П'ять ключових викликів для України у 2024 році у контексті опору російській навали

Наприкінці 2023 року російські окупанти продовжували ведення наступальних дій на низці ділянок на Сході та Півдні України, намагаючись перехопити ініціативу та маючи на меті змусити Сили оборони України перейти до стратегічної оборони по всій лінії бойового зіткнення.

Майже безперервний тиск на Авдіївку чимось скидався на кінець 2022 року, коли ідея захоплення московськими окупантами Бахмута перетворилася на нав'язливу хворобливу мантру кремлівського диктатора і почала ланцюговою реакцією передаватися до угруповань в Україні, до кожного загарбника.

У грудні відчутно змінилася путінська риторика - у бік цинічних і сардонічних висловлювань, у нього побільшало впевненості на тлі вдалої мобілізації настроїв у РФ, мовчазної готовності вмирати на фронті переважної більшості мобілізованих і до певної міри вдалим крокам з переведення економіки РФ на військові рельєф.

Аналіз поточної ситуації на російсько-українському фронті, а ще більше аналіз подій на міжнародній сцені, яка стала головним місцем баталій російсько-української війни, дозволяє зробити висновки щодо ключових викликів на 2024 рік.

Перший віце-президент Національної академії наук України, академік Володимир Горбулін та директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, виділили п'ять найвагоміших викликів, які, на їхній погляд, безпосередньо пов'язані з долею України та української нації – вони перераховуються та коротко обґрунтовуються в ієрархічному порядку – від найнебезпечніших до таких, які спрямовані на забезпечення майбутньої держави, у тому числі в ході можливого тривалого протистояння.

Перший. Послідовність допомоги західних партнерів у забезпеченні стійкості української держави.

Фактично з початку жовтня 2023 року почалася політична криза в США, яка призвела до тяжких наслідків наприкінці року.

Конгрес США не зміг до кінця 2023 року прийняти зовнішню допомогу на суму 110,5 мільярда доларів, з яких 61 мільярд доларів було передбачено безпосередньо для України. Як сама затримка допомоги, так і зростання ризику повної відмови Конгресу від надання допомоги має для України екзистенційне значення та може вплинути на перебіг війни. До того ж, ЄС також виникли труднощі із затвердженням допомоги для України – об'єднання не погодило виділення пакету допомоги у 50 мільярдів євро внаслідок блокування рішення главою угорського уряду Орбана.

Наприкінці грудня 2023 року було оприлюднено підрахунками Інституту світової економіки Кільського університету[1], згідно з якими обсяг нової обіцяної західної допомоги Україні скоротився майже на 90% порівняно з 2022 роком. Вже в грудні українські війська зіткнулися з нестачею артилерійських снарядів і згорнули деякі військові операції через брак іноземної допомоги.

Коли в середині грудня на допомогу Україні у Вашингтона залишався лише 1 мільярд доларів, Європа на тлі американської кризи почала відчутне нарощування зусиль для компенсації. І вже станом на початок грудня 2023 року 29 країн надали більше допомоги до своїх фінансових можливостей, ніж США – загальний обсяг підтримки США вже не був домінантним, 55% усієї допомоги Україні загалом надали не зі США. Деякі з європейських партнерів зробили дуже важливі кроки.

Зокрема, Німеччина зобов'язалася у 2024 році збільшити військову допомогу з 4 до 8 мільярдів євро і, серед іншого, поставити Україні майже 200 тисяч артилерійських снарядів – це п'ята частина зобов'язань з боєприпасів усього ЄС (!). Великобританія також не зменшить військову допомогу Україні у 2024 році, а навпаки, переведе її на багаторічну основу.

Також ряд відносно невеликих країн зробили потужні внески. Скажімо, Нідерланди підтвердили плани передати Україні перші 18 винищувачів обіцяних винищувачів F-16 на початку 2024 року (безпосередня передача розглядалася навіть до кінця 2023 року). До того ж Нідерланди готують на 2024 рік допомоги на суму 2 мільярди євро. Подібні кроки були зроблені й іншими країнами, наприклад Фінляндія заявила про виділення допомоги в 1,6 мільярда євро.

І все ж велике питання, чи здатні країни Європи повністю забезпечити своєчасне поповнення оборонного потенціалу України у разі відмови США. З різних заяв та оцінок можна створити правдиву панораму того, що відбувається, і того, що може статися.

