Зброя за будь-яку ціну: що NYT не розповів про постачальника зброї Моралеса

Закупівля зброї для України дедалі частіше стає темою інтересу медіа. І хоча жодне з розслідувань не викликало навіть приблизно рівного скандалу, як навколо яєць та курток, ця тема стоїть не одного серіалу-трилера на Netflix та HBO.

У вихідні у виданні The New York Times вийшла чергова стаття про постачання зброї Україні. Цього разу її головний герой Марк Маркалес, власник компанії Global ordnance.

«З півдюжини чоловіків зібралися минулого місяця по обіді в барі пентхауса одного з найшикарніших готелів Києва, щоб обговорити прибутковий бізнес озброєння українських військ. До групи входили українські військові та державні чиновники, які завжди шукають розривних снарядів, щоб скинути на російських солдатів. У центрі уваги був їхній товариський господар, підрядник з виробництва зброї у Флориді на ім'я Марк Моралес, який порадував їхніми історіями про свою нову яхту Trigger Happy вартістю 10 мільйонів доларів та пошуки людини, яка б керувала дев'ятизначним портфелем його компанії», — пише видання. Власне, що не перші кадри серіалу?

За даними видання, Моралес є одним із найважливіших постачальників зброї України.

«Пентагон уклав із його компанією контракти на суму близько 1 мільярда доларів, переважно на боєприпаси. І записи показують, що він створив додатковий бізнес приблизно на 200 мільйонів доларів, продаючи українцям зброю», — пише автор статті.

Він нагадує, що Адміністрація Байдена направила Україні понад 40 мільярдів доларів на допомогу у сфері безпеки, включаючи сучасну зброю, HIMARS та Patriot. Але роль таких, як Моралес, — забезпечення боєприпасами переважно нижчої якості чи радянського калібру, які ті тягнуть із усього світу.

На чому наголошується видання? Що свої контакти Моралес в Україні будує через двох людей – Володимира Койфмана та Дениса Ванаша.

Койфман – американець українського походження з багаторічним досвідом роботи радником Національної гвардії України – вступив на військову службу під час вторгнення РФ. Його точні військові обов'язки невідомі. У розмові з виданням він назвався старшим сержантом сил територіальної оборони України, де нібито навчає кадровий склад солдатів.

Окрім Койфмана, як зазначили у виданні, Моралес найняв Дениса Ванаша, давнього радника міністра оборони, Ванаш залишив свою посаду на початку війни, щоб спілкуватися з Міністерством оборони від імені Global Ordnance, пишуть автори.

Якщо погуглити, можна додатково дізнатися, що Ванаш закінчив Києво-Могилянську академію і є засновником адвокатської компанії Vanash Urban Lawyers. Був заступником голови Одеської ОДА Максима Куцого. Був звільнений у 2020 році. Також на деяких сайтах Ванаша пов'язували із Андрієм Вавришем.

"Угоди з Моралесом нагадують минуле України, коли торговці зброєю налагоджували дружні відносини з військовими, контракти підписувалися таємно, а торговці зброєю часто опинялися під слідством", - пише видання.

Хоча майже кожна критична теза у статті має заперечення іншої сторони. Чого, наприклад, не можна сказати про попередній текст про Сергія Пашинського та «Українську бронетехніку». Тому в тексті є запевнення від радника компанії, що вона діє у межах закону.

Незважаючи на те, що The NYT, називає Моралеса успішним постачальником, видання все ж таки згадує кейс, коли американська компанія опинилася під слідством.

На початку війни державна компанія «Укрінмаш» домовилася з єгипетським продавцем про угоду приблизно на 65 мільйонів доларів, щоб придбати майже 200 автомобілів. Потім угода зупинилася. А незабаром після цього Моралес уклав контракт на постачання таких транспортних засобів за аналогічними цінами. Різниця полягала в тому, що Global Ordnance, а не державна компанія отримувала прибуток. І бюджет України із закупівлі теж нічого не мав.

Це не єдина історія, коли укладений контракт чомусь зупиняється у виконанні, а потім на арену виходить інша компанія. Щоправда, часом з аналогічною чи вищою ціновою пропозицією. Тут треба завжди розуміти, чи був попередній контракт проплачений, щоб розуміти, чи це тільки конкурентна боротьба двох компаній, чи є ще й підігравання з боку чиновників.

Втім, далі з постачанням Global Ordnance сталася проблема, тому що, за словами заступника міністра оборони Володимира Гаврилова, техніка прибула в неналежному стані і це стало причиною розслідування антикорупційних органів.

Радник компанії ван Брант заявив NYT, що українська влада регулярно розслідує військові оборудки. "Це "розслідування", і плутати його з тим, що громадськість може зрозуміти як розслідування, було б некоректно", - написав він в електронному листі. Саму угоду він коментувати відмовився.

Можливо, ван Бранту це було б значно важче робити, якби журналіст показав йому частину акта ДАСУ, де йшлося про цей контракт. І з якого зрозуміло, що під час перших постачань військові частини мали серйозні претензії до автомобілів компанії.

Ось цей фрагмент: «недоліки усунули не в повному обсязі (залежно від автомобіля: відсутня пробка заднього паливного бака; не працює камера заднього виду; попадання води в салон автомобіля під час дощових опадів з боку водія; не повністю проварений шов люка кулеметника (переглядається щілина між люком турелі та корпусом автомобіля); відсутній механізм ручного управління дросельною заслінкою на панелі; приладів водія, несправний замок дверей десантного відділення (двері щільно не зачиняються);

На жаль, це не єдина така історія про Global Ordnance.

Так, згідно з матеріалами аудиту, ДАСУ за одним із контрактів мало поставити 152 постріли.

Компанія почала виконувати контракт, але у квітні Міноборони повідомило Global Ordnance листом, що відповідно до паспорта товару та технічної документації постріл 152 мм ВОГ 27 повинен складатися із заряду, гільзи, запалу, але за інформацією кінцевого користувача ці постріли поставлені без підривника.

Тому Міноборони просить компанію доставити підривники якнайшвидше.

За іншим контрактом компанія Моралеса мала поставити 100 мм кумулятивно-уламкові постили до МТ-12, а саме: 100 мм НЕАТ УБК2/8.

В результаті виявилося, що половина партії «мають дефекти і за зовнішніми ознаками відповідають ІІ категорії (частково відсутня повне маркування, частина вимагає дрібного ремонту для усунення дефектів, пофарбовані без попереднього видалення корозії, точкова та мала корозія поверхні снаряда, напливи фарби на провідному потовщенні , Часткова відсутність виробничих даних і т.д.)».

Міністерство добилося від компанії перегляду ціни на браковану партію та зниження на 50%, але, як зазначено в акті ДАСУ, не скористалося правом на застосування штрафних санкцій. Розрахункова сума пені та штрафу за контрактом на лютий 2023 року становила 692,4 тис. дол. США.

Це не єдиний випадок, коли компанія не сплачувала штрафи. В одному з випадків, судячи із звіту ДАСУ, до цього призвели неуважно прописані умови контракту в англійській версії.

Співрозмовники у Міноборони на прохання прокоментувати статтю відповіли Цензор.НЕТ, що блохи можна виловити скрізь. І що компанія справді сильно допомогла на початку війни.

Втім, автор не може погодитися з логікою МО «зброя за будь-яку ціну», тому що часто нею просто виправдовують те, що компаніям дають змогу ставити вищу ціну і не карають їх штрафами. Поки що ці історії не починають набувати суспільного резонансу.