Як приватний колекціонер Володимир Недяк оволодів експонатами на мільйони доларів

Музейник чи “чорний” колекціонер? Тисяча ікон, дві тисячі творів народного живопису, сотні старовинних книг та географічних карт, старовинні розписні скрині, тисячі рушників, раритети Трипільської культури та скіфських часів – ось лише приблизний опис колекції власника історико-етнографічного музею Володимира Недяка.

За деякими оцінками, кількість експонатів може наближатися до 30 тисяч, але як усі ці скарби вартістю мільйони доларів потрапили в приватні руки?

Звідки у звідки у звичайного колекціонера такі рідкісні екземпляри? І до чого тут експрезидент Віктор Ющенко, “чорні” археологи та можлива співпраця з РФ? Подробиці – у масштабному розслідуванні

Володимир Недяк відомий у культурних колах як збирач української старовини, директор приватного історико-етнографічного музею “Казацькі землі України”. Музей має величезну територію на Черкащині понад 67 гектарів, де розташовані будинки, зведені за давніми технологіями з використанням тодішніх інструментів. Втім, згідно з інформацією Мінкульту, цей заклад не значиться в мережі громадських музеїв різних форм Черкаської області.

Окраса музею – скіфські та половецькі “баби”. Таких кам'яних ідолів у колекції Недяка майже три десятки. Проте, звідки колекціонер їх забрав та перевіз – невідомо. Хоча історично розташування для кам'яних баб ніколи не вибиралося випадково. Це були кургани або, наприклад, могильники, тобто території, що мають сакральне значення. У той же час, на відкритій території музею унікальні збори під загрозою – камінь може зазнати пошкоджень від дощів, вітрів та снігу.

Та й охорона викликає питання: лише один сторож на 67 гектарів.

А в одному з відеоінтерв'ю з Недяком збирач демонструє старовинний фоліант та акцентує: книга рідкісна, таких в Україні лише чотири. Ці кадри неабияк вразили справжніх музейників. Адже книга просто розсипається у руках Володимира, і це навряд чи можна назвати дбайливим та якісним зберіганням унікального експонату.

Державна частина музейного фонду зберігається у державних установах, тобто у музеях. Недержавна частина музейного фонду зберігається у приватних колекціях. Тобто і те, і те є власністю держави. І є культурною спадщиною. “, – зазначає хранителька фондів Національного музею Тараса Шевченка Юлія Шиленко”.

Вона наголошує: зберігання – це дуже важлива складова. Адже чим ретельніше ми дотримуватись правил і створювати належні умови для зберігання, тим довше артефакти залишаться неушкодженими, і тим більше наступних поколінь зможе їх побачити.

Щоб переконатись на власні очі, в яких умовах зберігається колекція пана Недяка, команда СтопКора спробувала домовитися з ним про візит.

Проте медійники зіткнулися із суттєвим опором з боку музейника.

“У мене немає музею тут, лише видавництво. Тут видавництво та й усе. Така історія”, – заявив Володимир.

Примітно, що цей діалог із репортерами пройшов біля Академії, де завдяки Фонду держмайна пан Недяк орендує кілька кімнат. За інформацією наших джерел, там теж зберігається частина його колекції, проте потрапити туди ніхто не може – не пускають навіть представників ФДМУ.

А що говорять про Володимира Недяка у професійних колах?

Як розповіла знімальній групі СтопКора на конфіденційних умовах мистецтвознавець Дар'я, у сучасній музейній сфері України Недяк начебто відомий як “гуру чорної археології”.

“Незаконно розкопані трипільські поселення та скіфські кургани, присвоєння та переміщення половецьких баб, розграбування українських церков та обман регіональних музеїв – саме з цього складається його колекція, якою позаздрив Лувр, не кажучи про національні музеї України. Чому питання про походження колекції Недяка, яка більшість свого життя не має офіційно підтверджених доходів, виникло лише зараз – дуже дивує. Але дякувати Богові, що виникло. Значить, є шанс, що нам вдасться зберегти ці речі для наступних поколінь”, – стверджує вона.

