Кейс Смілянського та «Укрпошти». Що відбувається із державним майном під час війни?

Нацбезпека на продаж? Скасувавши перелік стратегічних підприємств, які не підлягають приватизації, влада п'ятий рік порушує Конституцію

Верховна Рада п'ять років тому ухвалила закон, який скасував перелік майна, яке не підлягає приватизації. Нового списку держпідприємств, які не можна продавати, держава не отримала. Ряд нардепів звернулися до Конституційного Суду, щоб довести, що відсутність такого переліку суперечить Основному закону (ст. 85 п. 36). Але їхню скаргу за п'ять років (!) так і не розглянули.

За цей час парламент міг би затвердити новий перелік, але цього також не сталося. Більше того, уряд ухвалив постанову про відчуження та передачу в оренду майна державних акціонерних товариств. Цей документ не містить чітких критеріїв, які б уберегли важливе для нацбезпеки майно.

Коли законодавча гілка влади не впоралася зі своїми прямими обов'язками, свою роль виконала саме третя гілка влади — судова. Велика палата Верховного Суду цього року ухвалила рішення, що Державні акціонерні компанії, такі як «Нафтогаз», «Надра України» та «Укрпошта», не можуть на свій розсуд продавати майно, передане державою до їх статутного фонду.

Але 18 вересня Велика палата засідатиме у справі "Надра України". Це підприємство вимагає переглянути попереднє рішення інстанції. Підставою стали зміни до закону «Про управління об'єктами державної власності», які парламент ухвалив навесні. Ці зміни з весни 2024 року передбачають, що керівники акціонерних товариств, де держава має 100% акцій, можуть продавати майно товариств.

Що сталося із стратегічними підприємствами?

Парламент за поданням уряду затверджує перелік об'єктів держвласності, які не підлягають приватизації. Це ті об'єкти, які є важливими для нацбезпеки.

Народний депутат Олексій Мовчан («Слуга народу»), який є членом комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку, переконує: «Коли мова про перелік, то логіка, закладена до Конституції, тут застаріла і не відповідає вимогам часу. У скасованому переліку 40% підприємств були банкрутами. Ще там були перукарні та навіть державне підприємство «Хор Верьовки».

З такою огульною позицією не погоджується доктор юридичних наук, професор Олена Біляневич. Вона зазначає, що Конституції слід дотримуватися: «Коли парламент визнав перелік об'єктів, які не підлягають приватизації таким, що втратив чинність, фактично відмова від реалізації положень Конституції. Тим самим парламент порушив один із принципів правового порядку: органи влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так утворилася прогалина, яка може бути заповнена лише законом, який визначить перелік об'єктів права держвласності, які не підлягають приватизації. Відсутність переліку – пряма загроза нацбезпеці країни та державному суверенітету в умовах війни за незалежність. Навряд чи можна сподіватися, що судова влада в тому стані, в якому вона опинилася завдяки реформам 2019-2024 років, здатна завадити руйнуванню відносин держвласності. Окремі судові рішення можуть точково захистити окремі об'єкти, але не можуть захистити правовий порядок у його всеосяжності».

Народний депутат Мовчан пояснює, що Кабінет міністрів ще чотири роки тому вніс законопроект (4020) про перелік стратегічних підприємств, які не підлягають приватизації, але він пройшов лише перше читання. Цього року ухвалили зміни до закону про корпоративне управління. Уряд, за словами нардепа, має розробити підзаконні акти, які передбачають обґрунтування володіння державними активами та наступного року, як переконує Мовчан, вже має бути перелік.

Але до переліку підприємств, які мають бути у списку, Верховна Рада має ретельно підходити. Свого часу стратегічне підприємство «Мотор Січ» до цього списку не внесли. Саме тому його вдалося приватизувати, незважаючи на те, що це найбільший виробник двигунів для гелікоптерів. Перший етап приватизації відбувся за п'ять днів після інавгурації Леоніда Кучми. Саме цей завод міг "приземлити" російську авіацію.

Служба безпеки України висунула підозру в недбалості через проведення тієї приватизації заводу три роки тому. А тепер держава судить колишнього керівника цього підприємства В'ячеслава Богуслаєва.

Богуслаєв фактично став власником підприємства та наприкінці намагався його продати китайцям. Тепер він підозрюється у держзраді. А Вищий антикорупційний суд у справі за позовом Мін'юсту у своєму рішенні зазначив: дії Богуслаєва були спрямовані на постачання авіаційних двигунів до РФ, що призвело до накопичення нової та модернізації старої авіаційної техніки Росії. Адвокат Богуслаєва Ростислав Кравець у процесі, звісно, ​​це заперечував.

