29 березня президент України Володимир Зеленський вже вдруге за місяць приголомшив українців своєю дипломатичною заявою.
У своєму вечірньому зверненні він повідомив, що прийняв важливе рішення: призначити щойно звільненого секретаря РНБО Олексія Данилова послом до Молдови. для України держава з погляду безпеки у регіоні та двосторонньої взаємодії.
Щось подібне Володимир Зеленський говорив 7 березня, коли шокував усіх заявою про те, що відправив колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного послом до Великобританії. Тоді глава держави також розповідав, що генерал сам обрав подальший напрямок своєї роботи. І давно мріяв попрацювати на дипломатичній ниві. Тому президент прислухався до його побажань. Та й бути послом у Лондоні – почесно. А розвивати відносини з Великою Британією — у стратегічних інтересах України.
Щоправда, на початок квітня ми так і не почули підтвердження слів Зеленського від самого Залужного. Відставний генерал не прокоментував своє дипломатичне призначення. Не пояснив, чому прийняв таке радикальне рішення — піти у абсолютно невластиву для нього сферу діяльності. Та й чи взагалі було це рішення, коли жодної офіційної інформації про початок роботи Валерія Залужного в Лондоні досі не надходило. І приблизних припущень, коли Залужний нарешті почне виконувати свої обов'язки посла, також немає.
На сайті посольства України у Великій Британії немає жодних даних про те, що у нього з'явився новий глава. Мало того, сам сайт виглядає мертвим та неактивним. Жодних актуальних новин про роботу українських дипломатів у цій країні немає. Останнє змістове повідомлення датоване 21 липня 2023 року. Того дня вийшла заява щойно звільненого посла Вадима Пристайка, в якому він оголошує про свою відставку, дякує за роботу та ділиться емоціями про роки служби у Великій Британії. Здається, посольство України в Лондоні і зараз залишається осиротілим, яким воно стало ще з липня минулого року. Це важко зрозуміти з огляду на важливість країни як геополітичного гравця та його роль у підтримці України. Проте факт залишається фактом.
.jpg)
Українська дипломатія часів правління Зеленського набула незвичайних рис. Професійні підходи до призначення послів значною мірою замінили на незрозумілі сумнівні мотиви. чиновників, до роботи яких в Україні є багато питань. А іноді – подарунком для наближених та обраних.
Андрій Таран, Олеся Ілащук, Ірина Венедиктова, Олексій Данилов – це список людей, які не мали жодного відношення до дипломатії. Працювали у різних сферах діяльності. Демонстрували різні результати. Але волею нагоди чи рішенням української влади стали послами. Цей перелік не повний. Можливо, незабаром до цього списку офіційно приєднається Валерій Залужний. Також невідомо, як складеться доля екс-міністра оборони Олексія Резнікова. Його також раніше планували відправити в посли. Ймовірно, попереду на нас чекають нові дипломатичні призначення осіб, які втратили свої посади в уряді, центральних органах влади чи в Офісі президента.
Основною причиною таких кадрових рішень є нівелювання ролі Міністерства закордонних справ на чолі з Дмитром Кулебою. Можливо, якби профільне відомство мало вплив на те, кого призначати послами за кордон, такі кадрові призначення не відбулися б. Але правління монобільшості призвело до надмірної концентрації влади навколо постаті президента. По суті, Україна за часів Володимира Зеленського перетворилася на президентську державу. Хоча за Конституцією все ще залишається парламентсько-президентським. На такому тлі відбулося значне обмеження ролі уряду, яке стало підпорядкованим Офісу президента. МЗС не оминула ця гірка доля.
Повномасштабна війна остаточно закріпила усунення балансів влади. МЗС перетворилося на придаток Банкової. Офіс президента перевів на себе здійснення зовнішньої політики. Зокрема кадрові питання дипломатичної сфери. Сумнівно, що хтось питав думку Дмитра Куліби про плани надіслати послами Залужного, Венедиктову, Данилова. Радився з міністром, кого краще зробити амбасадорами у тій чи іншій іноземній столиці. Так само як і щодо рішення звільнити посла у Великій Британії Вадима Пристайка. У кращому випадку Кулебу просто повідомили.
Українська дипломатія стала жертвою надмірної монополізації влади. І в значній мірі втратила елементи професіоналізму і кадрової автономії. двору. дипломатія — це дітище новітньої епохи. Іноді бути послом було почесно.
Якщо відверто, то не зовсім зрозуміло, яку функцію нині виконує українське МЗС. Адже всі ключові переговори з міжнародними партнерами, розробку договорів про так звані гарантії безпеки, продукування меседжів та заяв на геополітичну тематику здійснюють люди з Офісу президента. Те саме стосується питання призначення та звільнення послів. Незвично спостерігати, як іноді на переговорах із іноземними політиками міністр Дмитро Кулеба скромно сидить збоку як звичайний секретар чи перекладач. А по центру — шановний чиновник із ВП. Можливо, МЗС взагалі варто зробити структурним підрозділом Офісу президента?
Звичайно, треба віддати належне активній дипломатичній роботі Зеленського у 2022 році, яка приносила важливий для України результат. Тоді емоційний артистизм українського президента у виступах перед іноземною аудиторією та його наполегливість конвертувалися у необхідну підтримку для України. Але зараз часи змінилися. А підходи влади майже немає. На одній особі президента збудувати ефективну зовнішню політику неможливо.
Дмитро Кулеба може розповідати, що після співбесіди із Залужним переконався, що у «шановного генерала лежить душа до дипломатії». Колишній сексолог Олеся Ілащук абсолютно підходить для того, щоб представляти інтереси України у Болгарії.
А призначення послом у Швейцарію екс-генпрокурора Ірини Венедиктової — це «приплив свіжої крові, думок та поглядів». Проте чи справді вірить Дмитро Кулеба у те, що каже? Зрештою, українська дипломатія останнім часом не демонструє якихось проривів. Можливо, краще звернути увагу на людей із дипломатичним досвідом, а не ризикувати з кадровими експериментами?
