Колишній головком ЗСУ Валерій Залужний та екс-секретар РНБО Олексій Данилов після своїх відставок поїдуть за кордон займатися дипломатією.
Це звична практика для України, і останніми роками вона стала масовою. Разом із Залужним та Даниловим лише в Європі 10 посольств очолюють некадрові дипломати. Для порівняння, вихідців із системи МЗС на чолі посольств – 26.
Кадрові та некадрові
Наразі більшість українських посольств та представництв при міжнародних організаціях у Європі очолюють кадрові дипломати. Представники системи МЗС очолювали 26 посольств у країнах Старого світу. Серед них слід виділити дипломатів з величезним досвідом та знаннями як Олексій Макєєв у Німеччині, Марина Михайленко у Португалії та Сергій Погорельцев в Іспанії.
Поза системою МЗС України представляють 8 осіб – в Азербайджані, Болгарії, Ватикані, Латвії, Словенії, Франції, Швейцарії, а також у Представництві України при міжнародних організаціях у Відні. Ще двоє готуються очолити посольства.
Хоча процедуру призначення послом Валерія Залужного у Велику Британію лише запустили, сам екс-главком активно готується до нової роботи. Його кілька разів бачили у Дипломатичній Академії. Це навчальний заклад, який веде, зокрема, перепідготовку людей з інших сфер для роботи в дипломатії.
А ось Олексій Данилов поки що відпочиває після роботи в РНБО. Про його призначення у Кишиневі домовились особисто президенти України та Молдови. Як розповіли «Апострофу» інформовані джерела, Данилов мав вибір, але він сам обрав варіант із Молдовою. І хоча статусність нового посла – позитивний сигнал для наших сусідів, треба розуміти, що у Кишиневі – непростий рік виборів та спроба реваншу проросійських сил. Тому там побоюються, щоб новий посол не вийшов за межі пристойності. Як відомо, Данилов у своїх оцінках за словом у кишеню не лізе.
Принаймні частину призначень біля посольства можна сприймати як синекуру. Це поняття з'явилося ще в Середньовіччі і означає добре оплачувану посаду, яка не потребує особливо напруженої роботи, значних зусиль, незважаючи на видимість діяльності.
За попередніх президентів такі призначення робили останніми місяцями каденції, щоб влаштувати вірних соратників або для фактичного виходу на пенсію. Зараз у цій категорії «дипломатів» стає більше тих, кого звільнили з найвищих посад. У таких випадках мета призначення – нейтралізувати потенційного опозиціонера, адже колишні члени команди знають надто багато чутливої інформації. З іншого боку, трапляються випадки, коли такі посли справді стають ефективними на своїх посадах.
Колишній міністр оборони Андрій Таран вирушив до Словенії незабаром після звільнення – у травні 2022 року. У цій маленькій країні між Італією та Хорватією новий посол активно працює. Соцмережі посольства повні звітів про зустрічі з іншими дипломатами та різноманітні дискусії з безпеки.
Також, судячи зі сторінки посольства, активність у Швейцарії виявляє колишня генеральна прокурорка Ірина Венедиктова. Її призначили послом у листопаді 2022 року.
Юрія Гусєва, колишнього голову «Укроборонпрому», було призначено послом до Азербайджану нещодавно – 22 лютого. Для початку роботи йому ще належить вручити вірчі грамоти Президенту Азербайджану.
Окрема історія з колишньою заступником міністра закордонних справ Еміне Джапаровою. Хоча і з профільною освітою, вона розпочинала кар'єру як журналістка, згодом була заступником міністра інформаційної політики і лише 2020 року прийшла до команди Дмитра Кулеби. З 22 лютого – Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні. Нагадаємо, у цьому місті розташовані штаб-квартири ОБСЄ, МАГАТЕ, а також ще кількох спеціалізованих організацій, тому посада важлива і потребує не лише навичок дипломата. Втім, зважаючи на чутки про те, що Джапарова в березні народила дитину від «приватівського» олігарха Геннадія Боголюбова, який є компаньйоном Ігоря Коломойського, реальні мотиви призначення викликають питання.
