Завершивши свою історію сім років тому, Український “ПриватБанк” став об'єктом державної інтервенції. 18 грудня 2016 року банк був націоналізований, незважаючи на те, що його головними власниками були Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов. Причина, через яку держава ухвалила таке рішення і забрала банк під свій контроль, полягала у серйозних фінансових проблемах та загрозі системної нестабільності для економіки країни. У націоналізації ПриватБанку брали участь державні органи, які втрутилися для захисту інтересів клієнтів та забезпечення стабільності фінансової системи.
Під час підготовки статті використовувалися публікації в українських та зарубіжних ЗМІ за різні періоди, дані Вікіпедії та інформація з сайту ПриватБанку.
ПриватБанк був заснований далекого 1992 року на зорі незалежності. Він став одним із перших комерційних банків в Україні, згодом перетворившись на найбільший у країні банк та залишивши далеко позаду навіть державного монстра – Ощадбанк.
На момент націоналізації 18 грудня 2016 року ПриватБанк обслуговував рахунки понад 22 мільйони клієнтів , приблизно 60% транзакцій та половину всіх платіжних карток, випущених в Україні. На той момент у банку було сконцентровано близько 40% депозитів усієї банківської системи.
Кризові явища у банку
На прес-конференції у грудні 2016 року, присвяченій темі націоналізації ПриватБанку, Валерія Гонтарєва, яка на той час очолювала Національний банк України, заявила , що на певному етапі інспекційні перевірки НБУ виявили брак капіталу ПриватБанку. На 1 квітня 2015 року цей недолік становив 113 млрд гривень . Як причини було названо кризу в українській економіці загалом і неправильну кредитну політику ПриватБанку зокрема.
Так, понад 97% корпоративного кредитного портфеля, що на 1 квітня 2015 року сягав 150 млрд грн, становили кредити, пов'язані з акціонерами компанії.
Після перевірок НБУ менеджмент ПриватБанку становив план докапіталізації та скорочення інсайдерських кредитів. Акціонер банку надав особисту гарантію щодо цієї програми. Але виконати план не вдалось.
Лише за 2016 рік Національний банк провів понад 30 зустрічей із власниками та керівництвом фінустанови. Регулятор неодноразово продовжував термін докапіталізації. Але станом на 1 грудня 2016 року недолік у капіталі банку зріс до 148 млрд гривень , а ліквідність банку суттєво знизилася.
Банк майже рік не виконував нормативу обов'язкового резервування. Прострочена заборгованість перед НБУ за стабілізаційними кредитами склала 14 млрд. гривень, загальна заборгованість – 19 млрд. гривень, зазначала Валерія Гонтарева.
Згідно з дослідженням Центру економічної стратегії, результати якого свого часу оприлюднила заступник виконавчого директора Марія Ріпко, бізнес-модель ПриватБанку до кінця 2016 року полягала у тому, щоб за рахунок роздрібних депозитів фінансувати корпоративний бізнес. При цьому ставки за гривневими кредитами ПриватБанку були на 4-8 процентних пунктів нижчими, ніж ставки за гривневими депозитами, які банк сплачував населенню. Ставки щодо валюти теж відрізнялися.
Замість того, щоб купувати дешевше та продавати дорожче, банк робив з точністю навпаки — брав гроші у населення під високу ставку і кредитував компанії під низьку.
Ставки за роздрібними кредитами були набагато вищими, тому, наприклад, у 2015 році зовнішній дохід ПриватБанку (тобто дохід, який банк отримав безпосередньо від клієнтів, не включаючи внутрішньогрупові розрахунки) від роздрібного бізнесу виявився лише на третину меншим від доходу від корпоративних кредитів. Комісійні доходи від роздрібного кредитування більш ніж втричі перевищували доходи від корпоративного бізнесу. І це за шестиразової різниці у сумі активів.
