Робота під прикриттям: розкіш іркутських комуністів

«За соціальну справедливість! За гідне життя! – говорить одне з гасел комуністів. Саме компартію представляє з молодих років Ольга Носенко, а якщо точніше, то з 1986 року. Багато наших читачів на той час ще під стіл пішки ходили. З комуністами асоціює себе і Віталій Матвійчук.

Сьогоднішній наш матеріал про нього і про них – про комунізм та комуністів. І найголовніше – про збіг цілей та інтересів.

Почнемо із матчасті. Що таке загалом комунізм? Якщо коротко, це ідеологія, коли він громадський лад грунтується на принципах рівності і справедливості. У цьому суспільстві немає бідних і багатих, будь-яка праця однаково цінна і спрямована на благо суспільства.

Приватної власності немає. Конкуренції немає. Націоналізація. Стандарти. Плани. Все загальне і безкоштовне, але праця (часто важка) є обов'язковою. Загалом, брутально кажучи, комунізм – це антипод існуючого нині капіталізму. Це стандартизація та зрівнялівка, які мають плюси та мінуси, але в ідеалі мають призвести до щастя всього суспільства.

Серйозну спробу створити те саме щасливе ідеальне суспільство ми пам'ятаємо по СРСР, саме такої ідеології дотримувалася велика (а подекуди й жахлива) держава. Багато чого тоді вдалось зробити, але ідеалу не досягли. Хоча утопія на те й утопія.

Звідти ж знайоме з дитинства гасло:

«Пролетарі всіх країн, з'єднуйтесь!». А девіз компартії звучить так: Росія! Праця! Народовладдя! Соціалізм!».

Ми не даватимемо оцінку методам, які використовували комуністи минулого для досягнення ідеального суспільства і не візьмемося коментувати ідею комунізму як такого.

Але із задоволенням проаналізуємо діяльність членів комуністичної партії на їхню відповідність ідеалам Карла Маркса та Володимира Ілліча Леніна. Почнемо з Ольги Носенка, однієї з небагатьох у наш час справді вірних комуністів. Нехай не де-факто, але хоч де-юре. Більшість і цим похвалитися не може. Вона вступила до лав партії у віці 27 років, тобто вже тридцять з лишком років lady in (with) red бореться за рівність і справедливість нашого розшарованого суспільства.

Хоча й не завжди. А якщо бути точніше, то у свята. Партійним, звісно, ​​щоб відповідати. А в будні дні одягатися червоне Ольга Миколаївна не любить. То капіталістів відкрито підтримує, то проти колишнього губернатора-комуніста Левченка висловлюється, то в предмети розкоші одягається.

Нещодавно, наприклад, відео цікаве з'явилося, де пані Носенко ставлять незручні питання щодо зарплати та вартості предметів гардеробу. Денис Букалов та його команда пройшлися дорогими «штучками» комуністки Носенко, вказавши ціну сумочок і шарфиків.

І ми цей інтерес поділяємо. Нам теж цікаво, а як корелюються заповіти Ілліча про рівність та справедливість із аксесуарами від модних будинків Prada, Dior, Chanel, Lou Vuitton, які коштують більше, ніж річна пенсія середньостатистичного працівника Іркутської області чи пенсіонера.

Нагадаємо, до речі, що пані Носенко (а інакше й мову не повертається назвати, коли на ній Lou Vuitton) входить до комітету з етики у Заксобранні Іркутської області. Хоча строго кажучи, вказаний комітет такими питаннями не займається, але ж члени повинні мати якісь морально-етичні якості, щоб їх взяли туди?

Другий герой нашої публікації – депутат уже не обласного парламенту, а гордуми Віталій Матвійчук. Колишній голова фракції КПРФ – постійний і вірний супутник Ольги Носенко на різноманітних заходах.

Віталій Матвійчук, хто не знає, – відомий в Іркутську лихвар, бенефіціар мікрокредитних організацій «Держвідділення». Ці термінові позики дуже точно та наочно відображають сутність депутата Матвійчука – маскуючись під надійну та безпечну держструктуру (у назві), вони збільшують свій прибуток. Тобто користуються чужим іміджем задля досягнення комерційних цілей.

Самого Матвійчука давно підняли на сміх через його ганебність і уявну скромність – зізнаючись у любові до новоленінських пазиків, він продовжував їздити на своїй Infinity. Останнім часом у його соцмережах вже немає фотографій з автобуса, мабуть, хто розумніше підказав, що так палитися – надто безглуздо. Особливо з огляду на його тяжіння до комунізму.

То що ж поєднує двох депутатів – Ольгу Носенко та Віталія Матвійчука – та ідеї комунізму? Рівність усіх перед усіма? Цього й близько немає.

Справедливість? Розкажіть про неї робітникові після 12-годинної зміни, лікарю після чергування або вчителю з стосом зошитів на перевірку, які з вікна «улюбленого пазика» Матвійчука спостерігають за ним в авто. Можливо, соціалізм об'єднує? Якщо взяти його принцип «від кожного з його здібностей, кожному з його праці», то тут складно навіть сказати, що служить найбільш яскравим антиприкладом. При цьому Носенко навіть не приховує своєї любові до дорогих брендів, фотографіями рясніють її соцмережі (швидше за все, звичайно, там лише мала частина). А ось товариш Матвійчук робить розумнішим – у нього в соцмережах фото скромні, навіть аскетичні. Але це не скасовує вищесказаного.

Виходить, що ніхто з цих людей не має жодного відношення до комунізму. І якщо Матвійчук має виправдання, адже він офіційно безпартійний, то до Ольги Носенка питань уже набагато більше. Може, партії час сказати: «Треба!»? Щоб Носенко вже відповіла «Є!».