З кінця минулого року українська армія після невдачі наступу перейшла до стратегічної оборони. Це означає, що першому плані виходить побудова масштабних захисних рубежів. Але саме з цим у Києва виявилися суттєві проблеми.
«Не було нічого, якісь окопи по коліно і все», — військовослужбовець ЗСУ Микола описує ВПС Україна, як виглядали інженерно-фортифікаційні споруди на другій лінії оборони, куди нещодавно прибув підрозділ на Сході.
І така ситуація непоодинока. Особливо яскраво вона виявилася у лютому, коли українські війська змушені були відступати з Авдіївки під тиском росіян. За словами самих бійців, за містом не було підготовлених рубежів. Зокрема, і це дозволило противнику стрімко просунутися на захід майже на 10 км.
Про недостатність, непідготовленість, а іноді й погану якість українських ліній оборони зараз говорять самі бійці, військові експерти, аналітики та навіть політики. Парламентська опозиція вимагає звіту прем'єр-міністра щодо «проваленої програми побудови фортифікацій» та розслідування цього.
Глава уряду Денис Шмигаль, у свою чергу, заявляє про виділення рекордних 20 млрд гривень з початку року на створення оборонних рубежів та інтенсифікацію цих робіт.
Після розголосу інформації про плачевний стан українських фортифікацій цей процес суттєво прискорився, майже щодня військові підрозділи та обласні адміністрації почали публікувати фотозвіти про копання окопів та побудову бліндажів, а координувати цей процес став «непублічний куратор» від влади.
Що за лінія оборони?
Для початку слід зрозуміти, про які саме оборонні споруди йдеться. Йдеться про довгострокові та польові військові фортифікаційні споруди, тобто такі, що зводяться безпосередньо біля лінії бойового зіткнення і на деякій відстані від неї.
Зазвичай лінія оборони складається із трьох основних смуг.
Спочатку йде «підпілля», яке може включати мінні загородження, перешкоди з колючого дроту, протитанкові рови та бетонні надолби – «зуби дракона».
Далі починається головна лінія оборони, що складалася із залізобетонних та гранітних ДОТів (довготривалих оборонних точок), ДЗОТів (дерево-земляних оборонних точок), траншей, землянок, бліндажів та кулеметних гнізд.
За головною лінією оборони є ще одна резервна, а також артилерійські позиції.
Класичним прикладом такої трирівневої побудови є «лінія Суровікіна», яку росіяни звели на окупованій частині Запорізької та Донецької областей за півроку — з жовтня 2022 року до весни 2023 року.
Україна будувала свої оборонні лінії ще з 2015 року вздовж розмежування на Сході. Однак вони були не настільки потужні і не розташовані в тих районах, де зараз проходять бойові дії.
Наприклад, колишній начальник штабу оперативно-тактичного угруповання «Луганськ», а нині експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк розповідає ВВС Україна, що у його зоні відповідальності інженерно-фортифікаційні споруди зводилися вздовж річки Сіверський Донець на Луганщині.
«Передній край (оборони) проходив річкою, друга лінія оборони була побудована паралельно Сіверському Дінцю і перпендикулярно до сьогоднішньої лінії фронту. Тому питання: який зиск від цієї лінії сьогодні, якщо напрям ведення бойових дій зі сходу на захід, а не з півдня на північ?».
Уздовж державного кордону з РФ на Луганщині взагалі не було оборонних рубежів. За словами Кевлюка, на деяких ділянках зробили лише ВОПи (зводні опорні пункти), а на інших лише зосередження резервів у тилу.
Власне, відсутність лінії оборони на кордоні і дозволило російським військам на початку вторгнення у 2022 році стрімко окупувати більшу частину Луганщини та просунутися вглиб області.
На інших ділянках фронту, насамперед на півдні Донецької області, українські війська змушені були відступити від першої лінії оборони на другу під тиском супротивника, але третьої лінії оборони не підготували.
Джерело ВПС у командуванні інженерних військ також каже, що оборонні рубежі, які зводилися з 2015 року, справді виявилися неактуальними на початку повномасштабної війни, оскільки російська армія фактично обійшла їх і зайшла до тилу ЗСУ на багатьох ділянках фронту. Фактично останніми «старими» лініями оборони залишалися Мар'їнка та Авдіївка, які загинули на початку цього року під тиском росіян.