Олександр Данилюк, який на момент націоналізації ПриватБанку був міністром фінансів, констатував , що до певного моменту гроші ПриватБанку були виключно грошима вкладників, простих людей. Ці депозити використовувалися для кредитування бізнесу групи компаній, афілійованих з акціонерами ПриватБанку, з метою її власників. Зрештою, це призвело до проблем, і держава змушена була захистити вкладників.
У принципі ситуація, за якої ставки за кредитами можуть бути меншими від ставок за депозитами, — нормальна, якщо є суттєвий капітал, що здешевлює середньозважену вартість ресурсів. Це можливо також, якщо масштаби ризиків банку є досить помірними, коли банк бере на себе ризики валютних різниць і таким чином заробляє. Частину видатків банк може перекривати за рахунок комісійних доходів. Але якщо ці ризики реалізуються, для банку настають складні часи. Можливо, саме так і сталося із ПриватБанком.
На думку аналітиків Центру економічної стратегії, якщо у 2013-2014 році банк ще міг перекривати різницю у ставках за рахунок дешевших запозичень доларового ресурсу за кордоном та різниці в курсах валют, то у 2015 році грошового потоку від процентних платежів за кредитами вже не вистачало на виплату процентів за депозитами.
Інший варіант подій усередині банку, про який говорять у НБУ та Міністерстві фінансів, полягає в тому, що ПриватБанк збирав із ринку депозити і потім видавав кредити своїм компаніям. Коли настав час виплати відсотків, ці компанії просто отримували у банку ще один кредит, за рахунок якого погашали свої зобов'язання.
При цьому колишні власники банку подавали аудиторам інформацію про нібито незначну частину пов'язаних осіб у кредитному портфелі. За даними фінансової звітності ПриватБанку за 1 квартал 2016 року, складеної відповідно до вимог МСФЗ, частка кредитів, пов'язаних особам у кредитному портфелі (до вирахування резервів), склала 6,1%. При цьому порушення нормативу Н9, який у банку (за запевненнями його пресслужби) становив на той час 38,5%, нібито зумовлено методологічними змінами НБУ.
За даними журналістів Zn.ua, у фінансовій звітності банку станом на 1 січня 2014 року із 105,5 млрд грн загального гривневого корпоративного портфеля 102,6 млрд грн (97,5 %) було видано у Дніпропетровській області. У валютній частині портфеля ситуація виглядала так: із загальної суми $3,797 млрд — $1,213 млрд припадало на Кіпр, $2,550 млрд — на Дніпропетровську область. Іншим регіонам приділялося менше 1% валютного корпоративного портфеля.
Програма оздоровлення банку та його невиконання акціонерами
У квітні-грудні 2015 року НБУ провів діагностику ПриватБанку та визначив потребу у додатковому капіталі у 113 млрд грн . Така оцінка ґрунтується на припущенні НБУ про погану якість кредитів, які сам банк у звітності оцінював як цілком надійні та не знецінені. За словами представників регулятора, більша частина таких кредитів видавалася на неопераційні компанії (тобто компанії, які не мали співробітників, необхідного обладнання, які не проводили жодних операцій). Ці кошти потім перераховувалися інші бізнеси всередині групи.
До січня 2016 року висновки стрес-тестів та результати досліджень НБУ чітко показали, що ПриватБанк зіткнувся із серйозними проблемами. Системне значення банку особливо ускладнювало ситуацію. Усі розуміли, що потенційна ліквідація ПриватБанку і як наслідок дефіцит капіталу та настання ризиків дефолту корпоративних боржників банку завдасть значних збитків фінансовому сектору та економіці загалом. Найкращим варіантом була реструктуризація. Тому у лютому 2016 року НБУ, правління ПриватБанку та його власники погодили План реструктуризації.
Згідно з Програмою фінансового оздоровлення, банк у строк до 15 листопада 2016 року зобов'язався вжити комплексу заходів щодо збільшення розміру капіталу на 94,5 млрд грн . Це мало статися з допомогою реструктуризації кредитів шляхом переведення їх у операційні компанії з виручкою, достатньої обслуговування і погашення боргу, внесення реальної додаткової застави, погашення кредитів пов'язаних осіб.
