Ця шпигунська історія починалася, як у кіно. Вона – красуня топ-менеджер великої української компанії, він – розвідник, практично “агент 007”. Жили гарно за її гроші, він собі ні в чому не відмовляв.
Жінка заробляла, чоловік допомагав будувати заміський будинок, про який завжди мріяв, але фінансово не тягнув. Ніщо не віщувало лиха, як раптом у її сина від першого шлюбу стався суїцидальний напад.
Відвідування дитячого психолога ... і - несподіваний висновок: залицяльник мами виявився аб'юзером з підозрою на психопатичні розлади особистості. Саме він довів дитину до тяжкого психологічного стану.
З цього моменту почали виринати речі, на які жінка ніколи не звертала уваги. Наприклад, після появи того “справжнього” полковника внутрішньої безпеки Служби зовнішньої розвідки України Гнучого Ростислава Георгійовича (14.03.1973 р.н.) у її житті якось віддалилися друзі. Вони натякали, що він стежить за всіма у соцмережах. У пам'яті випливло, що її чоловік хвалився папками, в яких зібрав компромат на всіх і кожного, у тому числі на власне керівництво. Тоді жінка думала, що це частина його роботи, а тепер зрозуміла – ознаки психологічного розладу особистості. Що пан Гнучий вишукує компромат заради влади над іншими – хто володіє інформацією, той має долі та торгує компроматом. Страх і відчуття постійного, аб'юзивного контролю стали нестерпними.
Якщо хтось скаже, що це частина його роботи – нехай перевірить своє власне приватне життя, чи не копався в ньому хтось на зразок Гнучкого? А життя цієї жінки не має жодного відношення до роботи СЗРУ. До того ж, жодна інстанція не надавала санкції на її відстеження.
Звичайно, жінка вирішила якнайшвидше розірвати ці стосунки, і запропонувала кавалеру Гнучому залишити її та сина. Але Ростислав розлютився, оскільки життя на одну зарплату офіцера, навіть з усіма надбавками, доплатами та “мутками”, не входило до його планів. Заради утримання основного джерела доходів під контролем та присвоєння заміського будиночка, який йому не належить, Гнучий був готовий на все: збирати компромати на оточення та переслідувати жінку з малолітньою дитиною, спускати колеса машини, шкодити майну та ламати замки у дверях, що також зафіксувала поліція .
Усім, хто хоч якось сумнівався у законності його перебування у будівлі, “агент 007” погрожував бойовою зброєю та повістками від “ТЦК”. Тепер внутрішній агент розгорнувся на повну…
Але перш ніж розповісти про частину шпигунських ігрищ пана Гнучого, хочеться нагадати, що всі використані прилади та технічні засоби розвідки оплачуються з нашої з вами кишені. Тобто саме ми сплачуємо податки на утримання силового апарату, очікуючи справедливого захисту з їхнього боку (якийсь колективний договір між громадянами та державою). Тим більше зараз триває війна, і кожна копійка має наближати нас до омріяної перемоги. Але, напевно, офіцер Служби зовнішньої розвідки України Гнучий вирішив, що у каламутній воді воєнного стану безпечніше воювати на амурному фронті, аніж на реальному. А на війні всі кошти знадобляться. Тому "ксива" працівника секретної служби виявилася незамінною "зброєю масового ураження" мізків працівників силових органів. Інакше як пояснити подальшу поведінку правозахисників усіх рангів?
Тому Ви, напевно, вже зрозуміли: коли жінки не було вдома, наш пан Гнучий проник у будинок колишньої та професійно нашпигував її камерами та “прослуховуваннями”, як весільний коровай трояндами (про що він пізніше зізнається поліції). Щоб вести спостереження "шпигун" зі стажем орендував квартиру прямо над її житлом... не факт, що ми (платники податків) її теж сплатили, як конспіративну... Забігаючи наперед пояснимо, що СВРУ відмовилася перевіряти цей факт. Тому пан Гнучий мешкає там досі, продовжуючи свою шпигунську діяльність, адже ніхто навіть не намагається його зупинити.
Програми шпигунства також стоять у телефоні жінки, можливо в машині є трекери та жучки, але для їх перевірки необхідна спеціальна апаратура та відверто недешеві послуги. Хоча те, що вже було знайдено, більш ніж достатньо для притягнення співробітника розвідки офіцера Гнучого Ростислава Георгійовича до кримінальної відповідальності, але тут і починається найцікавіше! Оскільки правоохоронці люблять конкретику із доказами, то не будемо голослівними. Тільки головне, без зайвих деталей, щоб не відволікатися.