За іншими напрямками
Деякі з послів мають специфічну компетенцію у сфері, яка є важливою для відносин з конкретною країною. Наприклад, посол у Ватикані "Батько Томоса" Андрій Юраш. До призначення він довгий час був директором департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту та відіграв важливу роль у наданні автокефалії для Православної церкви України.
У Латвії посольство очолює Анатолій Куцевол. Раніше він працював у міністерстві економіки, а також урядовому офісі євроінтеграції, неурядових організаціях та у секретаріаті Кабміну. Тому він має принаймні уявлення про роботу дипломатів.
А ось призначення Олесі Ілащук до Болгарії свого часу викликало справжній скандал у ЗМІ. На той момент вона не мала ні досвіду ні в дипломатії, ні на державній службі. А ще Олеся Ілащук позиціонувала себе як психотерапевт та сексолог. Втім, за даними редакції, її роботою в МЗС задоволено. Щоправда, тут значна заслуга поряд із Ілащуком та першим секретарем посольства Олегом Мисливцем, кадровим дипломатом.
У Франції з 2020 року Україну представляє Вадим Омельченко. До призначення послом він очолював аналітичний центр «Інститут Горшеніна», двічі працював радником голови Верховної Ради, а також у 2000-2006 рр. був віце-президентом корпорації «Інтерпайп». Тому пов'язаний із олігархом Віктором Пінчуком, а також з одним із екс-чиновників часів Януковича, підприємцем Сергієм Тігіпком. Саме з бізнес-зв'язками Омельченка через Тігіпка пов'язували призначення послом до Франції. Ще 1996 року Тігіпко сприяв тому, щоб французький гігант Lafarge купив ВАТ «Миколаївцемент». Сам Омельченко перед призначенням тривалий час проживав у Ніцці.
Порожні крісла
Багато дипломатичних представництв України працюють взагалі без послів. На момент підготовки матеріалу посольства без голів були у 9 європейських країнах. Це Бельгія, Білорусь, Вірменія, Греція, Грузія, Норвегія, Угорщина, Чехія та Росія.
Іноді така ситуація зумовлена війною – тримати послів у Росії та Білорусії немає сенсу. А також недружньою політикою держав щодо України. Ситуацію з такими посольствами ілюструють слова міністра закордонних справ Дмитра Кулеби щодо комунікацій із Тбілісі. Ще у лютому минулого року він заявив, що призначення посла перебуває на фінальній стадії, але «коли він поїде до Грузії, це буде питання політичного моменту».
Схожа ситуація у Вірменії. З ряду причин ця країна стала заручником Росії та підтримувала політику Кремля щодо України. І лише останнім часом почала відвертатися від Москви. Отже, повноцінного посла в Єревані ми не маємо з 2021 року. Останнім послом України у Вірменії був Іван Кулеба, батько нинішнього міністра.
У Чехію, за даними Апострофа, посла вже знайшли. Туди має поїхати дипломат, який працює в іншій важливій для нас країні. Затримка пов'язані з пошуком заміни йому.
Також існують проблеми із призначенням посла в Угорщині. Кандидатуру шукали довго і нарешті знайшли. Медійний військовослужбовець із Закарпаття, зі знанням угорської мови. Проте все зупинила несподівана проблема – як звільнити мобілізованого з військової служби. У схожому випадку Валерія Залужного просто комісували, але у випадку з потенційним послом цей варіант не підійшов: він відмовився йти з ЗСУ за такою сірою схемою.
Загалом у Європі ситуація з послами відносно непогана. Зрештою, це завжди був престижний напрямок. Набагато більший кадровий голод в Азії, Латинській Америці і особливо в Африці. Незважаючи на те, що Україна планує там збільшити кількість посольств, найчастіше саме відсутність фахівців є проблемою.
Натомість слід враховувати, що в дипломатії багато, але далеко не все залежить від роботи посла. Так, є приклади, коли дипломати справді змінювали позицію країни щодо підтримки України. Є випадки, коли в країнах немає посла роками, а комунікація йде безпосередньо через Офіс Президента. І таких випадків останнім часом стає більше…