Натомість міжнародні партнери та кредитори України ретельно стежили за ситуацією. У черговому меморандумі про співпрацю України з МВФ наприкінці 2015 року було зарезервовано суму 152 млрд грн – на випуск ОВДП під рекапіталізацію банків та Фонд гарантування вкладів. Більше 70% цих коштів залишилося невикористаним, що підштовхувало учасників ринку розцінювати цю суму як резерв на випадок проблем у найбільшому приватному банку країни.
Однак згодом стало очевидним, що керівництво ПриватБанку та акціонери не дотримувалися умов плану реструктуризації: терміни були зірвані, не було здійснено відповідну реструктуризацію кредитного портфеля. Так, у відповідь на рішення регулятора ПриватБанк у жовтні-листопаді 2016 року провів швидку "трансформацію" кредитного портфеля на загальну суму 137 млрд грн. Банк за дуже короткий час змінив позичальників, застави, ставки, терміни та валюти за 193 кредитами.
Нові позичальники – 36 компаній – не задовольнили критерії аудитора щодо повноцінно та реально діючих компаній, і той відніс кредити до знецінених. Журналісти та нове керівництво ПриватБанку заявили, що новими позичальниками стали фіктивні компанії. А старі кредити, що видаються на інші компанії, були погашені, і претензій щодо цих активів виявляти вже нема кому.
При цьому близько 20% (41 млрд грн) кредитів було видано підприємствам, які торгують нафтопродуктами, 18% (35,8 млрд грн) – компаніям, які працюють із феросплавами, 12% (24,8 млрд грн) – підприємствам промислової хімії. 6% (12,7 млрд грн) – авіакомпаніям, 1% (2,7 млрд грн) – кредити підприємствам сфери туризму та футбольним клубам.
За словами колишнього тоді директором департаменту фінансової стабільності НБУ Віталія Ваврищука, після тривалих переговорів топ-менеджмент банку визнав, що реальними позичальниками були інші компанії, а порожні компанії були лише посередниками.
Очевидно, що "порожні" компанії, без доходів, співробітників, виробничих потужностей не мали можливості розплатитися за багатомільйонними боргами. Як же ПриватБанк оцінював кредитні ризики щодо таких позичальників? Щоб не визначати резерви за кредитами свідомо неплатоспроможним компаніям, було запущено просту схему — на папері “малювалася” застава, яка в реальному житті не мала жодної цінності.
Близько 90% підприємств-позичальників надавали банку заставу у вигляді про майнових прав на товари. Компанії укладали з такими ж непрозорими фірмами договори про постачання товарів у майбутньому. Тобто, якби позичальники ПриватБанку відмовилися повертати кредити, то банк отримав би право стягнення на ці товари у компаній-позичальників після їх постачання та їх подальшу реалізацію…
"Порожні" компанії навіть не виробляли жодних передоплат за ті "майбутні" товари, майнові права на які передавалися в заставу банку, і навіть теоретично не могли за них розрахуватися. Загальна заявлена банком вартість майнових прав на товари у заставі за кредитами становила понад 350 млрд. грн. Основні товари – нафтопродукти, марганець, феросплави.
У жовтні 2016 року НБУ разом з Ernst&Young здійснив попередню перевірку спроможності ПриватБанку дотримуватися нових правил оцінки кредитного ризику та правил проведення операцій зі зв'язаними сторонами. В результаті було виявлено очікуваний дефіцит регулятивного капіталу у розмірі 146,4 млрд. грн.
Цей результат і той факт, що керівництво ПриватБанку та акціонери, очевидно, не виконували вимог Плану реструктуризації, означало, що НБУ зобов'язаний визнати ПриватБанк неплатоспроможним . Згодом його можна було вивести з ринку відповідно до положень закону про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Однак крах такого системно важливого банку, як ПриватБанк, загрожував всій фінансовій системі та економіці. Все ще дуже нестабільне оновлення економіки України могло опинитися під загрозою.