Більше того, за словами нашої співрозмовниці, пан Недяк, ймовірно, не лише незаконно привласнював, а й нелегально торгував українською культурною спадщиною.

То звідки у музейника кошти на всі ці скарби і як він зумів зібрати таку унікальну колекцію?

Сам Володимир Недяк запевняє: це чесно зароблені кошти від видання шести тисяч екземплярів його книги “Україно-козацька держава” та доходи від співпраці з відомим столичним готелем.

“Вас цікавить звітність, як журналістів, чи вас цікавить? Звідки гроші я заробив? Так я розповідаю. Їдьте до готелю “Хаят”. У 2008 році повністю оформив 426…246 номерів. Заробив, не пам'ятаю, 3 мільйони… чесно забув. Вже коли була криза. Заплатив до банків 250 тисяч податку. Те, що знімав, офіційно провів”, – розповідає він.

Отже, з його слів випливає, що пан Недяк – колишній мільйонер.

Хоча жодної згадки про його роботу в готелі Хаят у медіа чомусь немає. Так що ця легенда видається сумнівною, тим більше, що й у питаннях походження деяких експонатів сам збирач періодично змінює версії. Хоча порядних колекціонерів із цих питань виникати не повинно. Адже кожен раритет повинен мати свій документ щодо легальності походження.

“Ті речі, які від мене виходять, є із сертифікатами. У мене є захищений фірмовий бланк, на якому я пишу інструкцію, фотографію, навіть роблю грошову оцінку тих речей. Ставлю печатку та підпис”, – коментує колекціонер старожитностей Федір Зарнецький.

Згідно з українським законодавством, будь-які видатні експонати навіть у приватних колекціях мають бути зазначені у державному реєстрі.

“У нас є Конституція, за якою ми працюємо. 333 стаття – це закон про охорону пам'яток. У нас є закон, який визначає, що саме стосується культурних пам'яток. Існує реєстр, який є обов'язковим для всіх видів культурно-історичної спадщини”, – зазначає експерт з трипільської культури, культурний діяч Ірина Форестян.

Але чи працюють ці закони практично? І куди Недяк може передавати невраховані українські скарби ?

Як стверджує мистецтвознавець Дар'я, більшість покупців пана Володимира – із Росії. І саме до країни-агресору нелегально можуть вивозитися унікальні експонати.

“Ці варвари посягали насамперед не наші землі, а саме на нашу культуру та історію. Ви подивіться, як вони грабують наші музеї на окупованих територіях: вивезли з національного заповідника “Кам'яна могила” унікальні стародавні наскельні зображення – петрогліфи – це найдавніші писемні згадки на планеті, яким 40 тисяч років. Вони вкрали золоті артефакти візантійського періоду із музею-заповідника “Херсонес Таврійський”. Дуже хочеться вірити, що після Перемоги ми повернемо все до України”, – наголошує вона.

За словами жінки, багато музейних екземплярів вивозяться у валізах, на поїздах до Європи, а там продаються російським окупантам та колекціонерам за безцінь.

“Нещодавно Недяк продав рідкісне Євангеліє за кордон. Таких в Україні лише кілька. Вони безцінні. Ця книга – не лише Священний лист, це твердження того, що служби велися староукраїнською мовою ще у 16 ​​столітті. Проста жінка перевезла цю реліквію у валізі, не розуміючи, що вона вивозить із України. А проданий рідкісний триптих, мабуть, тільки зрідка потрапив до рук доброчесного українського колекціонера”, – розповідає Дар'я.

Хто може покривати всі ці "обладунки"?

Нещодавно у Музеї історії Києва проводилася виставка, де Недяк також презентував свої експонати періоду козацтва, зокрема ікони та Євангеліє. Редакція СтопКору направила запит до Музею, поцікавившись, які документи надав Недяк щодо власності та їх походження. Але у встановлений законом термін журналістам ніхто не відповів.