У війну держава зрозуміла, що потрібно захищати стратегічні підприємства і вже йдеться про націоналізацію «Мотор Січ». Те саме стосується приватного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», яке виготовляє вантажні автомобілі.

Ситуація з «Мотор Січ» та «АвтоКрАЗ» – не поодинокі випадки. Так, приватизація "Луганського патронного заводу" у 2001-2009 роках призвела до того, що держава втратила можливість вивезти більшість виробничих ліній цього найбільшого боєприпасного підприємства із зони бойових дій. Гігантські потужності, зрештою, потрапили до російського агресору цілими і неушкодженими. Завод «Луганськтепловоз» приватизували у 2010 році та продали росіянам.

Україна не єдина держава, яка робить під час приватизації помилки. Так Великобританія після приватизації залізниці 1994 року з бюджету витрачала на залізницю вшестеро більше, ніж їхні європейські сусіди. 2015 року, за результатами опитувань, британці підтримували націоналізацію підприємства.

Чому «Укрпошта» програє…?

Оскільки не все можна було приватизувати в Україні, паралельно розвивався процес корпоратизації. Це перетворення державних компаній на акціонерні товариства, стовідсотковим власником акцій є держава.

Україна, провівши корпоратизацію, сформувала статутний капітал цих компаній, передавши в нього державне майно у вигляді різних активів (гроші, нерухомість, торгові марки, винаходи, патенти тощо).

Натомість менеджери, які очолили ці компанії, мали ефективно розпорядитися цим майном і примножити дохід компаній, зробивши їх економічно стабільними та незалежними від дотацій.

Насправді ж схема «корпоратизації» часом працює зовсім інакше. Після перетворення на акціонерні товариства, держкомпанії розпродують частину майна, яке їм було передано, на власний розсуд.

Наразі «Укрпошта», якою керує Ігор Смілянський, продала приміщення пошти на батьківщині президента — у центрі Кривого Рогу. І тепер підприємство, яке раніше заробляло кошти на оренді, саме орендує офіс у нового власника. Такі історії непоодинокі. Смілянський заявляв про бажання продати навіть Головпоштамт на Хрещатику, який має символічне значення для всієї країни.

Тобто може статися, що держава, яка має акції «Укрпошти», в один момент виявиться власником папірців, які не підкріплені майном. І все, що залишиться, це логотип «Укрпошта». А діяльність цього підприємства є надзвичайно важливою за часів війни, а в конкурентній боротьбі воно програє приватним операторам. Але під час війни у ​​стратегічних питаннях держава не може залежати від бізнесу.

Громадська ініціатива «Голка» звернулася до голови «Укрпошти» Смілянського, щоб з'ясувати, на яку суму «Укрпошта» продала майно з 2019 року? та отримати відповіді на інші питання. По суті підприємство, яке має державне майно в управлінні, надає на інформаційний запит відповідь лише про тарифи на послуги.

Член комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Олексій Мовчан («Слуга народу») пояснює, чому «Укрпошта» не надає інформації на запит так: «До того, як «Укрпошта» стала акціонерним товариством, держава мала його майно. А зараз держава володіє акціями. Відповідно акціонерним товариством вже наймається менеджер, щоб керувати цим майном. Якщо хочете дізнатися, чи ефективно управляє менеджер, то треба запитувати навіть про ці дані прем'єра Дениса Шмигаля чи Мінінфраструктури. Вони повинні стежити за цим, тому що вони виконують функцію власника акцій. А так весь світ іде до того, щоби передати все в приватні руки. Тільки не так, як ми зробили у 90-х — віддали олігархам, а підприємцям на конкурентних засадах.

Народний депутат Сергій Власенко («Батьківщина»), який разом з іншими 50 народними депутатами підписав подання до Конституційного суду, наголошує: «Укрпошта» або „Ощадбанк“ важливі для держави не лише через свої функції „Якщо говорити про “Укрпошту”, то листоноша в селі — це не просто функція. Це для всієї громади важлива особа, яка носить пенсію готівкою тим, хто не може доїхати до банкомату, та забезпечує комунікацію у суспільстві. Це про періодику, яку читають люди, і не забувайте, що цифровізація це не скрізь. Люди досі отримують листи. Те саме з «Ощадбанком». Це не просто розгалужена мережа відділень, як у інших банках. Це також структура, що виконує соціально важливі функції», — пояснює депутат.

