Система оплати військовослужбовців ґрунтується на посадовому окладі, доповненому окладом за військове звання та надбавкою за стаж служби. Ці компоненти суттєво впливають на сумарний заробіток за місяць, часто становлячи 60–80% від базового окладу та надаючи переваги тим, хто проходить службу в армії протягом тривалого часу.
Іншими важливими компонентами винагороди є надбавка за особливості проходження служби (в основі якої лежать посадовий оклад + оклад за звання + надбавка за вислугу) та премія, що дорівнює чи трохи більше посадового окладу. При цьому система спроектована так, що місячна винагорода у мобілізованого лейтенанта і старшого лейтенанта за контрактною формою служби, які обіймають, наприклад, однакову посаду — командир взводу і обидва перебувають на передовій, може все ж таки дуже істотно відрізнятися, в першу чергу внаслідок різниці в стажі військової служби.
Цифри наближені до реальних, у гривнях
Посадовий оклад: від 3 тис. (пересічний) до 10 тис. (командир полку, бригади).
Звання: від 400 (рядовий) до 2 тис. (генерал).
Надбавка за вислугу: (оклад + звання) * 0,25 (1-5 років), 0,3 (5-10 років), 0,35 (11-15 років), 0,4 (15-20 років), 0,45 (20-25 років), 0,5 (понад 25 років).
До цих компонентів додаються інші надбавки (основна з них – за особливі умови служби, близько 90% окладу) та премія – від 400% окладу.
Таким чином, базова ставка виходить у розмірі від 20 тис. грн/міс. (пересічний без бойових) до 30–50 тис. (офіцери на командних посадах або в штабі, без бойових).
Мінімальний розмір «бойових» – 30 тис. грн на місяць.
До 100 мільярдів гривень щомісяця
Під час військового стану до місячної винагороди додаються додаткові винагороди — ті самі сумнозвісні 30 тис. і 100 тис. грн. Їх розмір залежить від посади чи звання, він прив'язаний до участі у виконанні бойових завдань.
Нові політики постійно зменшують розмір винагород для тих, хто перебуває в зоні бойових дій, але не має прямого контакту з ворогом, та повністю скасовують винагороди для тих, хто перебуває за межами зони активних бойових дій. Причина постійних змін у політиці Міноборони є очевидною — на грошове забезпечення військовослужбовців щомісяця витрачаються суми, що наближаються до 100 млрд грн.
На жаль, сьогоднішня система, коли «бойові» винагороди для одних військовослужбовців перевищують звичайну щомісячну базову виплату в кілька разів, тоді як іншим категоріям військовослужбовців час від часу урізують виплати, не тільки демонструє деяку зневагу до таких військових, начебто відносячи їх до другорядних. Це також призводить до зростання розчарування серед таких категорій та падіння мотивації продовжувати службу. Отже, проблема визначення тих, хто «воює», і тих, хто «ні», дуже непроста.
Кому платити "бойові"?
Згідно з бойовими статутами, штаб частини має переміщатися на командний пункт поблизу зони бойових дій для управління та забезпечення підрозділів. Тобто всі штабні служби (кадри, фінанси, юристи, бойова підготовка тощо) також знаходяться у невеликих прифронтових населених пунктах, як і решта.
При цьому Міністерство оборони України випустило роз'яснення, відповідно до яких визначається, хто бере участь у бойових діях чи забезпечує їх. Згідно з цими роз'ясненнями, ряд служб перебувають у підвішеному статусі. Тобто вони не вважаються такими, які забезпечують роботу підрозділів, хоча за фактом знаходяться поблизу фронту, максимум у 30–40 км, і також наражаються на підвищений ризик для життя.
Таким чином виникає ситуація, коли двоє військовослужбовців проходять службу в одному приміщенні в прифронтовому місті, але один отримує 30 тис. грн «бойових», а інший їх не отримує.
Однак, на думку МОУ, для таких «тилових щурів» життя у прифронтовому місті прирівнюється до життя на Печерську, при цьому ціни там космічні на все через великий попит та низьку пропозицію. Крім того, служба у прифронтових містах відрізняється від служби в органах управління у Львові та Києві, де о 17:50 військовослужбовці вже на низькому старті, щоб піти додому, тоді як командні пункти працюють цілодобово, а робочий день триває далеко не 40 годин. на тиждень - з 8 ранку до 10 вечора.
