«Дью дилідженс» для українських спецслужб, або Що поставлено на карту державності

Нещодавно із почуттям виконаного обов'язку перед Українською державою та його народом Денис Шмигаль, прем'єр-міністр України, повідомив, що Кабмін ухвалив рішення про приватизацію одного з найбільших виробників титанової сировини у світі Об'єднаної гірничо-хімічної компанії (ОДГГК).

В результаті 100% пакету акцій було продано за 4 млрд. гривень азербайджанському підприємцю Насібу Гасанову, єдиному учаснику аукціону.

Цій делікатній титановій темі була присвячена моя стаття «Про титанові „бульфроги“ та державний Think Tank», яка була оприлюднена 14 березня 2015 року на сторінках «Української правди».

Процитую кілька фрагментів із написаного:

«У 1957 році СРСР завдяки і напрацюванням німецьких фахівців вивів на орбіту перший штучний супутник Землі, в якому були застосовані ретельно апробовані титанові сплави. За рік до цієї події, у червні 1956-го, у Запоріжжі було розпочато виробництво українського титану та засновано Державний науково-дослідний та проектний інститут титану – сьогодні ДП «ГНІП Інститут титану», – а в Україні розгорнутий дослідницький комплекс з метою розробки технологій застосування титану в авіаційній, аерокосмічній, суднобудівній та хімічній галузях промисловості. Для цього були кадрові та ресурсні передумови, а запаси сировини й досі становлять 20% світових.

Важливу роль у цьому процесі відігравали Інститут електрозварювання імені Патона АН УРСР та Маріупольська філія Ленінградського ЦНДІ конструкційних матеріалів «Прометей».

Алчевський металургійний комбінат розпочав виробництво листового прокату, в Єнакієвому випускався спеціальний титановий профіль, Нікопольський Південно-трубний завод освоїв унікальні технології виробництва труб із титану.

Україна після розпаду СРСР займала чудові позиції на світовому ринку в секторі титанового прокату. Економічні перспективи були райдужними: ринкова ціна чистого титану в 35 разів перевищує ціни популярних сплавів сталі, а ціна листового прокату з титану приблизно в 5 разів перевищує вартість титанової губки, яку Україна торгує en gros.

Зараз Україна мала б бути лідером на ринку титану. А насправді?

З «Новин» на сайті ЗТМК від 2 лютого 2015 року дізнаємося, що «ТОВ „Запорізький титано-магнієвий комбінат“, що входить до титанового бізнесу Group DF, протягом 2014 року наростило виробництво продукції глибшої переробки — титанових зливків — до 207 тонн, це утричі більше, ніж за попередній рік».

Навіть якщо станеться диво і з цих злитків на Алчевському комбінаті випустять листовий прокат, обсяг української продукції 2014 року у валютному еквіваленті сягне аж 6468750 євро.

Чим не «прогрес»? Невже в країні, один із керівників якої був ракетобудівником, не знали про місце та роль титанової та суміжних галузей серед стратегічних пріоритетів країни?

Від найбільших хімічних концернів Німеччини, до «ракетобудівного» оточення президента постійно надходили запити про постачання титанового прокату. Знали про титанові пріоритети та інші українські керівники.

Знали й про те, що виробництво титану високого рівня переробки – це надзвичайно привабливий сектор ринку із надвисокою доданою вартістю. Але...

Усі українські вожді належали/належать до класичної транснаціональної групи, відомої широкому загалу як номенклатура. В основному рядовий номенклатурник діє як жаба, що сидить на березі річки і полює на комах.

Жаба не виявляє жодної ініціативи, сидить нерухомо і вистачає тільки ту комаху, яка потрапляє в її поле зору, в зону досяжності її хапального руху. Це можна перевірити шляхом простенького експерименту: наближаючи до жаб'ячого рота соломинку, її жаба неодмінно схопить, і не відпустить навіть якщо жабу піднімете у повітря — повна аналогія з номенклатурниками, які також вкрай неохоче залишають те, що схопили.