Наразі Україна прискореними темпами намагається звести нову лінію оборони. Насамперед на найбільш загрозливих ділянках — біля Запоріжжя, на заході Донецької області, а також біля Куп'янська та вздовж східного кордону з Росією.
Проблемні фортифікації
Щоправда, залишається відкритим питання: чому нову потужну оборонну лінію не почали зводити у перші два роки Великої війни?
Співрозмовники ВВС Україна серед причин називають різні версії. Зокрема, може йтися про хаос перших місяців конфлікту, обмеженість фінансового ресурсу держави та наступальні, а не оборонні плани української влади.
Основну масу робіт зі зведення оборонних рубежів поблизу фронту виконують інженерні війська, які належать до Сил підтримки ЗСУ. На початку березня президент Володимир Зеленський змінив командувача Сил підтримки. Новим керівником став саме начальник інженерних військ Олександр Яковець.
На думку полковника запасу Віктора Кевлюка, зараз Україна має дефіцит інженерних підрозділів. Це не в останню чергу пов'язане з їх суттєвим скороченням на початку 2000-х років.
Експерт пояснює: зараз командувач оперативного командування на фронті має у своєму складі полк оперативного забезпечення з трьох батальйонів, але з них роботами з фортифікаційного облаштування може займатися лише один, який забезпечений необхідним обладнанням та технікою. Це явно замало, каже Кевлюк.
«Для того, щоб «закопатися» для проведення оборонної операції в оперативному командуванні, потрібно мати приблизно 5-8 інженерних батальйонів, а є лише 1. Питання: чому немає всіх інших? Невідомо».
До 2014 року Україна скорочувала інженерні війська і тому зараз відчуває дефіцит підготовлених кадрів та техніки.
Ще однією проблемою є те, що процес облаштування фортифікацій відбувався «знизу — вгору», тобто конкретний підрозділ відповідав за створення лінії оборони лише на своїй ділянці і для того, щоб створити щось надійніше за звичайні окопи, мало постійно звертатися. до вищого командування за виділенням деревини, бетону чи техніки.
Тому практично зведені фортифікації кожному окремому ділянці істотно відрізнялися друг від друга і створювали щільного і суцільного оборонного рубежу. Це давало російським військам можливість продавлювати українську оборону на слабких ділянках і заходити у фланг інших підрозділів.
«Ця проблема є, але це точно не вина підрозділів інженерних військ», — запевняє ВВС один із офіцерів, який служить у Командуванні сил підтримки ЗСУ.
Логіка у цьому твердженні є. Оголосивши про перехід до «стратегічної оборони», у грудні 2023 року українська влада визначила, що замовниками під час закупівлі товарів, робіт та послуг оборонного призначення для будівництва фортифікаційних споруд є одразу кілька відомств. Їхній перелік визначено в постанові Кабміну від 29 грудня.
Серед них Міністерство оборони, державна спеціальна служба транспорту, місцеві адміністрації та державна агенція відновлення та розвитку інфраструктури. Усі ці органи мали б між собою координуватися під час зведення кордонів оборони. Але часто за фактом виходить навпаки, каже співрозмовник із інженерних військ.
Наприклад, місцеві адміністрації в деяких випадках не надають необхідної допомоги військовим, які змушені в умовах відсутності спецтехніки та матеріалів нашвидкуруч зводити фортифікаційні споруди біля лінії бойових дій.
Начальник інженерних військ генерал Олександр Яковець на початку березня отримав підвищення і став командувачем Сил підтримки ЗСУ
Член парламентського комітету з питань нацбезпеки та оборони Сергій Рахманін (фракція «Голос») каже, що ЗСУ мають законне право вилучати необхідну будівельну техніку для таких робіт, але це має відбуватися через місцеві військові адміністрації.
«Насправді це виглядає дещо інакше — якщо домовляться з місцевою владою військові, то вона щось дасть, якщо не домовляться, то не дасть. І дуже поширена відповідь: "ви все одно це втратите, розіб'єте або воно вибухне, і тому ми вам цього не надамо". Таких випадків дуже багато», – каже депутат в інтерв'ю «Радіо НВ».