Логічний фінал – ПриватБанк відходить державі
На початку жовтня 2016 року НБУ отримав листи від власників банку із проханням розглянути можливість добровільної націоналізації.
Олександр Данилюк, тоді міністр фінансів, так прокоментував суть листів екс-власників ПриватБанк: “Законодавство України передбачає серйозну відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності. Екс-власники ПриватБанку це розуміли. Перед ними стояло об'єктивно непросте завдання – з огляду на ситуацію у банку – виконати програму з докапіталізації, покращити кредитний портфель тощо, узгоджену з Національним банком України. Зробити це вони не змогли… Важливо було знайти рішення, яке не зашкодило б банку. І цим рішенням стала передача у держвласність… Уряд ухвалив рішення про внесення до банку дуже серйозної суми. Тому вони, екс-власники, розуміючи свою відповідальність, дали зобов'язання уряду, що протягом шести місяців – шляхом реструктуризації свого корпоративного портфеля, довнесення застав – вони компенсують втрати державі. Але втрати тут розглядаються як певний внесок у стабільність системи… Банк доведений до неплатоспроможності, це визнано аудитом, які спостерігали за процесом міжнародними інститутами. Очевидно, що за це передбачено відповідальність. Лист був ініціативою екс-власників ПриватБанку. Вони розуміють, що мають проводити реструктуризацію портфеля, фактично компенсувати втрати держави. Якщо вони цього не зроблять, в Україні та за її межами (а масштаб банку колосальний) є компетентні органи…”.
Рішення про націоналізацію Кабінет міністрів ухвалив до отримання листа-звернення від екс-власників. А лист був своєрідною "страхуванням" від ризиків, першим з яких був ризик зупинення операційної діяльності найбільшого банку країни.
Перед тим, як рішення про націоналізацію ПриватБанку було остаточно ухвалено, у бізнесмена та колишнього співвласника банку Ігоря Коломойського відбулася розмова із послом США Марі Йованович, повідомляли журналісти у грудні 2016-го. Ця розмова, як зазначають джерела журналістів, була дуже непростою і стала “точкою неповернення” в історії з переходом ПриватБанку з приватної власності до державної.
18 грудня 2016 року НБУ оголосив ПриватБанк неплатоспроможним. Одразу після цього НБУ звернувся до Кабінету міністрів із пропозицією передати цей системно важливий банк у власність держави.
_1.jpg)
Націоналізація ПриватБанку відбувалася у кілька етапів. Спочатку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив до нього тимчасову адміністрацію, а потім продав 100% його акцій Міністерству фінансів за умовну гривню. Для того, щоб покрити дірку в капіталі майже 150 мільярдів гривень, Міністерство фінансів випустило державні облігації на суму 116 млрд грн. Решту вдалося покрити завдяки коштам, які зберігали у ПриватБанку, пов'язані з колишніми акціонерами та керівництвом особи — шляхом так званої операції “bail-in”.
У спільній заяві Міністерства фінансів України та Національного банку України від 19 грудня 2016 року щодо націоналізації ПриватБанку йшлося: “Держава прийняла рішення про входження до капіталу ПАТ “ПриватБанк”… На жаль, проблеми у банку накопичувалися вже багато років і погіршилися останнім часом. Основною їх причиною стала невважена кредитна політика банку, що призвела до втрати банком капіталу. Понад два роки Національний банк вів роботу з акціонером у напрямку розробки та виконання плану докапіталізації. Проте план виконано не було. При цьому Національний банк України встановив, що сьогодні загальна потреба ПриватБанку в капіталі склала 148 млрд грн. Національний банк України, усвідомлюючи всі ці проблеми ПАТ “ПриватБанк” та враховуючи важливість його як системного банку для здоров'я фінансового сектору та економіки країни загалом, не міг чекати більше та відніс банк до категорії неплатоспроможних. В результаті регулятор звернувся до уряду із пропозицією передати цей системно важливий банк у державну власність. Також акціонери направили листа до Кабінету Міністрів України з проханням про входження держави до капіталу ПАТ “ПриватБанк”.