Грудень 2023 року був місяцем найвищої температури, коли різні експерти чи медіа вираховували скільки здатна протриматися Україна без допомоги Заходу. Багато публікацій були адресовані західним політикам як стимулювання правильних рішень, проте ситуація справді виглядала дуже суперечливою. Напевно, типовим матеріалом можна назвати висновок редакції CNN, яка посилалася на неназваних західних чиновників: Україна може програти війну до літа 2024 року, якщо США не нададуть додаткової допомоги.

До того ж розмову про допомогу Україні неможливо вести без згадки, що Києву потрібна не лише допомога зброєю. 74% оборонних витрат на 2024 рік передбачали виплати грошового утримання особовому складу та інші соціальні витрати – без цих асигнувань практично неможливо вести успішну війну. Це добре усвідомлювали спеціалісти. Про те, що Україна здатна протриматися без фінансової допомоги лише кілька місяців, заявила у грудні глава Міжнародного валютного фонду Крісталіна Георгієва – вона ж і закликала союзників України якнайшвидше розблокувати десятки мільярдів доларів для Києва.

Тож питання допомоги, як і її якості (змісту пакетів, які мають містити більш технологічну зброю та боєприпаси), залишається головним чинником стійкості нації та стримування такого потужного супротивника, яким залишається ядерна Росія.

Другий. Здатність до мобілізації українського суспільства.

Тему мобілізації президент Зеленський під час своєї прес-конференції 19 грудня назвав "дуже чутливою". Небезпідставно. Без відданості та патріотизму людей, свідомого згуртування всієї нації навколо боротьби зі смертельно небезпечним ворогом виграти війну неможливо. Згідно з президентом, військові мають намір мобілізувати до армії близько 450 – 500 тисяч осіб, не виключено зниження призовного віку до 25 років.

Ця тема главі держави вкрай неприємна – непопулярні рішення завжди б'ють за політичним рейтингом. Напевно тому, під час своєї прес-конференції 19 грудня він був змушений говорити про мобілізацію досить розлого, посилаючи м'яч своєї риторики військовим (напевно, військовому командуванню), уряду та суспільству (коли йшлося про можливість законодавчого врегулювання). мобілізації жінок та зниження віку до 25 років) – виглядало як зондування настроїв суспільства, а не як гірке визнання проблеми Верховним Головнокомандувачем.

Намір глави держави перекласти відповідальність за важкі рішення на виконавчу та законодавчу владу лише наголосив на небезпеці самого виклику державі. А тема настільки неприємна, що депутатам від провладної фракції “Слуга народу” керівництвом було рекомендовано уникати коментарів щодо внесеного Кабміном до ВРУ законопроекту щодо вдосконалення мобілізації та військового обліку, а всі питання слід переадресовувати військовому командуванню.

Такий підхід змусив головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного вперше з моменту його призначення на посаду провести 26 грудня вже свою прес-конференцію, під час якої він чітко окреслив повноваження Генштабу у площині формування рішень щодо мобілізації та конкретних цифр потреб: “Військове командування жодного запиту не робило на якісь там цифри.

Військове командування продовжує виконувати функцію захисту держави і, відповідно, формує свої запити. Це робиться на постійній основі, а якимось окремим форматом, заходом на Кабінет міністрів чи на Верховну Раду ми не здійснюємо. Щодо цієї цифри, ми її сформували на наступний рік, вона, звичайно, враховує покриття поточного комплекту, формування нових військових частин, а також прогнозування наших втрат, які ми можемо зазнати у 2024 році.

Озвучувати цифри щодо кожного з цих показників я не можу. Це військова таємниця”[11]. Генерал додав, що Генштаб не має права законодавчої ініціативи, тому жодних документів уряду не подавав. А також заявив про здатність військового командування забезпечити підготовку 10 бригад, що певною мірою відображає очікування військового командування щодо обсягу мобілізації.

Командування СВ ЗСУ в останні дні року визначилося із категоріями громадян для мобілізації. Але навіть за умов законодавчого нормування всіх спірних питань мобілізації реалізувати це завдання буде непросто.

