Нещодавній скандал із постачанням продукції ОГХК російським споживачам викликав великий суспільний резонанс і змусив Фонд держмайна спішно шукати виправдання. Незважаючи на годинну тематичну прес-конференцію за участю заступника голови ФДМ О.Федоришина та члена правління ОГХК Є.Перелигіна, багатослівність спікерів та безліч непотрібних бюрократичних деталей — вичерпних відповідей на цілком конкретні звинувачення надано не було.
Вийшло приблизно таке: прізвища та назви фірм у журналістському розслідуванні — реальні; копії документів - справжні; факти поставок - незаперечні; а всі разом - "це не те, що ви подумали ...".
Кульмінацією та моментом істини можна вважати початок 29-ї хвилини прес-конференції, де на пряме запитання журналіста, чи ФДМ має достатні підстави стверджувати, як факт, що продукція ОГХК до війни не поставлялася завдяки компанії Sic Lucea на територію Росії, зокрема, на підприємства російської оборонки, заступник голови Фонду відповів таке:
Вчора (тобто за день до прес-конференції і через роки/місяці після завершення контрактів – Ред.) представник компанії Sic Lucea в Україні (прізвище якого чиновники принципово відмовилися назвати – Ред.) під час розмови дав “запевнення”, що продукція ОГХК не надходила територію РФ і пообіцяв вислати (вже після розмови — ред.) певні гарантії із цього приводу. Тобто, фінальна цитата: “Ми маємо офіційні відповіді та запевнення від того боку, що вони не везли, що вони не постачали на російські компанії, до війни”.
Схоже, це все, що потрібно знати про дуже жорсткий і забюрократизований, за словами самого Федоришина, контроль ФДМ за експортом продукції ОГХК.
Однак це не єдине, що залишило неприємний осад у представників ЗМІ. Балакучі держчиновники мимоволі зробили ще цілу низку неусвідомлених відкриттів.
Виявляється, рішення про проведення додаткових звірок та перевірок щодо контрактів на ОДГК приймаються вже за результатами скандалів, а не заздалегідь і щоб уникнути останніх. Якщо у разі широкого суспільного резонансу чиновники, заднім числом, задовольняються усними запевненнями у добропорядності контрагентів, то залишається лише здогадуватися, як вся ця система працює у штатному режимі.
Також, як випливає зі слів представника ФДМ, допуск до контрактів з ОДГК є надмірно забюрократизованим і залежить від великої кількості погоджень з держорганами, але водночас у Фонді є якийсь власний аудит, на підставі якого приймаються рішення про співпрацю, якщо немає явних заперечень . Як це працює на практиці – незрозуміло. Але, мабуть, саме цим і пояснюється традиційна велика кількість офшорів, прокладок-одноденок та інших корупційних старт-апів серед партнерів ОГХК, тоді як системні гравці постійно нарікають на штучні перепони у роботі з продукцією держкомпанії.
Загальне відчуття абсурдності від того, що відбувається, додатково посилювалося тим фактом, що позицію відповідачів представляв той самий Є.Перелигін, який уже очолював ОГХК у 2021-2022 р.р. і який був звільнений саме після скандалу з відвантаженнями продукції ВГМК російським компаніям через ту саму угорську компанію Sic Luceat Lux Kft, естонську Estream та індійську Grover Metalloys. Саме в цей період ОГХК відвантажувала свою продукцію за заявками Sic Luceat Lux Kft на ТОВ "Редметконцентрат" (Москва), ТОВ "Нерудна компанія" (Бєлгород), ТОВ "Мінко Рус" (Бєлгород) та ін. Заперечувати дані факти неможливо, оскільки російські компанії вказувалися вантажоодержувачами у накладних, які виписував ОГХК, а митна статистика на той час легко перевіряється за відповідними кодами ТНЗЕД.
Вперте небажання Перелигіна вимовити вголос ім'я Олександра Лобача — представника Sic Luceat Lux Kft в Україні, виглядає дивним. Вражаючим чином чиновницька кар'єра О.Перелигіна та комерційні шляхи О.Лобача вже не перший рік перетинаються на ОГХК.
