Україна має намір легалізувати лобізм. Крім того, ухвалення відповідного закону є однією з умов для вступу нашої країни до Європейського Союзу, визначення чітких правил лобістської діяльності, за ідеєю, має сприяти боротьбі з політичною корупцією.
На користь собі та державі
Президент України Володимир Зеленський підписав ухвалений Верховною Радою закон «Про доброчесне лобіювання». Прийняття цього документа було одним із зобов'язань, які взяла на себе наша країна у зв'язку з підготовкою до переговорів щодо вступу до Європейського Союзу. Тому його ухвалення ще на крок наближає Україну до інтеграції до європейської спільноти.
Крім того, давно існує потреба законодавчо врегулювати питання, хто і яким чином може впливати на владу для прийняття тих чи інших законів. Таку рекомендацію дав і Європейський Союз, вважаючи, що законодавче регулювання лобізму дозволить зменшити вплив олігархів на політику держави та обмежити політичну корупцію.
Подібні закони існують у багатьох країнах. Першими висновку, що діяльність лобістів має бути законодавчо впорядкована, дійшли Сполучені Штати Америки. Там відповідний закон було прийнято ще 1946 року. У Німеччині лобіювання узаконили 1972 року. Згодом тим самим шляхом пішли й інші країни.
«З початку ХХІ століття процес регламентації лобізму набрав обертів по всій Європі, — розповідає партнер юридичної компанії Arzinger Андрій Підгайний. — Протягом останніх десяти років відповідні закони були ухвалені в Ірландії, Франції, Литві, Нідерландах, Австрії, Польщі, Словенії, Великій Британії. Тобто Україна, так би мовити, перебуває у тренді. А в країнах, де спеціальне регулювання немає, ми спостерігаємо саморегульовану організацію діяльності лобістів, тобто діяльність у рамках членства в некомерційних організаціях, які визначають політику, питання етики, відповідальності лобістів».
Насамперед, закон визначає саме поняття лобізму та рамки його застосування.
«Прийнятий закон відносить до лобіювання діяльність, що здійснюється у власних комерційних інтересах чи інтересах інших осіб з метою впливу на органи влади щодо ухвалення чи утримання від ухвалення, зміни чи скасування законів чи підзаконних актів, — каже Андрій Підгайний. — Якщо хоч одна з перелічених ознак відсутня, наприклад, немає комерційного інтересу, чи вплив не стосується нормативного акту, то така діяльність не вважатиметься лобізмом».
Тобто згідно із законом, лобіювання є фактично одним із видів бізнесу. Особи чи підприємства, зацікавлені у просуванні тих чи інших законодавчих рішень, можуть укласти договір зі спеціалізованою організацією, яка за певну плату візьме він пов'язані з цим клопіт.
Закон розрізняє три основні сторони процесу лобіювання:
— бенефіціари — особи, які замовляють послуги з лобіювання правових актів та мають намір у разі їх прийняття отримати певну вигоду для себе, такими бенефіціарами можуть бути і приватні, і юридичні особи, і навіть іноземні держави;
— суб'єкти лобіювання — особи чи підприємства, які здійснюють лобіювання на користь бенефіціара на комерційній основі, одержуючи за це прибуток, власне, їх і називають лобістами;
- Об'єкти лобіювання - представники або органи державної влади, яких лобісти намагаються схилити до прийняття потрібних їм рішень.
Важливим є те, яке коло питань та в яких державних органах дозволяється лобіювати. До вирішення цього питання законодавці різних країн підходять по-різному. Наші вирішили обмежити предмети лобізму досить вузькими рамками.
«Кожна країна має свою специфіку щодо визначення можливостей впливу на владу, — пояснює Андрій Підгайний. — Наприклад, у США лобісти активно залучаються до політичної діяльності, зокрема до виборів. Наш закон таку можливість виключає, обмежуюсь лише комерційними — економічними, так би мовити, інтересами бенефіціарів. Також в Україні не може бути лобізму на користь релігійних організацій».
Слід зазначити, що закон обмежує як коло питань, які можуть просувати лобісти, а й коло осіб, у яких вони мають право впливати.
«Особливість нашого закону, порівняно з тими, що діють у багатьох інших країнах, у тому, що лобіювання обмежується лише впливом на осіб, які провадять правотворчу діяльність, — розповів «Апострофу» партнер адвокатського об'єднання «Лещенко, Дорошенко та партнери» Олександр Лещенко. — По суті, це лише народні депутати. Лобування рішень Кабінету міністрів, інших органів влади чи судів законом не передбачено».
