Торішнього серпня минулого року росіяни незаконно затримали 52-річного Миколу Шаламова з Куп'янська-Вузлового через проукраїнську позицію. Два тижні чоловіка тримали у переповненій камері без свіжого повітря.
Росіяни випитували у чоловіка інформацію про місцевих активістів та проукраїнські мітинги. Але за будь-яку відповідь, яка їм не подобалася, вони били Миколу по голові і лякали, що застосують струм і вивезуть до Росії. Про два тижні у російському полоні Микола розповів документаторам ZMINA.
Шукали прапори, а знайшли шарфик та «посвідчення»
Вранці 10 серпня 2022 року у квартиру Миколи прийшли троє озброєних росіян у балаклавах.
«У військовій формі. Екіпіровані дуже добре – не так, як звичайні солдати. У найстаршого позивного був Француз. Він у них ніби був командиром», — розповідає чоловік.
Військові насамперед шукали у квартирі національні прапори.
«Мені прапор США подарували, привезли із Нью-Йорка. Вони мене дуже розпитували про нього. Але я прапори раніше сховав, тож вони їх не знайшли», — додає чоловік.
Чоловік думає, що росіянам про них міг розповісти хтось із місцевих.
Миколу звинувачували також у приналежності до національних угруповань та націоналістичних організацій.
«Інтернет у нас зник ще наприкінці березня. Зв'язку також не було. Тому якось перевірити мої підписки у фейсбуці чи мої подобайки вони вже не могли», — згадує Микола.
Зрештою росіяни знайшли жовто-сині шарфи харківської футбольної команди «Металіст», за яку вже давно вболіває чоловік. Знайшли й фотографії із футбольних матчів, на яких Микола був у цьому шарфику. Кожна така знахідка дуже злила росіян.
Проте найбільше вони розлютилися і водночас зраділи, коли у старій записнику знайшли саморобне «посвідчення» учасника Революції гідності.
«Намагалися електрошокером та плоскогубцями». Поліцейський з Ізюма пережив застінки рашистів і не зрадив
«Я його в інтернеті згенерував та роздрукував. Хоча на Майдані й не був», – розповідає чоловік.
Це посвідчення вони сприйняли як підтвердження його причетності до проукраїнських мітингів.
«Говорили мені: «Ось ти і попався», «Випадково нічого не робиться», — згадує Микола.
За 40 хвилин обшуку, окрім шарфу та саморобного «посвідчення», росіяни нічого не знайшли. Тоді вони забрали ноутбук та телефон Миколи, а його самого повели до машини — джипа без номерів, на якому білою фарбою було намальовано великі літери Z.
«Зав'язали мені руки армованим скотчем. Хотіли мішок на голову вдягнути, але я попросив цього не робити. Сказав, що заплющу очі і не дивитимуся», — згадує чоловік.
Натомість Миколі натягли на голову спортивну легку куртку та заштовхали в машину.
Іноді йому вдавалося через щілини бачити дорогу. Чоловік розумів, що його везуть до Куп'янська.
Дорогою росіяни розпитували про місцевих активістів:
«З Вузловою до Куп'янська 10-15 хвилин їхати. І всю дорогу вони називали мені різні прізвища. Я казав, що таких не знаю. І це правда: я не знав більшу частину тих, кого вони називали», — додає Микола.
Тоді військові почали лякати його тортурами. Казали, що під час тортур він їм все розповість.
Півтори доби на вулиці
Миколу привезли до ізолятора тимчасового тримання при райвідділі Куп'янська. Там у нього забрали ланцюжок із хрестиком, кільце, смарт-годинник та гроші.
«Робітники там опинилися частково луганчани, а частково наші продажні менти — усі молоді хлопці», — розповідає Микола.
Після «прийомки» його повели углиб ділянки.
«Це ж літо було. Така спека страшна, що якщо годівниці (отвори у дверях камер, через які ув'язненим давали їжу. — Ред.) були відчинені, то з них жар йшов, як із духовки», — згадує чоловік.
Але охоронці пройшли всі камери та вивели його у дворик для прогулянок.
«Він без даху, замість стелі — ґрати. Коли мене туди завели, там уже було шість-сім хлопців із села Гусинка», — каже Микола.
Цих хлопців, за його словами, затримали за те, що нібито вони забрали зброю з розбитої колони росіян під їхнім селом.
Деяких охоронці чи росіяни прив'язали стоячи.
«Зі стіни десь на висоті обличчя стирчали залізні трубки для підтягування — такий собі спортивний турнік. І ось до тих люльок пристібали кайданками хлопців», — продовжує чоловік.
У дворик наводили і тих, хто порушував комендантську годину. Таких зазвичай відпускали вже наступного ранку.
Миколу ж там тримали півтори доби. У дворику не було жодних зручностей, а спали затримані на бетонній підлозі.
У камері без повітря
З прогулянкового двору чоловіка перевели до камери №3. Вона розрахована на чотирьох осіб, проте Микола там був уже 20-м.
