Є знаменитий жарт: «хто тільки не бив Шуфрича». Бити били, у бак зі сміттям кидали, але вперше ув'язнили. Та ще за підозрою у зраді. Запитання: чому тільки зараз?
Зрадник чи цап-відбувайло? Як Шуфрич опинився у СІЗО
За час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Шуфрич лише одного разу потрапив під гарячу руку. Але не правоохоронців, а тероборони. Це сталося 4 березня минулого року. Нардеп, будучи зі своєю охороною, під'їхав до блокпосту і почав фотографуватись. За це його затримали бійці столичної територіальної оборони. Шуфрич просидів у приміщенні ТрО до ранку. Але на цьому його переляк і закінчився, бо поліція та СБУ, які перевірили, нічого незаконного у депутата не знайшли. Сам політик розповідав, що просто робив селфі, щоб підтвердити своє перебування у Києві.
З того часу проблем із правоохоронцями та співробітниками спецслужб у Шуфрича не виникало. Він як головував із 29 серпня 2019 року у парламентському комітеті зі свободи слова, так і головує. Незважаючи на арешт. Після згаданих подій на блокпості Нестор Іванович рідко робив заяви на публіку. Він опинився у досить пікантній ситуації, адже у фракції розпущеної та забороненої ОПЗЖ належав до групи Віктора Медведчука, від якої після початку війни зреклися майже всі колишні колеги. Однак не очевидний зв'язок з кумом путіна привів Шуфрича на лаву підсудних, а зв'язки з Володимиром Сівковичем, який втік до Москви ще після Революції гідності. І якій підозра у держзраді ГБР повідомила 22 липня 2022 року. А Шуфрича хлопці із СБУ відвідали 15 вересня цього року. Отже, або розкручування клубку агентури Сівковича в Україні тільки зараз призвело до голови комітету ВР зі свободи слова і слідство має безперечні докази, або в історії з арештом одіозного нардепа може бути політична доцільність. Або зійшлися обидва «або».
До речі, Шуфрич вину не визнає. Спілкування із Сівковичем до масштабного російського вторгнення не заперечує, а після 24 лютого 2022 року, каже, зв'язок із ним не підтримував. Втім, «до» та «після» жодним чином затриманого нардепа не виправдовує, адже Нестор Іванович добре поінформований, хто такий Сівкович, у якій ролі він перебував усі ці роки у Росії, який вплив мав в Україні. Тож СІЗО, де знаходиться Шуфрич, який тепер називає себе нациком, є закономірним результатом його проросійської орієнтації.
Але повернемося до "або". Не сумніваємося, що підшефні Василя Малюка мали з чим іти до суду, а суддя приймав рішення про арешт депутата, мотивуючись не лише почуттям патріотизму. Проте все ж таки напрошується кілька незручних питань. Перший: добре відомо про справу колишнього СБУшника-зрадника Олега Кулініча, у якому фігурує Сівкович. То чи має історія з Шуфричем відношення до цієї справи чи йдеться про іншу? І якщо про інше, тоді пан Нестор повинен мати спільників. Тих, хто працював на ФСБ, або свідомо, або вони використовувалися в темну. Простіше кажучи, обмеження лише арештом Шуфрича викликає багато запитань. Друге незручне питання: що буде далі. Тобто два місяці в слідчому ізоляторі підозрюваний просидить, далі, ймовірно, термін перебування під вартою йому продовжать, потім ще продовжать. Але зрештою справа має дійти до суду. Враховуючи, що стаття, інкримінована нардепу, важка, судитимуть його під пильною увагою медіа, різних правозахисників, і підсудний із його вдачею навряд чи мовчки відсиджуватиметься.
Шуфричем заткнули гучні корупційні зашквари?
Ці незручні питання до фабули справи та її можливих наслідків підживлюють підозру в наявності політичної доцільності в арешті Шуфрича саме зараз. А ось у чому ця доцільність, версій може бути дещо. І всі небездоганні. Перша: останнім часом коридори влада стрясається від неприємних для неї корупційних скандалів. То Міноборони за попереднього міністра Олексія Резнікова хитало, то тепер Банкову після серії журналістських розслідувань, головним фігурантом яких є заступник Андрія Єрмака Ростислав Шурма. Depo.ua аналізував цю ситуацію. Наразі владі вигідно переключити увагу суспільства на щось інше. Для таких випадків і існують погані хлопці, яких ніхто не любить. Шуфрич - ідеальний "поганий хлопець". Запитайте на вулиці будь-кого, чи вважає він чи вона цього політика зрадником, відповідь буде очевидною.