Як справедливо зазначено у статті Дмитра Старокадомського, бурхлива діяльність можновладців з «реструктуризації», «націоналізації», «корпоратизації» титанової галузі тощо. зводилася до тривіального «переділу власності».

Дуже часто на користь одного з російських монополістів.

Але вітчизняні жаби-номенклатурники забули, що існує й порода ультрахижих жаб, яку за аналогією з бульдогом англосакси називають «бульфрогом». Але цього разу йдеться не про мешканців амазонських плавнів з підвиду Rhinella, а про кремлівські «бульфроги».

Їхньому лідерові цього разу захотілося схопити не просто галузь, нехай і найпривабливішу у світі, а всю Україну. Разом із її «жабами». Сьогодні частину цього плану реалізовано, і «кремльфрог» уже контролює Крим і частину Донбасу, а заразом і деяких «менеджерів капіталу» та «володарів надр».

Маємо дуже делікатну ситуацію, характерну не лише для виробництва титану високого рівня переробки. Так, виробничі та частково дослідні об'єкти галузі знаходяться в одній, начебто українській приватній структурі, але така важлива складова, як «Кримський Титан», територіально залишається під контролем Путіна.

Виробництво, здатне випускати базовий ринковий продукт - листовий титановий прокат - знаходиться в Алчевську, статус якого зараз дуже хиткий.

Не менш чутливою є позиція Донецької хіміко-технологічної фабрики, розташованої в смт Донському неподалік Волновахи. Її унікальні печі – важливий компонент виплавки титанових злитків – нині законсервовані.

Виникає питання: як на практиці здійснюватиметься управління цими підприємствами? Адже евентуальні комерційні та технологічні секрети, які потраплятимуть на «Кримський Титан» чи Алчевський металургійний комбінат від сестринських підприємств «материкової» України, вже ні для кого не будуть секретами.

Наголошуємо: Україна має найбільші в Європі поклади титану та має п'яту частину світових запасів титанових руд. Це вкрай важлива сировина для виробництва аерокосмічної продукції, медичних препаратів, фарб.

Через вступ до зони вільної торгівлі з ЄС Україна одержує унікальну можливість постачати титанову продукцію для високотехнологічних виробництв світу.

Найближчими п'ятьма роками на розвиток титанової галузі в Україні знадобиться, за оцінками економістів, близько двох з половиною мільярдів доларів. А це не що інше як своєрідний локомотив економіки України.

Але. З 2004 року Іршанський та Вільногірський гірничо-збагачувальні комбінати, що спеціалізуються на видобутку та збагаченні ільменітової титанової руди, знаходяться в оренді у Приватного акціонерного товариства «Кримський титан» (Вірменськ), пов'язаного з Дмитром Фірташем…»

Як уже говорилося, цю статтю датовано березнем 2015 року. Через неповні десять років, у жовтні 2024-го, був приватизований один із найбільших виробників титанової сировини у світі — Об'єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК).

На наших очах відбувається злив стратегічної галузі України. Кінцеві бенефіціари угоди сидять у кремлі, безперешкодно діючи через азербайджанську прокладку.

Що поставлено на політичну картку? Продаж українського титану азербайджанському підприємцю з досить сумнівною репутацією — подія, по суті, такого ж масштабу як відмова України на початку 90-х від ядерного потенціалу, від стратегічних ракет, бомбардувальників.

