Небезпека для сапера - втратити пильність і піддатися азарту

За час війни Україна перетворилася на найбільш заміновану державу у світі, навіть на тлі таких країн, як Афганістан та Сирія, де території забруднені мінами, бомбами та снарядами «Очистка» цієї території коштуватиме понад 37 мільярдів доларів.

Про це пише The Washington Post. Замінована територія України є настільки великою, що, за оцінками експертів, 500 групам розмінування знадобиться 757 років на повне її очищення.

Досвідчені сапери в період війни - на вагу золота. Враховуючи величезний розмір замінованих ворогом територій, з кожним днем ​​їхня робота стає все більш затребуваною. До розмінування залучено сапери з усіх силових структур, зокрема Національної поліції. Зведений загін поліцейських вибухотехніків працює на деокупованих територіях та включає фахівців із різних областей країни.

Про те, як відбувається розмінування, розповів інспектор відділу вибухотехнічної служби ГУНП у Житомирській області Валентин Кондратюк, який у складі зведеного загону працював на Київщині, Херсонщині та Харківщині, а також деоккупованій півночі Житомирщини, де на початку війни точилися важкі бої.

Чому саперам заборонено працювати по одному

— Для сапера кожен крок може бути останнім. Валентине, як ви справляєтеся зі страхом, який не може не виникати під час вашої роботи?

— Головне — вміти опанувати свій страх. Використовувати його як зброю. Страх повинен мобілізувати людину: вона починає швидше думати та приймати адекватні рішення. Найгірше, коли людина втрачає почуття страху, перестає боятися чи піддається азарту і на адреналіні готова гори згорнути. Але це дуже небезпечно, тому що в такій ситуації сапер втрачає обережність та уважність. Його напарник повинен це помітити та зупинити. Саме тому саперам забороняється працювати по одному. Напарники постійно стежать один за одним, допомагають та оберігають. Головна мета роботи сапера – це збереження людського життя, а збереження майна – вже на другому місці.

— Яким є головне завдання вашого підрозділу на деокупованих територіях країни?

— Ми виявляємо вибухонебезпечні пристрої після бойових дій. Наприклад, на Київщині величезні площі були просто усіяні розбитою технікою ворога та розкиданими боєкомплектами, бо вони заходили колонами та потрапляли під шквал нашої артилерії. Ворог не мав багато часу, щоб тотально замінувати Київщину, тому наше завдання полягало у виявленні боєприпасів, що не розірвалися, переважно снарядів. А от на Харківщині, і особливо Херсонщині, дуже велика щільність мінувань. Часто в три пласти: під землею, на землі та над землею (міни-розтяжки). Бувало, що під час висмикування однієї протитанкової міни детонували кілька тих, що поряд. Багато мін були з пастками: під міну підкладається ще одна спеціальна, яка вибухає при некваліфікованому зверненні. Бувало всяке, адже люди втомлюються, втрачають уважність.

— Ви втрачали побратимів-саперів під час виконання завдань?

— У нашому підрозділі втрат, дякувати Богові, немає, а в інших підрозділах зведеного загону втрати були. Загинув мій товариш Ігор Мельник із Черкащини. Ми познайомились у навчальному центрі академії поліції ще до війни, там разом навчалися та отримали дипломи саперів із розмінування. Буквально за два тижні до війни ми прослухали курс вибухових речовин. А торік разом працювали у Херсоні у складі зведеного загону. Ігор загинув під час розмінування… Парадоксально, але від нас йдуть найкращі та найдосвідченіші. А нового фахівця підготувати не так просто і швидко, адже це робота не лише специфічна, вона на межі фізичних та психічних можливостей. Сапер повинен мати здорову нервову систему, витримку, бути уважним, не піддаватися паніці та вміти контактувати з людьми. Такі якості не в кожного. Усі сапери перед початком навчання проходять психодіагностику.

Все, що вороги не змогли вивезти, розгромили та зробили завали

— У якому регіоні було найскладніше?

