Корупціонери заробляють більше, ніж усі доходи бізнесу разом узяті, — вони сильніші і бізнес тікає

Український бізнес їде. Не через війну, а через корупцію. На жаль, це доведений опитуваннями та аналітичними дослідженнями факт.

Чому відбувається відтік талантів, інвестиційних ресурсів, підприємницької активності та хто в цьому винен?

Ці питання я чую постійно на ефірах та зустрічах. Насамперед це відбувається тому, що для багатьох українців корупція під час війни стала своєрідним вироком існуючій пострадянській системі та свідченням часткової поразки Майдану.

Адже корупція була і раніше, ось тільки зараз вона відбувається найбільш цинічно та зухвало на тлі десятків тисяч загиблих та поранених на фронті та по всій країні. Це те, що навіть для багатьох українців, які звикли до нахабства та безкарності вітчизняних корупціонерів, за межею добра та зла. Головне — багато хто з нас зрештою усвідомив, що це дорога нікуди. Не лише для країни загалом, а й для окремих українців, їхніх родин та дітей.

Але головне — люди хочуть почути відповідь на запитання: коли все припиниться? На жаль, мушу зізнатися, що не припиниться. Ми самі маємо це зупинити. Якщо ми не займемо суб'єктну позицію як бізнес, як громадянське суспільство, то корупціонери самі по собі не здадуться.

Чому? Та хоча б тому, що в нашій країні корупція приносить близько 500-600 млрд. грн. «ренти» на рік. Вони заробляють більше, ніж усі доходи бізнесу разом узяті, — вони сильніші і, на відміну від нас, не здають своїх позицій. У них кланова солідарність, знову ж таки, на відміну від нас. Вони побудували вертикальні та горизонтальні зв'язки.

І ситуація, на жаль, погіршується. Наприклад, кількість рейдерських атак зросла, понад 45% підприємців зазнавали тиску з боку контролюючих чи правоохоронних органів протягом останніх двох місяців. Близько 30% вказують на те, що тиск посилився порівняно з тим, що було. Ось така картина.

Ми зараз маємо дуже високий ризик того, що бізнес може бути критично «видавлений» з України. Ми вже втратили 12% доданої вартості через бізнес міграцію і можемо втратити більше. Ми можемо отримати зупинку інвестиційних проектів, які так чи інакше є у країні.

Хто винен, або Що робити?

Ключове питання: що з цим робити? По-перше, не здавайтеся. Ми, наприклад, започаткували «Маніфест 42» — об'єднання бізнес-асоціацій. Ми створили «Коаліцію українських бізнес-спільнот за модернізацію України», і я маю честь очолити Раду цієї коаліції.

Ми зараз шукаємо шляхи, як інструментально побудувати протидію силі таких владних структур. Але, з іншого боку, ми також працюємо системно. Так, вдалося провалити недолугий і просунути найкращий законопроект про перезавантаження Бюро економічної безпеки.

Наразі ми працюємо над перезавантаженням Кримінального процесуального кодексу, митниці, щоб контролюючі та регуляторні органи перестали бути органами тиску. Щоб було впроваджено презумпцію невинності бізнесу, щоб було декриміналізовано економічні злочини. Щоб економічну підслідність мало лише БЕБ, яке ми зараз маємо разом перезавантажувати.

Головне, що треба, щоб сам бізнес, по-перше, почав працювати за правилами і почав платити податки. А по-друге, коли у бізнесу вимагають хабарі, у цей момент він має звертатися до НАБУ, або до «Коаліції українських бізнес-спільнот», або до «Маніфесту 42».

Там уже є навчені люди, які допоможуть бізнесу зробити так, щоб не лише цей податківець, а й усі ті, хто піде потім його захищати, — усі вони більше ніколи не потрапили до державних установ. за свої незаконні справи Ми маємо чинити опір.

Проте бізнес боїться. Бізнес прямим текстом каже: «Ок, я там за податківцями можу дати свідчення, але мають родичів у прокуратурі, у місцевій СБУ чи в ГБР. Можливо, навіть податківців ми посадимо, але й вони потім мене посадять. Пришити мені зв'язки з Росією, або ще щось по іншій лінії, або навіть зовсім щось там придумають, і я опинюся під іншою справою».

Тож нам треба бути обережними. Але разом ми обов'язково впораємося. Зараз ми працюємо над цією інфраструктурою для підтримки такого бізнесу.

Справді, бізнес боїться фінансувати аналітичні центри, медіа-проекти, політичні партії. Боїться, бо сподівається, що «ну, ми нишком якось виживемо і переживемо це все». Але це виживання, на жаль, робить нас дуже крихкими і дає сили тим, хто зберігає цю корумповану і вже навіть не олігархічну, а просто бандитську систему, яка просто воює з бізнесом.