Секретом Полішинеля є довірчі стосунки Ільхама Алієва та Путіна. Інформація для роздумів:

За два дні до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну в Кремлі підписано «Декларацію про союзницьку взаємодію між Азербайджанською Республікою та Російською Федерацією»;

25 травня 2023 року президент Азербайджану Ільхам Алієв на запрошення Володимира Путіна взяв участь у засіданні Вищої Євразійської економічної ради. Путін подякував Алієву за участь у засіданні та підкреслив, що відносини Азербайджану з країнами-членами організації постійно зростають і мають значення для кожної країни організації;

«Положення Декларації про союзницьку взаємодію, підписану в лютому 2022 року, успішно реалізуються. Наші країни діють як союзники, як друзі, як близькі партнери та сусіди» (з доповіді Путіна під час перебування у Баку 19 серпня 2024 року);

«Багато добрих цікавих проектів і у сфері енергетики, і у сфері інфраструктурного розвитку. Усі проекти як двосторонні, так і односторонні перспективні, реальні та живі» (з промови Путіна під час зустрічі з Алієвим на полях саміту СНД 8 жовтня 2024 року).

У 2016 році Mossack Fonseca & Со — юридична фірма зі штаб-квартирою в Панамі — стала суб'єктом гучного міжнародного скандалу через витік конфіденційної інформації про активи та власність багатьох політиків. Зокрема Ільхама Алієва та його бізнес-партнера Насіба Гасанова. Стало відомо, що сім'я президента Азербайджану контролює частину найбагатших у країні покладів золота, міді та срібла та лондонської нерухомості через мережу офшорних компаній, зареєстрованих на території Панами. В Азербайджані Насіба Гасанова вважають фігурою, яка підконтрольна Бейляру Аюбову, начальнику охорони Ільхама Алієва.

Михайло Гончар, президент «Центр глобалістики „Стратегія ХХІ“, повідомив цікаву подробицю:

«Про цю персону (Насібу Гасанову. — А. Р.) мало хто знає, але він вважається «власником» активів Азербайджану, що «дивиться», поза його межами. Він працює у тандемі з Бейляром Еюбовим, начальником президентської охорони — така собі азербайджанська версія силогархії: альянсу силовика та олігарха. Показово, що коли йшов у світ інший Гейдар Алієв, батько нинішнього некоронованого монарха Азербайджану, то в ніч з 1 на 2 серпня 2003 року в палаті, крім сина Ільхама, були присутні глава президентської адміністрації Раміз Мехтієв та начальник особистої охорони президента Бейляр Ейюр ухвалили консенсусне рішення про призначення прем'єром Алієва-молодшого».

До речі, Насіб Гасанов є бенефіціаром 100% другого за величиною українського оператора мобільного зв'язку Vodafone Україна.

«Отже, український титан потрапляє під контроль квазімафіозного угруповання походженням з (не)дружньої країни. Формально, звісно, ​​Азербайджан вважається дружньою країною, навіть у «Стратегії зовнішньополітичної діяльності» вказується як стратегічний партнер. Ще б пак! Надає гуманітарну допомогу, виступає за територіальну цілісність, вітає з днем ​​незалежності тощо… Але власне Азербайджан уже в недружньому Україні таборі. Якщо взяти до уваги, що ключові ролі у цьому таборі відіграють Росія та Китай, з якими Баку вже пов'язують відносини союзництва та стратегічного партнерства, то Азербайджан на боці ворога. Його зовнішньополітичні вектори чіткі та однозначні — ШОС, БРІКС, ЄАЕС» (Михайло Гончар).

Перед кожною серйозною угодою великі компанії зважують всі ризики: ретельно збирають інформацію про потенційного партнера, про предмет купівлі-продажу, прагнуть краще зрозуміти, що можуть придбати і що можуть втратити. Ця процедура називається «дью дилідженс» («due diligence») — стандартний комплекс аналітичних та оперативних заходів, спрямованих на всебічну перевірку законності та комерційної привабливості угоди, продажу бізнесу та залучення інвестицій з метою уникнення чи максимального зниження існуючих/можливих підприємницьких, політичних, правових , податкових, маркетингових ризиків

Чи проводила українська сторона (СЗР, СБУ, контррозвідка зокрема) «дью дилідженс» титанової угоди та застерігала Кабмін про неприпустимість приватизації ОГХК?