«Найбільше в камері тримали 21 особу. Потім трохи розвантажили — 18-19 людей було», — розповідає колишній бранець.
За 16 діб, що Миколу тримали у камері, його жодного разу не виводили на вулицю.
«Інших хлопців водили, на примусові роботи возили. Але мене нікуди не виводили», – переказує він.
У камері було дуже спекотно, і свіжого повітря майже не було.
На третій день руки та ноги чоловіка вкрилися червоними пухирцями. Згодом вони лопалися, і з них йшла кров.
«Це почалося через постійну спеку, через пот, який з мене тік. З мене текло, текло, текло і вночі, і вдень», — згадує чоловік.
Він попросив, щоб його оглянув лікар, але окупанти на це не відреагували. Єдине, що рятувало, — вода у рукомийнику:
«У мене подушка була – дволітрова пляшка. Набирав у неї воду, щоби вночі не стріляла, не торохтіла, і так спав», — згадує чоловік.
Крім нього, у камері тримали колишнього учасника АТО та працівників військкомату.
«Один із цих працівників сильно побитий лежав. Все було синє», – розповідає Микола.
Він згадує, що після допитів майже всі поверталися побиті. Багатьох ув'язнених катували струмом, який майже не залишає слідів – лише червоні плями.
«Чіпляли дроти до тіла, до вух, до ніг, до статевих органів. Крики стояли такі…» — згадує Микола.
За його словами, знущалися з бранців найчастіше ввечері: їх виводили на допит близько 21:00 — 22:00 і могли тримати там до першої години ночі.
На сьомий чи восьмий день свого утримання Микола почув, як росіяни жорстоко били одного хлопця. За його словами, хлопець не хотів давати росіянам пароль від свого телефону:
"Як я зрозумів, він їм тричі неправильний пароль сказав, і телефон заблокувався. Так вони його так лупцювали", - згадує чоловік.
Він чув, як хлопець почав хрипіти від побоїв, а потім затих. Миколай досі не знає ні хто це був, ні що сталося з ним.
Допитували та залякували вивезти до Росії
Вперше Миколу повели на допит за п'ять днів після затримання, 15 серпня.
«Тільки вийшов із камери, одразу натягли чорний мішок на голову, страшенно смердючий. Ті мішки всім одягали, хтось у нього блював… Фу, як згадаю той мішок», — морщиться від спогадів Микола.
Чоловік нічого не бачив, але думає, що його привели до кімнати на першому поверсі. Там уже був Француз та ще двоє військових.
"За голосом я зрозумів, що там були ті, хто мене забирав", - згадує він.
Миколі зв'язали руки за спиною, посадили на стілець і знову почали питати про активістів та про те, як він нібито збирав мітинги.
«Вони думали, що я був одним із головних на тих мітингах. Запитували, як я їх організовував.
Проте росіяни продовжували тиснути, закидали йому знайдені у квартирі футболки з тризубцями, українські прапори та навіть назву Wi-Fi – «Путін Хуйло».
Щоразу, як чоловік давав відповіді, які не подобалися військовим, його били.
«Не руками, а якимось предметом може книжкою. Лякали, що застосують струм, що відвезуть до Росії, до Білгорода, якщо не говоритиму те, що потрібно. Розмова тривала близько години, але здавалося, що це було нескінченно», — розповідає Микола.
Також чоловікові загрожували, що затримають його дружину.
Наприкінці допиту росіяни сказали, що Микола має у камері письмово викласти усі прізвища місцевих активістів, яких він знає, а також розписати, коли і де він із ними познайомився.
«Запитували, наприклад, про Миколу Маслію. Він балотувався на мера Куп'янська. Активіст дуже сильний патріот. Так його знав майже весь Куп'янськ. Але були прізвища, яких я взагалі не знав», - розповідає чоловік.
Також він мав написати все, що знає про мітинги у Куп'янську на початку окупації.
«Мене вивели з кімнати та наказали охоронцеві дати мені аркуш паперу, але ніхто нічого мені так і не давав», — каже Микола.
За ним повернулися за п'ять днів — 20 серпня. Мішок на голову вже не одягали та повели до приміщення паспортного столу, який раніше працював у будівлі райвідділу.
«Там знову був Француз і ще один — його пику я вперше бачив, оскільки він був без маски. А Француз ховав обличчя - був у масці, яка обтягувала його як панчоху», - згадує Микола.
На допитах, за словами чоловіка, вони називали Путіна «царем-батюшкою»:
"Кажуть, що їм цар-батюшка сказав навести в Україні порядок".
На думку Миколи, це не був сарказм або щось таке. Навпаки, вони говорили з гордістю.
Другий допит також тривав близько години. Але цього разу чоловіка не били. Росіян насамперед цікавили саме мітинги:
«Попросили мене прочитати вірші, які я нібито на цих демонстраціях та мітингах читав. Я відповів, що жодних поезій не читав, адже на мітингах не був».
Запитали також про папірець, на якому він мав написати про свою участь у мітингах та про знайомство з активістами. Проте Микола відповів, що нічого не писав, адже ніхто не дав йому паперу.
