Командири — туристи, одна з найгостріших проблем ЗСУ

Останній рік відзначився кругообігом призначень, перепризначень командирів всіх рівнів, з якихось об'єктивних причин, з суб'єктивних причин, з причин особистої наживи, з причин кумівства, з особистої неприязні та інших.

У чому біда такого явища для українського війська? Та елементарно в тому, що кожен командир різного рівня сьогодні припускає, що він тут не на довго. А не на довго, означає, що не треба повністю викладатися, бо завтра тебе кудись перекинуть без пояснень та обґрунтувань, просто «бо таке рішення».

Якщо раніше, до цієї «плинності кадрів», командири були зацікавлені в тому, щоб розвивати, укомплектовувати та забезпечувати свій підрозділ, то зараз чим краще у тебе підрозділ, тим вища ймовірність, що на твоє місце завтра призначать когось «свого», а тебе запруть у якійсь «штрафній» (куди кілька років скидали аватарів та наріків) або в новостворений (той збудував, хай ще цей збудує). Командирів часто знімають за такі «зальоти» підрозділів, причиною яких вже точно не була вина командира, а наступний командир, який приходить на це місце, оцінює причини зняття попередника та опускає руки, адже розуміє, що причини, які «занапастили» попередника, погублять» і його (бо не залежать від нього).

Знайома з багатьма сьогоднішніми командирами, які почуваються на посадах туристами, тому й не викладаються, не жертвують заради підрозділу, сприймають підрозділ як орендовану квартиру, звідки доведеться з'їхати одразу, як забажає господар.

В умовах хаотичних перекладів, призначень та зйомок, не лише командири почуваються туристами, а й їхні підлеглі. Підрозділи із злагоджених «сімей» перетворюються на ситуативних сусідів, чия подальша доля перебування у підрозділі залежить хер знає від чого.

Чи впливає це на боєздатність підрозділів та армії загалом? Більш за. Українське військо це не армія професійних кадрових військових, які перемагають завдяки відточеним навичкам. Це армія вчорашніх цивільних, які перемагають завдяки своєму духу та єдності. Руйнуючи цю єдність, підриваючи цей дух, знищується єдине, що тримає армію боєздатною. І такий порядок речей схиляє до думки, що це не про перемогу та не про обороноздатність держави загалом.