Слідкуйте за руками. Російський газ перетворюється на азербайджанський…

Баку готовий постачати додаткові обсяги газу до Європи, але ключове питання – де він їх візьме?

9 вересня угорський енергетичний гігант MOL, який контролює нафтопереробні заводи в Угорщині та Словаччині, вийшов із несподіваною заявою. З нього випливало: компанія бере на себе відповідальність за постачання російської нафти до країн Євросоюзу з кордону Білорусі та України. Раніше відповідальною за доставку нафти українською ділянкою нафтопроводу «Дружба» до кордону з країнами ЄС була російська сторона.

Втім, у липні транзит нафти російської компанії «Лукойл» було заблоковано через санкції, накладені Україною на «Лукойл». Тепер формально територією України транспортуватиметься не російська, а європейська (угорська) нафта, тому під санкції вона начебто потрапляти не повинна.

Україна прокачує російську нафту трубопроводом «Дружба» за десятирічним контрактом від 2019 року між українською «Укртранснафтою» та російською «Транснафтою». Після того, як Євросоюз запровадив санкції проти російської нафти, виняток до 2025 року було зроблено лише для «Дружби», доки Угорщина, Словаччина та Чехія не знайдуть інші джерела постачання нафти.

Є підозри, що нафтова історія стала своєрідною репетицією майбутніх домовленостей щодо транзиту російського газу до Європи, який проходить українською територією і не припинявся, незважаючи на війну. Договір завершується наприкінці цього року і українська сторона неодноразово давала зрозуміти, що продовжувати його не буде. Логіка такого кроку – на поверхні: енергетичні доходи є основним джерелом російського бюджету, з якого оплачується війна.

Але, незважаючи на це, залишаються варіанти, за яких російський газ і наступного року йтиме українською трубою. Про таку можливість ще на початку липня відкрито заявив президент Зеленський. Заперечуючи продовження прямого контракту з РФ, глава держави згадав про «альтернативні кроки, як ми можемо використати трубу з іншим постачальником газу, іншою країною».

Зокрема, він уточнив, що чиновники обговорюють пропозиції щодо заміни російського газу азербайджанським, щоб зберегти статус транзитної країни і допомогти західним сусідам забезпечити енергетичну безпеку. Важливий нюанс – у такому разі транзит азербайджанського газу все одно відбуватиметься територією Росії, тому без її згоди цей проект не запрацює.

Великий переполох

Азербайджан минулого року поставив до Європи 11,8 млрд. куб. м, це половина всього свого газового експорту. Баку не проти збільшити ці обсяги за рахунок української ГТС. Клієнти на цей газ у Європі вже є – «друзі» України та найбільші лобісти Кремля у Євросоюзі Словаччина та Угорщина. Словаччина, на відміну від інших країн ЄС, не поспішала злазити з російської газової голки, а Угорщина, яка зараз отримує газ «Турецьким потоком», хоче повернути російський маршрут, яким користувалася до 2021 року.

Російський газ через Україну досі отримують Австрія та Італія, але саме Словаччина та Угорщина найгучніше б'ють на сполох. Таке тяжіння Будапешта саме до російських газу та нафти пояснюється тим, що вони дістаються йому за цінами, нижчими за середньоєвропейські. «Економічне диво» угорського прем'єра Віктора Орбана та добробут його правлячої партії багато в чому базується саме на дешевій російській нафті.

Певні рухи щодо подальшої долі транзиту розпочалися заздалегідь. Ще у січні прем'єр Словаччини Роберт Фіцо після зустрічі з українським колегою Денисом Шмигалем в Ужгороді висловив задоволення: ймовірно, транзит російського газу через Україну продовжиться і надалі. При цьому у прес-службі українського прем'єра недвозначно дали зрозуміти: пролонгації контракту з росіянами точно не буде. Ще одна зустріч Шмигаля та Фіцо відбулася у квітні, і на ній також порушувалися енергетичні питання.