Тобто виникає ситуація, коли один штабний служить у рідному місті, ходить щовечора додому за 30 тис. грн базової ставки; а інший штабний живе, наприклад, у Костянтинівці чи Слов'янську у кімнаті, яку орендує у складчину. Хоча вважається, що обидва вони в однакових умовах служби та обидва не потребують додаткових виплат.
На відстані 10 кілометрів та більше
Справа в тому, що військовослужбовець ЗСУ не має вибору, він виконує накази командування. Та й не можна сказати, що на відстані в десять чи більше кілометрів від лінії фронту він уже «не бере безпосередньої участі у бойових діях». Все, що там летить, може долетіти і до нього, зокрема «ланцети», РСЗВ чи навіть модифіковані С-300.
Крім того, від «тилових щурів» ЗСУ значною мірою залежить доля тих, хто воює на передовій. Приклади військових, які не перебувають постійно на передовій, але від їхньої роботи залежить життя передової, можна перераховувати нескінченно — від інженерно-саперних підрозділів, які мають готувати систему окопів та бліндажів запасних позицій, до водіїв тилових підрозділів, які везуть на передову усі — від боєкомплекту до продуктів.
Навіть офіцери морально-психологічного забезпечення чи фінансової служби час від часу навідуються до командно-наглядових пунктів рота, щоб виконати ритуали службових розслідувань, вигадані Міноборони. У свою чергу солдати, які тримають та просувають лінію фронту на передовій, мають право розраховувати, що продовольство та боєкомплект їм привезуть своєчасно, а рапорти на відпустку підписуватимуть не три місяці.
Тому для того, щоб знайти спосіб справедливого розподілу винагороди між військовослужбовцями при обмежених фінансових ресурсах, Міноборони слід переглянути систему грошового забезпечення в цілому.
Другий рік повномасштабної війни добігає кінця, а до наказу МОУ, який регулює виплату грошового забезпечення, внесено лише чотири зміни, з яких три — косметичні, а одна доповнює наказ 34-м розділом, який має врегулювати всі особливості виплат під час військового стану.
Для порівняння, армія США також пропонує військовослужбовцям багатогранну систему оплати, пільг та компенсацій, але з деякими ключовими відзнаками. Наприклад, відсоткове зростання грошового забезпечення базової компоненти оплати (в армії США вона прив'язана саме до звання, а не до посади) для кожного звання уорент-офіцерів та офіцерського складу з роками служби варіюється таким чином, що найбільше збільшення зазвичай відбувається в перші роки служби , до того, що після досягнення певного стажу перебування на службі воно стабілізується без подальшого зростання.
Для солдатів та сержантів базова оплата залишається або незмінною протягом усієї кар'єри, або зростає протягом перших кількох років, причому найбільше її підвищують до 6-річного терміну перебування на службі.
Спеціальні винагороди також існують, наприклад, що безпосередньо стосуються виконання бойових завдань: виплата за ворожий вогонь, виплата за неминучу небезпеку, виконання незвичних і тривалих завдань…
Однак жодна надбавка не перевищує у кілька разів базової ставки. Самі ж надбавки не дуже відрізняються тим, хто бере безпосередню участь у бойових діях, і тим, хто підтримує передові підрозділи. Вони більше націлені на допомогу в тому, від чого справді страждають військові, які не живуть звичним життям у своїх гарнізонах — за складні умови служби у полі, за тривале перебування на ротації, продовження служби тощо.
***
МОУ могло б на основі практики армій, які брали участь у конфліктах, розробити новий порядок виплати грошового забезпечення на час воєнного стану, хоча б із тимчасовим статусом. При цьому у встановленні розмірів виплат слід бути прагматичними оптимістами, бо про нереалістичність виплати, визначеної державою, — 15 млн грн усім сім'ям загиблих, мало хто не говорить. Хоча не варто впадати і в іншу крайність — втрата мотивації через наднизьке грошове забезпечення матиме катастрофічні наслідки.