З одного боку, військові вже відверто повідомили про проблеми, що є на фронті, з людьми, вірніше, з кількістю особового складу армії. "Добровольці закінчилися" - резюмував авторитетний генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко в останні дні грудня 2023 року, при цьому "Україні необхідне поповнення на фронті, інакше країна ризикує програти війну за незалежність".

Набиратиму необхідну кількість протягом 2024 року, заспокійливо пояснив ситуацію секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данилов. Всі ці заяви, як і зміст ПЗУ, свідчать про відчутне зниження мотивації та необхідність заходів щодо її посилення. Абсолютно справедливим та необхідним стало питання чуйного нормування всіх питань мобілізації – у бік жорсткіших підходів до комплектування та формування військ.

Однак далеко не лише це. Потрібно вирішити ще цілу низку питань, починаючи від підготовки мобілізованих (і термінів, і змісту, і організації цього процесу) до більш чіткого та жорсткого управління використанням персоналу (особового складу). Питання управління згадане через наявний у військах волюнтаризм, коли старший командир передає частину людей підрозділи, який формується, навчається, перебуває на етапі відпрацювання злагодженості, в інші підрозділи.

Таким чином, нівелюється поточна робота командирів, порушується психологічна атмосфера, руйнується плановість. Це створює умови певної недовіри, як раніше було в Силах територіальної оборони, частина бійців яких могли легко “виривати” з підрозділу та передавати іншим – як наданий особовий склад. Тут також питання відповідальності командирів за надані підрозділи чи наданий особовий склад (останнє слід викорінювати з практики управління військами).

Незважаючи на те, що з 30 грудня 2022 року українців за кордоном зобов'язали ставати на військовий облік у дипломатичних установах, особливих позитивних змін протягом року не відбулося. Влада цілком резонно почала вдаватися до більш рішучих кроків, у тому числі шукати людей для мобілізації у спортивних залах та ресторанах.

У зв'язку з погіршенням ситуації навколо мобілізації член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Вадим Івченко заявив, що українцям за кордоном, які не стали на військовий облік, можуть обмежити надання консульських та банківських послуг. За його словами, всі чоловіки мають отримати, скажімо, картку військового обліку і повинні пройти “переідентифікацію в ТЦК” – або це народний депутат, або це чиновник, або це будь-яка інша “броньована” особа.

До цих намірів владі було б надзвичайно важливо не забути про українських багатіїв із так званого “батальйону Монако” – у сенсі залучення їх та їх ресурсів, з відповідним законодавчим визначенням заходів щодо них, від блокування фінансових активів до конфіскацій на користь війни.

У зв'язку з погіршенням ситуації навколо мобілізації член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Вадим Івченко заявив, що українцям за кордоном, які не стали на військовий облік, можуть обмежити надання консульських та банківських послуг. За його словами, всі чоловіки мають отримати, скажімо, картку військового обліку і повинні пройти “переідентифікацію в ТЦК” – або це народний депутат, або це чиновник, або це будь-яка інша “броньована” особа.

До цих намірів владі було б надзвичайно важливо не забути про українських багатіїв із так званого “батальйону Монако” – у сенсі залучення їх та їх ресурсів, з відповідним законодавчим визначенням заходів щодо них, від блокування фінансових активів до конфіскацій на користь війни.

Здається, що ЗПУ саме у такому вигляді не перетвориться на закон, проте створилися всі умови для зазначеного діалогу, який утворює рамки справедливої ​​мобілізації. Тому що, з одного боку, внаслідок складної ситуації на фронті не можна зволікати з поповненням особового складу армії, а з іншого, не можна допустити ситуації, що мала місце раніше.

Зокрема, щоб частина людей гинула у важких боях, а інша частина водночас безтурботно відпочивала у недешевих ресторанах. Як не можна допустити відсутність серед мобілізованих дітей та родичів представників влади – такий перекіс у реалізації рішення напевно призведе до різко негативних настроїв у суспільстві щодо жорстких заходів мобілізації.

Владі в цей час просто необхідно продемонструвати, що питання мобілізації стосується всього суспільства. Ще більше, ніж відпочинок серед війни, суспільство та експертне середовище турбують втручання політиків та чиновників у роботу військового командування. Безвідповідальні заяви про очікувані результати наступу, а потім ще більш руйнівні оцінки самого наступу, сприяють поділу суспільства та створенню прецеденту зниження довіри до влади.