«Запитують, чому ж я не нагадав охоронцеві про лист. А я й відповів, що нам, бранцям, не можна з охороною розмовляти», — каже Микола.
Тоді Француз сам дав йому лист і наказав писати, зокрема, де він був 2 травня 14 року:
«Вони вирішили звинуватити мене у тому, що я був в Одесі, коли спалили людей у Будинку профспілок. Тоді ж був матч "Чорноморець" - "Металіст". Хотіли, щоб я визнав, що брав участь у цьому. Але я не визнав – мене не було там», – згадує чоловік.
За словами Миколи, під час допиту жодних протоколів росіяни не вели – все було лише на словах.
Після розпитувань чоловіка відвели назад у камеру та сказали «думати далі».
День Незалежності в ув'язненні
Цього дня Микола думав, що помре. Його вивели з камери та повели у двір, звідки машиною вивозили в'язнів. Поставили обличчям до стіни, а охоронець наказав заплющити очі і пішов. Через деякий час прийшов Француз і наказав розвернутися до нього.
«Я повернувся, він стоїть із пістолетом. Таким великим, сріблястим пістолетом. І каже, що мені хамбець», — розповідає чоловік чоловік.
Француз, за його словами, почав перезаряджати пістолет і націлився Миколі на думку.
«Сказав, що зараз мене розстріляє. І починає клацати пістолетом. Я стою і думаю, що це вже мій кінець», — згадує колишній бранець.
Проте за деякий час росіянин сказав, що відпускає Миколу.
Саме в цій розмові Француз згадав ФСБ: сказав, що віддадуть чоловікові всі речі, які в нього відібрали, «щоб він потім не розповідав, що його обікрало ефесбі».
Військовий поставив Миколі ультиматум — його відпустять, якщо він пообіцяє піти до церкви і поставити свічку за здоров'я Володимира Володимировича Путіна, а біля входу до квартири повісити прапор Росії.
Після цього чоловіка відвели назад у камеру. Вже наступного вечора, близько 17:00, йому віддали хрестик, обручку, годинник, гроші і відпустили.
«Я побіг на маршрутку. Щойно зміг, бо в тій камері ми не могли ходити — м'язи атрофувалися», — розповідає Микола.
Наступного дня Француз із двома росіянами — у цивільному, але у балаклавах та з автоматами — приїхав у квартиру чоловіка і залишив там прапор РФ.
"Француз казав, що "перекував" мене", - згадує Микола.
Після цього візиту чоловік вирішив виїхати зі свого селища:
«Десь за тиждень ми з дружиною зібрали речі, знайшли тих, хто возив через Росію до країн Балтії, заплатили та поїхали».
В'їзд до Росії заборонено до 2052 року
Подружжя виїжджало з окупації 3 вересня через тоді ще окупований пункт перетину Піски — Логачівка.
На кордоні у них забрали паспорти, а за деякий час Миколу покликали до кабінету прикордонників. Там, як він думає, ефесбовець почав питати про те, де він служив, коли служив і скільки:
«А я ж служив на контракті в армії з 88 по 95 рік».
Також росіянина дуже цікавила інформація про сина Миколу, який зараз мешкає в Данії:
«Запитував, як він там, скільки грошей там заробляє».
Після допиту чоловікові повідомили, що йому заборонено в'їзд до Росії на 30 років і разом із дружиною його вивели з пропускного пункту.
«Була вже комендантська година, тому виїхати звідти ми не могли. Так і лишилися там. Дощ йшов, а ми сиділи на полі до ранку», — згадує Микола.
Наступного дня подружжя повернулося додому.
6 вересня розпочався контрнаступ ЗСУ у Харківській області. Але в Куп'янську-Вузловому люди ще до 26 вересня ховалися у підвалах, бо обстріл не вщухав.
До 30 вересня Микола із дружиною пробули вдома, а потім волонтери вивезли їх до Харкова, де вони прожили майже рік – до серпня цього року. Періодично їздили додому, іноді бували там два-три дні.
«Останнього разу поїхали 20 серпня та потрапили під обстріл прямо у Куп'янську о 6:30 ранку біля поліції. Ми злякалися дуже. І після цього вирішили виїхати з країни», – згадує Микола.
Його дружина має другу групу інвалідності, тож йому дозволили виїхати за кордон. Нині родина перебуває на другому етапі інтеграції у Норвегії.
«Ми зараз живемо у гуртожитку – одна з місцевих комун погодилася надати нам житло. Наприкінці листопада мають переїхати за полярне коло. Тільки там житимемо», — додає чоловік.
Микола досі не може остаточно оговтатися після російського змісту.
Коли його тільки-но відпустили, почав лікувати наслідки:
«У тій в'язниці я ще заразився якоюсь гидотою – у мене з рук почала шкіра злазити. Не знаю, що це було: якесь грибкове захворювання чи щось таке. Згодом воно пройшло», — розповідає Микола.
Однак досі у нього трапляються панічні атаки, а вночі сняться кошмари.
