Для того, щоб приховувати злодійство ефективніше, деякі обирають шлях “антикорупціонера”. У колишнього керівника Фонду державного майна України (ФДМУ) Дмитра Сенніченка таке маскування діяло протягом деякого часу.
Тому що, телефонуючи і здаючи однією рукою антикорупційним органам хабарників, іншою він, згідно з підозрою, оголошеною йому та його спільникам Національним антикорупційним бюро (НАБУ) та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП), щомісяця забирав собі в гаманець 200 тис. дол. підприємств "Одеський припортовий завод" (ОПЗ) та "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (ОГХК).
Ця історія вражає своєю злагодженістю та точністю дій усіх її учасників, нагадуючи театральну виставу, де головною дійовою особою та режисером був сам Дмитро Сенніченко. Герої другого плану змінювалися з кожним новим актом, але драматургія майстра – ні. Щоб зрозуміти її основний задум і потрапити в бек-офіс Сенніченко, ми познайомилися з опублікованими раніше матеріалами розслідування, поговорили з джерелами у правоохоронних органах та людьми, які знають, як працювала схема афер на заводі та в компанії, та спробували відтворити історію афери на 10 мільярдів. гривень.
Чи не на жарт задумавшись, як вона взагалі стала можливою? Чи міг топ-чиновник рівня Сенніченка діяти самостійно, без згоди згори? І як так склалося, що по суті всі фігуранти справи заздалегідь виїхали з країни?
Дія перша. Знайомство Дмитра Сенніченка з його двома наближеними спільниками
Кінець вересня 2020 року. У Києві, на вулиці Пилипа Орлика, у приміщенні ресторану “Гірчиця”, де стіни пофарбовані у спокійний бежевий колір, а на підвіконнях стоять горщики з квітами, зустрічаються двоє чоловіків. Вони знають одне одного ще з часів студентства. Один із них – чинний голова Фонду держмайна України Дмитро Сенніченко. Інший – його товариш Сергій Байрак. Останнього запросили на зустріч, щоб отримати пораду щодо роботи.
.jpg)
Дмитра Сенніченка призначили головою ФДМУ за рік до того. До цієї посади він працював у міжнародних проектах, в “Укрпошті” та був членом наглядової ради Prozorro. Коли Сенніченко розпочав виконання обов'язків голови, у сфері управління ФДМУ було трохи більше 60 підприємств. На початок 2020 року, після кількох місяців роботи нового керівника, їхня кількість збільшилась у шість разів. Серед цих підприємств були й Одеський припортовий завод та Об'єднана гірничо-хімічна компанія. Обидва об'єкти повністю належать державі.
Історія Одеського припортового заводу, який розташований у місті Південний Одеської області, – це як лінійне рівняння, яке вирішити просто, але кожна нова влада, яка приводить із собою нових директорів та нових “дивлячих”, не може впоратися з ним.
Підприємство збиткове й у різні роки мало різні суми боргу. 2016-го ОПЗ зупинився і згодом відновив свою роботу за давальницькою схемою. Давальницька схема – форма взаємодії заводу з приватними компаніями, які дають заводу газ, а отримують замість добрива: аміак та карбамід. Гроші завод отримує від самої переробки газу до добрив. І компанія по суті може продавати аміак та карбамід далі.
І того дня, у ресторані “Гірчиця”, Дмитро Сенніченко, як каже слідство, розповів Сергію Байраку про план, за яким ОПЗ укладав би договори на переробку аміаку та карбаміду з приватними компаніями на умовах, які були б невигідні заводу. А саме: вартість переробки газу на добрива була б значно нижчою, ніж потрібно. Таким чином, приватна фірма економила б і отримувала б потім великий прибуток за рахунок продажу аміаку і карбаміду на ринку.
(1).jpg)
Байрак погодився на запропоновані тодішнім главою ФДМУ умови та почав шукати людей, які б їм у реалізації цього плану допомагали. Так Дмитро Сенніченко познайомився з Андрієм Гмиріним – людиною, яка, згідно з опублікованими НАБУ плівками, знала багато, робила багато, отримувала також чимало. Відрізок біографії Андрія Гмиріна, який має значення для справи про Фонд держмайна, починається з його дружби з Ігорем Білоусом, коли останній очолював Державну фіскальну службу.
Так, у цій справі фігуранти мали солідні державні портфелі. Коли ж Білоус очолив Фонд держмайна (з 2015 до 2017 року), то Гмирін був його помічником. Цей факт у біографії та 2017 рік – важливі для Андрія Гмиріна, ми ще повернемося до цього нижче. Байрак же зустрівся з Гмиріним, розповів йому про ідею Сенніченка. Гмирін нібито погодився, і наступного місяця вони зустрілися вже втрьох і розпочали планування своїх операцій на Одеському припортовому заводі.
