24 травня одне з українських медіа оприлюднило інтерв'ю з колишньою главою НБУ Валерією Гонтарєвою, в якому вона жорстко критикувала монетарну та валютно-курсову політику регулятора під час повномасштабної війни, назвавши роботу Нацбанку «жахливою».
Автора цих рядків складно запідозрити у надмірній симпатії до дій НБУ, у тому числі під час війни. Роками ми з колегами з Growford Institute намагаємось достукатися до регулятора, щоб наблизити його монетарну політику до потреб усієї економіки, а не лише її фінансового сектору. На жаль, у більшості випадків Нацбанк відмовляється сприймати конструктивну критику та пропозиції.
Але елементарне почуття справедливості змушує реагувати і критику пані Гонтарєвої. Незважаючи на те, що це вже зробив сам НБУ та деякі незалежні експерти, залишається кілька важливих моментів, на яких варто наголосити.
Весь набір звинувачень на адресу Нацбанку побудований за допомогою класичного методу пропаганди – напівправди: інтерв'ю містить велику кількість достовірних фактів, з яких професор Лондонської школи економіки робить маніпулятивні чи відверто хибні висновки. Логічною реакцією на такі маніпуляції є збентеження.
Значна частина критики пані Гонтарєвої стосується валютно-курсової політики регулятора. На її думку, НБУ занадто довго підтримував фіксований курс і недостатньо швидко лібералізує валютний ринок, тому гривня переоцінена. Іншими словами, колишній Глава НБУ критикує Нацбанк за підтримку відносної курсової стабільності та публічно (!) закликає до більшого знецінення гривні, ніж фактично провокує девальваційні очікування.
Дуже дивно, що людина, яка майже чотири роки очолювала НБУ, не пам'ятає чи ігнорує зміст статті 99 Конституції України, де чорним за білим записано, що «забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України».
Країни іноді вдаються до так званої конкурентної девальвації (навмисного знецінення власної валюти) для стимулювання експорту та обмеження імпорту. Робиться це зазвичай без публічних оголошень, оскільки такі дії сприймаються як валютна війна. Однак свідомо девальвувати власну валюту в ситуації, коли експорт обмежений факторами безпеки та політичними факторами, а країна імпортує велику кількість критично важливих товарів, м'яко кажучи, не надто логічно.
Складається враження, що пані Гонтарева все ще перебуває у пошуках еквілібріуму (рівноважного курсу), що призвело до найбільшого девальваційного сплеску в історії гривні у першому кварталі 2015 року. Безпосереднім наслідком таких пошуків стало виникнення девальваційно-інфляційної спіралі і спустошення полиць продуктових магазинів під впливом паніки.
Валютно-курсова політика НБУ під керівництвом Валерії Гонтарєвої була досить критично оцінена двома скликаннями Ради НБУ (зокрема, тут і тут), що робить її поради у зазначеній сфері вельми сумнівними.
Що вже казати, якщо пані Гонтарєва навіть не пам'ятає, що на початку повномасштабної війни обмінний курс було зафіксовано на рівні 29,25 грн/дол. (а не 27-28, про які йдеться в інтерв'ю). Очевидно, щоб краще відчувати ці речі, необхідно перебувати безпосередньо в країні, на політику якої хочеш впливати.
Не менш суперечливими є оцінки колишньої керівниці Нацбанку щодо відсоткової політики регулятора.
З одного боку, пані Валерія констатує, що висока облікова ставка обумовлює надмірні витрати на депозитні сертифікати та ОВДП, що генерує рекордні прибутки банків. І з таким твердженням неможливо сперечатися. Більше того, про ці ризики ми писали не в 2024 році, а того дня, коли НБУ підвищив облікову ставку з 10% до 25%.
Але найцікавіше те, що різке підвищення облікової ставки до 25% у 2022 році, що викликало комплекс проблем у сфері державних фінансів та заблокувало кредитування поза державними програмами, колишній голова НБУ вважає правильним! На її думку, Нацбанк просто запізнився зі зниженням облікової ставки.