В результаті державі доводиться судитися зі створеними ж ним акціонерними компаніями — «Надрами України» та «Укрпоштою» — і повертати майно, яке ті не мали продавати. Такі справи вже дійшли Великої Палати Верховного Суду.

У разі «Укрпошти» предметом спору є право власності на нежитлові приміщення, яке підприємство зареєструвало на себе як приватну власність, хоч це власність — державна. Ймовірно, це робиться з метою продажу такої нерухомості у майбутньому.

Прокуратура зазначає, що майно «Укрпошти» не належить, воно ним лише керує, а власником є ​​держава в особі Мінінфраструктури. Тому права перереєструвати ці приміщення у «головної пошти країни» не було.

Народний депутат Власенко пояснює, чому Конституційний суд так і не розглянув подання народних депутатів, яке вони подали у 2019 році: «Суд належним чином не працює. Вони звітують про те, що рішення приймаються, але йдеться тут про малі склади – сенати. Там не вистачає суддів для ухвалення рішень повним складом. Тим часом, поширюється теза про те, що держава не може бути ефективним менеджером, мовляв, все треба віддати в приватні руки. Але тут треба чесно сказати, що 80% того, що було приватизовано, не працює ефективно. Землю стратегічних підприємств найчастіше віддавали під забудову під житлові комплекси. Так легше заробляти, ніж створювати робочі місця та зміцнювати економіку країни. Великі країни повертаються до державного управління. Немає жодної країни, де частка держави в економіці дорівнює нулю. А такі галузі, як залізниця чи нафтогазовидобуток не повинні бути приватними взагалі ніколи. Тільки деякі «нові особи» в нашій владі цього не розуміють».

Народний депутат Власенко пояснює, чому Конституційний суд так і не розглянув подання народних депутатів, яке вони подали у 2019 році: «Суд належним чином не працює. Вони звітують про те, що рішення приймаються, але йдеться тут про малі склади — сенати. Там не вистачає суддів для ухвалення рішень повним складом. Тим часом, поширюється теза про те, що держава не може бути ефективним менеджером, мовляв, все треба віддати в приватні руки. Але тут треба чесно сказати, що 80% того, що було приватизовано, не працює ефективно. Землю стратегічних підприємств найчастіше віддавали під забудову під житлові комплекси. Так легше заробляти, ніж створювати робочі місця та зміцнювати економіку країни. Великі країни повертаються до держуправління. Немає жодної країни, де частка держави в економіці дорівнює нулю. А такі галузі, як залізниця чи нафтогазовидобуток не повинні бути приватними взагалі ніколи. Тільки деякі «нові особи» в нашій владі цього не розуміють».

Так один із нещодавно звільнених заступників голови Офісу президента Ростислав Шурма відповідав за одну з «реформ», внаслідок якої створили державне підприємство «Ліси України». Урядова ухвала передбачає, що підприємство може стати акціонерним. Тобто з майном цього підприємства може бути те саме, що й з майном «Укрпошти».

Після лісів Шурма взявся і за реформу водної галузі. Тільки тепер вирішили йти не через державне підприємство, а одразу безпосередньо створити акціонерну компанію.

Ростислава Шурми на Банковій вже немає, але урядові постанови про створення державних підприємств, які можуть стати акціонерними, досі діють. Якщо вони стануть акціонерними, то про воду чи ліси в Україні громадяни у відповідь на свої запити знатимуть рівно стільки ж, як і про майно «Укрпошти».

Що має негайно робити влада?

18 вересня 2024 року відбудеться засідання Великої Палати Верховного Суду за заявою «НАК „Надра України“ про перегляд постанови за нововиявленими обставинами. Якщо рішення буде на користь «Надра України», то на нього зможуть посилатися й інші акціонерні товариства, де частка державного майна 100%, виправдовуючи продаж такого майна без запобіжників. Член комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Олексій Мовчан («Слуга народу») пояснює, чому «Укрпошта» не надає інформації на запит так: «До того, як «Укрпошта» стала акціонерною суспільством, держава володіла його майном. А зараз держава володіє акціями. Відповідно акціонерним товариством вже наймається менеджер, щоб керувати цим майном. Якщо хочете дізнатися, чи ефективно управляє менеджер, то треба запитувати навіть про ці дані прем'єра Дениса Шмигаля чи Мінінфраструктури. Вони повинні стежити за цим, тому що вони виконують функцію власника акцій. А так весь світ іде до того, щоби передати все в приватні руки. Тільки не так, як ми зробили у 90-х — віддали олігархам, а підприємцям на конкурентних засадах.