У серпні до Словаччини з’їздив голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов, який зустрівся з Фіцо і заявив за результатами зустрічі, що ключовою темою стала «співпраця для зміцнення загальної енергетичної безпеки в умовах сучасних викликів».

Очевидно, що під цими абстрактними підсумковими формулюваннями було закамуфльовано питання українського транзиту газу та нафти до Словаччини.

Паралельно відбувалися інші події, до яких Україна прямо не мала стосунку. Словацький прем'єр у травні відвідав Баку, де обговорив із президентом Азербайджану експорт газу.

Уряд Словаччини заявив, що докладе всіх зусиль для імпорту газу з Азербайджану, щоб позбавитися російського газу.

Далі вже міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто в серпні поїхав до Москви домовлятися про співпрацю у сфері енергетики і відзначився там заявами, що енергетична безпека Угорщини та опалення угорських будинків не можуть бути гарантовані без російського газу (країна має 15-річний контракт із «Газпромом»). ).

«Це питання не ідеології, а фізики та математики», – зазначив він.

І також у серпні в Баку з почестями зустрічали російського диктатора Володимира Путіна зі почтом, для якого зараз велика подія – будь-який виїзд за межі Росії. Результатом візиту стала домовленість про стратегічне партнерство між «Газпромом» та державною нафтовою компанією Socar. Це викликало хвилю обурення в Україні, аж до закликів бойкотувати мережу автозаправок цієї компанії.

У Socar Energy Ukraine відповіли «Головкому», що заклики бойкоту не могли мати масової підтримки серед українців, бо мали ознаки атаки на замовлення. У компанії послалися на статтю в одному із спеціалізованих ресурсів, в якій доводиться, що справжньою причиною хейту був виграш торговим будинком «Сокар Україна» тендерів на постачання дизпалива «Укрзалізниці».

Але президент Ільхам Алієв не надто приховував, що насправді стоїть за домовленостями між Socar та «Газпромом». Лідер Азербайджану добродушно розповів, що раніше ЄС та Україна нібито звернулися до нього з проханням сприяти переговорам з Росією щодо газової транзитної угоди та анонсував «підстави для прориву». «Ми просто хочемо підтримати ці (європейські) країни, а також Україну, бо якщо транзит припиниться, газорозподільна система України буде повністю паралізована», – зіграв у газового дипломата Алієв.

Звичайно, інтерес енергетичної співпраці Баку та Москви, яка відчайдушно намагається вийти на нові і хоча б частково повернути собі закриті старі ринки через Туреччину, не обмежується лише темою українського транзиту.

До газової метушні приєдналася і Молдова. Окуповане Придністров'я у її складі існує виключно за рахунок російського газу. І саме Придністров'я з російським газом є головним постачальником електроенергії за цінами, значно нижчими від ринкових, для правого берега, підконтрольного Кишиневу. За 30 років жодна молдавська влада не змогла позбутися цього «енергетичного зашморгу» Росії. Прозахідний уряд президента Майї Санду не став винятком. Невипадковим став візит до Кишинева всюдисущого глави угорського МЗС Сійярто, під час якого він звинуватив Україну, що та підриває енергетичну безпеку європейських партнерів. Сам факт озвучення такої заяви у Молдові свідчить, що Кишинів у цьому питанні солідарний з угорськими «партнерами».

Міцна «Дружба»

Доля газового транзиту лише вирішується, а ось досить несподіваний вихід із ситуації з транспортуванням підсанкціонної російської нафти, яка просто формально змінила власника, ставить низку питань до української сторони. Здається, що Київ піддався тиску угорського та словацького урядів та їхнім маніпуляціям навколо безальтернативності «лукойлівської» нафти для енергетичної безпеки своїх країн. Україні навіть пригрозили наслідками через блокаду транзиту, зокрема, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто почав шантажувати блокуванням 6,5 млрд євро в рамках Європейського фонду світу, з якого фінансується постачання зброї в Україну.

