Тому зазвичай, серед головного мотиву президента відмовитися від укладання угод з Путіним у 2022 році, називають те, що він (можливо, під впливом аргументів та обіцянок західних союзників) дійшов висновку, що Росія до великої війни не готова, а тому Україна при Допомоги Заходу може повністю розбити армію РФ і продиктувати Москві свої умови світу, які передбачали б виведення російських військ на межі 1991 року, виплату репарацій та інше.
Тобто образно кажучи, Зеленський вибрав замість синиці в руках, журавля в небі.
У той же час усім тим, хто пам'ятає ситуацію початку квітня 2022 року, важко повірити, що українська влада могла відчувати тоді такий великий оптимізм. Російська армія, відвівши війська з півночі України, розгорнула наступ на сході — у Харківській, Донецькій та Луганській областях, продовжувалося просування російських військ у повністю оточеному Маріуполі. В українській армії наростав снарядний голод. Перші поставки західних гаубиць та снарядів до них почалися лише в середині квітня. А "Хаймарси" з'явилися лише у червні. Про постачання західних танків та далекобійних ракет тоді взагалі ніхто не говорив. А США блокували навіть постачання літаків радянського зразка. У Росії ще не було жодних ознак внутрішньої смути. Навпаки, стало зрозуміло, що її економіка не впала під санкціями і основний удар витримала.
У таких умовах здається майже неймовірним, що Зеленський міг відмовитися від вкрай привабливої “синиці” у вигляді виведення без бою Росією військ майже з усіх захоплених територій України, повіривши у можливість отримати “журавля” у вигляді капітуляції Москви (чого, як відомо, досі часу не сталося).
Мали бути певні обставини непереборної сили, які спонукали Київ відкинути такі вигідні умови припинення війни вже навесні 2022 року.
Про те, що це за обставини, стає зрозуміло все з того ж інтерв'ю Арахамії.
Він заявив, що до Києва приїхав тодішній прем'єр Британії Борис Джонсон і сказав, що “ми взагалі нічого з ними не підписуватимемо, давайте просто воювати”.
Виникає питання — що саме під “ми нічого з ними не підписуватимемо” мав на увазі Джонсон? Відповідь тут може бути одна — західні країни відмовилися давати спільні з Росією гарантії безпеки України, які мали додаватися до мирного договору та угоди про нейтральний статус.
Про це Арахамія також фактично прямо сказав в інтерв'ю: "Західні союзники нам і порадили не погоджуватися на ефемерні гарантії безпеки, які тоді неможливо було давати взагалі".
Нагадаємо, гарантії безпеки за тодішнім планом мали дати Росія, провідні західні країни та низка інших найбільших світових держав. Але якщо країни НАТО відмовилися давати гарантії і їх дала б тільки РФ і, можливо, Китай і Туреччина, то це фактично означало б повний розрив відносин України із західним світом. На що Зеленський, звичайно, піти не міг.
Іншими словами, саме позиція західних союзників "давайте просто воювати" і вплинула на рішення української влади відмовитися від домовленостей з РФ навесні 2022 року.
У зв'язку з цим одне з ключових питань щодо подальшого розвитку подій — чи змінилася зараз ця позиція Заходу? У ЗМІ останнім часом постійно можна зустріти публікації про те, що керівники США та ЄС нібито активно підштовхують українську владу до переговорів з Росією. Однак жодних офіційних підтверджень цьому немає лише інформація з посиланням на деякі джерела. Публічно ж — і українська влада, і влада західних країн наголошує, що не готова йти на компроміси з РФ і вимагає виведення військ на кордони 1991 року. Як насправді, справа багато в чому стане зрозумілою щодо наданої військової та фінансової допомоги союзниками — якщо вона дійсно буде суттєво обмежена (як прогнозують ряд ЗМІ ), значить є ознаки того, що Захід має концепцію порівняно з весною 2022 року.
Що стосується позиції Києва, то її вкотре виклав у тому ж інтерв'ю Арахамія, заявивши, що переговори на даний момент не вигідні, оскільки "у нас переговорна позиція дуже погана". Але на кого працює час? Якщо 2022 року була можливість закінчити війну, звільнивши без бою майже всю територію країни в обмін на нейтральний статус, то тепер таких варіантів уже немає. І альтернатива зовсім інша — довга війна з усіма її жертвами та ризиками, або мир/перемир'я по лінії фронту з фактичним закріпленням російського контролю над захопленими територіями (причому, не виключено, до цього йтимуть ще й додаткові вимоги у вигляді того ж нейтрального статусу наприклад). Головне питання — які будуть умови та переговорні позиції надалі і чи має українська влада чітке розуміння, що вони не виявляться ще гіршими, ніж зараз.