Народний депутат Сергій Власенко («Батьківщина»), який разом з іншими 50 народними депутатами підписав подання до Конституційного суду, наголошує: «Укрпошта» або „Ощадбанк“ важливі для держави не лише через свої функції „Якщо говорити про “Укрпошту”, то листоноша в селі — це не просто функція. Це для всієї громади важлива особа, яка носить пенсію готівкою тим, хто не може доїхати до банкомату, та забезпечує комунікацію у суспільстві. Це про періодику, яку читають люди, і не забувайте, що цифровізація це не скрізь. Люди досі отримують листи. Те саме з «Ощадбанком». Це не просто розгалужена мережа відділень, як у інших банках. Це також структура, що виконує соціально важливі функції», — пояснює депутат.

В результаті державі доводиться судитися зі створеними ж ним акціонерними компаніями — «Надрами України» та «Укрпоштою» — і повертати майно, яке ті не мали продавати. Такі справи вже дійшли Великої Палати Верховного Суду.

У разі «Укрпошти» предметом спору є право власності на нежитлові приміщення, яке підприємство зареєструвало на себе як приватну власність, хоч це власність — державна. Ймовірно, це робиться з метою продажу такої нерухомості у майбутньому.

Прокуратура зазначає, що майно «Укрпошти» не належить, воно ним лише керує, а власником є ​​держава в особі Мінінфраструктури. Тому права перереєструвати ці приміщення у «головної пошти країни» не було.

Народний депутат Власенко пояснює, чому Конституційний суд так і не розглянув подання народних депутатів, яке вони подали у 2019 році: «Суд належним чином не працює. Вони звітують про те, що рішення приймаються, але йдеться тут про малі склади – сенати. Там не вистачає суддів для ухвалення рішень повним складом. Тим часом, поширюється теза про те, що держава не може бути ефективним менеджером, мовляв, все треба віддати в приватні руки. Але тут треба чесно сказати, що 80% того, що було приватизовано, не працює ефективно. Землю стратегічних підприємств найчастіше віддавали під забудову під житлові комплекси. Так легше заробляти, ніж створювати робочі місця та зміцнювати економіку країни. Великі країни повертаються до державного управління. Немає жодної країни, де частка держави в економіці дорівнює нулю. А такі галузі, як залізниця чи нафтогазовидобуток не повинні бути приватними взагалі ніколи. Тільки деякі «нові особи» в нашій владі цього не розуміють».

Саме тому для того, щоб виправити ситуацію, Верховна Рада має затвердити перелік об'єктів майна, які не підлягають приватизації. Чекати на те, що Конституційний суд, який п'ять років розглядає скаргу нардепів, найближчим часом ухвалить рішення — не доводиться.

Щодо уряду, то він невідкладно має подати на затвердження Верховній Раді перелік об'єктів держвласності, які не підлягають приватизації. До нього мають увійти об'єкти, важливі для нацбезпеки, і об'єкти соціального призначення.

На законодавчому рівні слід визначити чіткі критерії розмежування відчуження державного майна шляхом приватизації та звичайного (неприватизаційного) відчуження.

Звичайне (неприватизаційне) відчуження державного майна не має ознак соціальної важливості, воно є однією з форм розпорядження ним виходячи з суто господарських чи економічних інтересів суб'єктів господарювання та управління державним майном, яким і надходять кошти (тобто майно, яке не є частиною виробництва та не забезпечує виконання статутних завдань тощо).

Необхідно також змінити положення закону «Про управління об'єктами державної власності» (ст 11.), виключивши положення про те, що майно, передане до статутного фонду державної акціонерної компанії, є його власністю. Тобто потрібно повернутися до попередньої редакції статті, яка існувала до квітня цього року.

А в законі «Про приватизацію державного майна» (ст.4) усунути норму про те, що майно державних компаній, яке не підлягає приватизації, може приватизуватися, якщо воно знаходилося в оренді. За такою схемою, як повідомляли ЗМІ, «Архітектурна майстерня Інка» намагалася забрати одне із приміщень Музею війни. У суді зараз слухається справа про розірвання договору оренди із цією компанією.

Також потрібно погодити із законодавством норми урядової постанови про відчуження та передачу в оренду майна державних акціонерних товариств та визначити критерії можливості відчуження.

Без таких змін шансів на те, що держмайно не розпродуватиметься на всі боки «ефективними менеджерами» майже немає.