Аграрний сектор України не потребує спекулянтів, а ефективної державної агро політики, здатної підтримувати ринок землі

Замість ідеології спекулянтів аграрний сектор вимагає розробки та реалізації компетентної державної агрополітики, яка сприятиме розвитку та стабільності ринку землі.

Хто є одним із найбільших інвесторів у сільськогосподарські угіддя?

Який їхній аргумент щодо інвестування у сільськогосподарські угіддя?

Найбагатші та найуспішніші інвестори світу вже мають значні інвестиції в сільськогосподарські угіддя і не збираються зупинятися. Приклад - Майкл Беррі з Scion Capital - той, що поставив 2008-го на падіння і виграв, тобто професійно передбачив фінансову бульбашку на американському ринку нерухомості. До речі, зараз він теж ставить мільярди на падіння сток-маркетів, передбачаючи міхур сьогоднішнього американського зростання, який викликається зараз тільки топ-software компаніями з AI-проектами. Так, людина, за життєписом якої зняли навіть голлівудський фільм, зараз ставить дуже великі свої та чужі гроші на обвал ключових т.зв. індексних фондів, тому що виявилося, що американські фондові біржі тримаються в плюсі ​​лише через мультиплікативні очікування від технологій щодо “штучного інтелекту”. Інвестиції, які він робить сьогодні, в основному зосереджені на сільськогосподарських угіддях, які становлять значну частину його чистого капіталу + мільярдна спекулятивна ставка на обвал топ-7 . “Я вважаю, що сільськогосподарська земля, продуктивна сільськогосподарська земля з водою буде дуже цінною у майбутньому, і я вклав у це чималу суму грошей” – сказав Майкл Беррі в інтерв'ю Bloomberg.

Також поділяючи побоювання за свої софт-активи в період світової економічної рецесії Білл Гейтс, співзасновник Microsoft також зробив значні інвестиції в сільськогосподарські угіддя в останні роки (під 110 тис. га) і навіть став найбільшим приватним власником сільськогосподарських угідь у США. Серед відомих американських інвесторів також варто згадати Уоррена Баффета, засновника Berkshire Hathaway, який постійно рекламує переваги інвестування в сільськогосподарські угіддя і часто використовував їх як приклад відмінної інвестиції, порівнюючи їх із золотом, на противагу нікчемності криптовалют. “Якщо ви скажете, що за 1% відсоток усіх сільськогосподарських угідь у Сполучених Штатах можна заплатити вашій групі 25 мільярдів доларів, я випишу вам чек сьогодні вдень”, – сказав Баффетт. “[За] 25 мільярдів доларів я зараз володію 1% сільськогосподарських угідь. Якщо ви запропонуєте мені 1% від усіх багатоквартирних будинків у країні та захочете ще 25 мільярдів доларів, я випишу вам чек, це дуже просто. Тепер, якби ви сказали мені, що володієте всіма біткойнами у світі, і запропонували їх мені за 25 доларів, я б не взяв їх, бо що б я з ними зробив? Так чи інакше мені доведеться продати його вам. Це нічого не дасть. Квартири виготовлятимуть орендну плату, а ферми виготовлятимуть їжу”.

Ясно одне – за останні кілька років “земля” розганяється як спекулятивний, але хард-актив, яким на рівні золота намагаються застрахувати та диверсифікувати свої капітали від інфляції та раптових крахів. Сільськогосподарські землі неймовірно стійкі з простої причини: ними виробляють товари з безперебійним попитом.

Чинники різкого підвищення цінності с/г землі:

1) зростання населення та прогнозоване суттєве збільшення споживачів у короткий проміжок часу: до 2050 року світ досягне майже 10 мільярдів осіб (а попит на харчування злетить на 50% – про це я писав) та падіння врожайності через кліматичну турбулентність та зміну теплових режимів (прогноз НАСА на мінус 20+% падіння врожаїв у всьому світі за 10 років); 3) сільськогосподарські угіддя в ціні виявилися привабливим засобом захисту від інфляції, оскільки ціни на продовольство розганяються інфляцією, а потім це призводить до вищих доходів для фермерів та вищої орендної плати/вартості для власників землі. Але останнє актуальне і прийнятне лише для країн без війни і тих, що не пережили її за останні 10 років. Війна порушує правила справедливості на вільних ринках, підриває інститути фінансового страхування бізнесу та завжди відкриває цим можливості для хижого спекулятивного інтересу – виманювання ключових засобів виробництва. Для нашого сьогоднішнього економічного фундаменту, агропромислового сектора – це земля.

Стандартний сценарій поведінки суб'єкта не споглядального, спекулятивного типу (частина етапів потребує підключення агентів впливу та корупційного лобі):

Вивчення ринку та земельних прав: фінансовий спекулянт детально досліджує ринок земель у конкретній країні, вивчає законодавство про власність на землю та правила її використання;

Виявлення вразливостей аграріїв: спекулянт ідентифікує аграріїв, які можуть перебувати у фінансових труднощах або потребують коштів для розвитку свого сільськогосподарського бізнесу. (Говард Баффет (середній син) нещодавно відкрив так званий “сухий док” на кордоні з Угорщиною.

Слідкуйте за руками: у чиїх інтересах у разі блокування кордонів?);

Неправомірний викуп землі: спекулянт використовує неправомірні методи або використовує юридичні недоліки для викупу земельних ділянок за нижчою ціною, ніж їхня ринкова вартість (про цю небезпеку та ширший контекст);

Використання прихованих схем та структур: щоб уникнути прозорості та надмірного контролю, спекулянт створює складні корпоративні структури або використовує податкові режими, що дозволяють ухилятися від оподаткування;

Спекулятивна діяльність: після отримання власності на землю спекулянт розпочинає спекулятивні операції, такі як швидкий викуп та продаж земельних ділянок, що призводить до зростання цін та сприяє неправомірним механізмам;

Соціальні наслідки: такий підхід призведе до погіршення фінансового стану аграріїв, втрати ними сільськогосподарських ресурсів та земель, подальшого банкрутства та смерті національного бізнесу.

