Щороку сотні українців, які потребують протезів для кінцівок, мають можливість замовити їх в Україні. Це стосується як поранених бійців, так і цивільних осіб, причому витрати на протези повністю оплачуються державою. Протягом майже десяти років війни на ринок вийшло багато підприємств, що спеціалізуються на виробництві протезів, включаючи високотехнологічні вироби. Однак не всі мають повну інформацію про цю можливість.
Часто поранені чи їхні сім'ї у стані афекту починають збирати кошти на протези. Вони бояться, що не зможуть собі його дозволити самостійно, адже йдеться про сотні тисяч чи мільйонів гривень залежно від складності поранення. Нестача інформації про свої права є одним із найбільших недоліків системи.
На жаль, навіть на такій важливій темі, як протезування поранених бійців, досі намагаються збагатитися шахраї та недобросовісні компанії. Чиновники не поспішають закривати лазівки, які існували роками і досі існують.
Як держава допомагає протезувати поранених бійців, що змінилося в цій системі за останній рік і яких найбільших проблем досі не вирішено?
Як працює система протезування
Особи з інвалідністю мають право на безкоштовне отримання коштів, які допомагають їх реабілітації чи щоденному життю. Перелік таких засобів широкий: колісні крісла, милиці, ортези та протези.
2023 року на це виділили 2,8 млрд грн — удвічі більше, ніж у 2022 році.
За даними Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, в Україні є 60 підприємств, які протезують кінцівки за бюджетні кошти. З них лише сім беруться за складні випадки та протезують засобами підвищеної функціональності.
За останній рік процедуру отримання протезів військовими спростили. Громадські організації «Принцип» та «Протез хаб» розробили для них докладну інструкцію.
Пораненим військовослужбовцям держава виділяє до 2 млн. грн. на одну кінцівку. Якщо потрібно два чи три протези, то покривається вартість усіх. Такої суми достатньо виготовлення якісного, складного і функціонального протеза. Самі протези в Україні не виробляють – їх роблять індивідуально для кожної людини з урахуванням потреб та особливостей тіла. Окремі елементи імпортують.
За останні роки можливостей для отримання якісних протезів в Україні побільшало, каже директор з розвитку та партнерств «Протез хаба» Антоніна Кумка. Ринок розвивається, налагоджуються партнерства з новими постачальниками, фахівці підвищують кваліфікацію та навчаються працювати зі складними випадками.
Щоб отримати високофункціональний протез, пораненому потрібно пройти комісію та підтвердити, що йому потрібен певний тип протезу. Це не забаганка, пояснює Кумка. Якщо людина хоче повернутися до спорту, їй потрібен один протез, інакше «спортивний» протез його лише обмежуватиме.
Процес від подання заяви до отримання протезу займає близько місяця і суттєво відрізняється від порядку, який діяв досі. Раніше по рішення ВВК треба було їхати до шпиталів, більшість з яких не адаптовані до потреб людей з інвалідністю. Наразі такі документи можна отримати у лікарні під час лікування.
Крім того, поранені мали отримати групу інвалідності, для чого мали пройти ще більш бюрократичну медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). Все це займало чимало часу, фізичних та моральних сил. Однак, незважаючи на покращення такого порядку, досі має суттєві недоліки та корупційні ризики.
По-перше, коли поранений знайомиться із переліком підприємств, він отримує десятки назв компаній. Деякі з них домовляються з ЦНАПами чи органами соцзахисту, щоб ті пропонували пораненим їхні послуги не завжди найкращої якості. Недосвідчена людина навіть не знатиме, що її права порушують.
По-друге, каталог допоміжних засобів реабілітації (ВРР) — це сотні складових до протезів різних характеристик, виробників та варіантів цін. Розібратися в ньому — неабияке завдання навіть для людей, які мають відношення до цієї сфери.
По-третє, підприємства можуть дурити поранених при виборі протезів, наприклад, просити доплатити за найкращий виріб. У разі згоди особа доплачує ці кошти до каси фірми, яка й так отримає від держави всю суму за протез.
Зловживання в системі протезування
Кошти на виготовлення та встановлення протезів продовжують розкрадати. Хоча увага до системи протезування значно підвищилася, фірми іноді використовують зухвалі схеми.
Про схеми в системі протезування ЕП розповідали учасники ринку та представники громадських організацій. Рахункова палата проводила відповідні аудити, останній із яких – під час великої війни. Крім того, корупційні ризики в системі протезування аналізувало Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК). Нижче про деякі з них.
Маніпуляції із витратами. Протезування – це соціально важлива послуга, яку оплачує держава. Логічно, що воно має право вимагати, щоб на них компанії не отримували надприбутків. Щоправда, замість регулювати максимальну націнку на протези воно регулює рентабельність підприємств — 5-9%.
При цьому законодавство ніяк не обмежує протезних підприємств в обсягах адміністративних витрат і витрат на збут. Іншими словами, бізнес може штучно завищувати свої витрати, щоб відповідати вимогам щодо рентабельності.
Іноді це призводить до абсурдних ситуацій. Наприклад, одне з підприємств віднесло до витрат на збут ДЗР оплату маркетингових та представницьких послуг за 14 договорами на 10,3 млн. грн. Звісно ж, їх сплатили за рахунок держбюджету.
Компанії-прокладки. Для кожного кошти на реабілітацію держава встановлює максимально допустиму вартість, яку готова сплатити. Із цим є кілька проблем.
По-перше, коди коштів не співпадають із міжнародними стандартами ISO 9999. Тобто державі складно визначати, якою може бути максимальна ціна протеза.
