Навіщо до Києва приїжджав Ентоні Блінкен, про що скоро говоритимуть Володимир Зеленський та Джо Байден, чи стане обрання Дональда Трампа катастрофою для України – докладніше у матеріалі.
Наступного тижня президент Володимир Зеленський вирушить до США, вдруге під час повномасштабної війни. Офіційна програма – участь у сесії Генасамблеї ООН. Але з американським президентом Джо Байденом, безперечно, відбудеться й окрема зустріч.
Український та американський лідери мають нескінченну кількість тем для обговорення. Їхні останні переговори, на липневому саміті НАТО у Вільнюсі, тривали вдвічі довше запланованого, а, за словами Зеленського, «ми б говорили ще довше».
Це не дивно, адже США є для України союзником номер один за обсягами різної допомоги, ядром усієї західної коаліції. Але й Україна дуже щільно увійшла до внутрішньоамериканського порядку денного і точно стане однією з головних тем президентської кампанії, що набирає хід.
Трамп і все-все-все
З початком повномасштабної війни команда Зеленського у роботі із західними країнами зробила ставку не лише на політичний істеблішмент, а й на апеляцію безпосередньо до виборців. А ті вже знизу тиснули на свою владу, аби та надавала допомогу Україні. Загалом такий підхід виправдався, яскравий приклад – Німеччина, де інертність політичної еліти вдавалося долати насилу.
З іншого боку, у разі зміни суспільних настроїв у будь-якій країні-союзнику, не на користь України, її керівництво буде змушене так само коригувати рівень своєї залучення до війни.
Поточні тренди настроїв звичайних американців дають деякі приводи для побоювань. Так, згідно з опитуванням CNN та дослідницької компанії SSRS, за останні півроку кількість виборців, які вважають, що США мають більше допомагати Україні, скоротилася з 62% до 48%. При цьому думки дуже поляризовані: симпатики демократів набагато налаштованіші допомагати Україні, ніж республіканці.
В інших опитуваннях конкретні цифри можуть відрізнятися, але загальний тренд очевидний – популярність проукраїнської позиції в США скорочується, хай поки що й не катастрофічно (за подальше надання допомоги Україні досі виступає більшість американців). Ще один тривожний момент – з українського питання думки безпартійних виборців все ближче сходяться з позиціями республіканців, а саме електорат, що не визначився, і вирішить долю президентських перегонів-2024.
У політичній еліті схожа ситуація. Україна досі має підтримку обох американських партій, про що не втомлюються нагадувати у Вашингтоні. Проте табір україноскептиків (республіканців, які підтримують Дональда Трампа) згодом стає не лише гучнішим, а й впливовішим.
Вже цього місяця двопартійна підтримка України у Конгресі пройде серйозний тест. Адміністрація Байдена внесла на його розгляд бюджетний законопроект загальним обсягом 40 мільярдів доларів, з яких 24 мільярди – у рамках допомоги Україні (втім, безпосередньо військова допомога обмежується 13,1 млрд дол., частина яких ще й піде на поповнення запасів Пентагону).
Обидві сторони – і адміністрація Байдена, і трампісти-україноскептики вдаються до різних хитрощів, зазначає Politico. Так, Білий дім включив до «українського» законопроекту фінансування та маси інших, не пов'язаних із війною, але популярних серед виборців питань, наприклад, боротьби з наркотиками (тактика, дуже популярна і в нашій Верховній раді). Ставка на те, що республіканцям важко пояснити, чому вони за це не проголосували. Крім того, голосування в Конгресі приблизно співпаде за часом з візитом та публічними виступами Зеленського в США – це також планується використовувати як фактор тиску.
Опоненти мають свої аргументи популістського характеру. Найочевидніший – законопроект Білого дому пропонує виділити 24 мільярди на пов'язані з російсько-українською війною питання, а на домашні потреби США – 16 мільярдів, що залишилися. Тому трампісти вже зараз розганяють свій улюблений аргумент: мовляв, Байден і його команда більше стурбовані проблемами України, що перебуває в тисячах миль, ніж інтересами самих американців.
Звичайно, як і скрізь у політиці, відіграє роль і персональний фактор. Ключову роль у прийнятті нового пакету допомоги відіграє речник Палати представників Кевін Маккарті. Його становище дуже хиткі, своє крісло на початку цього року він зайняв лише з п'ятнадцятої спроби. І трампістське крило фракції республіканців відкрито шантажує його можливу відставку, причому успішно.