Показово, що Єврокомісія, куди Будапешт та Братислава звернулися з проханням розпочати консультації у рамках торговельної угоди з Україною, вмила руки: мовляв, угорці зі словаками самі винні, що за ці роки так і не знайшли інших джерел постачання нафти. Єврокомісія взагалі дистанціюється від транзитного кейсу, бо ЄС, окрім кількох вищезгаданих країн, давно позбувся залежності від російських енергоносіїв.

«Для Орбана ця нафта така важлива, бо є довгострокові контракти за спеціальними цінами, – пояснює президент центру «Стратегія XXI» Михайло Гончар, – На «лукойлівську» сировину була знижка 20%, тобто дуже гарна маржа. А щодо нібито нестачі нафти, про яку говорять угорці та словаки, то той же MOL ще у 2015 році, коли у нас почалися проблеми, голосно повідомив, що завершив роботи з модернізації та розширення зв'язки нафтопроводів «Дружба» – Adria. Це дозволяє повністю отримувати нафту з середземноморського ринку з Адріатичного моря на угорський та словацький нафтопереробні заводи та ще навіть трішки чехам може піти»

Українська сторона відреагувала на угорсько-словацьку «перемогу» мовчанням і лише наступного дня після резонансного оголошення MOL прем'єр Денис Шмигаль на прес-конференції заявив, що дізнався про існування цих домовленостей із новин.

«Угорська компанія MOL оголосила, що вона наразі є власником продукту, який транзитується через Україну, – констатував прем'єр. – Нас це влаштовує, це не є російською компанією. Якщо компанія MOL транзитує свій продукт через українську трубопровідну систему, Україна виконує наші зобов'язання за Угодою про асоціацію з ЄС. І для Угорщини, можливо, для Словаччини, Австрії…».

Якщо угода, яку перевірив MOL із відверто підсанкційною нафтою, уряд цілком влаштовує, то чим його може не влаштувати схема з транзитом російського газу, особливо якщо він позиціонуватиметься як азербайджанський? Цікаво, що на тій же прес-конференції Шмигаль наголосив на «відповідальному головуванні» Угорщини в Раді ЄС і розповів про конструктивний діалог з Будапештом, наводячи приклад відкриття в Угорщині першої української школи.

Те, що влада не має чіткої позиції щодо майбутнього «Дружби» або ж не до всіх у владній команді її доводить, продемонстрували не лише міркування Шмигаля, а й дуже показові коливання радника глави Офісу президента Михайла Подоляка. Спочатку він категорично заявив в ефірі одного з телеканалів, що трубопровід «Дружба» припиняє роботу з 1 січня 2025 року (цей термін дав Євросоюз своїм членам на відмову від російської нафти). Але потім був змушений пояснювати, що Україна виконуватиме свої зобов'язання перед європейськими партнерами згідно з раніше укладеними контрактами до їх завершення.

Причому для України вигода від політично токсичного транзиту російської нафти, навколо якого ведеться стільки розмов, «копійчана»: йдеться про суму близько $250 млн. на рік. І все ж таки певну непослідовність у діях представників влади, які то кажуть, що нелогічно допомагати вести агресору війну проти нас, то вже не проти, щоб російські енергоносії рухалися українською територією під іншою етикеткою, можна пояснити.

Угорці та словаки, крім методичного створення перешкод євроінтеграції України, мають й інші «сусідські» важелі тиску на Київ. І вони цілком можуть стати зрозумілими нашій внутрішній аудиторії, якщо російський газ таки продовжить йти українською «трубою».

Йдеться про вимушену залежність України від імпорту електроенергії, зокрема й із сусідніх країн. Перед важкою зимою точаться переговори з європейськими партнерами щодо підвищення потужності для імпорту з існуючої 1,7 ГВт до 2,2 ГВт. До того ж, Орбан із Фіцо, на відміну від друзів-поляків, не використовували такий болісний інструмент як блокування кордонів руками та ногами «небайдужих» місцевих громадян.