Останнім намагаються скористатися інформаційні та пропагандистські структури ворога – проведенням масштабних ІПЗГ. Саме тому ще більше, ніж закон, потрібна чесна та відверта дискусія влади з народом – з припиненням поділу суспільства на “касту недоторканних” та інших. Слід визнати, що партія влади “Слуга народу” та оточення глави держави протягом глобальної війни 2022 – 2023 років себе відчутно скомпрометували (це вже спровокувало численні публікації та передачі), власне тому відбувається істотне падіння рейтингу президента Зеленського.

Але питання зовсім не про рейтинги, а про безпосереднє і реальне ставлення вітчизняного політикуму до мобілізації, мотивації та єдності суспільства в украй важкий для країни час. Для перемоги у війні потрібні передусім люди, компетентні та мотивовані. У цьому контексті стає очевидним, що без перезавантаження влади, без змін щодо глави держави до свого оточення важко уявити значні позитивні зміни в суспільстві, і як наслідок, результативність мобілізації. Оскільки рівень напруги суспільства можна оцінити наприкінці 2023 року дуже високий.

Третій. Здатність України перевести економіку на військові рейки та перенести центр тяжіння у переозброєнні всередину країни.

Звичайно, не йдеться про пряме суперництво з Росією у питаннях нарощування оборонного потенціалу – можливості двох держав непорівнянні. Однак різке збільшення виробництв хоча б за декількома найчутливішими позиціями – ракетами, різноманітними дронами (БАК, НРК, МРК), РЕБ – може забезпечити виживання країни на деякий час, так само, як і продемонструвати партнерам на Заході приклад виняткової стійкості нації.

Вже з'явилися певні заяви та вагомі рішення, які насамперед свідчать про повне розуміння владою цього виклику та готовність діяти. Однак потреба часу – діяти невідкладно, системно та безперервно. І головне, відсунувши все, що не стосується війни та протистояння з ворогом – різні забудови, дорогі та сумнівні серіали, вражаюче особисте збагачення та інвестиції представників чинної влади у цінні маєтки.

Дуже важлива технологічна, промислова та ресурсна мобілізація. Наприклад, військові вже визначилися, що FPV-дронами частково покриватимуть у 2024 році ймовірну нестачу артилерійських снарядів. У цьому контексті заява президента Зеленського про намір у 2024 році виготовить один мільйон FPV-дронів є не лише своєчасною, а й необхідною для підтримки життєдіяльності армії.

Однак для цього Україні потрібно майже на 67% збільшити виробництво FPV-дронів – це не можна виконати за помахом чарівної палички. Крім визначення компаній-виконавців, потрібні величезні фінансові ресурси. Фахівці вже зробили приблизні підрахунки: якщо взяти умовну ціну самого FPV дрону (без урахування боєприпасів або, наприклад, нічних камер) у 500 доларів, то на 1 млн. знадобиться 500 мільйонів доларів.

При цьому в держбюджеті на 2024 рік на закупівлю всіх типів дронів передбачено 43 мільярди гривень (міністр з питань стратегічної промисловості України Камишин доповнив главу держави таким повідомленням: у 2024 році, крім FPV-дронів, Україна збирається виготовити понад 10 тисяч ударних дронів середньої дальності, а також більше тисячі дронів з дальністю поразки 1000 км, Україна також має понад 50 державних та приватних компаній, що займаються виробництвом боєприпасів для безпілотників). Тому на таке "дронове" завдання потрібно коштів більше, ніж на порядок запланованих. А крім безпілотників ще є питання розвитку ракет, засобів РЕБ та іншого.

Де знайти ресурси – питання неабияке і надзвичайно гостре. Крім прямої допомоги, яка загальмувалась, можуть бути й інші джерела. Так, США вже розпочали термінові переговори щодо використання заморожених російських грошей. На Заході заморожені кошти російського центрального банку оцінюються у кругленьку суму – більш ніж 300 мільярдів доларів. Однак отримати такі засоби – це велика, копітка робота, результат якої точно не буде миттєвим.