Так, після місяців коливань він все ж таки зважився дати старт процедурі імпічменту Байдена – витівка, яка не має навіть теоретичних шансів на успіх, але яро підтримується Дональдом Трампом та його адептами. В умовах, коли протистояння Байдена та Маккарті набуває вже й персонального характеру, успішне проходження нового пакета допомоги Україні стає ще більш проблематичним.
У липні 70 конгресменів-республіканців (третина всієї фракції) проголосували за те, щоб повністю припинити будь-яку допомогу Україні. Пропозиція розгромно провалилася, але історія з імпічментом показує, що трампістська меншість республіканців може впливати на позицію всієї партії.
Всі ці труднощі – демо-версія того, що може чекати на Україну наступного року, коли президентська кампанія в США набере повний хід. Про те, що 2024-го отримувати допомогу від США стане складніше, ніж зараз, кажуть і поінформовані співрозмовники РБК-Україна в Києві.
З боку Демократичної партії особливої інтриги немає – Байден зараз виглядає безальтернативним кандидатом. У республіканців боротьба у розпалі, хоча лідер давно очевидний: згідно з усередненими даними опитувань від порталу FiveThirtyEight, Дональд Трамп лідирує з 53% відсотками підтримки серед республіканців. Губернатор Флориди Рон Десантіс, який ще кілька років тому бачився реальним конкурентом Трампа, різко здав позиції, але утримує друге місце з 13,4% підтримки.
На третє місце з рейтингом 7% несподівано вийшов 38-річний бізнесмен індійського походження Вівек Рамасвамі, який не має політичного досвіду. Очевидно, зліт популярності Рамасвами забезпечили його різкі та суперечливі заяви, зокрема й по Україні. Він не лише виступає за припинення допомоги Україні, а й за «заморожування конфлікту», тобто за визнання окупації Росією частини української території.
Рамасвами, про якого кажуть, що він «намагається бути більшим Трампом, ніж сам Трамп», здобув прихильність колишнього президента – так, Трамп заявив, що відкритий до ідеї номінувати Рамасвами як свого кандидата у віце-президенти. Очевидно, це і полягає завдання молодого бізнесмена в цій кампанії, оскільки його шанси стати кандидатом у президенти від республіканців виглядають дуже примарними.
Для України в цій ситуації найбільш небезпечно те, що три найпопулярніші кандидати-республіканці — Трамп, Десантіс і Рамасвамі займають антиукраїнську позицію або, як мінімум, у випадку Десантіса, дозволяли собі неоднозначні висловлювання на адресу Києва, зокрема, екс-прихильників. віце-президент Майкл Пенс та екс-представник США в ООН Ніккі Хейлі в рейтингах поки позаду і шансів виграти номінацію майже немає.
Як такі різні позиції щодо найважливішого для США питання зовнішньої політики, російської агресії проти України можуть уживатися в рамках однієї партії, давно цікавить американських експертів і журналістів. Республіканська партія вже давно не нагадує саму себе часів Рональда Рейгана.
«Для республіканців, які історично налаштовані як «яструби» і підтримують американський інтервенціонізм, внутрішня боротьба за допомогу Україні підкреслює те, що, на думку аналітиків, є ширшою боротьбою партії за визначення того, що вона є – давно тліюче питання, яке, як очікується, стане ще гострішим у міру того, як набере хід наступний виборчий цикл», – пише The Washington Post.
Для України питання стоїть простіше, але й глобальніше: потенційне обрання Трампа, шанси на яке поки що 50/50 – це катастрофа чи ні? І що робити у разі, якщо він таки стане наступним президентом США?
Важливе застереження: численні кримінальні справи проти Трампа, згідно з американським законодавством, не є на заваді його обрання президентом, і навіть якщо він отримає обвинувальний вирок, то зможе балотуватися на виборах.
Директор Центру "Нова Європа" Олена Гетьманчук у розмові з РБК-Україна визнає, що в українській ситуації доводиться продумувати і сценарій можливої перемоги Трампа.