Безперечно, це не вичерпна характеристика держави. У державі, її інститутах насправді є багато осудних людей, з якими можна і треба говорити. Ці люди є в Офісі генпрокурора, НАБУ, НАПК, Міністерстві економіки, Міністерстві фінансів, офісі президента.

Ми зможемо захиститись лише тоді, коли перестанемо боятися вести з ними непросту розмову про корупцію. Тільки тоді корупційна система не матиме сили. Ми не боїмося Путіна, ми не боїмося ядерної зброї, то чому боїмося доморощених злодіїв? Їм так само треба чинити опір. Вони є такими ж ворогами України, як і солдати Путіна.

Хороші приклади — Юрій Зозуля та Олександр Соколовський. Вони не бояться виходити і публічно говорити про все те, що робить той чи інший орган. Якщо вони можуть, то зможуть і інші.

При цьому, як на мене, покарання корупціонерів — це мала частина боротьби з корупцією. Антикорупція — це, перш за все, побудова іншої системи. Ми зосереджені на тому, щоби була нова митниця, нове БЕБ, новий КПК, нова прокуратура, нова податкова, і ми працюємо над цим. І я думаю, що у 2025 році ми цього обов'язково досягнемо.

«Не можна розходитися після Майданів»

Нещодавно я зустрівся з головним редактором одного з найвідоміших українських суспільно-політичних видань, і вона сказала мені серед сотні дуже класних фраз та смислів одну дуже важливу фразу: «Суспільство не розуміє, що не можна розходитися після Майдану, — після Майдану треба не йти і робити те, що ви робили до цього, треба ставати владою».

Стати владою означає, що бізнес має фінансувати аналітичні центри, фінансувати незалежні ЗМІ, спільно фінансувати громадянську освіту, фінансувати політичні партії, делегувати своїх представників до парламенту, політичні сили, делегувати своїх керівників до управління державною системою, навчати державних менеджерів, допомагати професіоналізувати державну службу .

Якщо ми хочемо справжньої модернізації країни, то маємо інвестувати в це. Причому інвестувати організаційний ресурс, фінансовий ресурс, смисловий ресурс. І діяти — це має бути одне із наших щоденних завдань. І поки ми цього не робимо, корупціонери будуть сильнішими. Вони, наприклад, знову нагромадили фінансовий ресурс.

І ми знову маємо стрибнути через голову, щоб перемогти корупціонерів на виборах. І, найімовірніше, ті, кого ми знову оберемо на виборах, теж корупціонуються, бо сенси там залишаться незмінними. І типологія влади залишиться незмінною, якщо ми не візьмемо владу до своїх рук.

Власне назва моєї колонки на ZN.UA саме так і звучить: Як громадянському суспільству взяти владу в країні. Ми маємо бачення того, яку країну ми хочемо побудувати. Ми хочемо будувати країну можливостей з людиноцентричною державою, з відповідальними громадянами та безпечним середовищем. Країну, яка буде світовим суб'єктом. Є у нас і чітке уявлення, як це зробити. Ми розробили багато політик, але ми не маємо достатньої критичної маси людей, які готові це робити щодня. На жаль, недостатньо ресурсів, тому наше завдання на найближче майбутнє — накопичити ресурс і потім делегувати людей.

Україна відштовхує українців, які опинилися за кордоном

Наступне питання, яке потребує осмислення: якою має бути державна політика щодо українців, які зараз живуть за кордоном?

На моє переконання, зараз держава відштовхує українців. Воно продовжує вичавлювати з України таланти та підприємців. Намагається налякати тих, хто вже за межами України.

Це категорично неприпустимо. Українці повернуться тоді, коли Україна буде найкращим місцем для народження дітей, створення ідей, реалізації бізнес-прагнення, інвестування. Потрібно не залякувати українців у всьому світі, а працювати над привабливістю середовища.

Насправді головна проблема України не в безпеці — проблема безперспективності, без ясності. Коли в державі найбільша проблема під час війни — це непередбачувані дії самої держави, яка, наприклад, будь-якої миті може погіршити умови для вітчизняного бізнесу, це ж нонсенс. Тому що саме бізнес своїми податками фінансує нашу оборону.

Держава має створити всі умови для нормального існування українців за межами України — зробити так, щоб українці реалізовували своє бажання допомагати своїй країні у спосіб, яким вони можуть, жертвуючи через донати, через часткову сплату податків в Україні, через інститут подвійної резиденції тощо.

За кордоном більшість цих людей виявилася не від доброго життя, а частково і внаслідок недалекоглядних дій самої держави. Розуміння, що держава дбає про них, що держава залишається людиноцентричною, де б не був українець, у рази підвищує шанси на повернення цих людей.