Приватизація ОГХК-ДемГЗК: злиття схоже на “злив”.

Прес-тур на Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ВДМК), організований Фоном держмайна та UMCC Titanium (ДП ОГХК), став закономірним продовженням останніх подій навколо титанової галузі, а його головним підсумком – заява представників ФДМ про початок підготовки компанії до приватизації.

У ході презентаційного туру за участю представників бізнес-асоціацій, торгово-промислової палати, низки ЗМІ та посольства Індії в Україні, директор департаменту приватизації ФДМ Владислав Данилишин повідомив присутнім, що вже найближчим часом буде розпочато підготовку до процедури визначення стартової ціни та оформлення документів, які нададуть майбутнім інвесторам вивчення об'єкта (due-diligence).

За словами пана Данилишина, підприємство має експортну виручку та ресурсну базу для видобутку мінералів у Дніпропетровській та Житомирській областях, які є стратегічними в деяких галузях. Є також перспективи збільшення видобутку та виходу на нові ринки. “Коли з'явиться новий інвестор, він зможе по-новому прогнозувати та збільшити видобуток у майбутньому, вкладаючи гроші у підприємство та економіку України”, – заявив Данилишин.

Аукціон проходитиме на електронному майданчику "Прозорро Продажу", а щоб не допустити приходу інвестора, пов'язаного з державою-агресором, буде запущено процедуру вивчення потенційного покупця із залученням правоохоронних органів. Надалі підприємство (пакет акцій) буде передано інвестору після виконання низки умов, у тому числі підписання договору купівлі-продажу, оплати та погодження з Антимонопольним комітетом України.

Однак, при більш глибокому зануренні в деталі майбутньої приватизації ВГМК з'ясувалося, що окрім цілої низки поточних проблем, таких як тривала проста, значна амортизація виробничих фондів та фінансові заборгованості, потенційного власника чекає ще низка інших, не менш неприємних “сюрпризів”.

Два в одному

Як з'ясувалося в ході презентації, замість дисконтів і заохочувальних стимулів, ВГМК продаватиметься з "доважкою" та додатковими інвестобтяженнями (назвати це інвестиційними зобов'язаннями мова не повертається). конфіскований у підсанкційного російського олігарха Михайла Шелкова.

Оскільки Демуринський ГЗК розташований за 200 км від основних переробних потужностей ВГМК, потенційному інвестору доведеться вирішувати не лише завдання зі збільшенням видобутку, а й будувати новий маршрут доставки чорнового концентрату до Вільногірська для подальшої переробки. Все це гарантовано підвищить собівартість продукції, вимагатиме будівництва нової ділянки залізниці та гарантує щільне спілкування з бюрократією різного рівня та профілю.

Заступник голови правління UMCC Titanium Димитрі Каландадзе не приховує, що міра ця вимушена і пов'язана з проблемами власної сировинної бази ВГМК. Демуринський ГЗК необхідний ВГМК, як сировинний придаток, оскільки власної сировини комбінату при його нормальній роботі, вистачить лише на кілька найближчих років!

Часткове вирішення цієї проблеми представники ФДМ бачать у скороченні видобутку на Малишевському родовищі у Вільногірську з 5 млн. тонн до 2 млн. тонн і в паралельному нарощуванні видобутку на Вовчанському родовищі Демуринського ГЗК до 900 000 — 1 млн. тонн. Як стверджує пан Каландадзе, з урахуванням вищого вмісту мінералів у Вовчанському родовищі, "це дасть нам можливість існувати 7-10 років, поки хтось розбереться з родовищем".

Очевидно, що придбання проблемного гірничо-металургійного підприємства із виснаженою мінеральною базою, пакетом цінних методичних рекомендацій щодо ведення бізнесу від ФДМ та перспективою вкладення ще кількох десятків мільйонів доларів у логістику та транспорт — випробування не для людей зі слабкими нервами.

Якщо хтось забув, що бізнес в Україні це, насамперед, пригода, а вже потім комерція — Welcome!

Сировинна прогалина

Загальновідомо, що сировинні проблеми ВГМК є наслідком багаторічного інтересу до Малишевського (Самотканського) розсипного родовища ільменіт-рутил-цирконових пісків (відкритого 1954 року) з боку Дмитра Фірташа та створеної ним гірничодобувної компанії ТОВ “Мотрон”.

На самому початку “десятиліття всемогутності Фірташа” — у 2004 році це підприємство отримало спеціальний дозвіл на користування надрами, від Державної служби геології та надр України, продовжене у 2019 році та дійсне до квітня 2034 року. Воно передбачає видобуток сировини, придатної для виробництва цирконової, , ільменітового, дистен-силіманітового та ставролітового концентратів на Мотронівсько-Аннінській та Північно-Західній ділянках Малишевського родовища загальною площею 82,3 кв км.