«Було гірше, якби ми вийшли та сказали, що обрання Трампа – це катастрофа для нас. З Байденом більше передбачуваності, ми вже знаємо його підходи, знаємо, як їх змінювати, хоч це відбувається повільно і дається нам великою ціною. З Трампом ми не знаємо, чого очікувати, для нього питання цілісності України не є святою святих. І після всіх звинувачень та кримінальних проваджень зараз до нього не піде так багато фахівців, військових, дипломатів, які пішли до нього під час першої каденції», – каже Гетьманчук.
У недавньому інтерв'ю The Economist Зеленський заявив, що Трамп у разі обрання ніколи б не підтримав Путіна. "Це не те, що роблять сильні американці", - сказав український президент.
Подібні заяви можуть стати частиною загальної лінії поведінки української влади на найближчий рік, а за найгіршого сценарію у разі обрання Трампа – і на час його каденції. справа. Головне – створювати для нього такі ситуації, в яких він буде змушений приймати рішення на користь України, наприклад, побоюючись нових звинувачень. у «роботі на Москву». У будь-якому випадку з Трампом у Білому домі Україні стане набагато складніше, хоча, як запевнив співрозмовник видання, «катастрофою» його обрання для нас не стане.
Тренування по-американськи
У будь-якому разі, поки що Україні доводиться мати справу з президентом Байденом та його адміністрацією. І незважаючи на велику щільність контактів між керівництвом обох країн та багатомільярдну американську допомогу, назвати «ідеальними» нинішні відносини між Києвом та Вашингтоном теж не можна. Україна стабільно незадоволена обсягами військової допомоги і нерідко це озвучує публічно. У США кажуть, що роблять все, що в їхніх силах. Горезвісна «втома від України» в американського істеблішменту якщо і є, то, на щастя, поки що не реалізується в практичних діях.
Звичайно, і Україна, і США мають свої національні інтереси, вони далеко не зобов'язані повністю збігатися. Але за умов, у яких зараз перебуває Україна, цей дисонанс має цілком конкретні наслідки. Проблема навіть не в тому, що бачення кінця війни у Києві та у Вашингтоні відрізняється. Проблема швидше в тому, що конкретної візії майбутнього американська влада поки що не має, це визнають усі опитані РБК-Україна співрозмовники.
«Досі немає відповіді на запитання про те, чи передбачає внутрішня генеральна лінія Вашингтона закінчення війни у форматі «negotiated peace» або «negotiated settlement» («домовленість про мир», яка припускає апріорі якісь поступки з української сторони, – ред. ). Є багато ознак, що це найоптимальніший сценарій для них, про це свідчить їхня калібрована, дозована підтримка», – каже Олена Гетьманчук.
На її думку, Байдену для його президентської кампанії не обов'язковою є абсолютна перемога України, у тому вигляді, якою її бачать самі українці – може вистачити і простого припинення бойових дій та кровопролиття, це вже можна буде «продати» електорату. Байден, який переміг на виборах із обіцянкою «закінчувати війни» (і абияк зміг це зробити в Афганістані), зараз намагається балансувати між допомогою України та уникненням подальшої ескалації, аж до третьої світової, тим більше з використанням ядерної зброї. Крім того, зазначає Гетьманчук, свою роль відіграють і питання американських виборців про те, чи треба й надалі підтримувати Україну і чи не є Китай (а не Росія) головною загрозою для США.
Тобто в сухому залишку страх перед ядерною війною плюс необов'язковість абсолютної перемоги України у війні плюс думки про китайську загрозу – це і є складові американської політики щодо російсько-української війни.
За словами джерела видання в українській владі, для Заходу загалом і американців, зокрема, залишилися дві головні червоні лінії. Перша – визволення Криму військовим шляхом. Друга – можливий ядерний удар із боку Росії, який якось доведеться відповідати (з подальшими наслідками). Втім, каже співрозмовник, реальні сценарії дій за найгіршого розвитку ситуації у Заходу поки що не проглядаються – там просто хочуть уникнути їх за всяку ціну.
Із західної, в тому числі американської точки зору, ситуацію ускладнює й те, що українська влада планомірно та свідомо спалила за собою всі мости щодо «договореностей про мир» чи будь-яких «компромісів». Мета одна і максималістична – відновлення територіальної цілісності України у межах 1991 року (хоча варто розуміти, і на цьому війна не закінчиться), жодних запасних «стратегій виходу» ніхто не розробляє.