Так, коли у лютому 2024 року у власній квартирі жінка двічі знаходила професійні пристрої прихованого зняття інформації, які були встановлені на кухні (заховані за шафами) та в спальні (підключені до телевізора для запису відео та аудіо) та працювали весь час, вона викликала СОГ Подільського УП ГУНП у місті Києві (з криміналістом). Дані пристрої вилучалися, опломбувалися, та її звернення відповідно реєструвалися.
Однак замість реагування відповідно до імперативних вимог ст. 214 КПК України та відкриття кримінального провадження, неуповноважені офіцери поліції просто поспілкувалися з “колегою” Гнучий Р.Г., послухали та переписали його версію подій, а потім без жодної перевірки та якихось законних підстав просто віддали йому всі речові докази, які були вилучено у квартирі жінки.
Тобто, щоб Ви розуміли правильно, офіцери поліції буквально подарували речові докази у кримінальному провадженні потенційному підозрюваному. Це те саме, що вбивці віддати знаряддя вбивства. Хоча, чого тут дивуватися? Начальник поліції, який віддав речові докази, відверто сказав потерпілій: “Трупа ж немає. Що тут вивчити?”.
Коли кримінальне провадження 12024105070000194 все ж таки було відкрито відділом дізнання Подільського УП ГУНП у місті Києві, на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва, правда лише за ст. 356 КК України (замість ст. 182, 359 та 364 КК України), то окрім допиту потерпілої (тієї жінки) за весь цей час не було зроблено більше нічого. З огляду на відсутність ключових доказів, подарованих поліцією потенційному підозрюваному, та небажання відповідальних осіб турбувати “поважного” працівника Служби зовнішньої розвідки, справа “заморожена”.
Напевно, не обійшлося і без втручання самої Служби – оскільки, відповідно до її відповіді, у внутрішньому розслідуванні дій свого співробітника Службою відмовлено, але увага перенесена на зовнішнє кримінальне провадження за загальною статтею, з чого вбачається відкритий намір Служби захистити свого співробітника від будь-яких переслідувань.
Звернення до Офісу генерального прокурора та до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо умисної передачі речових доказів потенційному підозрюваному офіцерами поліції через пару місяців “спустилися” і були “поховані” десь у нетрях Головного управління Національної поліції міста Києва без жодної відповіді та реагування, скільки б туди не писали чи дзвонили. Повна тиша та ігнорування. Судячи з наявної, але не підтвердженої інформації – знову ж таки не без участі їхньої “колеги” пана Гнучого Р.Г, справу просто “зливають”.
Повідомлення про скоєння працівниками поліції та – що найголовніше – співробітником ЗВРУ вищезгаданого кримінального злочину (безпідставне отримання речових доказів потенційним підозрюваним), подане до Територіального управління ДБР у місті Києві, розглядалося три тижні, і знову замість виконання прямих та безумовних вимог ст. 214 КПК України та відкриття кримінального провадження було направлено відмову в такому відкритті. Тобто, жодних порушень ГБР не знайшло, і така процедура на їхню думку є нормою.
Але внутрішній документообіг та володіння інформацією у ГБР настільки у безглуздому стані, що ця відмова у відкритті кримінального провадження (що саме по собі є грубим порушенням змісту КПК) було надано після отримання цим ТУ ГБР постанови Шевченківського районного суду міста Києва, з вимогою до ТУ ГБР у Києві відкрито кримінальне провадження. А це вже пряме та навмисне невиконання судового рішення.
Про цей склад злочину, передбачений ст. 382 КК України, було подано окреме повідомлення про скоєне кримінальне правопорушення відповідальними особами ТУ ГБР у місті Києві – до Офісу генерального прокурора, але звідти знову не було жодної реакції, що вже сприймається як традиція. Або просто тому, що прокуратура існує зовсім в іншому вимірі, аніж ми з вами.
Тільки коли Офіс Президента просто переправив чергову скаргу донизу, ТУ ГБР у Києві побачило рішення суду, відкрило кримінальне провадження 62024100120000528, але за статтею 388 КК України (замість ст. 365 КК), щоб не дуже турбувати “шановну людину” та занепокоєну. І після цього знову повідомило жінку, що жодного складу злочину він не бачить. Судячи з такого листування та завзятості, з якою слідчий ховається від контакту з потерпілою, це провадження… Мабуть тому, що “ксива” розвідника знову потрапила до мети.