Цілком очевидна необхідність зробити ревізію всіх інших витрат. Фахівці-економісти вказують, що у 2022 році Україна витратила на війну приблизно 20% ВВП, у 2023 році витрати зросли приблизно на 30% ВВП. Скажімо, Росія спланувала на 2024 витрати близько 40% ВВП. Але під час Другої світової війни картина витрат була дещо іншою: у 1942-43 роках Великобританія витрачала 52 – 55 % ВВП, Німеччина – 64 – 70 % ВВП, СРСР – понад 60 % ВВП. Отже, цілком очевидно, що ми ще не наблизилися до пікових витрат на війну. Між іншим, фахівці наполягають, що тільки за рахунок збільшення податків фінансувати війну неможливо, одночасно необхідне обмеження споживання та припинення незаконного витоку капіталу.

Уряд України віддає перевагу зовнішнім запозиченням, тоді як економісти як цікавий приклад наводять досвід Британії у внутрішніх запозиченнях у воєнні часи, коли дефіцит бюджету більш ніж удвічі перевищив видатки. При цьому головним джерелом покриття дефіциту – до 70% – були довгострокові позики. Усього за роки війни довгострокові позики Британії перевищили 10 мільярдів фунтів стерлінгів, з яких лише близько трьох мільярдів станом на 1945 були зовнішніми, інші – внутрішніми.

Тобто головним фінансовим джерелом війни для Британії ставали самі заможні британці. Згадують два важливі чинники: держава наполегливо переконувала населення у необхідності заощаджень – на тлі реальних обмежень здійснювати витрати. Іншими словами, неможливо було б британським суддям і парламентарям, як українським, здійснювати цінні закупівлі, інвестувати в нерухомість та цінне “рухоме” майно.

У цьому контексті було б цікаво дізнатися, чи готові найбагатші українці (наприклад, Рінат Ахметов, Петро Порошенко чи Віктор Пінчук) позичити державі частину власних коштів на військові витрати? А депутати та представники “золотого” оточення президента Зеленського?

До речі, питання це далеко не лише до багатіїв, адже не показовим є факт закупівлі у 2022 році населенням України іноземної валюти на 10 мільярдів доларів, а у 2023 році цей показник може збільшитися дуже суттєво. Фінансисти наводять дані академіка Данилишина про те, що на руках у населення на середину 2023 року було 115 мільярдів доларів. На думку згаданих економістів, позика в українців може збільшитись з 700 мільйонів доларів станом на кінець 2023 року до 20-40 мільярдів доларів.

На жаль, ще одне з потужних джерел – ленд-ліз, – Україна фактично проігнорувала, сподіваючись на допомогу, яку не треба буде повертати (хоча багато з ленд-лізу, зокрема втрачену під час боїв техніку, так само навряд чи треба було б повертати. – це предмет юридичних підходів під час підготовки угоди).

Все це створює умови для певного перегляду, вдосконалення політики отримання фінансових ресурсів.

Четвертий. Здатність України максимально вдало використати для переозброєння можливості військово-технічного співробітництва, у тому числі у рамках двосторонніх угод про гарантії безпеки.

Про потенціал військово-технічного співробітництва ми вже говорили чимало, зокрема, згадкою реалізації та перспектив конкретних проектів з іноземними державами чи світовими компаніями. Серед іншого, це питання має ще й прихований ефект – зокрема, прихід в Україну специфічних “військових бізнесів” не лише відкриє доступ до нових технологій та стимулюватиме побудову “захищених” підприємств (це відпрацьовувалося і раніше, наприклад, у Дніпрі Дніпровський машинобудівний завод) будувався з “декількома поверхами вниз”, під землю), але може зав'язати світові компанії на український ринок.

Так уже тривалий час робиться по відношенню до країн Центральної та Східної Європи. І якщо, скажімо, про Польщу розмов в інформаційному просторі дуже багато, то про Угорщину знають далеко не всі. На тлі впертості уряду Орбана та блокування ним інтересів України (практично на користь РФ) бізнес Західної Європи не нехтує такими можливостями.

Приклади для України не зайві. У середині грудня німецький оборонний концерн Rheinmetall в рамках європейської програми протиповітряної та протиракетної оборони SkyShield підписав контракт з Угорщиною на концептуальну розробку нової системи протиповітряної оборони на суму в 30 мільйонів євро – йдеться про створення модифікації баштової системи протиповітряної оборони Skyranger 30 для інтеграції. піхоти сімейства Lynx.

А трохи раніше уряд Угорщини підписав контракт з Rheinmetall угодою на розробку основного бойового танка на основі новітнього прототипу Panther KF51 EVO на суму (розробки та доведення до серійного випуску) 288 мільйонів євро.