Простір для звичних дипломатичних маневрів через це сильно звужується. Отже, і українська, і американська влада через це здебільшого відштовхуються від вимог поточного моменту.
Україна й надалі вимагатиме від США військової та фінансової допомоги, американці у відповідь говоритимуть про боротьбу з корупцією. За інформацією видання, ця тема порушувалася і під час останнього візиту Блінкена до Києва, втім, конкретних кейсів було небагато – згадувався хіба що законопроект про зміцнення незалежності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, це є умовою для отримання грошей від МВФ і не лише. А ось про арешт олігарха Ігоря Коломойського не йшлося, хоч про інтерес до нього з боку американських правоохоронців давно відомо. Втім, для покращення загальної атмосфери переговорів цей кейс цілком годиться.
«Чим більше розуміння, що Україна вистояла, тим активніше звучатиме тема корупції. І це ще й противага нашим запитам щодо повільних темпів постачання зброї. Чим голосніше звучить наша критика, тим голосніше вони ставитиме питання про корупцію, верховенство права тощо. Ми їм ставимо незручні питання – вони створюють нам дискомфорт», – каже Олена Гетьманчук.
Ще одне питання внутрішнього українського порядку денного, до якого виявляють інтерес американці – проведення парламентських та президентських виборів. Через воєнний стан вибори, що намічалися на жовтень, в Раду вже не відбудуться. Проведення наступного року президентських виборів у встановлений термін теж під великим питанням.
На офіційному рівні тему українських виборів минулого місяця порушив сенатор-республіканець Ліндсі Грем під час візиту до Києва. «Ми продовжимо боротися, щоб вам надходила зброя, щоб ви могли виграти війну, яку ми не можемо дозволити собі програти. Але також ви повинні робити дві справи одночасно. Наступного року в Україні мають відбутися вибори», – заявив Грем. У відповідь Зеленський запевнив, що проводити вибори під час війни вкрай складно, але Україна готова внести необхідні зміни до законодавства, однак Захід має надати підтримку, від фінансової до відправки спостерігачів на передову.
Співрозмовники РБК-Україна розділилися в думках про те, чи була заява Грема його особистою ініціативою, чи він говорив від імені певних кіл американського істеблішменту, яким проведення виборів в Україні якось зіграє на руку.
У будь-якому випадку, під час останнього візиту держсекретаря Блінкена до Києва питання виборів теж порушувалося, але – важливий момент – американці наголосили, що жодного тиску на Україну в цьому плані не чинять, проводити вибори чи ні – це суверенне рішення Києва, вони лише готові до у разі потреби надати необхідну допомогу.
Втім, сам факт того, що американське керівництво говорить про вибори в Україні, вже показове – отже, ця тема стоїть на порядку денному. І з часом може набирати актуальності.
Ймовірно, на адміністрацію Байдена тисне і те, що трампістське крило республіканців, зокрема відомий ведучий Такер Карлсон, щосили намагається викручувати тему українських виборів на свою користь. У численних ефірах, підкастах, постах у соцмережах Карлсон та його однодумці розганяють тезу про те, що Україна – це авторитарна держава, раз у ній не проводяться вибори, отже, чому Байден допомагає такій антидемократичній країні. І нехай заяви про «авторитарний режим Зеленського» складаються з популізму, недостовірних і спотворених фактів – свою аудиторію в передвиборній Америці вони знаходять.
«Американцям постійно треба нас тренувати. Вони дають нам допомогу, отже, ми маємо виконувати якісь «завдання» (tasks). Перше – це антикорупція, друге – прозорість використання нами їхньої допомоги», – каже співрозмовник РБК-Україна у «Слузі народу». Навіть у публічних виступах членів команди Байдена він бачить сигнали про те, що Україна для них у найближчому майбутньому все-таки буде не на першому місці, а вибивати гроші «на війну» буде все складніше.
Тим не менш, принаймні в найближчій перспективі не варто очікувати на те, що США покинуть Україну, оскільки вони вже надто багато в нас вклали і надто глибоко увійшли в нашу ситуацію, каже інший співрозмовник у владі. Звісно, за умови, що Україна сама не «посипеться» на фронті чи зсередини, чого зараз немає передумов. А ще краще – здобувати значні та видимі перемоги на фронті, для зміцнення американо-української дружби нічого кращого немає. Американці люблять переможців.