Звітують за кожну копійку
Держава має намір суворо контролювати діяльність лобістів. Усі особи — юридичні та фізичні, які займатимуться цією справою, будуть внесені до спеціального реєстру, оператором якого стане Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Лобісти будуть зобов'язані кожні півроку подавати до НАЗК звіт про власну діяльність, в якому вказуватиме всі випадки взаємодії з об'єктами лобіювання, а також усі кошти, отримані від бенефіціарів за свої послуги.
У той же час вони отримають певні права, які забезпечать їм можливість виконувати свою роботу з просування законів. Лобісти зможуть зустрічатись із законодавцями, надавати їм матеріали, що доводять доцільність прийняття потрібного законодавчого акту, відвідувати заходи, присвячені темі лобіювання, а також організовувати власні заходи та запрошувати туди законодавців.
«Лобісти також матимуть право брати участь у роботі комітетів парламенту, виступати на цих засіданнях з поданням та обґрунтуванням потрібних законопроектів, — каже Олександр Лещенко. — І дуже важливим є те, що вони зможуть навіть пропонувати готові тексти законопроектів. У зв'язку з цим до закону про регламент Верховної Ради вносяться зміни, які дозволять вказувати лобістів як авторів чи співавторів цих актів».
Втім, не кожна особа, яка домагається ухвалення того чи іншого нормативного акта, є лобістом. Відповідно до закону, лобізмом вважається лише діяльність, спрямовану отримання прибутку. Водночас, в Україні існує досить багато різних суб'єктів, які просувають ті чи інші законодавчі ініціативи, не розраховуючи на отримання прибутку, а лише керуючись власними політичними переконаннями, або уявленнями про суспільне благо. І при розробці та прийнятті закону вони висловлювали побоювання щодо того, чи не зарахують активістів до лобістів і чи не стане це засобом тиску з боку держави на громадянське суспільство.
Щоб зняти ці застереження, закон передбачає, що лобізмом не вважається діяльність громадських організацій, політичних партій, асоціацій органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, наукових установ та ще низки суб'єктів, які здійснюють свою діяльність на безприбутковій основі. Однак, наскільки безперешкодно всі ці суб'єкти зможуть здійснювати свої функції, зараз сказати важко. Адже діяльність вітчизняних правоохоронців досить часто є непередбачуваною. Швидше за все, державі та громадянському суспільству доведеться ще попрацювати над тим, щоб точно визначити кордон, де закінчується громадська діяльність та починається лобізм.
«Все питання у практичному застосуванні закону, і поки що складно передбачити як Національне агентство з питань запобігання корупції застосовуватиме ті чи інші норми у суперечливих правовідносинах, — каже Андрій Підгайний. у цій сфері, зокрема шляхом внесення змін до закону».
Вийти із сутінку
У світлі ухвалення закону про лобіювання цікава думка про нього самих лобістів.
При цьому двозначність ситуації полягає в тому, що де-юре, лобістів в Україні немає, але люди, які де-факто виконують відповідні функції, звичайно, є. За великим рахунком, це досить різношерста публіка, починаючи від регіональних активістів і закінчуючи представниками найбільших в Україні фінансово-промислових груп.
Як розповів «Апострофу» один із таких неформальних «лобістів», який побажав зберегти свою анонімність, багато його колег діють під виглядом журналістів та представників громадських організацій, оскільки це забезпечує їм доступ до коридорів влади.
Відсутність контролю за діяльністю лобістів зробила її абсолютно непрозорою. "Вибудовуються цілі неформальні схеми, через які питання вирішуються від одного чиновника до іншого по всій вертикалі", - говорить співрозмовник.
За його словами, для багатьох «тіньовий» характер лобістської діяльності був дуже зручним, оскільки він дозволяв практично будь-кому лобіювати все, що завгодно.
«Цим, до речі, активно користувалася Росія, яка через своїх агентів впливу нав'язувала Україні свій порядок денний, — розповідає джерело. — Тож ухвалення закону про лобізм — це, крім іншого, ще й питання національної безпеки».
Великі «вирішки», які створили в цьому бізнесі цілі монополії, навряд чи будуть у захваті від ухваленого закону. "Але багато хто, особливо дрібні лобісти, яким важко долати цю монополію, навпаки, вітають нове законодавство", - резюмував співрозмовник.
Від себе, зрештою, зазначимо, що в Україні є чимало корисних і прогресивних законів, проте дуже часто проблема полягає в їхньому правозастосуванні. Щодо закону про лобізм, то дуже важливо, щоб він не став інструментом корупції в руках олігархів, які значно збідніли під час війни і які після її закінчення обов'язково захочуть відновити свій стан та вплив на політичне життя країни.
