Дуже повчальна історія відбувається прямо днями у Міноборони. Вперше з початку війни у 2014 році українським солдатам дозволили купити найкращі закордонні бронежилети за державні гроші. Ця історична подія сталася після відставки одного заступника міністра оборони.
Отже, все розпочиналося у 2014 році. На той момент українські військові не надто займалися власним оборонним виробництвом, переважно розпродували радянські запаси. Коли Путін напав уперше – почали ворушитися, але одразу «винайшли велосипед». Під чуйним керівництвом радника міністра оборони Юрія Бірюкова сферу речового забезпечення військових було розбито на сегменти. І найбільші сегменти роздали в одні руки.
Мільярдні закупівлі бронежилетів були повністю віддані фірмі «Темп-3000». "Наші гроші" ще в 2018 році повідомляли, що вона продала армії своїх "корсарів" на $100 мільйонів. І не цуралася навіть перейти на схему з безпосереднім виведенням коштів за кордон. 2020 року Міноборони купувало «корсари» у чеської фірми, таким чином одразу конвертуючи гривню в євро та виводячи її за кордон, куди українські правоохоронці мають менше можливостей заглянути.
А у складі власників «Темп-3000» з'явився навіть такий яскравий співзасновник, як Станіслав Лісніков, відомий читачам «Наших грошей». Про нього дуже багато говорили ЗМІ за часів Порошенка в контексті потоків «Укрзалізниці» і зараховували його до тих, хто «стежить» за цими потоками. А у лютому цього року його було затримано детективами НАБУ разом із колишнім директором «УЗ» Євгеном Кравцовим.
При цьому монополія «Темп-3000» була хоч не офіційною, але надійною через суміш технічних «заточок» і низьку ціну.
Справа в тому, що через цілеспрямоване злив грошей в одні руки тільки ці руки змогли отримати достатньо коштів для будівництва власного виробництва бронеплит в Україні. Решта продовжувала імпортувати більш дорогі плити з-за кордону. А це дуже суттєва різниця, яка може досягати 20% від ціни бронежилету.
А дешевші імпортні броники не могли конкурувати з «корсарами» через технічні вимоги. Наприклад, за низькою очікуваною ціною ніхто не міг запропонувати вироби, які підходять за стійкістю гнучкого бронепакета до температури 180°C протягом п'яти хвилин (докладніше «Історія закуплених „бронежилетів, що прострілюються“, та несподівані матеріали „справи Марченка“).
Звісно, монополія розбещує. Монополіст завжди знижує вимоги до якості, але вимагає збільшення ціни за свій товар. Тому питання щодо їхньої «вбивчої» якості були навіть у правоохоронців (докладніше «Про бронежилети „Корсар“, здатні витримати постріл із протитанкової зброї, або до чого тут монополія»). А ціна "корсарів" постійно зростала.
Крім того, солдати регулярно нарікали на незручність та недовговічність тканинних плитоносок, в які вкладають бронеплити. І якось так Міноборони роками шкутильгало по граблях відносин з монополістом, не в змозі навіть розбити окремо закупівлю плит та плитоносок.
Цього року перший крок було зроблено. Новий міноборонівський закупівельний підрозділ «Державний оператор тилу» влаштував відкриті торги за участю трьох фірм. І хоча «Темп-3000» зрештою таки виграв два підряди на 241 млн. грн. Але для цього був змушений опустити свою ціну на 30% (!) від очікуваної вартості – до 12 450 та 11 600 грн. за чохол для модульного бронежилета (Вид 5, комплектність: 1-5).
При цьому монополія вітчизняного виробника призвела до ще одного дуже поганого наслідку. Коли нашим військовим знадобилися швидкі та значні поновлення запасів, монополіст банально не міг наростити свої потужності. І таке було вже як мінімум двічі лише за останні два роки: минулого року, коли треба було швидко одягнути «гвардію наступу» та посилити броню, і зараз, коли треба одягати нову хвилю мобілізації. Ось приклад із «Прозорро», як «Темп-3000» у березні власноруч відмовився від підрядів за двома лотами на 600 мільйонів гривень, а ніхто інший на торги навіть теоретично прийти не міг через низьку ціну.