Так, за наявною інформацією, угорська сервісна компанія Sic Luceat Lux Kft в останні місяці почала поступатися місцем на ринку польської компанії TIMR Sp.zoo. При цьому, обидві компанії в Україні представляє все той же місцевий бізнесмен Олександр Лобач. ФДМ від імені угорців, то зараз він уже на 50% є власником польської компанії TIMR Sp.zoo
Польська TIMR Sp.zoo, у свою чергу, активно відвантажує продукцію ОГХК на кілька турецьких компаній POYRAZ HAMMADDELER SANAYİ TİCARET LİMİTED ŞİRKETİ та COLOR PRISMA KIMYA SAN. TIC. AS які, по суті, є перевалковою базою та ліцензійним складом для подальшого відправлення до Росії. Це маленькі торгові турецькі компанії, які здебільшого навіть не морочаться із заміною оригінальної упаковки ОГХК з українським маркуванням. COLOR PRISMA KIMYA SAN. TIC. AS поставлено на ринок Росії 15% цирконієвого концентрату від всього імпортного обсягу для постійного контрагента Sic Luceat Lux Kft - ТОВ "МІНКО РУС". В експорті продукції POYRAZ HAMMADDELER частку росіян припадає 18,1%.
Чи то топ-менеджмент ОГХК, як водиться, отримав від турецьких компаній клятвенні усні запевнення у своїй сумлінності, чи то Лобач знайшов якісь інші аргументи для правління держкомпанії, але факт залишається фактом — повноцінна перевірка вантажоодержувачів, яких надає Timr, не проводилася. Чи були надані на ОГХК копії коносаменту чи сертифікату отримання вантажу від зазначених споживачів, які мають гарантувати використання продукції лише у вказаній країні без будь-якої можливості реекспорту — питання риторичне.
Загалом розслідування журналістів “РБК” лише підтвердило раніше вже озвучені прогнози щодо діяльності нового керівництва ОГХК в особі Я.Максимекно та Д.Каландадзе. Проте, їхній роботі з'явилися і деякі несподівані новації…
Так, в останні місяці як покупці продукції ОГХК стали з'являтися досить дивні компанії, які раніше не були відомі на ринку і не мають досвіду роботи з рідкісноземельними мінералами.
Насамперед, йдеться про польську компанію Agroorganika Polska sp zoo, яка у липні-серпні цього року через вантажний термінал у ризькому порту KS Terminal (Латвія) відвантажила 132 тонни рутилового концентрату та 44 тонни цирконового концентрату для заявленого покупця в Індії. Кінцевим одержувачем виступив MSC Agency (India) PTV. Ltd. (Mumbai Port Trust, INDIA, морський перевізник).
Підозра викликає сам факт відвантаження на Індію через латвійський порт, оскільки вартість логістики через Ригу значно вища, ніж через польські порти Гданськ та Гдиня. За наявною інформацією, до сьогодні ця компанія не надала жодного документа, що підтверджує заявку на відвантаження. Більше того, обидві партії мінералів досі лежать на терміналі у Ризі без подальшого руху через падіння ринкового попиту та цін. Є серйозна підозра, що вказаний товар так і не дістанеться Індії і вже незабаром, більш коротким сухопутним маршрутом, виявиться самі розумієте де…
Ще один новий "перспективний партнер" ОГХК - австрійська A5 Trading, яка теж раніше ніколи не працювала з титановою сировиною, але останнім часом стала освоювати нове поле діяльності. Компанія створена у липні 2022 року і знаходиться під управлінням одіозного дніпровського бізнесмена Дениса Ольховського, який, у свою чергу, є бізнес-партнером скандальних бізнесменів Горба та Корбана. Куди ці комерсанти збираються продавати титанову сировину суцільна загадка.
Якщо хтось пам'ятає, на початку 2023 року новопризначені в.о. голови правління ОГХК Я.Максименко та заступник голови правління Д.Каландадзе публічно критикували колишнє керівництво держкомпанії за відсутність прямих контрактів із великими кінцевими споживачами та божилися перебудувати систему продажів. Але натомість на експортному горизонті знову замаячили незрозумілі офшорні трейдери з явно українським корінням.
Усі ці недоробки, перегини та зловживання можна було б списати на те, що пріоритетом держави зараз є приватизація, а не розвиток ОДГК. Мовляв, новий власник прийде і нехай сам наводить лад. Проте, інформаційні скандали та явно корупційні схеми, на тлі убогої офіційної господарсько-економічної статистики, навряд чи підвищать привабливість цього колись унікального держактиву.
На завершення не можна не сказати кілька слів про причини виникнення цього інформаційного скандалу…
На справжню причину останнього "титаногейта", як це не дивно, вказало інтерв'ю власника найбільшої приватної титанової компанії Велта Андрія Бродського Ключом до розуміння того, що відбувається, стали недомовки і свідомі спроби уникнути незручних тем, які стосуються діяльності чеської компанії Precheza AS - ключового.