Ці приклади обрано для доказу, що намічений Україною шлях пройшли або проходять і ті країни, які фактично не мають власного ОПК, або значно поступаються Україні. Але ж Україна – унікальна країна! І сильна наука, і міцний ОПК, і сильна присутність на світовому ринку озброєнь, та й сама широкомасштабна війна, що зробила країну сильним ринком. Сам прихід бізнесів уже стає частиною гарантій безпеки, оскільки робляться кроки щодо його захисту.

Головними пунктами станом на початок 2024 року є початок реалізації проектів ВТС (що свідчить, що справа зрушила від заяв про наміри у бік практичної площини) та готовність певної кількості країн включити питання ВТС та технологічного обміну до відповідних документів, які вже отримали умовну назву – "Гарантії безпеки".

Україна у 2023 році вже була на межі реалізації двох потужних проектів із США – про спільне виробництво на українській території 155-мм снарядів та проект виробництва систем протиповітряної оборони “FrankenSAM” (дозволить поєднувати сучасні ракети “земля-повітря” з пусковими установками радянських часів) .

Істотні зрушення відбулися 2023 року з Британією та Німеччиною. З Британією заплановано укладання 10-річного пакту (меморандуму) про безпеку, в рамках якого можуть значно посилитися військово-морські можливості України, зокрема, можна буде певною мірою контролювати Чорне море. Британський оборонний гігант BAE Systems та AMS Integrated Solutions Ltd вже підписали угоду щодо обслуговування артилерійських систем британської розробки, а саме гаубиць M777, M119/L119, а також самохідних артилерійських систем L-131 (AS-90), а також з обслуговування та ремонту інших країн.

На підприємстві в Україні працюватимуть українські фахівці, що стане першим кроком до інтеграції ОПК до західного промислового простору. Ще у жовтні 2023 року Rheinmetall та “Українська оборонна промисловість” створили спільне підприємство, тому з 2024 року відбуватиметься наповнення ВТС змістом – після освоєння технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів має настати етап виготовлення броньованих транспортних машин Fuchs.

Такі ж проекти до раніше згаданих угод розпочинаються зі Швецією (укладено угоду зі шведським оборонним гігантом Saab, який виробляє літаки Gripen та ПТРК NLAW, гранатомети Carl Gustaf, РЛС Giraffe), Францією (ДП “Антонов” та французька компанія Turgis&Gaillard підписали бойового дрону Aarok MALE), Естонією (з компанією Milrem Robotics спільно виготовлятимуть роботизовані машини THeMIS Combat) та іншими.

Головне – усвідомити, що західний світ налаштований просувати проекти step-by-step, від найпростіших до надскладних та високотехнологічних. Наприклад, це добре видно з повідомлень німецької компанії Rheinmetall, яка заявляє про спільне виробництво легкої бронетехніки не найновішої модифікації, як БТР Fuchs. Потім, очевидно, компанія запропонує спільне виробництво танка (хоча вже зараз укладено угоду про спільне виробництво нового танка з Угорщиною). І вже потім ми зможемо перейти до новітніх систем, як комплекс ППО Skynex.

До того ж відбувається робота над розробкою гарантій безпеки для України з боку її партнерів, метою яких є створення надійної системи посилення оборонних можливостей України для забезпечення її, а відповідно і загальноєвропейської безпеки. ЄС працює над проектом довгострокових зобов'язань перед Україною у секторі безпеки та оборони – рамковий документ, який, серед іншого, включає обмін розвідданими, співробітництво у сфері ОПК, тренування українських військових, допомога у реалізації євроінтеграційних реформ та ін. Цей документ має стати доповненням до двосторонніх домовленостям України щодо гарантій з окремими членами ЄС. Крім того, Україна проводить переговори з представниками Великої сімки щодо угод про військову та економічну допомогу.

Але як мають виглядати гарантії безпеки для України, щоб вони були не декларативною акцією, а реальним дієвим інструментом? Повноцінна гарантія безпеки України – це її членство у НАТО. Оскільки зараз цей варіант нереалістичний, з'явилася ініціатива відпрацювання гарантій безпеки для України з метою забезпечення її стійкості та здатності відбивати агресію до того моменту, коли Україна набуде бажаного членства. Ідея гарантій безпеки має полягати у перетворенні України на настільки сильну державу, яка перевершує противника, що це забезпечило б ситуацію, коли подальша агресія проти України неможлива. Їхнім ключовим аспектом має бути чітке визначення гарантами матеріальної та технічної допомоги та інтегрування їх ОПК з українською.

