Офіційна Україна проти денонсації угод, які підписував державний зрадник
Початок квітня 2014 року. Окупацію Криму завершено. Російський диктатор Володимир Путін видав указ про припинення дії чотирьох міждержавних угод, які укладені з Україною. Йдеться про російсько-українські угоди щодо Чорноморського флоту РФ, датовані 1997 та 2010 роками. Рішенню Путіна передували "одобрямс" Держдуми та Ради Федерації РФ.
"На сьогодні відсутні будь-які підстави для продовження правовідносин щодо розміщення об'єкта та персоналу Чорноморського флоту РФ в Україні, включаючи зобов'язання російської сторони щодо надання українській стороні оплати або іншої компенсації або відшкодування", - таку заяву зробив заступник глави російського МЗС Григорій Карасін наприкінці березня 2014 року.
За іронією долі, роль торпеди, яка випікла угоди нині двох ворогуючих держав, виконав один із підписантів, екс-президент Росії, а станом на 2014 рік глава уряду РФ Дмитро Медведєв.
Десять років тому він звернувся до Путіна та доповів про необхідність розриву "харківських угод", які він сам і освятив із президентом України Віктором Януковичем.
У квітні 2010 року "харківські угоди" продовжили термін перебування Чорноморського флоту Росії в Україні на 25 років - до 28 травня 2042 року з наступним автоматичним продовженням на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Угоди , ніж рік до завершення терміна действия. Оплата за перебування флоту мала складатися зі щорічних платежів у $100 млн на рік, починаючи з 2017 року, а також з додаткових коштів, одержуваних за рахунок зниження з дати набрання чинності цією Угодою ціни у розмірі до $100 доларів від встановленої чинним контрактом між НАК "Нафтогаз" України та ВАТ "Газпром", на кожну тисячу кубометрів газу, що постачається в Україну. При ціні $333 і вище за тисячу кубометрів газу зниження складе $100, при ціні нижче за $333 зниження складе 30% від такої ціни
Як у 2024 році, рівно через 10 років після подій у Криму та одностороннього розриву Москвою угод, на це реагує Київ?
Станом на квітень 2024 року Міністерство закордонних справ України наполягає: угоди про базування Чорноморського флоту Росії у Криму… діють! “Вказані міжнародні договори, включаючи “харківську угоду”, на сьогодні залишаються актуальними для України, оскільки, з погляду міжнародного права, чітко підтверджують суверенітет України над Автономною республікою Крим, юридично фіксують тимчасовий характер базування ЧФ РФ саме на території України, визначають міжнародно- правові умови оренди російською стороною української території тощо”, – йдеться у відповіді департаменту комунікацій та публічної дипломатії МЗС на запит “Головкому”.
Логіка МЗС
Декілька слів про самі угоди. 1997 року Україна підписала з Росією три угоди: про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; про параметри поділу Чорноморського флоту та про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням зазначеного флоту.
Ключові пункти цих документів:
- Угода про перебування Чорноморського флоту Росії у Криму діє 20 років – до 28 травня 2017 року;
- Росія зобов'язалася не мати ядерної зброї у складі Чорноморського флоту біля України;
- Росія відшкодовуватиме збитки, які можуть бути завдані діями чи бездіяльністю військових формувань чи особами їх складу при виконанні ними службових обов'язків;
- Чорноморський флот Росії, що знаходиться на території України, зобов'язується запобігати забрудненню у місцях його дислокації.
До речі, у нинішніх реаліях промовисті тези щодо кількості озброєння та техніки російського флоту в Україні. Зокрема, одна з угод 1997 року прописала ліміти для росіян: не більше 132 бойових броньованих машин та 24 артилерійські одиниці калібру 100 мм і вище. Також було дозволено використати не більше 22 бойових літаків морської авіації наземного базування.
Щодо Угоди між Україною та Росією з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України, яка була підписана 21 квітня 2010 року в Харкові, то вона фактично є продовженням раніше ухвалених за часів президентства Кучми.
У контексті вище описаного Міністерство закордонних справ України стоїть на позиції: формальне збереження для України дії базових угод та Харківської угоди продовжує надавати нашій державі на сьогодні додатковий інструмент для імплементації міжнародно-правової відповідальності РФ у зв'язку із збройною агресією проти України як у 2014 році, так і та у 2022 році. Свідоме порушення Росією міжнародно-правових зобов'язань за зазначеними міжнародними договорами дає можливість Україні порушувати питання міжнародно-правової відповідальності РФ та вимагати належної компенсації на міжнародних майданчиках та в рамках діючих міжнародно-правових механізмів.