За потужності видобувного кар'єру — 2,7 млн. тонн на рік, запасів сировини Мотронівському ГЗК вистачить на довгі 58 років, а державний ВГМК, спочатку спроектований і побудований з урахуванням даного родовища далекого 1956 року, змушений тепер шукати сировину за сотні кілометрів.

Згідно з програмою розвитку Мотронівського ГЗК, підприємство у першому кварталі 2022 року мало вийти на проектну потужність — 2,7 млн ​​тонн. Але роботи на ньому не ведуться, а в березні дія Спецдозволу № 3640, видана Мотронівському ГЗК була припинена Держгеонедрами, як і дія інших аналогічних документів, виданих підприємствам Group DF. У травні Дніпропетровський окружний адміністративний суд (ДОАС) задовольнив заяву Мотроновського ГЗК та зупинив дію наказу Держслужби геології та надр України.

9 серпня Верховний суд України відкрив касаційне провадження за скаргою ТОВ “Мотровський ГЗК” на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі №160/8773/23 про припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3640.

Незважаючи на те, що до завершення цього судового процесу, питання про ресурсну базу ВГМК залишається остаточно невирішеним, все ж таки, нове керівництво ФДМ та UMCC Titanium, схоже, не має наміру продовжувати цю судову епопею і змирилося з втратою мінеральних запасів, здатних забезпечити потреби підприємства на десятиліття вперед та на порядок збільшити його стартову вартість. Зі злиттям та приватизацією ВДМК-ДемГЗК історія цього юридичного протистояння буде остаточно закрита.

До речі, аналогічна ситуація склалася також із Селищанським родовищем титанових руд у Житомирській області. Його також повернули державі після анулювання ліцензій на користування надрами компаніям Дмитра Фірташа “Валки-Ільменіт” та Міжріченський ГЗК, проте юристам олігарха вдалося зупинити процедуру повернення через місцеві суди. Родовище досі перебуває у підвішеному стані. Закінчення цієї історії, як і активної позиції підлеглих Д. Каландадзе у справі повернення колись втраченої власності її законним власникам, не видно. "Заступник голови правління UMCC Titanium - спеціаліст з приватизації, а не навпаки" - іронізують учасники ринку.

Нагадаємо, що поява Димитрі Каландадзе як заступник голови правління UMCC Titanium і фактично ідеолога її приватизації супроводжувалася чутками про те, що його завдання — примирити титанові інтереси Дмитра Фірташа та державні амбіції. Як бачимо, поки що ця версія ніяк не спростована.

Без виторгу

За результатами роботи за вісім місяців 2023 року виробництво основних руд комбінату, таких як ільменіт, рутил та циркон впало втричі порівняно навіть із військовим 2022 роком, а кредиторська заборгованість досягла 350 млн грн, без урахування кредиту, що збільшує її до 630 млн грн . Щоб привести показники до "норми", керівництво має намір скоротити план гірничих робіт з 4 млн тонн до 3 млн, а потім і до 2,8 млн тонн.

Після скандалу з реекспортом продукції ВГМК через посередників Sic Lucea Kft, Timr Sp.zoo, Agroorganika Polska sp zoo - компаніям, пов'язаним із РФ, закордонні постачання продукції скоротилися в десятки разів. Як визнав Димитрі Каланадзе, нових контрактів із найбільшим американським і найнадійнішим покупцем продукції комбінату з точки зору національної безпеки — не укладено. Причина, нібито в досі не встановлених цінах на 2024 рік. При цьому сам Каландадзе неодноразово заявляв, що його основна роль полягає у побудові прямих відносин із найбільшими американськими та європейськими споживачами продукції українського титанового держхолдингу. Станом на сьогоднішній день маємо діаметрально протилежну картину: довгострокові контракти з американцями та європейцями не укладені; продажі на випадкових офшорних трейдерів продовжуються; скандали зі звинуваченнями у сірих постачаннях на ринок країни-агресора не вщухають.

Правління із задоволенням продавало б більше сировини за кордон, але для цього, можливо, потрібна відповідна кваліфікація та компетенція. Системну роботу з просування продукції на міжнародних ринках та підтримання постійного діалогу з великими західними партнерами — не замінить спорадичну співпрацю з офшорами з погано захованим українським корінням.

