Чому банки саботують видачу пільгових позик виробникам зброї, яка вкрай необхідна ЗСУ

Виробники зброї для ЗСУ потребують оборотних коштів, але банки не поспішають їх кредитувати чи роблять це на загальних для бізнесу умовах. Без вирішення цієї проблеми постачання на фронт не збільшиться.

Оборонні компанії потребують додаткового фінансування для своєчасного відвантаження зброї на фронт, подолання форс-мажорних ситуацій та швидкої розробки нової техніки, яка вкрай потрібна Збройним Силам України.

Проте пільгового кредитування для виробників військової техніки в Україні немає. На відміну від аграріїв та енергетиків, оборонна сфера кредитується на загальних умовах із високими відсотковими ставками чи шукає кошти в інших місцях.

Неможливість взяти дешевий кредит у банку гальмує розвиток оборонних компаній у розпал технічних перегонів із Російською Федерацією.

Дискусія щодо створення програм пільгового кредитування для виробників озброєнь ведеться з 2023 року. Тоді прем'єр-міністр Денис Шмигаль говорив про можливість включити оборонні компанії до державної програми "5-7-9%", а голова Нацбанку Андрій Пишний навіть включив їх у стратегію розвитку кредитування.

Хоча банки демонструють високі показники ліквідності та відносно великі прибутки, масового кредитування оборонної промисловості досі немає. Востаннє впровадження відповідних пільгових програм влада анонсувала у березні 2024 року, але, за даними джерел ЕП, рішення застрягло в уряді.

Навіщо оборонним компаніям кредити

Для виробництва зброї компанія має спочатку отримати аванс на закупівлю компонентів. Зазвичай державні замовники – Міноборони, Держспецзв'язку, Нацгвардія та інші – пропонують передоплату у розмірі 50-80% від суми контракту.

Враховуючи розмір дірки у держбюджеті, вибивати високі аванси від держави вдається не всім. Також через брак коштів можуть виникати форс-мажори із фінансуванням. ЕП відомо про випадок, коли одне із відомств через брак грошей суттєво зменшило розмір авансу вже після підписання великого контракту.

Оскільки авансів не завжди вистачає на закупівлю компонентів, оборонним компаніям доводиться шукати фінансового плеча.

Потреба залучення додаткових грошей зберігається після виконання контракту. Справа в тому, що з виробниками озброєнь в Україні укладаються здебільшого короткі контракти, як правило – у рамках бюджетного року. Тобто компанія до грудня відвантажує продукцію, а потім кілька місяців наступного року чекає на перерозподіл бюджету та укладання нових річних угод.

Під час контрактного затишшя підприємства відправляють робітників у простій. Щоб підтримувати виробництво компанії змушені шукати гроші на виплату зарплат або перебиватися невеликими замовленнями від військових частин.

Є витрати, які не прописані у державних контрактах та які фінансуються з кишені виробника: створення прототипів, випробування та випуск передсерійних партій.

Наприклад, розробка бронеавтомобіля компанії Inguar коштувала 700 тис дол, а НВО "Практика" витрачає на конструювання нового бронетранспортера мільйони доларів. За даними опитаних ЕП компаній, вартість розробки "машинного зору" для FPV-дронів коштує сотні тисяч доларів.

Відновлення цехів після ракетних чи шахівних ударів, релокація підприємств, закупівля генераторів та палива теж лягають на плечі виробників. В “Українській бронетехніці” розповіли ЕП, що у безперебійне забезпечення електрикою ливарного підприємства потрібно інвестувати 500 тис дол.

Для фінансування цих витрат виробники, за логікою, мають звертатися до банків. Однак для оборонних компаній не існує пільгових умов кредитування, тож вони стикаються з купою проблем. Наприклад, одному з виробників банк запропонував позику під невигідні 17% річних, а іншому відмовив через військові ризики.

Тому потреба в оборотних коштах військові підприємства в основному покривають зі своїх прибутків, які могли б інвестувати у розвиток виробництв та нові розробки.

“Пільгові кредити спростили б життя. Ми б оптимізували структуру поставок, знизили б собівартість, швидше масштабували б виробництво”, – каже Олексій Бабенко, засновник компанії VYRIY, яка виробляє високотехнологічні дрони.