На його думку, ця проблема пов'язана із низькою «виконавчою дисципліною» в Україні.
"У нас виявилося, що нікому ляснути кулаком по столу", - вважає Рахманін.
Новий куратор зі старої системи
Але здається, що українська влада таки знайшла того, хто «стукатиме кулаком». Досить несподівано ним виявився колишній заступник глави Офісу президента України Кирило Тимошенко. З 1 березня він є штатним радником міністра оборони Рустема Умерова.
Три джерела, зокрема з ВП та Міноборони, підтвердили ВВС Україна, що на своїй посаді він займається, зокрема, і темою зведення фортифікацій.
Міністерство у відповідь на запит ВВС відповіло, що «основний напрямок роботи Тимошенко — це медіа та комунікації, координація інформаційної політики у Міністерстві оборони та підпорядкованих структурах, а також побудова «єдиного інформаційного порядку денного» у Силах оборони.
Питання про причетність нового радника до масштабної компанії зі зведення оборонних укріплень у відомстві проігнорували.
Також Кирило Тимошенко під час спілкування з ВПС відмовився підтвердити або заперечувати свою причетність до фортифікаційної тематики. Він заявив, що справді присутній на багатьох нарадах Міноборони з різних питань, але основна його функція — бути радником міністра з комунікаційної політики.
«Слава Богу, що це робиться», — так прокоментував він питання масштабної державної програми зі зведення оборонних рубежів, відмовившись детальніше пояснити свою роль у цій роботі.
Хто ж такий Кирило Тимошенко? За нетривалий час перебування в українській політиці він отримав неоднозначну репутацію.
До команди Зеленського він потрапив ще під час президентської кампанії 2019 року. На той час 30-річний медійник займався виробництвом рекламних та передвиборних роликів, телевізійних програм і був власником рекламної агенції.
З травня 2019 року до січня 2023 року Тимошенко обіймав посаду заступника голови Офісу президента, де відповідав за регіональну та медійну політику.
До російського вторгнення в 2022 він також займався стратегічною програмою влади «Велике будівництво», на яку витрачали величезні суми грошей. Тому під критику щодо їхніх видатків потрапляв і сам Тимошенко.
Через корупційні порушення при реалізації цієї масштабної та дорогої програми правоохоронні органи відкрили низку кримінальних проваджень. Деякі фігуранти, зокрема екс-глава Дніпропетровської обласної держадміністрації Валентин Резниченко, мали проведені обшуки.
Однак до Тимошенко у правоохоронців із «Великого будівництва» не виникло питань. Але пізніше він отримав звинувачення від Національного агентства з питань запобігання корупції у іншій справі.
На думку НАЗК, у 2022 році представник ВП незаконно використав цінний автомобіль Porsche Taycan, який йому нібито надав знайомий у «безоплатне користування». Крім того, НАЗК інкримінувало Тимошенко те, що він тричі протягом 2022 року «безкоштовно проживав» у готельному комплексі «Emily Resort» у Львівській області, а також допоміг виїхати своєму підлеглому за кордон нібито для службового відрядження. Справжньою метою виїзду був приватний інтерес — оформлення віз Тимошенко та його сину.
Проте восени минулого року суд відхилив усі аргументи НАЗК і визнав Тимошенко невинним.
Щодо зведення ліній оборони, то в Міністерстві оборони повідомили ВВС, що справді ведуть моніторинг будівництва фортифікаційних споруд. Цим займається координаційний штаб, до складу якого включені представники міністерства та ЗСУ.
«Штаб постійно здійснює взаємодію із залученими до виконання заходів замовниками будівництва та обласними військовими адміністраціями, у зоні відповідальності яких здійснюється будівництво», — йдеться у відповіді на запит.
Оборонні роботи ведуться на всіх напрямках, у всіх певних 14 областях. Відсоток готовності фортифікаційних споруд у відомстві розкрити відмовилися, але наголосили, що терміни будівництва встановлені як «максимально можливо стислі».
За оперативними даними, станом на 5 березня із виділених коштів уже використали близько 2 млрд гривень. Але Міноборони зазначає, що виділене фінансування (йдеться про 20 млрд. гривень) не покриває загальної потреби для повного виконання будівельних робіт.
