Атомна енергетика в Україні – скільки реально «Енергоатом» побудує реакторів

Від кількості атомних реакторів, які ми плануємо побудувати вже буквально післязавтра, рябить у власних очах. Враховуючи, що атомка на сьогоднішній день — надія та опора нашої енергосистеми, саме час відокремити шапкозакидництво керівництва «Енергоатому» від об'єктивних потреб та реальних результатів.

Звичайно, віднедавна «Енергоатом» — ціла корпорація, в якій обов'язково з'явиться наглядова рада, але переоцінювати цю реформу не будемо.

Так, роль АЕС в енергосистемі є ключовою. Минулого року вони зовсім трохи не дотягнули до половини загального виробництва електроенергії в країні (взимку часом їхня частка виробітку доходила до 60%). За підсумками 2023-го українські АЕС згенерували 52,4 млрд кВт·год, а план на цей рік - 53,6 млрд кВт·год. Збільшити потужності можна хоча б задля можливості ремонту наявних.

По суті, саме за рахунок дешевої атомної електроенергії нам і вдається зберігати відносно низькі ціни для населення (до речі, на компенсацію цих тарифів пішли дві третини виручки компанії — 128 із 190 млрд грн у 2023 році).

Усе це забезпечують тисячі працівників. Багато хто з них у ЗСУ. І хоча самі блоки поки не обстрілювали, траєкторії ракет проходили безпосередньо над ядерними реакторами тієї ж таки Южноукраїнської, на висоті 100–200 метрів, а прильоти промзоною станцій уже були. І це реально загрожує світу катастрофою більше фукусімської.

Щоправда, війна війною, а схеми – схемами. Навколо НАЕК вони крутилися і крутяться роками. Тендери «Енергоатому» давно стали захоплюючим ребусом для журналістів, — у них частенько можна знайти учасників із цінами набагато вищими за ринкові (буває, й у кілька разів), що ведуть до перемоги не інакше як пальцем долі. «Енергоатом» це дуже дратує. Чи не завищення цін, природно, а пильну увагу до закупівель компанії. Там усі пояснюють ворожими ІПЗГ і продовжують нічого не змінювати.

У питаннях планування також. Кілька років тому керівництво НАЕК та дружнє йому Міненерго згадали казку про Ходжа Насреддіна та навчання ішака розмовної мови. Ну, пам'ятайте, чи ішак помре, чи падишаху стане не до того. Роль падишаха вони розсудливо відвели Банковій. З того часу з регулярністю приблизно раз на місяць вони озвучують грандіозні плани майбутніх мегабудівель реакторів різних типів та в небачених кількостях.

Почали із добудови одного-двох блоків ще радянського дизайну на Хмельницькій АЕС. Потім блоки стали саморозмножуватися, і зараз їх вважають десятками. Щоправда, левова їхня частка — мікрореактори, які взагалі не існують «у залозі», які обіцяють сконструювати в наступному десятилітті, але кого такі дрібниці хвилюють. Всім заздалегідь відомо, що потім плани відкоригують, викинувши більшу частину на смітник, і намалюють нові. А ось безперервна генерація хороших новин корисна у боротьбі за збереження місця. І потім чим масштабніше планування, тим більше під нього фінансові потоки. Власне, бізнес із освоєння грошей на розробці всіляких ТЕО аж ніяк не ноу-хау «Енергоатому».

На жаль, процес не такий вже нешкідливий. Партнери звикають, що заяви українських топ-чиновників можуть бути просто струсом повітря з аргументацією рівня дитячого садка, і ставлення до нас змінюється не на краще.

Свіжий приклад — заява міністра енергетики: «…влітку чи восени 2024 року Україна планує розпочати будівництво чотирьох нових атомних реакторів. Нам потрібні корпуси реакторів, які доведеться імпортувати. Ми хочемо одразу зробити третій та четвертий блоки (на Хмельницькій АЕС. — І.М.)… Хочемо компенсувати ті, що на Запорізькій АЕС».

Власне, розпочати будівництво нескладно. В «Енергоатомі» кажуть, що вже ведуть роботи з добудови третього блоку і жодного разу не дурять — на блоці поставили дах від дощу та штукатурять підсобні приміщення. Хто сказав, що це не будівництво? Є й зовсім економний варіант — поставити табличку «тут буде такий блок номер». На Рівненській АЕС така стоїть замість п'ятого блоку ще з часів Януковича.

Але в нашому випадку дещо складніше і може добре врізати по кишенях споживачів.

Про купівлю «болгарських» блоків переговори офіційно точаться з минулого літа. Терміни поступово переносяться, але процес не зупиняють. Ключова умова Софії — продати їх не менш як за 600 млн євро. Саме за стільки Болгарія купила їх у Росії. Озвучуються сценарії і з вищими цифрами — до 750 млн. євро. При цьому болгари стверджують, що українська сторона розраховує профінансувати угоду із допомоги Євросоюзу. Цікаво, що Мінфін України в курсі?

Купівля штатівських реакторів за фактом уже розпочалася. Якийсь рік переговорів і в грудні 2023 року «Енергоатом» заявив, що ще за 437,5 млн дол. купує ректор для нового енергоблоку на Хмельницькій АЕС. Ми вже розповідали: тут не так ми хочемо купити, як нам хочуть продати два реактори, яких Westinghouse треба позбутися до 2025 року за угодою про врегулювання боргів. А з покупцями було відверто туго.

Китайці ще під час будівництва своїх блоків досягли рівня локалізації виробництва 70%. Зараз вони мають свій такий самий реактор. Спроба домовитися з індусами теж не дуже успішна — проект будівництва там шести реакторів завис, і за стародавньою індійською традицією ніхто не каже ні так, ні ні. І так уже багато років. Європейці також не горіли бажанням. А ось "Енергоатом" був готовий купити.

Щоправда, заважала одна дрібниця — грошей, як завжди, немає.

Не лише на реактори, до речі. Грошей немає і на об'єкти дешевше, а в умовах війни та на більш потрібні енергосистемі. В інвестиційному плані НАЕК влітку минулого року меланхолійно констатувала, що коштів не вистачає навіть для укриття персоналу на ЮААЕС та ХАЕС. Звучало це так: «…у 2023 році планувалося проектування сховища цивільної захисту на … місць ОП ХАЕС та проведення передпроектних робіт та розроблення технічних вимог до проектування будівництва додаткового сховища для персоналу на промисловій площадці ОП ПАЕС. У зв'язку з дефіцитом фінансування проектування сховищ на ОП ХАЕС та ОП ПАЕС переноситися».

Виявилося, що є речі набагато важливіші, ніж витратити кілька сотень мільйонів гривень на укриття для працівників станцій. Потім шановний менеджмент трохи обсмикнули, але пріоритети збереглися.

Навіть не знаю, як це називається, — в умовах війни починати цілих чотири забудови за відсутності коштів і будівельних ресурсів навіть на одну? Пристойної відповіді не знайти.

По-старому це б назвали саботажем. Зараз часи гуманістичні, тож (потім) назвуть усе це неефективним витрачанням ресурсу. І погрожують пальчиком. Може, навіть прямо зі спостережної поради.