По-друге, гранична вартість, яку встановлює Мінсоцполітики, надто висока. Це дозволяє протезним підприємствам штучно завищувати ціни. Компанія може купувати кошти через низку посередників. На кожному етапі ціна ДЗР зростає, іноді — у 2,5 рази, порівняно з початковою ціною виробника.
Обман та заміна деталей. Іноді протезні підприємства обіцяють людині, що його виріб міститиме одні деталі, але встановлює менш технологічні та дешевші.
«Найдорожча річ у протезі — колінний суглоб. Є механічні суглоби, а є електронні. Ми виявляли випадки, коли людині видають протез із механічним суглобом, але списують електронний. Різниця між ними – сотні тисяч гривень, які підприємству оплачує держава», – каже в. о. голови Рахункової палати Андрій Майснер.
Мертві душі. Найбільш кричущі випадки - оформлення ДЗР для покійників.
Одне з підприємств внесло неправдиві відомості до актів приймання та передачі робіт та «забезпечило» протезами померлих людей на 8 млн грн.
Держава не відстежує, що відбувається із засобами реабілітації після смерті людей. За законом такі ДЗР мають повертатися виробникам. Деякі їх можна розібрати, а деталі використовуватиме виготовлення тимчасових протезів.
Це стало можливим тому, що Мінсоцполітики майже не контролює якість надання послуг протезними підприємствами. Органи соціального захисту протягом останніх 2,5 року не анкетували людей, які отримали ДЗР.
Іноді відсутність зворотний зв'язок призводить до того, що підприємства витрачають ресурси марно. Особам з інвалідністю надають протези неналежної якості, виготовлені без урахування їх антропометричних даних. Ці вироби неможливо використовувати, але держава все одно оплачує їхнє виготовлення.
Незважаючи на велику кількість порушень, які допускають протезні підприємства, обслуговуючи людей з інвалідністю, у судовому реєстрі майже не знайти згадок про такі випадки. Як правило, люди з інвалідністю не знають, що їхні права порушують та не звертаються до правоохоронних органів за допомогою.
За порушеннями, виявленими Рахунковою палатою під час останнього аудиту, також не було відкрито провадження. «Довести порушення складно. Винні дзвонять одержувачам ДЗР та «полюбовно» вирішують питання. Люди не розуміють, що від дій непокараних підприємців страждатимуть інші особи», — каже Майснер.
Що потрібно зробити?
Проблеми людей з інвалідністю часто залишалися в сірій зоні. Таких людей рідко можна побачити у містах чи селах, адже вулиці не пристосовані для їхнього пересування. Зрештою, увага держави до вирішення проблем у системі протезування недостатня навіть після початку війни в 2014 році.
Як наслідок, у велику війну система протезування увійшла не готовою, забюрократизованою та з великою кількістю зловживань, чого не помічають чиновники. Більше того, після 24 лютого 2022 року уряд забрав у учасників боїв право на безкоштовне отримання високотехнологічних протезів нижніх кінцівок. Виправили таку службову недбалість лише у жовтні 2023 року.
У липні 2022 року Мінсоцполітики вирішило дерегулювати цей ринок. Там позбулися надмірного контролю за протезними підприємствами, ліквідувавши комісію, яка здійснювала виїзні перевірки.
Проте таке покращення мало свою ціну: зараз держава може компенсувати підприємству не лише вартість протезу, а й, наприклад, рекламні послуги. Механізму, який би дозволив контролювати, за що держава платить, не існує.
Через хронічну нестачу уваги держави до потреб осіб з інвалідністю в Україні спостерігається гострий дефіцит фахівців. Протези часто виготовляють та встановлюють люди без відповідної освіти, проте з великим досвідом роботи.
Проблеми із кваліфікацією кадрів іноді вирішують громадські організації. «Ми побачили, що критично не вистачає фахівців із протезування верхніх кінцівок. Ми взяли п'ятьох фахівців з різних областей відправили їх на двотижневе підвищення кваліфікації до Швеції. Вони повернулися і процес пішов», — згадує Кумко.
Щоправда, точковими рішеннями навряд чи можна досягти системних змін. Без кардинальних кроків буде важко справлятися зі стрімким зростанням кількості людей з ампутаціями. Таким людям потрібно не лише збирати та встановлювати протези, а й проводити реабілітацію та час від часу обслуговувати вироби.
Хоча війна з Росією триває майже десять років, в Україні лише напередодні запустили навчальні програми для протезистів у кількох вишах. Також Мінсоцполітики зробило запит на державне замовлення на ці спеціальності.
Державне замовлення на відповідні професії вирішить кілька проблем. Зокрема, на такі спеціальності могли б піти навчатись ветерани чи люди, які самі пережили ампутацію. Таким чином, держава могла б не тільки покращити якість надання послуг протезування, а й працевлаштувати осіб з інвалідністю.
Ще одна проблема – відсутність в Україні виробництва високотехнологічних протезів. Підприємства можуть збирати штучні кінцівки із деталей, які замовлять за кордоном. Як показує практика, часто ці деталі завозяться через посередників і поки виріб у дорозі, його ціна зростає у кілька разів.
На жаль, через велику війну в Україні сформувався один із найбільших у світі ринків штучних кінцівок. Навіть після завершення бойових дій попит на протезування та обслуговування протезів залишатиметься на високому рівні з огляду на масштаби мінування на сході та півдні країни.
Провідні світові виробники ДЗР зацікавлені у роботі в Україні, проте військові ризики можуть стримувати їхній вихід на ринок. Замість залучення таких інвестицій державні інститути намагаються зберегти статус-кво, щоб завезення складових протезів далі відбувалося за непрозорими схемами.
