Минулого тижня було проведено аж дві «жорсткі» ставки Верховного головнокомандувача з енергетики. Питання були різні і часто неприємні, — процес підготовки до опалювального сезону ні для кого не був ні простим, ні дешевим. Одні впоралися краще, інші — гірші, але з об'єктивних причин (набагато вже постраждали минулої зими), а треті й не впоралися, і об'єктивних виправдань цьому не мають. Втім, як завжди.
Звісно, йдеться про державну енергогенеруючу компанію «Центренерго» (ЦЕ) (держдоля — 78%).
За десятиліття компанія перетворилася на звичну годівницю навколовладних бізнес-груп, що змінюють один одного і кочують одинаків усіх відтінків веселки.
Основна схема проста: на станції поставляються (дорого) паливо та запчастини, забирається (дешево) електроенергія. Борги накопичуються і потім зависають. Є комбінації і складніші, але підсумок завжди один: контрагентам – прибутки, «Центренерго» – збитки. У результаті активи компанії, м'яко кажучи, значно зношені, а процес її банкрутства тягнеться вже десятиліття і всім набрид.
Інформація а-ля "Нафтогаз" викотив однією з трьох ТЕС "Центренерго" позов майже на три мільярди гривень не викликає навіть тіні здивування. Викотив і викотив, не вперше, а брати там байдуже, навіть за рішенням суду.
За останні три роки на ЦЕ змінилося семеро керівників. Із серпня розпочав роботу черговий.
Фонд держмайна, який «керує» компанією від імені держави, яскраво та барвисто показав, що і він не вміє нею керувати. Теж не відкриття, звісно, а ще один штрих до портрета одного «ефективного менеджера», який нещодавно з ФДМ перейшов до Міноборони… Напевно, зрадів, що ЦЕ вже чийсь головний біль.
На жаль, ця гримуча суміш корупції, безконтрольності та хронічної збитковості — один із важливих елементів нашої енергосистеми.
І грошей елемент давно не має.
Перед вторгненням компанію вкотре (чи то вдесяте, чи п'ятнадцяте) хотіли продати. Усю її (разом із видобувними шахтами) оцінили аж у 6 млрд грн. Менше вартості одного енергоблока (з кількох десятків, що числяться на ній), але більше ніхто і не пропонував.
За 2022 рік збитки становили понад 7 млрд грн (більше, ніж оцінювали вартість компанії як бізнесу). Перше півріччя 2023 ще додало мінусів. Загалом все звично…
Але за вікном велика війна та станції ЦЕ гостро потрібні енергосистемі.
Влітку минулого року після багатотижневих боїв орки захопили основну станцію компанії — донецьку Вуглегірську ТЕС. Зазвичай вона дає до 45% виробітку ЦЕ. По двох інших ТЕС посипалися удари — до весни їх було понад дюжину.
Трипільську ТЕС біля Києва у грудні на три тижні вибили із мережі. По харківській Зміївській ТЕС від недалекого (сотня кілометрів) кордону теж регулярно прилітали ракети. Лише до квітня по генерації компанії було 32 прильоти.
Прильоти прильотами, але роботу лімітували не вони, а паливо. У певний момент працювати залишалося по одному блоку на станцію, та й ті на умовно безкоштовному «нафтогазовському» газі (у те, що ЦЕ розрахується за нього, віриться насилу).
Все це ще так-сяк тягнуло влітку, але попереду складна зима. Зміївська ТЕС відіграє важливу роль у енергопостачанні Слобожанщини, як і Трипільська – Київщини. Працюючи двома блоками на кожній станції, ЦЕ прирікає ці регіони на проблеми взимку. А вичавити більше не так просто.
Бадьорі заяви чиновників, що на кожній станції запустять по чотири блоки (у тому числі один на газі), а може, і п'ять і видадуть понад 1640 МВт потужності, одразу викликали скепсис.
З вугіллям поки що відверто паршиво. Склади на станціях сповнені навіть не чверть від необхідного. В ідеалі для роботи шести блоків у такому режимі на зиму (точніше, на жовтень—березень) потрібно близько 1,7 млн. тонн вугілля.
Звідки його взяти? Спочатку говорили про наші шахти, але працювати з ЦЕ ніхто не рвався. На держшахтах видобуток вугілля впав більш ніж удвічі, а решта не дуже хочуть продавати у борг. Репутація ЦЕ як позичальника нижча за плінтус. Розбирати ж, хто кому «коломойський», і опинитися наприкінці хвоста черги на повернення боргів нікому не хочеться.
Нове керівництво «обіцялки» зрізало до 1190 МВт, включаючи газові. Крім того, частина блоків працюватиме на суміші вугілля (70%) та «кременчуцького» мазуту. Добре, що хоч мазуту у нас надміру.
Вугілля планують закуповувати у Польщі, це дорожче, але стабільніше. До жовтня обіцяли законтрактувати перші партії. Щось підкинуть таки з шахт Донбасу. За розрахунками потрібно мінімум 80 тисяч тонн на місяць.
На все це потрібні гроші. Великі надії були на урядову програму «5–7–9», мовляв, давайте їх як пільговиків прокредитуємо. Але вже вересень, а все зависло. Та й кредит збиралися давати на просто нелюдських умовах для ЦЕ — його треба буде повернути! На таке ніхто до «Центренерго» не піде.
