Президент України та особи з його оточення останнім часом дедалі частіше висловлюються про готовність до переговорів із агресором. Водночас у медіа-просторі дедалі голосніше звучить тема газового транзиту через Україну.
Якщо вам здається, що це два паралельні процеси, то ви помиляєтеся. У неевклідовій геометрії паралельні лінії перетинаються. У нашому випадку ці лінії хочуть перетнути в точці під назвою «газова корупція».
Екскурс в історію
Ювілей 20-річчя ялтинської зустрічі президентів України та Росії якщо хтось і відзначав, то хіба що «віденський в'язень» Дмитро Фірташ. Саме тоді, 26 липня 2004 року, Леонід Кучма та Володимир Путін погодили питання врегулювання постачання та транзиту природного газу та оголосили присутнім представникам бізнесу про започаткування компанії «РосУкрЕнерго» (РУЕ), яка і вирішить усі проблеми двосторонніх відносин у газовій сфері. А вже 29 липня було підписано пакет контрактів, розрахований на 25-річний період — до 2028 року, та створено відповідну координаційну раду вказаної компанії у швейцарському кантоні Цуг. (У свій час «Дзеркало тижня» розкрило всі схеми та документи РУЕ.)
Але не лише елегантна швейцарська схема була створена у Ялті. Як повідомили тоді ЗМІ, із «Військової доктрини України» було виключено положення про вступ України до НАТО та ЄС як кінцевої мети євроатлантичної та європейської інтеграції.
Що було потім, після Ялти, припускаю, багато хто ще пам'ятає, — Помаранчева революція, яка заблокувала політичний дрейф України до Росії, не допустивши встановлення у Києві промосковського режиму. Однак вона не завадила газовому схематозу, чим і скористалася Росія: через схему РУЕ практично було захоплено газовий ринок країни, відбулося розкручування газових цін для державної НАК «Нафтогаз України», у 2006 та 2009 роках мали місце дві «газові атаки», спрямовані проти України та ЄС. Надалі Росія, використовуючи та розпалюючи «дешевим газом» політичне протистояння в Україні, незважаючи на заміну схематозу РУЕ на двосторонній договір із кабальними умовами для української компанії, викликала політичну турбулентність у нашій країні. І це врешті-решт призвело до влади промосковський режим регіоналів із маріонетковою групою Фірташ-Бойко у серцевині. Далі були харківські угоди, позаблоковий статус, програш «Нафтогазу» компанії РУЕ у Стокгольмському арбітражі, відмова правлячого угрупування регіоналів на чолі з Віктором Януковичем від європейської інтеграції та логічне слідство — Революція Гідності, яка знесла промосковський маріонетковий режим газократії, та 2014 року.
Все нове — добре забуте старе
Корупціогенна газова схема, ініційована та впроваджена за методиками КДБ-ФСБ, блискуче спрацювала 20 років тому, хоча й не проіснувала відведеного терміну у чверть століття. Можна, звичайно, зауважити, що це було в ті часи, коли українська економіка десь на три чверті харчувалася російським газом, а зараз ситуація докорінно інша — використовується лише газ внутрішнього видобутку, який на 100% задовольняє потреби країни. Немає тієї залежності, яка існувала, її було подолано ще 2015 року, коли 25 листопада було імпортовано останній кубометр блакитного палива від «Газпрому». Є лише невеликий обсяг транзиту газу від «Газпрому» за угодою 2019-го, яка добігає кінця цього року, і його продовження не буде.
"Газпром" зараз - це не той "Газпром", який розпирало від газових прибутків зі щедрою виплатою дивідендів і швейцарською практикою елегантної корупції через акції "на пред'явника". Російське «національне надбання» нині збиткове, перебуває у вкрай проблемному фінансовому стані, що погіршується, навіть за кривими даними офіційної статистики. «Газпром» практично втратив ринок ЄС, у нього не виходить із Китаєм так, як хотілося б, у Центральній Азії не хочуть великих обсягів російського газу, турецькі здирники нечувано нахабніться, вимагаючи все більших знижок. Але не слід забувати, що генеральний менеджер російських компаній сидить у Кремлі і продовжує діяти за методологією ФСБ. Інакше він не вміє, як то кажуть, горбатого лише могила виправить.