Що ж до реагування роботодавця пана Гнучий Р.Г. – Служби зовнішньої розвідки України? На перше звернення з проханням провести перевірку було отримано листа, згідно з яким підстав для службової перевірки дій офіцера СЗРУ не виявлено, але висловлено готовність співпрацювати в рамках кримінального провадження 12024105070000194 у Подільському УП ГУНП у м. Києві, який не може рухатися. На друге поводження з додатковими доказами грубих порушень паном Гнучим від Служби було отримано відповідь у стилі “ідіть звідси далі і не заважайте”. Робітника не те, що не покарали, його навіть заохочили. Інакше як пояснити той факт, що дивним чином Гнучий продовжує свою господарську діяльність у захопленому будинку, маючи при цьому службову та орендовану квартири.
Якщо від нас відмахуються, як від шаленої мухи, то в СЗРУ така практика є кимось встановленою нормою?
Значить для них є повсякденністю орендувати конспіративну квартиру для власних потреб (або втіх), нашпигувати житло сторонньої особи камерами, стежити за рідними, друзями та коханками (і не лише своїми), пресувати бізнес та “каламутити” свій, загрожувати зброєю та розправами, прослуховувати будь-які телефони за власним бажанням? А потім все тихо списати на особисті розбірки, закрити кошторис і забути.
Чому кримінальні таланти пана Гнучія настільки не цікавлять Службу, яка має дбати про чистоту репутації своїх працівників? І тут є кілька гіпотез:
1. "Місцевий Моріарті". У даному випадку ми спостерігаємо особу, яка має практично повний доступ до таємниць, закритої інформації та можливостей будь-яку інформацію отримати. Психопатична професійна ненависть до колег, яку Гнучий неодноразово виявляв у висловлюваннях, надихала “агента” “копати” під усіх, щоб шантажем утримуватись на своїй посаді за будь-якої влади.
Тут, до речі, пояснюється його фанатичне захоплення бджолами. Це ідеальне надійне місце зберігання інформації, куди ніхто без ризику не проникне і навіть собаки нічого не почують. Свої вулики “агент007” охороняє краще за державну таємницю: облаштував ділянку камерами спостереження, всім допитливим загрожує зброєю. Він почувається в хаті господарем долі, хоч насправді нелегал. І нікуди звідти не збирається.
2. "Крот". З якою метою ведеться несанкціонований збір інформації? Наскільки нам відомо – існують прямі родинні зв'язки нашого “героя”, з громадянами, які відкрито чекають на прихід “російського світу”, і спокійно проводять зустрічі “ждунів” у затишку батьківської квартири в центрі, де серйозно вірять у те, що Україна сама себе бомбить . Чи знає про це його керівництво? Якщо не знає – то що це за розвідники?
3. "Недоторканна субстанція". Можливо, наші спроби розібратися, засновані на опосередкованих оціночних судженнях та логічних висновках, надто конспірологічні? Насправді пояснення плаває на поверхні, як незаймана субстанція в ополонці. Герой просто настільки неприємний суб'єкт, що ворушити його ніхто не наважується, щоб не замаститися. Ось і не тоне за будь-яких умов та обставин…
Окрема тема – як розвідник СЗРУ, завдання якого максимально служити на благо Батьківщини та не світитися у скандалах, тим більше кримінальних розслідуваннях із уже залученням уже Поліції, Прокуратури, ГБР, Офісу Президента та Верховної Ради, не карається, а навпаки – заохочується: отримує премії та конспіративні квартири, незважаючи на те, що "замазався". Чи, може, це і є показником компетентності для керівництва ЗВРУ?
Але – всі ці шпигунські забаганки оплачує наш народ! Власними податками. І саме в той час, коли наші люди волонтерять, воюють, і намагаються втримати країну на плаву власним коштом, органи з “ксивами” успішно “освоюють” бюджет і при цьому нізащо не відповідають. Дуже зручно списати все на державну таємницю. Безкарність у свою чергу породжує монстра вседозволеності, коли розвідники (або особи, наближені до структур) вважають себе “священними тваринами”, яким навіть правоохоронці заглядають у зуби та радісно віддають речові докази у кримінальній справі, щоби цю справу “замилити”. Силовики настільки розслабились у тилу, що навіть рішенням суду підтираються як туалетним папером! Вони боги – інші – обслуга! А воювати зі слабкими легше, ніж із справжнім ворогом.
Якщо про це мовчати, то в якій країні ми прокинемося завтра?