— У Херсоні, куди ми приїхали п'ятого дня після деокупації. Ми зачищали приміщення, де раніше жили російські військові. Після них залишився справжній Армагеддон: все, що не змогли вивезти, розгромили та зробили величезні завали. Щоб місцеві жителі змогли зайти до помешкань та все прибрати, ми мали перевірити їх на наявність вибухових пристроїв. Знаходили, зокрема, гранати, які не дотонували, частину яких приховав ворог. Перевірка приміщень – досить тривала та копітка робота. Уявіть собі, що ми повинні переглянути кожну скриньку у всіх меблях, а в офісах їх сотні! Складність у тому, що ящик не можна просто відкрити, бо там може бути розтяжка, яка одразу спрацює. Тому до нього прив'язується мотузка, сапер бере її до рук, відходить на кілька метрів і починає потихеньку тягнути. Потім чекає і знову тягне, щоб відкрити скриньку ще більше. Якщо все спокійно, він може підійти та обстежити його. А якщо стіл із ящиками стояв біля стіни, ми прив'язували мотузку і робили спеціальні важелі та інші пристосування, щоб потроху безпечно відкрити кожну шухляду. Це триває кілька годин, але інакше не можна.

— Чи виявляли смертельно небезпечні сюрпризи?

- Так. Сапери з нашої області, які теж працювали у зведеному загоні, розповіли мені про такий випадок. Вони оглядали приміщення ГУНП у Херсоні. Почали роботу з підвалу. Біля входу, просто посеред приміщення, побачили велику скриню, яка їм видалася підозрілою. Він ніби просив: "Візьміть мене". Сапери прив'язали до скрині мотузку, другий її кінець зачепили за машину, яка була на великій відстані. Як тільки машина зрушила з місця і потягла за собою скриню, пролунав вибух. Він був настільки потужний, що одразу обвалилися три поверхи будинку. Як з'ясувалося, скриня була замінована таким способом, щоб її неможливо було розмінувати. Завдяки досвіду та інтуїції наших саперів, жодна людина не постраждала.

Працювали під постійними обстрілами

— Чи були якісь перешкоди, які ускладнюють роботу?

— У Херсоні була така велика густота ворожого вогню з лівого берега Дніпра, що прильоти були постійним явищем. Якось ми проїхали центром Херсона, і на те місце, де ми були буквально кілька секунд тому, прилетів снаряд із РСЗВ «Град». Нам дуже пощастило. Ці масовані обстріли ускладнювали роботу. Мало того, що ти ризикуєш під час розмінування, то ще й думаєш про те, як би зверху не прилетіло. Але людина звикає до всього, і коли ми повернулися додому, нам уже навіть не вистачало тих емоцій…

— А як ставилися до вас місцеві жителі у Херсоні?

— Ми приїхали за кілька днів після деокупації та побачили місцевих, які раділи, обіймали нас, а діти навіть вдавалися, щоби взяти автограф.

— Як західна техніка може полегшити процес розмінування?

— Я бачив різні машини для розмінування, які справді полегшують роботу. І якщо щільність мінування велика, то габаритна техніка може не витримати потужності вибуху під час роботи, а відновлення чи ремонт може забрати багато часу. Хоча загалом такі машини дуже потрібні, бо вони прискорюють процес та бережуть життя саперів. Але не з усіма способами мінування техніка може впоратися, тому навряд чи колись повністю замінить спеціалістів.

— Як саперу треба працювати, щоб лишитися живим?

— Думати на кілька кроків уперед. Нехай це звучить банально, але перед тим, як десь підвестися, треба перевірити ґрунт саперним щупом. Багато залежить від погоди і самого ґрунту. Щільна ґрунтова дорога і пухка рілля потребують різних методів роботи. В одному місці можна застосувати металодетектор, а в іншому лише щуп. Ти працюєш у бронежилеті, касці, при зброї – екіпірування важить до 30 кілограмів. Щоб повністю зачистити ділянку поля п'ять на п'ять метрів, де є протитанкові та протипіхотні міни, потрібен цілий день. А якщо там є міни-пастки, то ще довше. Головне – не поспішати та не розслаблятися.

У саперів дуже багато роботи під час війни, а після її закінчення буде ще більше. Сьогодні понад 30% території України забруднено вибухонебезпечними предметами. За міжнародними показниками, це найвищий рівень із часів Другої світової війни.