Отже, легальність виставлених предметів викликає ще більше питань, відповіді на які може знати… колишній президент України Віктор Ющенко.

Як свідчать відеокадри на їх зустріч, Ющенко та Недяк товаришували. За наявною інформацією саме Володимиру довірили зібрати раритетні експонати для музею, який має відкритися в рамках комплексу під егідою Ющенка. Як розповідають джерела СтопКору, він нібито подорожував Україною та домовлявся з музеями, щоб передати найцінніші реліквії до столиці. Але минув час, а музей так і не відкрився.

“Справді, я пам'ятаю, були круглі столи з цього приводу, засідання, де й наглядова рада Художнього Арсеналу та якісь інші музеї долучалися. Це має бути Музей історії українського народу. Потім Ющенко перестав бути президентом і просто вже стало не до музеїв.

“У 2004 році Недяк мав роман із моєю колегою-чиновником... У тому числі за її сприяння відбувалася передача давніх українських артефактів із музейних фондів різних регіонів України Недяку. Адже залежність керівництва музеїв від міністерства була на той час тотальною. Отже, ніби щось загубилося, щось не підлягало реставрації, щось недоописали… Таким чином, багато “втрачених” музейними фондами експонатів виявилося у Недяка”, – розповідає Оксана (ім'я змінено з міркувань безпеки).

Ще одним джерелом поповнення колекції Недяка, за словами інсайдерів, могли стати так звані чорні археологи.

Примітно, що сам Володимир відверто хизувався медійниками: на нього начебто працюють 36 дилерів по всій Україні.

“Я дізнаюся від них про всі цікаві археологічні знахідки, які з'являються на ринку антикваріату. Я не питаю, хто знайшов той чи інший раритет, але вимагаю, щоб повідомляли, де його знайшли. У дилерів залізне правило зберігатиме цю інформацію в таємниці”, – стверджує Недяк.

Водночас, як наголошує другий заступник голови “УТОПІК” Олександр Сулім, за правилами будь-який чесний колекціонер, який хоче не запечатати своє ім'я та справді прагне залишити слід в українській культурі, має заявити про знахідку в СБУ.

“Закон про археологічну спадщину автоматично відносить будь-який предмет археології до Музейного фонду України. Тобто фактично якщо це археологічний предмет, то згідно із законом громадянин зобов'язаний передати його до музейного фонду України. Це стосується без винятку всіх елементів археологічної спадщини – тут закон є дуже жорстким”, – підтверджує директор департаменту культурної спадщини при Мінкульті Мар'яна Томін.

Проте Володимир Недяк із цією тезою не погоджується.

“25 стаття Конституції каже: приватна власність – недоторканна. Я її зібрав і з нею, що я хочу роблю. Вона моя і в мене. Я живу по совісті та збираю. Це приватна власність. Культурна спадщина, яку я зберігаю”, – заявляє він.

Тож саме і яким чином потрапляє до рук пана Недяка, фактично зафіксувати неможливо. Також неможливо і відстежити, що звідти зникає.

Як стало відомо СтопКору, Академія, де Недяк орендує помешкання, подала на нього до суду через борги, оскільки музейний перестав платити за кімнати. Також у позові до суду Академія вказує на незаконні приховані пошукові роботи, внаслідок чого до єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про скоєння кримінального правопорушення, яке передбачає покарання за пошук рухомих предметів з об'єктів археологічної спадщини.

Крім того, щоб дослідити законність колекції Недяка, група народних депутатів звернулася до Прем'єр-міністра Дениса Шмігала, який доручив вивчити це питання профільним міністрам.

Також на даний момент у Черкаській області Золотинівський районний відділ поліції розпочав досудове розслідування за статтею 198: придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом.

Зі свого боку, СтопКор передає всі вилучені репортерами факти до правоохоронних органів та вже готує наступну серію журналістського розслідування.