Зрозуміло, що рімейк РУЕ у чистому вигляді неможливий. Але в тому й річ, що при творчому підході можна зробити певну модифікацію схеми, удосконалити її і додатково замаскувати. Важливо правильно поставити завдання та обернути слабкість «Газпрому» на козир, яким можна скористатися у війні проти України та Європи, діючи зсередини.
Троянські коні Кремля на службі
Раптова актуалізація теми газового транзиту з боку Росії є невипадковою не лише в контексті завершення угоди між «Нафтогазом» та «Газпромом». У Москві над двоєдиним планом порятунку «національного надбання» та газової поразки України почали працювати заздалегідь. Щодо України ставка робиться на те, що при владі так чи інакше перебувають люди, близькі за духом до регіоналів із Януковичем на чолі. Своєрідні "младорегіонали", яким "нічого з людського не чуже". Важливо все правильно «упакувати». Правильною «упаковкою» є європейська та миротворча. З останнім усе гаразд — з кожної праски доноситься інформація, що Росія готова до переговорів, але Україна не готова. «Європейськість» газовому схематозу мають забезпечити багаторічні та багаторазові троянські коні Росії в ЄС та НАТО – Угорщина та Словаччина. Джерело походження транзитного газу теж не повинно викликати сумнівів — воно має бути неросійським.
Ну і як бачимо, пазли складаються. У червні «раптом» у медіа з'являється інформація про готовність Азербайджану збільшити постачання газу до ЄС. Ймовірно, що азербайджанське прикриття для російського газу було обговорено під час зустрічі у Кремлі Путіна та Алієва 22 квітня, приводом для якої став 50-річний ювілей Байкало-Амурської магістралі. Пишне святкування цієї дати відбулося саме спільно з азербайджанським главою під приводом того, що його покійний батько Гейдар Алієв був куратором будівництва. За лаштунками церемоніальної події йшлося вже не про БАМ…
А вже за кілька тижнів, 7 травня, в Баку з'являється гість із ЄС. Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо та президент Азербайджану Ільхам Алієв не лише підписують декларацію про стратегічне партнерство, а й діляться газовими планами. Алієв розповідає про наміри збільшити обсяги постачання газу до Європи з нинішніх 8 млрд кубометрів до 12 млрд вже цього року, а надалі, мовляв, у планах вийти на 20 млрд кубометрів 2027-го. Фіцо у відповідь зазначає: «Росія та Україна з відомих причин уже не можуть експортувати газ до Європи. Ми, природно, зацікавлені у постачанні великих обсягів газу до Словаччини. Йдеться приблизно про 20 мільярдів кубометрів газу на рік. Це зробить суттєвий внесок у диверсифікацію постачання газу до Європи».
Найсмішніше, що в одного немає вільних ресурсів газу (родовище Шах-Деніз вийшло на плато видобутку, а Шах-Деніз-2 багато в чому вилами по воді писано), а іншому стільки газу не потрібно, тому що Словаччина споживає на рік приблизно 4, 5 млрд. кубометрів. Тож зрозуміло, про що йдеться, але не озвучується. Надлишковий газ насправді є і взяти його досить легко, якщо задіяти транзитну схему через Росію та Україну. І байдуже, що жодної прямої труби з Азербайджану в Україну немає, буде схема заміщення, і російський газ під виглядом азербайджанського піде до Європи.
І з Будапешта, і з Братислави зазвучали голоси про те, що жодним чином цим країнам не обійтися без російських газу та нафти. Віктор Орбан також включився в кампанію, щоправда, більше за нафтовим сегментом, але, конкуруючи з Фіцо, вирішив не відставати в «активних заходах». Раптово й невипадково він з'явився на форумі... Організації тюркських держав в азербайджанській Шуші 6 липня, і очевидно, що метою його участі була не лише улеслива мова
Тим часом в Україні
Мало хто звернув увагу на офіційне повідомлення Банкової після телефонної розмови Зеленського та Алієва 21 травня: «Ми маємо перспективні проекти в енергетиці, торгівлі та інших сферах. Доручили командам активізувати роботу щодо їх реалізації та скоординували майбутні спільні заходи». Азербайджанська сторона зазначила, що дзвонив саме Зеленській Алієву, а не навпаки.
У середині червня у ЗМІ, зокрема у російських, почала з'являтися інформація про азербайджанський газ для Європи транзитом через Росію та Україну. Причому в такій подачі: переговори ведуть якісь «чиновники ЄС» і є країни, які зацікавлені в азербайджанському газі, щоби замістити їм російську, а також врятувати ГТС України, оскільки без транзитного газу вона не зможе працювати.