Фактично пані Гонтарева натякає, що НБУ мав би вчинити з облікової ставкою приблизно так, як зробив центробанк країни-агресора, який після повномасштабного вторгнення підвищив ставку з 9,5% до 20%, але досить швидко знизив її до рівня 7,5 % (щоправда, ставка знову зросла до 16%).
Варіант, за якого облікова ставка могла залишитися незмінною на рівні 10% (не кажучи вже про можливість її зниження), Валерія Гонтарева не розглядає взагалі. І це закономірно, оскільки саме під її керівництвом Нацбанк перейшов до режиму інфляційного таргетування, визначальною рисою якого у виконанні НБУ стала так звана політика дорогих грошей (високих ставок).
Формальне оформлення зазначена політика отримала навесні 2016 року, коли у Положенні про основи процентної політики НБУ облікова ставка була прив'язана до ставки за депозитними сертифікатами. Надалі так званий дизайн монетарної політики зазнавав певних косметичних змін, але в принципових моментах вся конструкція «працює» досі.
Тому у певному сенсі всі наступні Голови НБУ були і є вірними продовжувачами справи Валерії Гонтарєвої.
Усі вищезгадані протиріччя знецінюють справді конструктивні пропозиції колишньої керівниці НБУ, зокрема про доцільність реструктуризації портфеля ОВДП у власності НБУ (зі зниженням номінальної прибутковості облігацій) та використання потенціалу банків для посилення обороноздатності країни.
Рецепт успіху тут простий: для того, щоб бути почутою, пані Гонтарєвій слід починати не з критики своїх ідейних послідовників, а з визнання власних помилок на посаді голови НБУ.
Правління Нацбанку оприлюднило свою офіційну позицію щодо заяв Валерії Гонтарєвої, в якій «спираючись виключно на цифри, факти та оцінку міжнародних партнерів» вкотре повторило ту саму мантру про макрофінансову стабільність, про яку колишня керівниця НБУ згадувала у саркастичній манері у своєму інтерв'ю. На думку Правління НБУ, її поради є шкідливими, а їхня реалізація з високою ймовірністю призвела б до масштабної валютної кризи.
Крім того, Правління НБУ принагідно обізвало «псевдоекспертами» всіх, хто критикує його за надмірні витрати за операціями з депозитними сертифікатами, які, до речі, за період з 2015 року сягають 232 млрд грн (у т. ч. за період великої війни – 166 млрд грн).
Іронія полягає в тому, що навіть такий неприйнятний формат комунікацій із суспільством – це безпосередня спадщина Валерії Гонтарєвої на чолі НБУ. Достатньо згадати, як один із її заступників публічно обзивав «демонами» всіх незгодних з його химерним уявленням про те, якою має бути державна служба (себе, при цьому, він вважав «янголом»).
Проте, значно цікавішою, ніж офіційна позиція Правління, була реакція чинного Голови НБУ Андрія Пишного, озвучена на тому ж інформаційному ресурсі, що й скандальне інтерв'ю пані Гонтарєвій.
Пояснюючи логіку дій НБУ пан Пишний зокрема зазначив: «Закон визначив, що наш перший мандат – це забезпечення цінової стабільності, курсової стабільності, фінансової стабільності; та за умови забезпечення попередніх двох – підтримка економічного розвитку».
У цій цитаті важливо те, що про «курсову стабільність» у контексті законодавчо визначених цілей НБУ (!) представники Нацбанку не говорили вже багато років, власне, від часу, коли його очолювала Валерія Гонтарева. І якщо це не застереження, то йдеться про дуже важливу зміну в трактуванні Нацбанком своєї основної конституційної функції. І це не може не тішити.
Засмучує те, що сьогодні НБУ продовжує платити банкам 16,5% річних за тримісячними депозитними сертифікатами і 13,5% за депозитними сертифікатами овернайт, тоді як річний рівень інфляції становить 3,2%. В абсолютному вимірі це близько 7 млрд. грн. на місяць.
І нехай Нацбанк скільки завгодно називає незгодних зі своєю політикою «псевдоекспертами», колись за такий атракціон небаченої щедрості (особливо під час війни) доведеться відповісти.