Справа в тому, що чеський виробник пігментного двоокису титану (титанових білил) Precheza протягом багатьох років закуповував на українських підприємствах основний компонент для свого виробництва – ільменіт. 2022 року загальний обсяг українських поставок для Precheza становив 200 тис. тонн, з яких 129 тис. тонн (64,5%) відвантажила Велта і 72 тис. тонн (35,5%) — Міжріченський ГЗК. ОГХК від співпраці з Precheza була відсунута давно та повністю. Проте, після накладення санкцій на Д. Фірташа та його ГЗК, для загибаної під керівництвом Максименка та Каландадзе ОГХК, відкрилося нове вікно можливостей, що дозволяє реалізовувати значні обсяги ільменіту за коротким та недорогим логістичним маршрутом. Проблемою виявилося лише те, що аналогічні плани були й у Андрія Бродського, який і сам не проти наростити власні обсяги продажу. Зайвих конкурентів, як відомо, ніхто не любить і що було далі — здогадатися не важко.
Претендуючи на доступ до контрактів з чеською Precheza AS, Бродський виявив велику обережність в обговоренні ринку збуту продукції з українського ільменіту, не докладно розкривав тему реекспорту української сировини в Росії з Європи, а також нічого не сказав про високу рентабельність таких поставок. Досить дивна позиція як для серйозного учасника ринку та надзвичайно обізнаного експерта. Очевидно, Велта сама не зацікавлена у введенні обмежень на постачання ільменіту до Чехії та втрати такого важливого клієнта. А вагомі приводи для занепокоєння щодо цього є.
За 10 місяців 2022 року Precheza поставила в Росії понад 1,5 тис. тонн пігментного двоокису титану і пігментів металевих оксидів на суму приблизно 3-4,5 мільйонів євро. При цьому ціна на її продукцію в 2022-2023 р.р. зросла з близько 2 тис. євро до майже 3 тис. євро за тонну. Частка Росії в поточному експорті Precheza AS з Чехії становить 21%. Чеська компанія виступає як відправник вантажу і офіційно заявляє Росії як кінцевий пункт доставки своєї продукції. Фактично, таким чином перероблений український ільменіт реекспортується до Росії, а основний споживач української титанової сировини — Precheza AS за цілим рядом критеріїв може бути віднесений до спонсорів війни проти України, з усіма наслідками для чеської компанії та її українських партнерів.
Неодноразово озвучена теза власника Велти про те, що реекспорт української титанової сировини з Європи в Росії є економічно недоцільною та нерентабельною — взагалі не витримує жодної критики.
Ціни, які готові платити росіяни, настільки привабливі, що окремі компанії з українським корінням, такі як OSTTOR BETELLIGUNGS-UND HANDELSGESELLSCHAFT GMBH та DEFESSA TRANS FZE, постачають ільменітовий концентрат для ТОВ “Авісма-Спецремонт” та ТОВ “АСР” навіть таких як Мозамбік та В'єтнам. Лише за 10 місяців 2022 року ці компанії поставили структурам російської корпорації "ВСМПО-Авісма" 49 тис. тонн ільменіту.
Згідно з митною статистикою, середня ціна продажу ільменіту в РФ у 2022 та 2023 роках становила приблизно 700-750 доларів за тонну, що втричі перевищує ціни українських виробників Велта та ОГХК, які офіційно заявлені на рівні 200-250$/т FCA. Очевидно, що навіть з урахуванням додаткової логістики та всіх супутніх витрат виходить дуже вигідна ціна.
Ринку, як, напевно, і самому пану Бродському чудово відомі далеко не поодинокі факти реекспорту української титанової сировини для ТОВ “Авісма-Спецремонт” через Європу. Наприклад, компанія Smartсommodities OU (Естонія, статутний капітал 2500 євро, заснована у 2019 році, власник — громадянин Росії Ігор Смирнов, 1995 р/р) https://smartcommoditiesou.com/ , здійснила постачання як мінімум двох партій українського ільменіту. 3669,026 тонн – 19 квітня 2022 року та 5276,620 тонн – 25 квітня 2022 року, відповідно. Або, наприклад, компанія Bardeau Ventures Ltd із Великобританії (спеціалізується на постачаннях та перевезеннях вугілля з Росії), яка у квітні 2022 року поставила росіянам 2128,261 тонн українського ільменіту. Іноземні митні бази підтверджують, що ці компанії справді вивезли зазначені обсяги українського ільменіту до Росії.
Головний підсумок всіх цих ефірів і прес-конференцій полягає в тому, що менеджмент держкомпанії, як і приватний титановий бізнес, не готові зробити болісний принциповий вибір між доцільністю воєнного часу і власною економічною вигодою. Анестезія у вигляді "усних запевнень", суто формальних перевірок, недомовок і напівправди є тимчасовим заходом і тільки посилює ситуацію.