Спочатку у Києві цього не коментували. Але вже на початку липня і сам Зеленський підтвердив, що угода про заміну російського газу на азербайджанські поставки є однією з пропозицій, які зараз обговорюються, і що цим зараз займаються чиновники. «Наразі розглядаються альтернативні кроки щодо того, як ми можемо використовувати трубопровід із іншим постачальником газу, іншою країною. Переговори ведуться, – сказав Зеленський, – Ми не хочемо продовжувати газовий контракт із Російською Федерацією. Ми не хочемо, щоби вони заробляли тут гроші».
Що ж, звучить пафосно. Але саме схема з «азербайджанським» газом не лише підтримає «Газпром» на плаву, а й забезпечить додаткові надходження до бюджету війни Росії проти України. Причому у співвідношенні десь 1:10-15 (залежно від цін на ринку ЄС), тобто на кожен долар оплати українському оператору за транзитні послуги від європейських клієнтів Газпрому останній отримає 10-15 дол. доходу. Звичайно, щось перепаде азербайджанській стороні як плата за «дах».
"А де ж схематоз?" - Виникає питання. Схематоз у тому, що жодного транзиту через Росію не буде, точніше, його буде оформлено на папері, насправді буде схема заміщення. Але паперовий транзит через газопроводи «Газпрому» оплачуватиметься якійсь компанії-провайдеру під умовною назвою «Рос-Аз-Укртранзит-газ», зареєстрованою десь у Швейцарії чи ще десь. Тобто, ця плата за неіснуючі послуги і стане якимось «общаком» для виплат причетним особам. Тому словацький прем'єр і малював велику цифру (не)потрібного йому газу, якого нібито так потребує Європа.
Що далі?
Президента України штовхають на слизьку стежку газової корупції, що стане приводом як для чергових звинувачень, так і для висновків, до яких підштовхуватиме російська пропаганда наших західних партнерів: що ви, мовляв, чекаєте від цих українців, вони знову хочуть звичного для них « газовий рай». Тому й готові вже до мирних переговорів із «агресором», і вже Зеленський не вимагає передумови виведення російських військ з України.
Зверніть увагу, що в інформпросторі України розганяють тезу, що без транзитного газу кілька областей країни можуть залишитися взимку без блакитного палива. Причому серед тих, хто просуває такий наратив, не лише особи, які традиційно були підрядниками угруповання Фірташ-Бойка та «Газпрому», а й ті, хто мимоволі виконує зараз роль корисних ідіотів, стверджуючи, що продовження транзиту газу стане страховкою від російських ударів по об'єктах. газотранспортної системи
Варто згадати, що у 2009 році, коли «Газпром» припинив постачання газу як до України, так і до Європи, ГТС було розгорнуто в реверс і забезпечило країну газом власного видобутку та з підземних сховищ протягом двох тижнів на піку зимових холодів. Жодних інцидентів із недоотриманням газу в якомусь із регіонів не сталося. Попереднє керівництво «Оператора ГТС України» провело численні моделювання за участю американських експертів, як працюватиме ГТС без транзитного газу. Висновки були позитивними: система збереже свою функціональність. Чомусь зараз це замовчують у «Нафтогазі».
І насамкінець. Росія завдавала, зокрема, нещодавно, ще у квітні-травні, ударів по об'єктах підземних сховищ газу на Львівщині. І це в умовах, коли транзитний договір ще діє, і Газпром отримує гроші за продаж російського газу в Європі. Тобто Кремль показав, що комерційні цілі отримання грошей для нього є вторинними, первинне — поразка України та Європи. Адже це сигнали не лише Києву, а й європейським компаніям, які хочуть використати та використовують українські ПСГ, щоб відлякати їх від цього.
Як відомо, добрими намірами вимощено дорогу до пекла. Ще є час зупинитися і не дати перетнутися двом паралельним прямим. Для цього потрібно йти шляхом, що веде до перемоги України, а не до химерних переговорів, які пахнуть газовою корупцією і нічого не гарантують. Переговори в Катарі – і це окрема тема – є ще однією пасткою для Сил оборони України, якою Москва хоче обмежити українські «дип страйки» своєю територією, зберігши за собою свободу дій у поразці енергетичної інфраструктури України.