Але свої важелі залишаються і в України. «Як і раніше ми зберігаємо всі можливості зупинити цей транзит, – упевнений директор консалтингової компанії А-95 Сергій Куюн, – можемо просто приєднатися до європейських санкцій проти російської нафти (бо вони не проти конкретних компаній). Саме по собі ембарго з 2025 року для Словаччини та Угорщини завдяки цій переуступці не припинило діяти. До того ж, у нас щодня відбувається обстріл – і раптом щось може зламатися».

Больова точка Кремля

Але питання транзиту газу для росіян куди болючіше за транзит нафти. З продажем останньої у них особливих проблем не виникне, навіть якщо прямі постачання до східноєвропейських країн зірвуться. Втрата ж «Газпромом» тих залишків на газовому ринку ЄС, де цей монополіст заправляв балом ще нещодавно, буде відчутним ударом для збанкрутілого російського гіганта.

За оцінками єврокомісара з енергетики Кадрі Сімсон, зараз частка російського газу в ЄС становить 15%, порівняно з довоєнними, 45%. Фактичний обсяг російського газу, який коливається українською ГТС, становить близько 15 млрд кубів на рік, хоча ще 2021 року був на позначці 40 млрд.

У разі зупинки українського транзиту «Газпром» втратить Європу майже остаточно, а китайські партнери, на яких Путін мав великі надії, ставити себе в газову залежність від Москви вперто не бажають.

«Газ у таких обсягах росіянам просто нікуди подіти: всі труби законтрактовані, і немає потенціалу для збільшення експорту, – каже Куюн, – Морем вони теж більше газу відправляти не можуть, а це означає зниження видобутку та підвищення цін для внутрішніх споживачів, яких тримали у теплій ванні якраз за рахунок експорту. І я дуже сподіваюся, що наші керівники максимально скористаються цим».

Власне, чисто в грошах Україна як від нафтового, так і газового транзиту отримує на порядок менше, ніж Росія. Якщо за транзит газу Москва платить близько $800 млн на рік, значну частину яких «з'їдає» обслуговування ГТС, то за продаж газу заробляє $5-5,5 млрд. Не варто забувати про ще один важливий для Кремля момент, який звик використовувати газ як інструмент : поки Словаччина, Угорщина та Австрія залежать від дешевого російського газу, це дозволяє маніпулювати ними, впливати на політику ЄС

«Коли ми по тій же російській нафті розмовляли з угорцями та словаками, то могли поставити питання – добре, ми погоджуємося на транзит до вас, але якщо у вас такі добрі стосунки з Путіним, то попросіть його, щоб він забрався із Запорізької АЕС, – наводить приклад можливої ​​політико-економічної угоди Михайло Гончар. – Щось я сумніваюся, що такі умови були висунуті».

Це ми вже проходили

Екс-міністр із питань ЖКГ, перший заступник голови парламентського комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Олексій Кучеренко («Батьківщина») зазначає: нинішня газова схема дозволяє дотувати не лише російських споживачів, а й українських. На його думку, якщо транзит припиниться, ця нестача коштів буде закладена у платіжки.

«Нас плавно підводять до того, що за паперами заходитиме якийсь інший газ – за фактом він буде смердючий «газпромівський», а за документами – чистий, – підтверджує Кучеренко і нагадує, що подібна заміна вже практикувалася – не треба робити із себе цнотливу дівчину: колишні керівники «Нафтогазу» Коболєв з Вітренко робили те саме – дуже великі обсяги газу пропускали через Словаччину і юридично це був європейський газ, а насправді фізично – російський».

Член енергетичного комітету від «Слуги народу» Сергій Нагорняк визнає, що у дилемі з продовженням транзиту, перед якою стоїть влада, однозначно хорошого рішення немає. «Для збереження газотранспортної системи важливо, щоб нею йшов у транзит, але з урахуванням сьогоднішньої ситуації, звичайно, це не може бути транзит російського газу, – категорично він. – Тобто має бути підписано контракт, умовно кажучи, між Австрією та Азербайджаном, а через Україну забезпечуватиметься транзит. Такий варіант, на мою думку, міг би принести користь: і Україні, і європейським країнам, які б узимку були з газом, і нашому потенційному партнеру Азербайджану».