“Таким чином, поточна ситуація з питання дії базових угод та харківської угоди характеризується тим, що російська сторона вважає ці міжнародні договори такими, що втратили чинність, і не застосовуються, а українська сторона, відповідно до статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, висловлює заперечення і заперечує відповідні односторонні кроки Росії щодо припинення дії зазначених міжнародних договорів як такі, що суперечать міжнародному праву”, – пояснює департамент комунікацій та публічної дипломатії МОЗ
Погоджується із позицією МЗС заступник міністра юстиції – Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини у 2016-2021 роках Іван Ліщина. У коментарі “Головкому” екс-чиновник зазначив: існує не так багато документів, у яких Росія офіційно визнала, що острів Крим належить Україні.
“Те, що сталося у Харкові 2010 року, очевидно, суперечило інтересам України. Водночас чинна Угода між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту Росії свого часу українська сторона використала під час подання доказів до Європейського суду справ людини. Йдеться про справу “Україна проти Росії” щодо окупації Криму. Зокрема, Україна доводить, що навесні 2014 року в Криму перебували не лише підрозділи Чорноморського флоту РФ, як того передбачали згадані міждержавні угоди, а й інші види військ на кшталт десантників”, – пояснив колишній заступник міністра юстиції.
На думку Лєщини, денонсація "харківських угод" принесе Україні лише мінуси, оскільки це позначиться на раніше вибудованій доказовій базі у міжнародних судах.
Фіаско у Раді
І все ж таки з боку України було кілька спроб денонсації “харківських угод” через Верховну Раду. Одна з них – ще за часів президентської каденції Віктора Януковича. Підкласти свиню тодішній владі намагався опозиційний політик Володимир Яворівський (помер у квітні 2021 року). У грудні 2012 року обранець зареєстрував відповідний законопроект, прозорливо наголошуючи на загрозі національній та економічній безпеці України від перебування Чорноморського флоту в Севастополі. Нардеп тоді зауважив: Закон “Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України” було ухвалено (через тиждень після підписання “харківських угод” Януковичем та Медведєвим – “Головком”) без попереднього розгляду у Конституційному суді щодо його відповідності вимогам Конституції.
Очікується, що ця законотворча ініціатива тоді зазнала фіаско. Головне науково-експертне управління Верховної Ради видало “залізобетонні” аргументи: у Угоді 2010 року не передбачено можливості його денонсації. До того ж припинення дії Угоди спричинить збільшення витрат держбюджету у зв'язку з підвищенням ціни на природний газ через скасування знижки, яку тодішні президенти України та Росії заклали у “тіло” документа.
Як результат, законопроект Яворівського набрав 152 голоси за мінімально необхідних 226-ти.
На хвилі Революції гідності, у березні 2014 року, той же нардеп Яворівський знову запропонував припинити дію трьох угод про базування російського флоту в Криму від 1997 року. Це мала бути реакція на так зване “входження Республіки Крим та міста Севастополя до Російської Федерації”, яке освятив Путін 18 березня 2014 року. Законопроект пролежав у Раді до листопада 2014 року, а потім його відкликали.
Спробував анулювати угоди та народний депутат Олег Ляшко. Але його законопроекти про денонсацію чотирьох угод про базування Чорноморського флоту РФ так і не потрапили на розгляд до сесійної зали протягом чотирьох років.
У Верховній Раді цього IX скликання також фіксувалися подібні потуги. У березні 2021 року народний депутат від "Слуги народу" Олег Дунда подав законопроект про денонсацію Угоди між Україною та Росією з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України.
У пояснювальній записці до проекту закону автор зазначив, що у січні 2011 року Державне бюро розслідувань оголосило підозру Віктору Януковичу у державній зраді за підписання у 2010 році Харківських угод. Слідство вважає, що екс-президент за попередньою змовою з вищими посадовими особами РФ надав тодішньому президенту Росії Дмитру Медведєву допомогу у проведенні підривної діяльності проти України. Внаслідок підписання так званих Харківських угод було збільшено особовий склад військ та військової техніки Збройних Сил РФ на території України замість підготовки до їх зменшення та виведення з території України.
У коментарі "Головкому" Дунда повідомив, що розгляд законопроекту про денонсацію Угоди гальмують міністерства закордонних справ та фінансів. Вони визнають, що Чорноморський флот Росії знаходиться у Севастополі на законних підставах. Більше того, ці міністерства розраховують у майбутньому стягнути з Росії компенсацію за односторонню денонсацію "харківських угод" у квітні 2014 року.
