Проект довгострокових зобов'язань ЄС. Що він означає для України?

На саміті Євросоюзу, що проходить цими днями, глава європейської дипломатії Жозеп Боррель представить лідерам країн проект довгострокових зобов'язань ЄС перед Україною в секторі безпеки і оборони.

За інформацією DT.UA, зміст документа в цілому відповідає пунктам , раніше оприлюдненим агентством Bloomberg. Серед іншого вони передбачають довгостроковий механізм військової допомоги Україні; забезпечення підготовки українських солдатів; співробітництво з українською оборонною промисловістю; підтримку зусиль з ядерної безпеки; сприяння розмінуванню; обмін розвідданими та супутниковими знімками; розвиток кіберпотенціалу; допомога у реалізації програм реформ тощо.

Після того, як документ отримає політичну підтримку на саміті Європейської ради, він стане доповненням до подібних двосторонніх домовленостей Києва з окремими країнами — членами Європейського Союзу — Німеччиною, Італією, Францією.

З кінця літа заступник голови офісу президента Ігор Жовква проводить переговори з представниками країн «Великої сімки» щодо двосторонніх угод про надання нашій країні комплексної військової та економічної допомоги. Ця робота ведеться ОП в рамках запропонованої Заходом довгострокової «стратегії дикобразу» щодо стримування Росії, яку з подачі західних партнерів наша країна намагається реалізувати на період до вступу до НАТО та можливого заморожування війни з РФ.

У Києві ці угоди називають «про гарантії безпеки». Ще кілька місяців тому в українській столиці очікували, що перші з них будуть підписані наприкінці цього року. Тепер уже ясно, що цієї мети не буде досягнуто. Тому в ВП ставлять собі новий орієнтир підписати перші документи до 24 лютого. Але виникають сумніви, що і до цієї дати Володимир Зеленський зможе підписати хоча б один документ: за словами поінформованих співрозмовників DT.UA, складається враження, що ніхто не хоче бути першим. Усі озираються на Сполучені Штати, а у Вашингтоні не поспішають».

Проте перші драфти вже підготовлені. При цьому, як стверджують джерела DT.UA, поки що невідомо, як будуть називатися документи, що готуються — угодами (як наполягає українська сторона) або спільними деклараціями (позиція наших партнерів). Щодо змісту, то тексти будуть однотипними, але не ідентичними: у них декларується довгострокова допомога Україні у питаннях безпеки та оборони, фінансова, економічна та технічна підтримка, сприяння євроінтеграції.

Ці документи, що готуються за змістом, перегукуються з вищезгаданим проектом довгострокових зобов'язань Євросоюзу в секторі безпеки та оборони.

Зокрема, передбачається забезпечення підготовки та тренування українських збройних сил; поглиблення співпраці з українським ОПК; посилення здатності України протистояти кібер- та гібридним загрозам; підтримка реформ оборонного сектора; обмін розвідданими; допомога з розмінування. Партнери також декларують участь у відновленні України, зокрема, критично важливої ​​та соціальної інфраструктури. При цьому вони намагаються наголосити на участі у відновленні нашої країни після завершення війни , що не влаштовує Київ.

Незважаючи на наполегливість української сторони, наші партнери старанно уникають вживання у документах слова «гарантії» (guarantees). У цьому лише деякі їх використовують слово «зобов'язання» (commitments). І точно, в документі немає зобов'язання підписантів відправляти в Україну солдатів для захисту від Росії. Тому, хоча Банкова постійно називає ці документи «угодами про гарантії безпеки», вони не мають нічого спільного з гарантіями, що передбачають взаємну оборону, а лише передбачають зміцнення обороноздатності України, що має підвищити для Росії ціну агресії.

Як зазначив у коментарі DT.UA, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка Захар Тропін, «у міжнародному праві не має значення, як називається документ, — «гарантії», «договір», «меморандум» чи «спільна декларація». Важливим є його зміст, формулювання положень. Для того, щоб такий документ забезпечував безпеку України, він має містити конкретні зобов'язання сторін та способи забезпечення їх виконання».

Але це лише один бік проблеми майбутніх угод. Інша – наявність у лідерів політичної волі виконувати підписані домовленості. Тому що якщо вона відсутня, то сторони не виконуватимуть своїх зобов'язань, навіть якщо в договорі буде прописано взаємну оборону.

Наприклад, зафіксоване у статті 6 Будапештського меморандуму зобов'язання країн-підписантів провести консультації, так і не було виконане Лондоном та Вашингтоном, незважаючи на зусилля навесні минулого року: партнери просто проігнорували наше звернення. А на тлі вторгнення Росії в Україну останніми роками зростають сумніви, що лідери країн-членів НАТО погодяться застосувати статтю 5 Вашингтонського договору для захисту від російської агресії навіть країн Балтії.

Зважаючи на все, наші партнери мають намір брати на себе якнайменше зобов'язань. І в міру підготовки документ вихолощується, набуваючи все більш загальних формулювань. За інформацією DT.UA, у нинішніх проектах, що обговорюються, немає чітких зобов'язань надати Україні військове обладнання, техніку, снаряди. Хоча українська сторона наполягає на фіксації у документі матеріальної та технічної допомоги Збройним Силам України, наші партнери обмежуються лише загальними фразами про підтримку в оснащенні.

Також невідомо, чи буде у майбутніх документах передбачено механізм кризових консультацій України з країнами-підписантами.

Тому, коли офіс президента згадує «незлим, тихим словом» Будапештський меморандум за відсутність у ньому дієвих гарантій безпеки, Банкова одночасно сама заганяє себе в пастку, постійно називаючи проекти, що обговорюються, «угодами про гарантії безпеки». Продаючи українцям товар під чужим лейблом, ВП хоч і відтягує розчарування у наших громадян, але вирощує у них хибні очікування. Згодом це боляче вдарить по репутації української влади і негативно позначиться на рейтингу Зеленського.