Дія друга. Усі обіймають свої посади та заважають Коломойському виграти конкурс
Щоб реалізовувати схему, Сенніченку та спільникам, як вважають детективи антикорупційного бюро, була потрібна близька та керована фірма, яка могла б прийняти пропозицію співробітництва та не ставила б зайвих питань. Таку фірму знайшов Андрій Гмирін. Це була компанія “Агро Газ Трейдінг” (АГТ), яку заснували Олександр Горбуненко та Володимир Колотило. Пам'ятаєте, ми запам'ятовували з вами 2017? Так от, саме цього року АГТ розпочинає свою діяльність зі статутним капіталом у 1000 грн. Як то кажуть, і знали, і соломки підстелили.
Далі діяльність набирає обертів та захоплює у свої мережі дедалі більше людей. Андрій Гмирін знаходить Миколу Синицю, а Дмитро Сенніченко ставить його головою Одеського припортового заводу. Згодом до них приєднується Юрій Липка, якого Сенніченко призначає радником ФДМУ. Потім відбувається невелика сварка, і призначеного у грудні Синицю звільняють із посади, а Сенніченко призначає нового голову заводу – Миколу Парсентьєва.
І поки Гмирін шукав людей, завдання Сергія Байрака полягало в тому, щоб передавати вказівки від Сенніченка до Гмиріна, а у Гмиріна брати гроші та передавати їх Сенніченку. Так стверджує слідство. Не надто важка робота. За свої праці Байрак та Гмирін отримували по 25% угод, Сенніченко брав собі 50%. Але це ще не все. Хоча керованих ляльок знайшли, але треба було ще замінити членів спостережної ради та правління ОПЗ. І це організаторам схеми вдалось! П'ятьма наказами як самого Сенніченка, так і його радників та заступників було змінено наглядову раду заводу.
У липні 2019 року Дмитро Сенніченко зрозумів, що незабаром закінчиться термін дії договору між Одеським припортовим заводом та компанією "Агро Газ Трейдінг", яка за давальницькою схемою постачала газ на переробку. На той час тарифи на переробку природного газу в аміак становили 36 дол. за тонну, а в карбамід – 47 дол. Отже, необхідно готуватися до нового конкурсу, і бажано, щоб виграли на ньому ті, хто потрібен. Але ще навіть до початку цього конкурсу у грудні 2019 року продовжили термін дії договору між ОПЗ та АГТ до квітня 2020-го. На це погодилися члени наглядової ради. Їх для цього туди й обирали.
Конкурс на нового "давальця" розпочався у лютому 2020 року. Свої заявки подали вісім компаній, серед яких найвідоміші: “Торгівельний дім “Сокар Україна”, “Південь Газ”, знайома вже нам “Агро Газ Трейдинг” та компанія “Укрнафтобуріння”, що видобуває. І власник останньої – український олігарх Ігор Коломойський – виграв конкурс, бо надав найкращу пропозицію: 39,5 дол. за тонну аміаку та 77 дол. за тонну карбаміду. Тоді як АГТ запропонувала 40 та 67,5 дол. відповідно. Але перемога Ігоря Валерійовича не влаштовувала Дмитра Володимировича.
6 березня Микола Синиця, який тоді ще виконував обов'язки директора ОПЗ, надсилає на наглядову раду листа, вказуючи в ньому наступне: компанії “Укрнафтобуріння” необхідно надати документи про економічну модель роботи, яка підтверджує прибуток та гарантує заводу безперебійне виробництво. У свою чергу “Укрнафтобуріння” у листі у відповідь пише, що компанія запропонувала найбільш вигідну ціну і жодних планів про економічну модель роботи не надаватиме, адже це комерційна таємниця. У плівках, які опублікувало НАБУ, цей епізод згадується так: Дід виконав свої умови. Тобто спільникам вдалося домовитись із Коломойським.
Далі Синиця уклав договір з АГТ, згідно з яким вартість аміаку становила 39 дол. за тонну, а карбаміду – 51 дол., що було навіть менше за запропоновані цією компанією на конкурсі цін – 40 дол. та 67,5 дол. Потім цей договір продовжували, і ціна за переробку добрив зростала, але ніколи не досягала рівня, запропонованого компанією “Укрнафтобуріння”.
Згідно з висновком Державної аудиторської служби України, з травня 2020-го по жовтень 2021 року, після укладених договорів, Одеський припортовий завод завдав державі збитків на 308 322 727 грн. Цей висновок підтверджено і Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Дія третя. Як ростуть апетити
Коли Андрій Гмирін допомагав Сергію Байраку та Дмитру Сенніченку шукати потрібних людей для Одеського припортового заводу, то підшукував він їх не лише для ОПЗ. Крім нього, як стверджує слідство, людей шукали і в "Центренерго", і в "Турбоатом", і в "Миколаївобленерго", і в "Харківобленерго", і в "Укрспирті" і на заводі "Електроважмаш".
Список можна продовжувати. А також до Об'єднаної гірничо-хімічної компанії, єдиним акціонером якої є держава в особі ФДМУ. За ОГХК закріплено філію “Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат” у Житомирській області та філію “Вільногірський гірничо-металургійний комбінат” у Дніпропетровській області.
На початку березня 2020 року Гмирін запросив до роботи Павла Присяжнюка, який і мав контролювати роботу ОДХК. У свою чергу, Присяжнюк порекомендував Гмиріну та Сенніченку Артура Сомова, якого тодішній голова Фонду держмайна призначив членом правління ОГХК.
