Щодо чергового засідання Рамштайна, вкотре постає питання.
Чому за гроші, які виділяються як військова допомога Україні, наші можновладці досі не домовилися про створення за кордоном підприємств для потреб нашої оборони, які б контролювалися Україною?
Зрозуміло, війна, на жаль, надовго під постійними обстрілами практично вся наша територія та будь-яке нове військове виробництво в Україні — це першочергова мета для рашистів, а отже, крайня небезпека для всіх причетних.
Але, якщо наші партнери дають нам «живі» гроші, чому б не налагодити виробництво тих же боєприпасів і не лише на територіях, які є недосяжними для Росії?
Замість вкладати ці гроші в іноземних виробників.
Одночасно ми вирішили б цілу купу питань: налагодження виробництва — під нашим контролем, зауважимо, так необхідної нам зброї на боєприпасів, отримання доступу до передових західних технологій, надходження до нашого бюджету за рахунок прибутку від діяльності підприємств (адже, даруйте, виробництво боєприпасів під час війни у самому центрі Європи не може бути збитковим), працевлаштування наших громадян за кордоном із рішенням цілого ряду соціальних питань та цілої низки інших надважливих проблем.
Ну і нарешті щодо працюючих на цих підприємствах можна було б цілком офіційно закріпити «бронювання».
Тим більше, що ніхто з наших шановних сусідів і так не піде на порушення норм міжнародного права щодо біженців і не видасть нам українських громадян на їх території, які можуть бути мобілізовані.
Звичайно, пропозиція вимагає всебічного аналізу для усунення не тільки суто правових, а й пов'язаних із цим питань, зокрема щодо корупційних ризиків.
Проте питання це не знімає.
Так – ЧОМУ чи, краще, КОЛИ?
