Всю глибину кризи із закупівлями у Міноборони можна спостерігати на прикладі нафтопродуктів. На відміну від зброї чи їжі види пального обмежені (бензин, дизель, авіагас), його якість чітко стандартизована у всьому світі, а ціни відстежуються світовими та українськими котирувальниками.
Здавалося, закупити пальне дуже просто.
Але для військових функціонерів це завдання виявилося непідйомним. Протягом останніх 10 років ми стали свідками болісної трансформації системи «паливних» закупівель, коли систему викручували, вона чинила опір, замість зрубаних голів «драконів» виростали нові і в результаті армія заїхала у лютий 2022-го з порожніми баками.
Ситуацію тоді врятували українські комерсанти, європейські партнери та труба Медведчука, звідки відкачали технологічне паливо.
Були надії, що з початком «повномасштабки» жарти мали б закінчитися і все стати на тверді та надійні військові рейки. Але, на жаль.
У березні 22-го незрозуміло хто розробив, а Кабмін схвалив ухвалу 178, якою нібито хотів допомогти.
«З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах військового стану встановити 0 ставку ПДВ для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних сил України», — йдеться у документі.
Постанова виявилася настільки безграмотною, що саме Міноборони побоялося її виконувати і продовжило закупівлю палива у 2022-2023 роках із ПДВ.
2023 року Держаудитслужба звинуватила Міноборони в порушенні постанови №178 від 02.03.2022 р., оскільки в ціну пального було включено ПДВ. Вдумайтеся, державі завдано збитків у вигляді сплачених до бюджету сум ПДВ.
До цього абсурду приєдналася Генеральна прокуратура, яка висунула звинувачення постачальникам нафтопродуктів та вимагає повернути ПДВ, сплаченого ним Міністерством оборони.
А ще й зважити на інфляцію 3% річних.
В результаті «Укртатнафта» має заплатити понад 2 млрд грн, ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «СОКАР УКРАЇНА» — 217 млн грн, ТОВ «Енергомед+» — 232 млн грн, ТОВ «Альянс Енерго Трейд» — 282 млн грн, ТОВ «ОККО- Бізнес Партнер» - 54 млн грн.
Тобто коли у 2022 році паливо було вкрай необхідним і постачальники привезли його за імпортом, сплативши ПДВ до бюджету на кордоні, все було добре. Коли ж 2023-го чиновники трохи оговталися, то ті постачальники мають зі своїх кишень дістати той ПДВ, який сплатили державі?
Далі. Війна триває, продовжуються і потреби армії в пальному. Але хто захоче його постачати? Крім наведених проблем, існують і інші. Постанова 178 діє!
Так, для запобігання описаним проблемам Міноборони (а точніше новостворений «Державний оператор тилу» — ГОТ) почав проводити тендери на закупівлю пального з ПДВ за ставкою 0.
Отже, змоделюємо рух ПДВ у цьому випадку. Умовно, тонна пального коштує 50 000 грн. Крім того, на кордоні імпортер сплатить 20% ПДВ (швидше за все кредитних коштів), і отримає 10000 грн податкового кредиту на свій ПДВ-рахунок.
Тобто витрати імпортера на постачання становитимуть 60000 грн. Оскільки ДОП купує без ПДВ, ціна становитиме 50000 грн (вважаємо, що йдеться про якогось нафтотрейдера-волонтера, який працює без прибутку).
Але на ПДВ-рахунку лежить 10000 ПДВ, який, наприклад, не можна повернути до банку, який дав кредит. Теоретично його можна спробувати поставити на повернення в Податковій службі, але в житті це нереальний сценарій.
«Це дорога з одностороннім рухом, все йде виключно до бюджету, дороги назад немає», — кажуть підприємці.
Щоб повернути ці гроші до банку, залишається один шлях — підвищувати ціну для Міноборони на той самий розмір ПДВ. Тобто в нашому випадку продавати по 60 000 без ПДВ і потім повертати 10 000 банку. Але тоді чекай на публікацію в «Наших грошах» про завищені ціни для армії. Бути героями цих публікацій ніхто не хоче.
Отже, шляхетний порив про «нульовий» ПДВ перетворився на механізм, який косить конкуренцію на торгах Міноборони та провокує зростання цін на всі товари (не лише на паливо) для армії.
Що робити?
Перший варіант, найпростіший — скасовувати постанову 178 щодо «нульового» ПДВ врегулювавши питання поставок, які були здійснені з 2 березня 2022р. Той ПДВ, який держава надасть армії для купівлі палива, зрештою все одно опиниться у державній кишені у вигляді ПДВ, сплаченого імпортером на кордоні. Це перекладання державних грошей з однієї кишені до іншої.
Другий варіант. Задіяти механізм податкових векселів, який вже добре обкатаний на постачанні авіаційного гасу щодо адміністрування акцизного податку. Тоді імпортер не платитиме ПДВ на кордоні, надасть митниці вексель і погасить його після приймання пального Міністерством оборони. Але, знову ж таки, без редагування 178 постанови та інших нормативів також не обійтися.
Цей цирк із закупівлями пального треба закінчувати. Бо вже давно не смішно.