Тому «ДОТ» забив на сполох і звернувся до Міноборони за дозволом підняти очікувану вартість бронежилетів, щоб на торги змогли зайти виробники з дорожчими імпортними плитами.
Тут варто зробити пояснення щодо того, як бюрократично влаштовано процес закупівлі Міноборони.
Міністерство визначає потребу у тому чи іншому товарі: скільки і чого саме треба. Ці дані щодо кількості та технічних параметрів необхідних товарів доводяться до відома «Державного оператора тилу» (тобто «ДОТ» не може змінити технічні вимоги до товару, технічні «заточення» програмуються у самому Міністерстві).
Ці вимоги доводяться закупникам разом із «орієнтовною ціною».
Орієнтовна вартість - це, грубо кажучи, стеля, верхній поріг бюджетних коштів, запланованих на конкретний продукт. «Держоператор тилу» як технічний виконавець самої процедури закупівлі може встановити очікувану ціну торгів таку ж, як орієнтовна, або нижче за неї.
Однак за умов, коли солдатів треба одягати кров із носа, неможливо чекати. Тому «ДОТ», який уже заощадив мільярди на закупівлі багатьох інших товарів, запропонував: «Давайте ми перекинемо зекономлені бюджети на закупівлю дорожчих, але вкрай необхідних броників. Тому що мобілізованих тупо нема в що одягати».
Зауважимо, що у Міноборони якраз відбувалися цікаві процеси. Минулої осені новий міністр Рустем Умеров завів свою команду заступників із ключових напрямків. Проте саме на напрямок формування потреби щодо НЕозброєних закупівель якимось чином потрапив полковник Віталій Половенко.
Він останніми роками керував тиловим забезпеченням Національного університету оборони України. Тобто дуже добре розумів, як влаштована система, яку роль відіграють «технічні вимоги» до товарів та рівня суворості під час приймання товару. І буквально через кілька місяців перебування на посаді Половенко досяг створення нового підрозділу в структурі Міноборони – Департаменту планування тилового забезпечення, який і почав «планувати» закупівлі. На цей Департамент призначили старого знайомого Половенка – Олександра Мацька, начальника Інституту забезпечення військ Національного університету оборони.
А тепер повернемось до запиту «ДОТу» щодо збільшення закупівельної ціни бронежилетів. Окрім задоволення нагальної потреби цей запит може мати ще й довгострокове наслідок – руйнування монополії «Темп-3000». Адже це хтось тепер ще отримає великі підряди і може знайти можливість для розвитку власного виробництва в перспективі.
І ось що «половенківський» Департамент відповів «ДОТу»: «Ні, піднімати ціну бронежилетів не дозволяємо, тому що ви не довели, що ваше бажання продиктоване тим, що „Темп-3000“ набрався підрядів по самі гланди і не може взяти ще» .
Тому «ДОТ» звернувся до «Темп-3000», і виробник чесно визнав, що справді завалений замовленнями, тож нових брати не може. Але й цей лист не вплинув на «половенківський» департамент Мацька.
Все змінилося минулого тижня, коли Половенка було звільнено з посади заступника міністра. Одразу після цього вже інший підрозділ Міноборони – Департамент політики закупівель під керівництвом Гліба Канівського – відповів «ДОТу»:
«Визначення очікуваної вартості предметів закупівлі відноситься до виняткової компетенції уповноваженої особи ДП ДОТ і може відрізнятися як у бік збільшення, так і у бік зменшення від орієнтовної ціни за одиницю товару, визначеної у Переліку та обсягах».
За даними «Наших грошей», вже наступного тижня будуть укладені контракти на постачання бронежилетів з іншими виробниками, і українські солдати будуть забезпечені товаром, який раніше родичі та волонтери мали купувати за власні гроші, щоб військові не рвали спини в м'яко кажучи не самих популярних серед солдатів «корсарів».
Ось це і є одна зі сторінок у літописі боротьби нової української армії проти старого «дипстейту», який із радянських часів тримає потоки ЗСУ у своїх бюрократичних папірцях.