Виходячи з даного контексту можемо стверджувати, що в Україні зараз активно працює агент, який обслуговує зовнішній запит на відкриття України, її землі, під час війни та глибокої кризи (найгіршої миті) під об'єктивний інтерес спекулянтів, які розглядають її як актив. Працює одним із таких агентів Центр досліджень продовольства та землекористування при Київській школі економіки. За них створено проект “ЗЕМЛЯ НЕСЛАБОСТІ” – “проект на підтримку та розвиток ринку землі в умовах війни та повоєнного відновлення”.

Для порівняння. Коротко, що я рекомендую як антикризову політику “на сьогодні”.

Мій мотив: збереження державної аграрної політики – інструменту підтримки сталого, ефективного та конкурентоспроможного нац. сільськогосподарського сектора та забезпечення його розвитку у бік примноження продуктивності та прибутковості, з внутрішньою продовольчою безпекою та збереження національних природних ресурсів.

Для цього в короткий термін потрібно:

Запуск державного кредитного плеча через створення на тимчасовій основі спеціального бюджетного "Стабілізаційного аграрного фонду" (2-3+ млрд. дол. США) під крилом Мінагрополітики. Умови довгострокового кредитування з мінімальною ставкою можуть також бути політикою збільшення частки та глибини переробки в агросекторі країни через механізм прогресивної ставки. Як адміністративно-фінансовий стимул це допомогло б не лише підтримати кредитним плечем операційні витрати наших найбільших експортерів, а й під чіткі умови простимулювати переробку як фактор забезпечення внутрішнього мультисекторального промислового попиту (економічний мультиплікатор) та кошти швидко полегшити логістичний фактор через фізичне зменшення обсягу експорту. ;

Індивідуальне довгострокове "європейське кредитування" через підключення до сталевих ринків. Агробізнес, особливо прямі експортери до Європи, можуть з цього року торувати собі пряму доріжку до дешевих єврокредитів (і афілійованих MDB кредитів). Ключ до цього – швидка підготовка до впровадження бізнес-стратегії на засадах сталої політики, яку вимагає не просто описувати, а й впроваджувати нова CSRD директива ЄС про нефінансову звітність (докладніше).

Що рекомендує "Школа"?

Про політику допомоги агросектору під час війни. цит.: "Своєчасне відкриття 2-го етапу ринку землі з 01.01.2024 для юридичних осіб збільшить ліквідність землі, і як наслідок - доходи землевласників та громад, а також сприятиме розвитку кредитування під заставу землі".

Відразу випереджаюче питання: А чому не під заставу продукції? Запорука під засоби виробництва - логіка наміру викупу у банкрута - навмисне банкрутство. Запорука під продукцію – довіра та стимул та один із механізмів проведення державної агрополітики, бо може обговорюватися тип та глибина переробки такої продукції як критерій кредитування. Але ж далі.

КШЕ хоче сприяння збільшенню ліквідності с/г землі як активу. Але земля – це не актив сам по собі. Це засіб виробництва продовольства і є головним завданням будь-яких політик щодо с/г землі. Земля здебільшого передається у найм. Накрутка вартості самої землі в руках консолідаторів-розпорядників означатиме зростання вартості оренди та доходів лендлордів і не більше. І наступне подорожчання уможливить інші типи фінансових спекуляцій під заставу цієї землі і не в руках нац. суб'єктів, а й у великих іноземних скупників (з прикладу Баффета чи Гейтса – оскільки у США свою землю просто здають у найм). І таке заставне спекулятивне кредитування відбуватиметься не в межах агровиробничого циклу цієї землі (не для виробництва продовольства), а, наприклад, для скуповування чергових річних ОВДП та ін.

Простота, скнарість мотивації у вищевказаному обґрунтуванні такого розкриття ринку землі показує простоту та прямоту наміру наших “патріотичних” неолібералів – обслуговування інтересу спекулятивних капіталів. Але, я додам, – і їхніх наслідків (їхнє можливе неусвідомлення з ідеологічних чи інтелектуальних причин не знімає відповідальності) – це підле використання моменту війни та труднощів українських аграріїв, яким насправді потрібне надійне кредитне плече та довгострокові геокліматичні стратегії на світовому продовольчому ринку. Такий сценарій дозволить скористатися численними тимчасовими банкрутствами як приводом консолідувати у кредиторів їх землі з подальшим продажем внутрішнім, а у фіналі – суто зовнішнім спекулянтам (а у кого ж за фактом єдиних будуть гроші в нашій ситуації?). За цим підніметься вартість оренди на ринку. А український аграрій уже без землі буде змушений або втрачати незалежність вибору напряму діяльності (бо буде залежним лише від трендової посівної культури, яку знову ж таки визначає трейдер, про проблему з яким наша “школа” мовчить), або виходити з бізнесу. Більше того, такий аграрій “на нулі” та з орендою, вартість якої визначить уже світовий ринок спекуляцій нею, швидше за все працюватиме лише на експорт, щоб тримати ліквідність свого бізнесу. Тому в прибитій війною країні з більшістю злиденним населенням продовольчу безпеку буде втрачено.

Залишиться ще приватизувати державні земельні банки, що закриє останній елемент державної агро політики і можна питати у тиші: “Хто сказав – голод?”.

Тим більше ми не маємо права втрачати контроль, право визначати довгострокове розпорядження, над нашим ключовим багатством (землею) в момент боротьби за геокліматичні гавані світу, серед яких і Україна.