Четверту за рахунком спробу приватизації, один із колись найпривабливіших лотів української економіки — ОГХК/UMCC Titanium, вперше у своїй історії зустрічає з більш ніж півмільярдними боргами, багаторазовим падінням виробництва, незавершеними судовими процесами щодо повернення ресурсних майданчиків, відсутністю серйозних експортних контрактів, але зате , з безлімітним кредитом довіри від ФДМ та надзвичайно життєрадісним новим складом правління.

Хто бенефіціар?

Приватизації без зацікавлених сторін немає, в принципі. Виграш української держави від приватизації підприємств титанової галузі та ще й за умов війни — вельми сумнівний. Ще донедавна ОГХК була успішною компанією та стабільно приносила прибуток. Незадовго до війни Президент України презентував американцям план трансформації економіки, в якому йшлося про створення повного циклу титанового виробництва, також було підписано Указ “Про стимулювання пошуку, видобутку та збагачення корисних копалин, що мають стратегічне значення для сталого розвитку економіки та обороноздатності держави”, Кабміну. було доручено створити окрему державну програму розвитку титанової галузі України. З початком війни, все це набуло ще більшого значення, але чомусь було забуто.

Держава-агресор, напевно, хотіла б і надалі контролювати українську титанову галузь, але можливості для цього тепер дуже обмежені. Колись “амбасадор №1” опинився в екзилі та під санкціями чекає екстрадиції до США, активи росіян конфісковані, доступ до приватизації закрито. Максимум, на що можна розраховувати — невеликі обсяги української сировини, отримані манівцями, криза та деградація в галузі, відсутність інвестицій в українські активи з боку системного іноземного бізнесу. Із серйозним приватним інвестором, особливо американським та європейським, — велика проблема. За попередньої спроби продати держкомпанію 31 серпня 2021 року та 18 потенційних покупців (включаючи 12 іноземних), лише 3 дійшли до участі в аукціоні, 2-му з яких було відмовлено через подання неповних пакетів документів. Фіналістами стали нікому не відомі "Стугна Лімітед" (Україна), "Нортленд капітал партнер Лімітед" (Великобританія) та "Тінвест" (Україна). Одна з компаній була пов'язана з Group DF.

За словами Віталія Струкова, керуючого партнера BDO Corporate Finance та основного консультанта UMCC Titanium із приватизації, серйозні міжнародні компанії не готові брати участь в аукціоні через відсутність гарантій захисту великих інвестицій. З того часу показники операційної діяльності, власні запаси продукції та експортні можливості підприємств титанового держхолдингу суттєво “просіли”, а ситуація з гарантіями інвестицій навряд чи встигла змінитись на краще. Знайти покупця у 2023 році буде набагато складніше, ніж у довоєнному 2021-му і навіть у безпрецедентно тяжкому 2022-му. Фактичний випуск продукції у квітні-травні-2023 становив 30% від торішнього, а випуск основних концентратів впав до рекордно-критичних значень за всю історію компанії. Операційні збитки за підсумками першого кварталу-2023 р. становили 109 млн. грн., на кінець другого кварталу зросли до 250 млн. і на кінець третього кварталу можуть значно перевищити 500 млн. грн. При цьому експорт титану з України скоротився в 28 разів і не зрозуміло, коли зможе відновитися до довоєнних значень.

Найбільш зацікавленою стороною у збереженні та підтримці статусу “приватизованих” для державних титанових активів є, хіба що ФДМ. Фонд сьогодні проводить повністю незалежну від Кабміну політику, забирає під своє управління конфісковані активи, сам ухвалює рішення про їх приватизацію тощо. Але головне — за довоєнною традицією, продовжує самостійно керувати стратегічними держпідприємствами. У результаті, незважаючи на відродження ОПК і створення нових кластерів Mil-Tech-індустрії світового рівня, куди почали вливатись сотні млрд. грн., державні титанові активи опинилися осторонь реформ, продовжують жити своїм власним життям і як ні в чому не було. до приватизації З чого будуватимемо нові ракети, літаки, супутники, дрони, кораблі, бронемашини тощо — не зрозуміло.

Спеціально запрошеного для приватизації державних титанових активів грузинського експату Д. Каландадзе, схоже, влаштовує будь-який сценарій, окрім реалізації антикризових заходів на провадженні та проведенні якісних реформ. То він заявляє, що компанія під його керівництвом має завдання до 2030 року створювати титанові продукти глибокої переробки… то вже за тиждень-другий організовує приватизаційний прес-тур.

Логіка, послідовність та єдність цілей у всьому цьому різноманітті активності всіх дійових осіб — явно не проглядаються. Як результат, шанси на розвиток упускаються, підприємства простоюють і деградують, а приватизація з усвідомленого проекту перетворилася на млявий процес заради процесу.