Як виробник кінцевого титанового продукту, Азербайджан на ринку невідомий. Він виконує роль банальної бізнес-прокладки для провідних виробників титану – Росії та Китаю. Їм не треба буде шукати обхідні шляхи, робити складні маневри для постачання руди до Росії. Вона піде прямо. Це суттєво може вплинути на ракетобудівну та літакобудівну галузь Заходу.

На думку Михайла Гончара, після приватизації Об'єднаної гірничо-хімічної компанії «сформується новий ланцюжок постачання української титанової сировини для ворога, тобто для провідного холдингу російського ВПК „Ростех“, який виробляє всю ту смертоносну машинерію, яка летить на українські міста, промислову інфраструктуру та позиції Сил оборони України».

Нагадаємо: у російських ракетах лопатки двигуна виготовлені з титанової руди, здобутої в Україні. Як можна своєму ворогові давати таку зброю?

Нещодавно Азербайджан подав заявку на вступ до БРІКС — міжнародну організацію найбільших за площею та населення країн, що розвиваються. У ній головну роль грають Китай та Росія. Без коментарів.

Основними виробниками титанового концентрату на планеті є Австралія, США, Норвегія та Україна. "Золоті" українські титанові піски потрібні всьому світу. Тому Україна могла б перетворитися на державу, здатну впливати на глобальні світові процеси. Зокрема, на зміцнення військового потенціалу Заходу. З іншого боку, володіння таким рідкісним природним ресурсом посилило б політичну та економічну підтримку України західними державами.

Таке враження, що українські спецслужби повірили запевненням прем'єр-міністра Шмигаля як безальтернативним: «Приватизація державних підприємств — це важливий елемент розвитку нашої економіки та збільшення інвестицій. Це також прозорість та зменшення корупційних ризиків, що є системною політикою».

Два десятиліття тому професор фізико-математичних наук Леонід Шульман глибоко досліджував проблему ринкового фундаменталізму. У своїх публікаціях він постійно наголошував на тому, що адепти нерегульованої ринкової економіки безперервно повторюють, що держава — найгірший власник і вкрай неефективний менеджер, що держава — це консервативний, корумпований, не зацікавлений у результатах виробництва чиновницький апарат. А тому треба якнайшвидше продати державні підприємства приватним власникам, щоб ті навели лад. Вчений показав, що чинити так не можна. Тому що є ризик організації злочинної схеми приватизації. А саме:

Хабар директорові підприємства і, якщо треба, його начальству за доведення підприємства до банкрутства.

Хабар чиновникам, які забезпечать передприватизаційну підготовку, тобто відокремлять від підприємства соціальну сферу та ін. неприбуткові структури.

Хабар «незалежним» експертам, які визначать занижену ціну підприємства.

Хабар чиновникам за виставлення майже збанкрутілого підприємства на аукціон із заниженою початковою вартістю.

Інсценування аукціону (підбір «конкурентів» та сценарій «відкритих» торгів).

Придбання підприємства за кумедну ціну.

Нічого не нагадує? Так ось.

На завершення ще одне самоцитування від 14 березня 2015 року:

«Як імперативи оборонної доктрини Української держави узгоджуватимуться з відверто недержавною монополізацією цілих промислових галузей України?

Яку позицію у цьому питанні займає Антимонопольний комітет?

Яким чином можна використати креативну енергію величезного, але розкиданого по Україні колективу фахівців для виведення галузі на гідне місце на світовому ринку високотехнологічної продукції з титану?

Чи могло щось подібне трапитися у Великій Британії під час Другої світової війни? Уряд Його Величності Короля Георга VI ще у серпні 1939 року ухвалив акт «Про надзвичайні повноваження» (оборони). Згідно з цим документом, уряд по суті отримав диктаторські повноваження».

Зараз процес купівлі-продажу українського титану начебто незавершений. Остання точка над «і» ще не поставлена. майбутньому може спричинити не лише економічні втрати.