін. Наприклад, у вже згаданому нами відновленні.

Відновлення — лакмусовий папірець для спроможності держави

Наше дослідження показало, що українці мають свої очікування про те, як саме має відбуватися відновлення країни після війни. Є розуміння, що потрібно врахувати специфіку громад, а також запит на децентралізацію розподілу коштів, прозорість усіх етапів та залучення громадян.

Щодо очікувань українців від процесів майбутнього відновлення, то вони змінили бачення періоду, який може охопити майбутнє відновлення. Якщо у березні 60% опитаних вважали, що відновлення може тривати до десяти і більше років, то вже у листопаді ця кількість зросла до 73%. На цей показник насамперед вплинули темп і перебіг війни, але така зміна настроїв теж свідчить про готовність до більш виваженого діалогу та підходу до розуміння відновлення. Це загалом підкреслює зростання реалізму та прагматизму у суспільних настроях.

Також більшість опитаних вважають, що людям, які втратили житло, потрібно зводити будинки вже зараз (56%), відновлення має базуватися на принципі децентралізації (72%), а готувати її стратегію потрібно вже сьогодні, щоб не гаяти часу (78%).

Але скептицизм і посилення страхів, які ми загалом спостерігали у межах дослідження, виявляються і щодо відновлення. Істотно зросла частка впевнених у тому, що плани відновлення мають враховувати перебіг військових дій (з 11 до 20%).

Якщо ж говорити про загальне враження від існуючих прикладів відновлення, воно часто позитивне. Поточний стан відновлення відповідає або перевищує очікування 46% українців, у той час як ці процеси негативно оцінюють 32% респондентів. Цікаво, що найбільш позитивне сприйняття відновлення спостерігається у північному (50%) та східному (52%) регіонах України, тобто там, де люди відчутно постраждали після повномасштабного вторгнення.

Час також сприяє тому, щоб українці більше залучалися до відновлення та дізнавалися про те, як воно може відбуватися. Наше дослідження показало, що кожен третій дорослий українець знає чи бачив приклади того, що вже було відбудовано. І переважна більшість (74%) задоволені результатом.

Як і у березні–квітні 2023 року, для населення дуже важливо уникати корупції у таких процесах, і для цього людям потрібно, щоб інформація була максимально доступною. Українці вважають надважливим контроль за етапами проведення та якості робіт (75%), над витратами та інформацією про виконавців (73%) і хочуть знати про відповідальних осіб, хоча важливість цього показника значно знизилася — з 78 до 71%.

І тут варто знову повернутися до головного запиту українців щодо відновлення, а саме до підготовки комплексного плану та стратегії таких процесів уже зараз. Причому українці в цьому питанні чекають насамперед на якості результатів. Так 50% опитаних упевнені, що всіх виконавців робіт потрібно обирати конкурентно, натомість 30% вважають за необхідне надання певних переваг українському бізнесу. Зросли й вимоги до виконавців робіт, зокрема у відповідності світовим стандартам контролю якості (63%), репутації (63%) та наявності релевантного досвіду (55%). І, звісно, ​​українці хочуть мати доступ до інформації щодо рівня виконання таких вимог.

Загалом наше дослідження показало: українці розуміють, що під час воєнного стану можна покладатися на владу переважно у питаннях точкового ремонту чи приведення аварійного житла у стан, придатний для проживання. Але не дуже сподіваються, що зможуть відновити втрачений рівень комфорту. Водночас повноцінний розвиток нових житлових районів здається їм реалістичнішим вже після війни.

І хоча громадяни найчастіше позитивно оцінюють програму відновлення, їм не вистачає розуміння того, як вона реалізується. І саме відсутність такого розуміння породжує недовіру.

Отже, майбутнє відновлення стало своєрідним полем, на якому держава протягом наступних років може максимально виявити свою спроможність, відкритість та високі професійні стандарти у боротьбі з корупцією. Але для цього йому потрібно виявити готовність до діалогу, налагодити ефективну комунікацію та дати українцям реальну можливість долучатися до цих процесів. Тим більше що, незважаючи на війну та інколи розчарування, у наших громадян і зараз достатньо сил для такої роботи.

Ресурси на боротьбу є

Хоча з наведених даних може скластися враження, що у багатьох наших співгромадян є апатія та невіра, це зовсім не так. Результати другої хвилі дослідження підтвердили, що наприкінці 2023 року суспільство й надалі демонструє дорослість та готовність жертвувати власними інтересами задля потреб інших.

Наприклад, 17% громадян зазначили, що їхнє майно постраждало від військових дій. І лише 32% з них подавали заявки на компенсації та відшкодування.

Серед тих, хто не подавав, 37% сказали, що на сьогоднішній день держава має більш невідкладні пріоритети для фінансування, а ще 12% вважають, що є люди, які постраждали набагато більше. Хіба це не той самий несподіваний акт підтримки, який насамперед і свідчить про наявність здорового суспільства?

Загальне почуття підтримки в українців також дуже високе: 43% опитаних вказали, що після початку вторгнення отримали певну допомогу, і найбільше таких людей було на сході країни — 88%.

Якщо ж говорити про залучення до відновлення країни, то 36% опитаних вважають за свій обов'язок взяти участь в обговоренні проектів відновлення, а ще 39% помітили, що при можливості приєднаються до таких публічних дискусій.

Водночас, українці повністю усвідомлюють важливість допомоги з боку міжнародних партнерів для того, щоб наша країна досі трималася. Так, 43% українців відзначають вагомий внесок міжнародних донорів у процес відновлення, і найпозитивніші оцінки спостерігаються серед молоді, яка загалом більше обізнана у можливостях співпраці із Заходом та найчастіше долучається до волонтерських проектів.

***
Як бачимо, другий рік повномасштабного вторгнення суспільство завершує у досить складному емоційному стані. Ми спостерігаємо за нестабільною зовнішньополітичною ситуацією, на фронті триває війна на виснаження, а загальний стрес, втома та запит на справедливість лише посилюються.

Отже, не маючи можливості швидко вигнати зі своєї землі агресорів-росіян, ми прагнемо боротися з демонами всередині країни, і головні демони для нас сьогодні корупціонери. Вони є уособленням тих несправедливості та зла, які завдають болю всій країні. А оскільки у цій сфері Україна вже зробила багато, то й перемоги тут цілком досяжні у майбутньому. Чи готова влада робити потрібні кроки у правильному напрямку? Це вже тема іншого дослідження та розмови.

Але важливо пам'ятати, що суспільство змінилося. Риторику комунікації з ним теж треба змінювати: прагматизм, реалістичність, дієвість та діалог — ось ключові комунікаційні завдання влади на всіх рівнях у взаємодії із громадянами своєї країни. І все це має відбуватися за умови реальної боротьби з корупцією.

Щоб нинішня напруга не виливалася в негатив, українській владі варто відгукнутися на запит про конкретну комунікацію, чіткі довгострокові плани та реальне долучення громадян до всіх процесів і насамперед — до відновлення, яке може стати справжнім вікном можливостей для всіх. За майже два роки в українців уже з'явилося відчуття, що війна та відновлення затягнуться. Але вони готові боротися й надалі.

Хоч би якими були суспільні та наші особисті настрої, кожному з нас і всій країні разом необхідно буде їх подолати. І найкращий спосіб зробити це — перетворити нашу точку хитання на точку опори.