Модель гарантій безпеки для Ізраїлю є показовою у цьому контексті. Це саме той формат, який був би прийнятним для України. Ізраїль не лише щорічно отримував понад 3 млрд дол. допомоги від США, а й вів із ними спільні розробки. Результати такої кооперації використовуються як в Ізраїлі, так і США. Яскравим прикладом є система протиракетної оборони Arrow. Використовуючи таку модель, Україна стала б не лише розробником передового озброєння разом із провідними країнами, а й учасником постачання. Окрім підвищення обороноздатності, технологічний розвиток та виробництво озброєння сприяли б економічному розвитку України. А міцна економіка є одним із чинників зміцнення безпеки.

Отримання військових технологій від партнерів є ключовим компонентом гарантій безпеки України. Наприклад, для ефективного відображення російської навали Україна критично потребує ракет далекого радіусу дії, які ні США, ні Німеччина не погоджуються передавати. Україна самостійно розвиває свою ракетну програму та має потужності для виробництва. Отримання необхідних технологій від партнерів дозволило б Україні самій виготовляти такі ракети.

Так само з технологіями створення потужних дронів оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів, новітніх систем протиповітряної оборони, сучасних боєприпасів та ін. виробництв. І Україна вже реалізує спільні проекти, які можуть стати початковим елементом гарантів. Наразі ми маємо проміжні рішення, які мають трансформуватися у системне рішення, закріплене в угодах про гарантії безпеки.

Важливим є не тільки зміст, а й форма гарантій безпеки. Вкрай важливо, щоб вони не тільки містили чітко визначені дані про зміст допомоги, але й були юридично оформлені із зафіксованими зобов'язаннями та затверджені парламентами країн-гарантів, щоб у разі зміни влади чи політичного курсу в тій чи іншій країні надані гарантії продовжували виконуватися.

Наприклад, угода про гарантії безпеки з боку Франції може бути підготовлена ​​до кінця року. Проте є певні нюанси, які роблять його неприйнятним для України. По-перше, Франція не визначає чітких зобов'язань і не фіксує жодних цифр щодо надання підтримки. По-друге, угода не збирається стверджувати в парламенті, що автоматично перетворює її на декларацію про наміри. Приклад зміни влади у Словаччині та Нідерландах доводить, як кардинально може змінитися політика надання військової допомоги.

Надання гарантій безпеки Україні вигідне насамперед самим гарантам. Україна має значний досвід та матеріальну базу для розробки та виробництва зброї. Окрім того, вона працює на світовому ринку озброєння. Тому спільний розвиток ОПК був би не просто інвестицією у розвиток потужностей України, а взаємовигідною співпрацею.

Крім того, Україна фактично захищає східний фланг НАТО і платить за це кров'ю своїх людей. Тому надання гарантій безпеки Україні – це, перш за все, забезпечення власної безпеки для країн Європи. Це важливо з огляду на агресивні наміри Росії щодо країн Балтії чи Східної Європи. За словами керівника польської спецслужби, Росія буде готова напасти на країни НАТО вже через три роки. Ми ж припускаємо таку готовність Росії вже за два-два з половиною роки. Коли ми говоримо про гарантії безпеки, не йдеться про те, щоби європейці зі зброєю в руках захищали Україну. Йдеться про те, щоб вони надали Україні можливість захиститися, і таким чином Україна де-факто захищатиме і Європу.

П'ятий. Здатність України максимально мобілізувати науку задля досягнення технологічних переваг над ворогом.

Цей виклик більший, ніж інші, спрямований у майбутнє. Але він несе надзвичайну смислову вагу, бо йдеться про забезпечення тривалого протистояння з ворожою Росією, де, напевно, зростатимуть реваншистські настрої. Цей виклик зберігає вагу навіть за умов такого “гіркого” для нації сценарію як заморожування конфлікту. Тому що, зрозуміло, збереження злочинного путінського режиму означає лише одне – його це означає дати РФ час відновити військовий потенціал.