"Абсолютно недержавна позиція з огляду на те, що є відповідне кримінальне провадження, в якому Харківські угоди трактуються як здавання національних інтересів", - переконаний обранець.
Конституційний Суд
Поки керівництво Ради зволікає із винесенням на голосування законопроекту з денонсації Харківських угод, група нардепів скористалася "варіантом Б". У березні 2023 року парламентарі запустили звернення до Конституційного суду з проханням протрактувати конституційність Угоди між Україною та Росією щодо базування Чорноморського флоту РФ на території України. Однак і вони зіткнулися зі складнощами.
Вже рік, як Велика палата Конституційного суду не може взятися за розгляд питання по суті, оскільки потрапила під вогонь відводів з боку представників президента та Верховної Ради у цьому суді. Вони проти того, щоби це питання доповідав суддя Конституційного суду Сергій Головатий. Причина – далекого 2010 року депутатська картка на той момент парламентаря Головатого голосувала в парламенті за скандальні угоди.
Востаннє відведення судді Головатому заявив представник президента у Конституційному суді Сергій Дембовський. Це сталося на початку грудня 2023 року. На той час більшість суддів не можуть чітко визначитися: або погодитися з аргументами заявника відведення, або захистити Головатого.
Крім того, редакція володіє інформацією, що минулого року гонець з Банкової наполегливо переконував суддю-доповідача Сергія Головатого не педалювати розгляд справи Харківських угод у Конституційному суді. Мовляв, "згори" цей документ сприймають як законний. Тож тему ворушити не варто.
До речі, є цікава ухвала Конституційного суду від 20 квітня 2010 року (за день до підписання Януковичем та Медведєвим “харківських угод”). До суду звернулося 50 народних депутатів із проханням розтлумачити положення пункту 14 Перехідних положень Конституції до системного зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону (заборона іноземних військових баз). З міркувань півсотні депутатів Чорноморський флот РФ знаходиться в Україні тимчасово (до 2017 року) і будь-яка пролонгація міжнародних угод з цього питання суперечитиме Конституції.
Проте Конституційний суд умив руки, відмовивши у відкритті провадження. Причина є банальною. На думку суду, парламентарі звернулися не за тлумаченням положень Конституції, а за консультацією щодо правозастосування. А суд такої функції не виконує.
У розмові з “Головкомом” суддя Конституційного суду у відставці та перший генпрокурор України Віктор Шишкін висловив таку думку: Харківські угоди, підписані у 2010 році тодішніми президентами України та Росії Віктором Януковичем та Дмитром Медведєвим, є неконституційними. Він стверджує, що у зазначених угодах немає посилання на статті Конституції.
“На яку статтю Конституції спирався Віктор Янукович підписуючи Угоди між Україною та Росією з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України? Адже Основний Закон містить статтю 17, яка забороняє на території України розташування іноземних військових баз. Наприклад, президент Леонід Кучма, коли 1997 року підписував угоди про перебування Чорноморського флоту в Криму, керувався пунктом 14 Перехідних положень Конституції. Ad hoc. Разова дія, яка дозволила фактично обійти пряму норму Конституції. Тобто стаття 17 Конституції є вічною, а пункт 14 Перехідних положень був застосований одноразово у 1997 році. Що стосується Януковича, то він вдруге не міг застосувати Ad hoc з того самого питання. Відповідно, підписані ним “харківські угоди” є незаконними”, – пояснив екс-суддя.
За словами Шишкіна, окрім президента-втікача, до кримінальної відповідальності за державну зраду треба притягувати тодішнього Голову Верховної Ради Володимира Литвина. На переконання відомого юриста, спікер не мав конституційних підстав та прав підписувати та ратифікувати зрадницькі Харківські угоди”.
Водночас Шишкін дивується нинішній позиції МЗС: мовляв, безглуздо триматися за угоду, якої не існує. “Для втрати чинності угоди достатньо денонсації одного з підписантів. Що й у квітні 2014 року зробила Росія. Ту позицію, яку зайняло Міністерство закордонних справ – це повна маячня. Є низка інших міжнародних договорів на кшталт Гельсінських угод 1975 року, у яких чітко прописано територіальну цілісність держав. Більше того, низка суб'єктів міжнародного права визнали територію України в межах 1991 року, де Крим є українським”, – підкреслив Шишкін.