Якщо ця версія вірна, тоді можна припустити, що таких VIP-зрадників ще трохи є, і за наступного гучного корупційного скандалу у вищих коридорах з гачка знімуть ще когось. Незалежно від того, наскільки глибоко ця людина співпрацювала із владою. Шуфрич із нею не сварився, а «слуги» його залишали на посаді голови комітету. Хто може бути наступним? Ось буквально днями повідомлялося, що суд передав справу про Харківські угоди 2010 року. Судять Віктора Януковича та Миколу Азарова. Але тут варто згадати, що у цій справі питання у слідства виникало не лише до «легітимного» і «кровосису», а й до нардепів, що нині діють. До Юрія Бойка, зокрема.
Щоправда, є кілька нюансів. Перший: список «іменитих держзрадників» не нескінченний. Другий: як на їхнє висмикування реагуватиме парламент. Не секрет, що колишні представники ОПЗЖ зараз найчастіше підголосують за законопроекти, для проходження яких «слуги народу» не мають голосів. І ось за ґратами опинився Шуфрич. Далі, можливо, ще хтось. Чи не призведе це до відмови колишніх ОПЗЖешников тиснути на зелені кнопки разом із «зеленими»? На перший погляд, навпаки, адже страх виявитися сусідом Шуфрича камерою спрямовуватиме їх пальці на правильні рухи. Однак дещо дивний коментар віце-спікера Олександра Корнієнка про пошук механізму відкликання з посади заарештованого голови комітету зі свободи слова викликає підозру, що якісь домовленості з ОПЗЖ могли існувати, але тепер вони порушені. І як чинити в нових умовах «слуги» не зовсім розуміють. Шуфрича підозрюють у державній зраді, а Корнієнко замість взяти під козирок та кинутися знімати з посади підозрюваного фантазує: мовляв, краще б той сам написав заяву про звільнення. За його словами, можна зробити висновок, що з відкликанням Шуфрича не поспішатимуть, хоча в парламенті є кілька проектів постанов із цього приводу. І деякі припадають пилом досить давно.
Чому ж не звільнити Шуфрича без зайвих церемоній? Не виключено, що ця посада є одним з елементів неписаних домовленостей із ОПЗЖ. Існує, що її колишні представники не можуть отримати посаду голови. І ось тут виникає дилема для влади: цей комітет. мусить очолювати опозиція, інакше наші партнери будуть хмурити брови. Нехай і формальна опозиція в нинішніх умовах. ситуації? Просити, щоб фракції з умовної опозиції делегували людей до Комітету, щоб було з кого призначити голови? Уявимо, чи погодиться, наприклад, «Євросолідарність» чи влаштує влада голова комітету, який буде критикувати її за єдиний телемарафон?
Ключове прізвище – не Шуфрич
Цілком можлива й інша версія: історія з Шуфричем – не відведення уваги від внутрішніх корупційних скандалів, які посадкою окремо взятого всенародно зненавидженого депутата не прикриєш, а реверанс нашим партнерам перед візитом Володимира Зеленського до США. Американські чиновники одержують інформацію з різних джерел, переважну частину яких не афішують. І не виключено, що ці джерела висловлювали певне занепокоєння тим, що недобитки проросійських сил в українському парламенті стали сателітами монобільшості. Досі є голова парламентського комітету.
Тобто Шуфрича закрили лише тому? Ні. Мабуть, справа не так у ньому, як у Сівковичі. На нього у США ще у січні 2022 року за місяць до російського вторгнення наклали санкції за «дестабілізацію ситуації в Україні». Разом із нардепами Тарасом Козаком та Олегом Волошиним. Прізвище Сівковича фігурує у кількох кримінальних розслідуваннях, проте їх перебіг повільний. І ось СБУ відправляє до в'язниці цілого депутата, на якого нагромадили давно, але могли витягти накопичене саме зараз. Тобто, зійшлися політична доцільність та зібрані докази. Проте все одно залишається питання: чому Нестора Івановича так завзято не хотіли знімати з посади голову комітету, і чому не поспішають знімати зараз…