Забезпечення тривалого протистояння із противником можливе лише за умови усвідомлення, як відбувається технологічне оновлення на фронті. У цьому сенсі для України надзвичайно важливим є прискорення розробок зброї на нових фізичних засадах – РЕБ, електромагнітної та лазерної зброї, систем прискореної обробки інформації та передачі даних. І ще багато чого, що може не тільки відповідати філософії - зробити армію "швидшою, точнішою і потужнішою". Але ще й малопомітною зброєю, яка використовує проти ворога, принципи дії якої він не здатний зрозуміти.

Здається доречним навести точний приклад, як самі військові на фронті бачать технологічні зміни. Ось думка командира 2-го штурмового батальйону 3-ї ОШБр Дмитра Кухарчука: “Вони почали набагато частіше використовувати безпілотні літальні апарати як для розвідки, так і для вогневої поразки. Літають роями. Війна переходить до нової технологічної фази і перетворилася на війну дронів. Я можу зробити припущення… зараз БПЛА – на вершині використання.

Надалі, думаю, просто як з нашого, так і з їхнього боку почнеться стрімкий розвиток засобів радіоелектронної боротьби, і на певному моменті це буде зупинено або не матиме такого великого значення – тобто ми повернемося до класичної війни”. Цілком чітке та доречне бачення. Можливо, за винятком останньої фрази про “повернення до класичної війни”, тому що технологічний розвиток настільки стрімкий, що обов'язково з'явиться щось нове. І так буде постійно: противник адаптується до змін нашої тактики, постійно шукає нові прийоми та способи ведення бойових дій – те саме робимо і ми.

Ось деякі аргументи, які стосуються цього виклику. Поки ми тільки сподіваємося на спільне виробництво з Rheinmetall сучасного комплексу ППО Skynex, в 2023 році компанія продемонструвала новітній варіант тепер уже безпілотної платформи Ripsaw - у вигляді такого собі "міні танка ППО", та ще й дистанційно керованого та здатного об'єднуватися в мережу засобів ППО.

Ось трохи інший вектор розвитку технологій. У вересні 2023 року армія США отримала перші чотири передові системи протиповітряної оборони малої дальності спрямованого маневрування енергії DE M-SHORAD. Ці новітні системи лазерної зброї потужністю 50 кіловат на машині Stryker виробництва Raytheon призначені для знищення дронів, ракет, артилерійських снарядів та авіації.

У тому ж вересні 2023 року британська армія розпочала процес ухвалення нового лазерного комплексу протиповітряної оборони від компанії Raytheon UK[30]. Високоенергетична лазерна система призначена для знищення дронів - вона діятиме на базі бронеавтомобіля Wolfhound для забезпечення безпосереднього захисту підрозділів від такої масової загрози.

Варто погодитись, що виглядає переконливо. Настільки, що й Путін зажадав такої ж зброї. 19 грудня 2023 року під час виступу на колегії Міноборони РФ кривавий диктатор заявив, що збирається озброїти окупаційну армію бойовими лазерами та роботами зі штучним інтелектом. Вже й відповідний наказ дав…

Отже, щоб перемогти, ми маємо рухатися на випередження. Щоб рухатися на випередження, суспільство має об'єднатися та згуртуватися навколо боротьби з ворогом. Виживання нації та доля України вирішуються просто зараз, а перемога над ворогом перебуває в руках українців.

І на завершення аналізу про виклики не можемо не відзначити, що “ураження України” – це найгірший зі сценаріїв не лише для української нації, а й для всієї Європи, а можливо, і для всього світу, якщо дивитися крізь призму амбіцій Китаю. Адже, несподівано оглядачі безпеки вже “намалювали” ймовірну модель подальших подій. А саме, у разі атаки путінським Кремлем країн Балтії чи інших членів НАТО, наприклад Польщі, блок, ймовірно, відправить війська. “Але як кілька сотень західних солдатів помруть, праві партії вимагатимуть “світу” – переговорів із Путіним”. Такий висновок дуже схожий на реальність.

…Щоправда в тому, що Путін не здобув жодної перемоги 2023 року. Але ризики 2024 відчутно збільшилися. Від єдності Заходу, від єдності у підтримці миром України багато що залежить. Можливо, мир та благополуччя на континенті та у світі.