Втім, Нагорняк зазначає, що не можна допустити, щоб російський газ продовжував йти Україною під виглядом азербайджанського: «Якщо такої гарантії не буде, треба повністю зупиняти транзит доти, доки з Росією не будуть підписані якісь мирні угоди і вона не виведе свої війська із України. Думаю, для нас все-таки зупинити транзит буде правильно в короткостроковій перспективі, ніж дозволити росіянам заробляти додаткові гроші».

Азербайджанський газ, якого немає?

Але ключове питання – як відрізнити російський газ від неросійського? Колишній голова компанії "Оператор ГТС України" Сергій Макогон доводить: вільного азербайджанського газу для української "труби" просто не існує.

«Азербайджан зараз експортує десь 24 млрд куб. м: 10 – до Туреччини, менше 13 – до Європи та 1,5 – до Грузії, – міркує Макогон, – Тобто газ, який вони добувають, вони вже експортують через Туреччину, через газопровід TANAP, у якому труба на 60% належить самому Азербайджану. Якби він мав вільний газ, то йому є сенс експортувати його не через Росію, а через свій власний газопровід. Пропускна спроможність TANAP зараз складає 16,2 млрд. «кубів», але без прокладання додаткових труб можна збільшити його потужність майже вдвічі. Будівництво чотирьох додаткових компресорних станцій вимагатиме трохи більше $1 млрд – і була б своя незалежна від Росії труба. А український транзит азербайджанського газу відбуватиметься, зокрема, і російською територією. Тож давайте подумаємо, навіщо б росіяни дозволяли конкурентам постачати газ до Європи? Це ж нонсенс».

Відповідно Макогон робить висновок, що єдина можливість здійснювати ці поставки – назвати російський газ азербайджанським, як це аналогічно сталося з «угорською» нафтою «Лукойлу».

Експерт малює ще один, трохи складніший сценарій: «Азербайджан споживає 10 млрд куб. м власного газу, і саме його можна замістити дешевим російським, а свій вільний відправити на експорт».

Що буде із ГТС?

У разі припинення транзиту українська ГТС використовуватиметься для забезпечення внутрішнього споживання (менше 20 млрд куб м 2023 року) та закачування газу до підземних сховищ. Останні зараз втратили привабливість серед європейських партнерів через те, що стають мішенями регулярних атак російських ракет. Нардеп Нагорняк не виключає, що у разі відмови від транзиту зростатиме ризик російських обстрілів іншої газової інфраструктури, але стверджує, що це – не той випадок, коли слід піддаватися на шантаж.

«А в принципі газотранспортна система до таких обставин готувалась і готується працювати у полегшеному режимі», – каже він.

Екс-керівник компанії «Оператор ГТС України» Сергій Макогон підтверджує: така підготовка триває з 2020 року, коли росіяни майже добудували «Північний потік – 2» для запуску свого газу в обхід України.

«Деякі наші експерти кажуть, що нібито в системі треба постійно підтримувати якийсь тиск, буферний газ у ній треба чимось замінити – це все марення, – стверджує Макогон, – Зараз Україна видобуває 20 млрд куб м, які і качатиме нашій ГТС. Вона ідеально працюватиме, тільки її потрібно оптимізувати – закрити непотрібні компресорні станції, яким вже по 40 років. Якщо транзит припиниться (а з погляду бізнесу в ньому немає сенсу), то й систему міститиме дешевше – зараз у нас 74 компресорні станції, а без транзиту треба буде лише 10».

Часу до вирішення «проблеми-2025» у Києва більш ніж достатньо, особливо якщо згадати давні українські прецеденти вирішення газових питань «під ялинку». Але поводитися в суспільно резонансній історії з транзитом, де сплелося дуже багато чиїхось інтересів, українській владі доведеться дуже делікатно.