“У періоди між державними контрактами беремо прямі замовлення від військових частин, але вони купують лише готовий товар. Один із підрозділів готовий купити у нас дронів на 20 мільйонів гривень, але вільних операційних засобів для їхнього виробництва зараз немає. Якби була можливість взяти кредит, ми зайняли б гроші під цей проект”, – додає директор ISR Defence Владислав Алексєєнко.

Чому банки не кредитують оборону

Говорити, що банки не кредитують оборонно-промисловий комплекс (ОПК), не можна. Наприклад, банк "Південний" у 2023 році прокредитував оборонні компанії на 415 млн грн, а за першу половину 2024 видав їм позик ще на 315 млн грн. Кредитний портфель підприємств ОПК в Ощадбанку 2023 року становив 6 млрд грн, а цього року може зрости до 12 млрд грн.

Інші системні банки, до яких зверталася ЕП, або не мають у кредитних портфелях оборонних підприємств, або відмовилися називати обсяги такого кредитування. Нацбанк не веде агрегованої статистики щодо сфер банківського кредитування.

Водночас озвучені банками цифри – лише крапля у морі потреб ОПК під час війни. Здається, що оборонні підприємства та банки не знаходять спільної мови, хоча останні отримують рекордні прибутки та мають вільні сотні мільярдів гривень.

Банки стали чи не найприбутковішим бізнесом в Україні завдяки вільній ліквідності, яку вони не спрямовують ні на фінансування державних витрат через купівлю облігацій, ні на кредитування економіки. Проте банки вкладають ці кошти в депозитні сертифікати НБУ під 13-16% річних.

Не дивно, що монетарна політика Нацбанку викликає чимало критики, зокрема, серед колишніх керівників центробанку. Сам НБУ на цю критику традиційно відповідає потребі підтримувати фінансову стабільність. Направити всі свої вільні кошти на кредитування ОПК банки не можуть з кількох причин.

По-перше, джерело цих грошей – залишки на поточних рахунках бізнесу та населення. Іншими словами, банк повинен мати до них постійний доступ у разі, якщо клієнти захочуть зняти кошти зі своїх рахунків. Навіть якщо всі банки надішлють гроші з депозитних сертифікатів на кредити, то надмірна ліквідність банківської системи не зникне, а перерозподілиться між банками.

По-друге, до банків висуваються жорсткі вимоги щодо структури їх активів, адже вони керують коштами вкладників. За нормативами НБУ, для збереження стійкості банк має диверсифікувати інвестиції: не вкладати усі кошти у кредитування одного сектора чи придбання одного типу цінних паперів.

Відповідальність перед вкладниками та нагляд з боку регулятора роблять банки вкрай обережними у наданні позик. Саме тому при видачі кредитів вони вимагають у позичальників застави та додаткових гарантій повернення грошей.

При цьому банки не вважають ОПК ризиковим сектором для кредитування і виставляють до оборонних компаній ті ж вимоги, що і до інших бізнесів.

“Для нас клієнт, який працює в оборонно-промисловому секторі, не відрізняється від клієнта, який займається, наприклад, роздрібною торгівлею. Критерії ті самі: прийнятна кредитоспроможність та детальний аналіз діяльності”, – пояснює заступник голови правління Sense Bank Олена Зубченко.

У тому, що обсяги кредитування оборонної промисловості недостатні, банки частково звинувачують самих зброярів, називаючи їх “молодими та інфантильними” компаніями, які не мають досвіду взаємодії з банками.

“Часто це компанії, які тільки недавно запустили виробництво, виготовили якусь кількість зброї та отримали перші контракти від Міноборони. Іноді вони навіть не мають фінансової звітності, яку вони могли б показати банку, щоб підтвердити свою платоспроможність”, – каже ЕП топ-менеджер одного з державних банків.

За його словами, поширена причина відмови у наданні кредитів зброярам – завищені очікування. Так, позичальник, який виробляв тисячу дронів, хотів отримати кредит на 0,5 млн дол. для випуску мільйона дронів на рік, але не пояснив, як він це робитиме. Серед інших причин відмови – невисока ділова репутація компанії чи її власника, відсутність контрактів з Міноборони чи навіть підтверджень, що зброю, яку вони виробляють, допущено до експлуатації.

