Я був дуже скептично налаштований щодо діяльності Артема Ситника – першого директора НАБУ. Вже неодноразово наголошував, що не вірю у моральні гідності слідчих прокуратури. Особливо цей скепсис виріс після корупційного скандалу, до якого потрапив пан Ситник.
За рішенням суду він навіть був внесений до «Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні чи пов'язані з корупцією правопорушення». Але Україна перша і, мабуть, єдина держава у світі, в якій особа, яка скоїла корупційне правопорушення, і це було визнано судом, продовжила керувати головним антикорупційним інститутом.
До речі, наші «грантові борці з корупцією» не бачили у цьому нічого абсурдного.
Але, як там кажуть, ми ще шкодуватимемо з приводу Артема Ситника, бо на його місце було призначено особу, зовсім не чужу керівництву Офісу президента України. І діє воно принаймні поки що в унісон з тими, завдяки кому отримало свою посаду.
Тому навряд чи нас мають дивувати нові та нові кроки посадових осіб НАБУ, які викликають сумніви щодо їхньої відповідності моралі та взагалі норм Кримінально-процесуального кодексу.
У цьому контексті події, що відбуваються навколо кримінальної історії, пов'язаної з тим, що державна «Укренерго» постачала ТОВ «Юнайтед Енерджі», не чужій пану Коломойському, електроенергію, а потім зробила все, щоб не отримати від неї оплату, у мене особисто не подиву не викликає. Є лише співчуття та повага до голови правління банку «Альянс» пані Фролової, яку НАБУ хоче перетворити на цап-відбувайла за відмову цього банку-гаранта платити за відверто злочинні дії керівництва державної компанії.
Коментуючи цю історію, вже зазначав, що спроба НАБУ зробити саме Юлію Фролову головною винною пов'язана з бажанням відвести відповідальність за пограбування держави від осіб, які стоять за ТОВ «Юнайтед Енерджі», та від голови правління «Укренерго», за яким досі навіть не провели офіційні процесуальні дії у вигляді допиту та визначення статусу у цій кримінальній справі. Свідка чи підозрюваного. Що, на мою думку, теж не дивно.
Враховуючи таку логіку, не дивує, що зараз НАБУ вимагає від суддів, які розглядають в апеляційній інстанції позов «Укренерго» до банку «Альянс», залучення НАБУ як третя особа на стороні «Укренерго».
НАБУ лізе у господарський процес, порушуючи, до того ж, норми Господарського процесуального кодексу, щоб мати можливість тиснути на суддів та отримати вигідне рішення, оскільки законних аргументів у НАБУ не лишилося — закон на боці банку «Альянс».
Це бажання тиску НАБУ на суддів цілком зрозуміле, бо якщо Північний апеляційний господарський суд винесе рішення на користь банку, тоді винних за неповернення державної компанії «Укренерго» 1,7 млрд грн доведеться шукати саме серед її керівництва та одного олігарха, який, незважаючи на що залишається одним з головних бенефіціарів нинішньої влади. А саме цього керівництво НАБУ зовсім не бажає.
Абсурдність ситуації доповнюється тим, що саме за клопотанням НАБУ ВАКС заарештував 657 млн. грн. на рахунках ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» (перерахованих з рахунків ТОВ «Юнайтед Енерджі») з метою подальшої конфіскації на користь «Укренерго».
Цим клопотанням НАБУ прямо визнає той факт, що шкода завдана саме неправомірними діями ПрАТ «НЕК «Укренерго». І водночас саме на боці правопорушників НАБУ чомусь намагається приєднатися до процесу. Чим, окрім бажання «відмазати» керівництво «Укренерго» (яке було співучасником пограбування державних коштів, могло його неодноразово зупинити, але не робило цього) та повісити провину на стрілочника-банку, можна пояснити такі дії?
Хоча питань до керівника «Укренерго» більше, ніж достатньо. Наприклад, чому вони допустили пограбування держави з боку компанії, пов'язаної з Коломойським, до речі – далеко не вперше. Наприклад, має бути питання, чому «Укренерго» з 2020 року почала продавати цій компанії електроенергію із «дисконтом».
Також слід не забувати, що є кримінальні справи, пов'язані з державним «Енергоатомом» та «Центренерго» та також з компаніями Коломойського, де жодного банку немає, а держава так само пограбована.
При цьому два топ-менеджери «Укренерго» (Кондрашов та Вишневський), які були технічними виконавцями схеми, не ховаючись, перебувають за межами України, і НАБУ нічого не робить, щоб їх повернути чи хоча б допитати, натомість намагається продавити суддів, щоб отримати необхідне йому рішення.
Тобто ми бачимо системне пограбування державних компаній, але при цьому НАБУ намагається повісити всі ці кримінальні угоди на «стрілочників», виводячи з-під удару керівників, які були призначені як «зрозумілі» Коломойському менеджери.
Бо тоді неминуче постає питання тих, хто і з якою метою сприяв їхньому призначенню. Але саме цього робити керівник НАБУ не бажає.
Взагалі, західні партнери розраховували, що створений за їхньої підтримки орган боротиметься з корупцією, а не кришуватиме її. Але в таких випадках завжди постає питання щодо наявності політичної волі керівників держави боротися з корупцією, а не очолювати її.