Саме резюме Сомова передали в.о. голови правління Об'єднаної гірничо-хімічної компанії Пітера Девіса, щоб призначити його заступником директора. Тому самому в.о. голови правління, який був не в курсі схем та угод, сказали, що потрібно продати продукцію ОГХК однієї чеської компанії. На що Девіс відповів, що це неможливо, тому що чеська компанія не пройшла відповідної перевірки. Не довго думаючи, спільники звільнили Пітера Девіса.
Після цього Дмитро Сенніченко просить Кабмін призначити ріо глави Об'єднаної гірничо-хімічної компанії Артура Сомова. Уряд погоджує кандидатуру, і Сомов протягом 2020-2021 років підписує чотири контракти з чеською компанією BELANTO trade sro (якою, як каже слідство, керували спільники) про продаж концентрату ільменіту за заниженими цінами. І внаслідок цих дій держава недоотримала 118 337 425 грн. Згодом слідство з'ясує, що чеська компанія перепродала концентрат у Росію та на окупований Крим. Власне, цей концентрат використовується в процесі виробництва російських ракет.
24 листопада 2023 року НАБУ та САП оновили підозру колишньому голові Фонду державного майна України Дмитру Сенніченку. Антикорупційні органи стверджують, що разом із злочинною організацією, яку він створив, Сенніченко відмив понад 10 млрд грн, які отримав незаконно. І це новий епізод його справи. Стосується він продажу 137 004,383 тонни аміаку та 1 143 989,573 тонни карбаміду у сумі 10 603 163 837,19 грн.
Закулісся
Наразі лише двоє учасників цієї історії – Микола Синиця та Юрій Липка мають запобіжні заходи у вигляді застави і перебувають в Україні. Решта спільників – Дмитро Сенніченко, Андрій Гмирін, Павло Присяжнюк, Микола Парсентьєв, Олександр Горбуненко, Артур Сомов та Володимир Колотило – виїхали. Усіх їх у квітні цього року слідство оголосило у розшук після пред'явлення підозр. Як їм удалося залишити українську територію? Чому вони до 2022 року продовжували жити в Україні? Це війна вплинула на їх вирішення чи інші обставини?
Минулого року видання “Наші гроші” опублікувало матеріал, де наголосило, що Андрій Гмирін – близька людина в оточенні голови офісу президента України Андрія Єрмака. Журналісти додають, що Гмирін – зять власника будівельної компанії "Альтіс" Олександра Глімбовського. І коли "Альтісу" не дали будувати аеродром "Дніпро", то це, як пише видання, "провели підопічні заступника глави офісу президента Кирила Тимошенко", і тоді стався скандал, від якого на горіхи отримав сам Тимошенко.
До речі, офіс президента якось уже показово заступився за одного свого неофіційного радника Юрія Голіка саме в історії, пов'язаній із Дніпром та півторамільярдним тендером для знайомого тренера екс-губернатора Дніпропетровської області, з яким товаришує Голик. Але афера, що розслідується НАБУ і САП, у Фонді держмайна буквально помножена на 10.
Можливо, Банковій варто озвучити публічно своє ставлення до неї? Хоча, зачекайте, про справу “короля контрабанди” Вадима Альперіна вже згадували. І самого Альперіна називали "хрещеним батьком контрабанди". Але Вищий антикорупційний суд (ВАКС) закрив справу, тому що терміни розслідування після повідомлення про підозру закінчилися, тому суд і не міг винести іншого рішення. До речі, справа Сенніченко може чекати на ту ж саму долю. Проте кейс "поправок Лозового" - окрема тема для аналізу того, як, що і хто впливає на результати роботи антикорблока.
Якщо уважно слухати плівки НАБУ у справі Фонду держмайна, то там, де Гмирін та Байрак обговорюють колишнього прем'єра Олексія Гончарука, згадується прізвище помічника президента Сергія Шефіра. Йдеться про те, що Андрій Гмирін нібито домовлявся із Шефіром про посаду Дмитра Сенніченка у його кріслі.
А як же екстрадиція, спитаєте ви? Адже всіх наших акторів нашої (і не лише) п'єси можна повернути до України? Звичайно, ні! Це питання давно порушують в антикорблоці, однак у тому ж комітеті ВРУ весь рух блокується. Держава ніколи не вела активної комунікації з міжнародними партнерами щодо екстрадиції топ-корупціонерів. А війна тільки зіграла на їхню користь: тепер європейські суди не можуть порушувати європейські конвенції і віддавати наших фігурантів у небезпечну державу, яка обстрілюється російськими ракетами. І навіть підозра у 10 млрд грн не спростовує цей факт.
Однак, скільки можна це ігнорувати? Тому що список тих, що виїхали/втікали (і до повномасштабного вторгнення теж) чималий. Більше того, його регулярно поповнюють ті, хто відпущений під заставу. Можливо, настав час подумати про СІЗО не в Києві, а десь на заході України?
За кілька днів до публікації матеріалу журналісти направили питання адвокату Дмитра Сенніченка для роз'яснень та озвучення його позиції, проте на момент виходу публікації відповіді не отримали.