Як наростити кредитування галузі

Проблеми з отриманням кредитів мають не тільки оборонні стартапи. З ними зіштовхуються і зрілі виробники. Насамперед, на заваді стає питання застави.

“Навіть великі оборонні компанії не мають заставного майна, щоб брати кредити для фінансування мільярдних контрактів. Як правило, майно оцінюють із дисконтом 50%. Вироблену продукцію банки у заставу не беруть, бо не знають, що з нею робити”, – розповідає директор НВО “Практика” Юлія Висоцька.

Часткове рішення для невеликих приватних виробників виявили в уряді.

Приватні компанії з виручкою до 50 мільйонів євро на рік можуть отримати банківське фінансування за допомогою механізму державних портфельних гарантій. Приватні компанії ОПК можуть залучити до 100 мільйонів гривень із покриттям до 80% обсягу кредитної угоди державною портфельною гарантією”, – каже заступник голови правління Ощадбанку Юрій Каціон.

Він додає, що на решту 20% кредиту позичальник може надати банку поруку власника, виробничу лінію або інше майно. На жаль, багато зброярів не знають про такі можливості, тому не звертаються за кредитами, каже банкір.

Проблему застави міг би частково вирішити факторинг - можливість виробника продавати банку зобов'язання держави за договором. Тоді позичальник вже зараз отримує кошти на виробництво товарів, а банк – право коштом, які держава заплатить виробнику у майбутньому. Проте зараз такі операції неможливі.

“По-перше, у чинних нормативно-правових актах відсутні положення та роз'яснення, що регламентують порядок розгляду та прийому органами казначейства бюджетних зобов'язань розпорядників коштів, які мають виплачуватись на користь особи, відмінної від особи контрагента за контрактом.

По-друге, органи казначейства не мають інструкцій чи роз'яснень щодо можливості зміни реквізитів оплати за зареєстрованими бюджетними зобов'язаннями та здійснення оплати на іншого суб'єкта (третій особі)”, – пояснює перший заступник голови правління банку “Південний” Максим Цимбал.

Ще одна перешкода у кредитуванні оборонних підприємств – терміновість контрактів, що впливає на терміновість кредитів. Банки бояться давати виробнику кошти на термін більше року, тому що не впевнені, що наступного бюджетного періоду компанія матиме замовлення від держави.

“Необхідно запровадити практику довгострокових контрактів на оборонну продукцію, щоб виробники могли залучати кошти не лише на виробництво поточної продукції, а й інвестувати у розвиток на довгостроковій основі. Є практика країн НАТО, де угоди укладаються на три-п'ять років, а іноді й на більш тривалі періоди”, – додає Цимбал.

Сприятиме кредитування та дозвіл на експорт озброєнь, додають банкіри. Наразі покупець зброї в Україні один – держава. Отже, обсяги виробництва та обороти зброярів залежать від платоспроможності та потреб уряду. У таких умовах кредитування стає ризиковим, адже позичальник не зможе продати свій товар у разі різкого просідання попиту, наприклад, якщо закінчиться війна.

Дозвіл на експорт озброєнь збільшить кількість покупців. Більше того, вона може позитивно вплинути на платоспроможність самих виробників, адже вони вже зараз здатні виробляти набагато більше зброї, ніж її може купити держава.

Нарешті, банківське кредитування залишається занадто дорогим. Великі банки готові кредитувати виробників зброї під 15-17%. Виходом із цієї ситуації могла б стати державна програма компенсації відсоткових ставок на кшталт “5-7-9%”.

Мінстратегпром готує рішення

У травні Верховна Рада ухвалила законопроект, завдяки якому Мінстратегпром зможе компенсувати банкам відсоткові ставки за кредитами, які вони нададуть зброярам. Таким чином, відкрився шлях до введення для ОПК програми, схожої на “5-7-9%”. Виробники зброї отримають кредити під низький відсоток, а держава компенсує банкам різницю між ринковою та пільговою ставками.

Втім, рішення парламенту – лише перший крок, уряд ще має розробити правила та механізми. У Мінстратегпромі ЕП розповіли, що робота над програмою продовжується і відомство повідомить, як тільки вона буде готова до запуску.

У березні видання Forbes писало, що нова постанова мала запрацювати ще навесні. Рішення немає й досі. Схоже, розробка механізму потребує ретельного узгодження з відомствами і виявилася складнішою, ніж очікувалося.