Ізмаїл регулярно стрясають скандали. Держаудитслужба виявила схему, де під гаслами відновлення «пиляють» бюджет на перекладі асфальту.
Те саме відбувається з Програмою допомоги теробороні: кошти йдуть не для підрозділу місцевої ТРО, а на ремонт якихось евакуаційних міжквартальних доріжок. А замість укриттів для населення — дивні ремонти медичних приміщень, що дорожчають і дорожчають.
З бюджету міста значні обсяги коштів виводяться через підрядників, наближених до мера Ізмаїла Андрія Абрамченка. Місцеві ділки та корумповані чиновники настільки нахабніли, що на допомогу ЗСУ йде всього 2% від мільярдного міського бюджету, а в кишеню кладуть у рази більше.
Що не так із Ізмаїлом? Чому тут місцева влада дозволяє собі дерибанити бюджет під час війни? Може, стали «ждунами» та вирішили вкрасти все, до чого дотягуються?
Оскільки правоохоронці відверто ігнорують корупційні правопорушення в Ізмаїлі, ми вирішили самі розібратися в причинах бюджетно-правової ізмаїльської вакханалії.
З'ясувалося, що мер Ізмаїла Андрій Абрамченко має настільки тісні відносини з Російською Федерацією, що навіть їздив туди за кілька місяців до початку військової агресії – до Осташкова Тверської області. І навіть отримав там тимчасову реєстрацію:
— спочатку у гуртожитку місцевого коледжу на вул. Заміський, 24
згодом – у приватному будинку на вул. Нової, 25
Втім, вибір Андрієм Абрамченком цього маленького містечка в російській глибинці не випадковий. Осташков є умовним центром «селігерського краю». Саме поряд із цим містом проводилися пропутинські форуми, зокрема, форуми руху «Наші».
А ще поряд із містечком, на озері Селігер, розташований острів, закритий для сторонніх відвідувачів. Закритість острова пояснюється наявністю там стратегічних підприємств – військового заводу «Зірка», де виробляють гіроскопи для ракетної техніки, та науково-дослідного інституту, де за радянських часів шукали захист від біологічної зброї, а що шукають тепер – велике питання… Хоча на острові досі пір діє спецполіклініка від відомства, що контролює всілякі хвороби.
Острів має статус закритої адміністративної освіти, а місто Осташков хоч і не закрито офіційно, але відкритість його умовна, судячи з обсягів інформації в соціальних мережах, медіа та інших доступних джерелах. Туризм не розвивають, сторонні інвестиції не залучають від слова «зовсім». Залишок – яскрава демонстрація російської дійсності: коли власною історією нехтують в обмін на доцільність закритості. Скріпи є скріпами.
Проте саме до Осташкова приїжджав перед російською агресією ізмаїльський мер Андрій Абрамченко. І одразу отримав тимчасову реєстрацію у гуртожитку Осташківського коледжу, який готує персонал для вищезгаданих стратегічних підприємств.
Не виключаємо, що організатором цієї поїздки став Станіслав Борисенко – попередній мер Ізмаїла, а також кум Абрамченко. 2014 року Борисенко виїхав на територію окупованого Криму і працює там в окупаційному уряді Севастополя. У близькому оточенні Андрія Абрамченка кажуть, що куми досі підтримують зв'язок через скайп та інші месенджери.
Може, саме ці російські зв'язки – основна причина бюджетно-правової ізмаїльської вакханалії? Зокрема, того, що мільярдний бюджет Ізмаїла його мер Андрій Абрамченко спрямовує не на допомогу ЗСУ та, зокрема, протиповітряний захист, а на різноманітний незрозумілий ремонт, де й ремонтувати нема чого?
