Ця зима – друга найскладніша в історії України після зими 2022/2023. Але, незважаючи на інші подразнюючі чи негативні події — на кшталт затримки західної допомоги чи великої кількості скандалів усередині країни, пов'язаних із корупцією, у сфері енергетики держава проходить цієї зими нормально. І хоча зимова погода чекає на нас як мінімум до середини березня, у нас є всі причини мати обережний оптимізм щодо проходження зими.
Навіть усупереч наявності в Росії, за оцінками ГУР, понад 900 ракет та невизначеної кількості «шахедів». Як Україні вдається так спритно проходити зиму?
Цьому, як на мене, сприяють три фактори.
Перший – ефективність української протиповітряної оборони.
Західна ППО зробила Київ унікально безпечним місцем під час війни, посилюється протиповітряна оборона та інших українських міст та критичної інфраструктури. Крім того, створення мобільних груп протиповітряної оборони дозволяє ефективно знищувати «шахеди». Посилювати протиповітряну оборону допомагає також пасивний захист – маскування, посилення об'єктів критичної інфраструктури. Це обладнання певних об'єктів габіонами, сітками, додатковими перешкодами, щоб уникнути поразки чутливих місць.
Робота енергетиків із децентралізації енергопостачання.
За великим рахунком, перед початком повномасштабного вторгнення, українська енергетична система мало відрізнялася від радянської та була не готова до тих критичних випробувань, які для неї готував агресор. 2023 року українські державні та приватні енергетичні компанії зробили багато «домашньої роботи» — підготували резервні потужності для доставки енергії, запаслися трансформаторами та обладнанням для ремонту. Окремо зазначу роботу з розробки протоколів безпеки — аварійні відключення, дублювання систем живлення та ще купу критичних кроків було опрацьовано за міжзимовий період. Тепер, коли існує загроза енергетиці, кожен технічний фахівець знає, що має робити.
Приєднання України до європейського енергетичного ринку дозволило страхуватися на національному чи регіональному рівні при збої постачання завдяки імпорту енергетики з Румунії, Польщі, Словаччини, Польщі. Якщо ж ситуативно (через пошкодження мереж) виникає локальний надлишок енергії, ми маємо технічну можливість експортувати енергію до цих країн. 28 листопада 2023 р. Європейська мережа операторів системи передачі електроенергії ENTSO-E дозволила нам збільшити імпорт електричної енергії з 1,2 гігават до 1,7 гігават. Це може значно стабілізувати нашу енергетичну систему при дефіциті, який очікується під час серйозних морозів.
Ще можна додати, що завдяки українській газовій промисловості, а також закупкам під контролем Міненерго Україна накопичила достатньо газу, нафти, вугілля та ядерного палива, щоб успішно пройти опалювальний сезон. Але це не досягнення, це просто нормально виконана робота.
Але перша половина зими не означає, що всі проблеми вирішені і що у наступні роки ризики зникнуть. Бо є кілька проблем, які створили росіяни, або вони є наслідком попередньої політики нас самих.
Перша і найбільш актуальна проблема прямо зараз — це брак потужностей, що генерують.
Через наслідки масованих атак РФ на енергооб'єкти минулої зими вперше склалася ситуація, коли українська енергосистема проходить опалювальний сезон фактично без резервів потужностей, що генерують. Минулої зими, коли українське ППО ще не мало західних потужностей, було пошкоджено близько 50% потужностей генерації, особливо теплової. Також пошкоджено близько 45% потужностей високовольтних ліній електропередач. Йдеться про підстанції, на яких розташовані автотрансформатори та багато іншого важливого обладнання. Його вдалося здебільшого відновити, але ризики залишаються, бо через рік повністю подолати наслідки таких атак було неможливо.
Друга та перша із довгострокових проблем — енергетична неефективність українського комунального господарства та української економіки загалом.
На жаль, тут Україна залишається однією з найгірших у Європі. На жаль, за 30 років ми лише кілька років (2016-2018) та за рахунок коштів донорів (Світовий банк, Уряд Швеції та Уряд Німеччини) на достатньому рівні фінансували програми з енергозбереження та енергомодернізації. За витратами енергії на 1000 доларів виробництва ми кращі лише країни-агресора.
Третя та друга з довгострокових проблем — те, що комунальна та енергетична інфраструктура більшості українських міст та громад зношена не менше за російську.
Ми всі бачимо в новинах та радіємо аваріям на російських теплотрасах, водопроводах та енергомережах. Більшість цих аварій – наслідок виснаження російської комунальної інфраструктури, гроші на модернізацію якої або вкрали поплічники Путіна за 25 років його правління, або були витрачені на війну проти України та всього західного світу. Але не треба думати, що в нас ситуація радикально краща.
Останні 10 років в українських міст та громад завдяки децентралізації було набагато більше грошей для модернізації комунального господарства, але, на жаль, справді успішних проектів було мінімум. Міські голови надавали перевагу ремонту тротуарів і парків, тому що ці проекти були більш електорально привабливими. А ремонт водопроводу чи оновлення системи теплопостачання не такі помітні та їх важче продати виборцю. В результаті зараз значна частина українських міст сидить на пороховій бочці зношених мереж.
Усі ці проблеми — саме та складова нашої довгострокової енергетичної безпеки та незалежності, яку треба враховувати і під час, і після війни. Якщо держава і місцеве самоврядування шукають, куди витратити кошти, крім витрат на Сили оборони, — це саме те місце докладання зусиль, яке є доречним у будь-який час. Адже об'єктивно зробить Україну сильнішою, готовою до будь-якої військової чи мирної зими.
