Якщо керівництво ухвалило рішення про впровадження фіскалізації для досягнення економічного зростання, то було б корисно дізнатися про підстави, що підтверджують такий вибір.
Будь-які податкові зміни, не оформлені як проект закону про внесення змін до Податкового кодексу України, в більшості випадків навіть уваги не варті, винесені на розгляд парламенту – обговорення, прийняті зміни – стоять хвилювання. Тому документ під назвою “стратегія” з індикаторами на кшталт “протягом 2024-2030 рр.” не викликає хвилювання. А ось розчарування – так. Тому що йдеться про “Національну стратегію доходів” (документ).
Даремно процес її підготовки супроводжувався такою інтригою: о, ви все побачите у стратегії; у стратегії будуть усі відповіді на запитання; наші західні партнери піт з чола не встигають втирати – допомагають нам її створювати; ось буде стратегія – тоді заживемо!
Ця інтрига лише посилила підсумкове розчарування.
Почнемо із того, що це не стратегія. Є підозри, що люди, котрі працювали над цим документом, не дуже розуміють, що таке стратегія взагалі. Є ще підозри, що західні партнери допомагали дуже спорадично і всього тексту взагалі не бачили. А якщо бачили, то, чорт забирай, аж цікаво, якою була їхня реакція.
Очевидно, після оприлюднення доопрацювання хтось таки натякнув Мінфіну, що документ не тягне, бо Мінфін буквально кинувся публічно виправдовуватися:
“Національна стратегія доходів – це рамковий документ, який виконує роль покажчика для втілення реформ… При цьому вона є гнучким документом, який допускає коригування послідовності заходів та наповнення… є одним із структурних маяків… враховує кроки, які Україна має пройти на шляху до європейської інтеграції… ”.
Щоб ви зрозуміли рівень неповаги до читачів, євроінтеграція в стратегії врахована наступним чином: “… відбуватиметься згідно з Графіком виконання зобов'язань щодо вступу до ЄС після його затвердження”. І так після кожного копіпасту з євродиректив. Якщо європейські помічники працювали над цим документом не безкоштовно, то хотілося б поглянути на бюджет.
Те, що стратегія - "гнучкий покажчик", лякає, тому що виходить, що ми навіть не уявляємо, куди хотіли б прийти і в який бік зараз шастаємо.
Переказати 147 сторінок двома абзацами не візьмуся, але основне ви точно бачили в новинах: спрощена система оподаткування ускладниться, спрощенців 1-ї групи переведуть на ставку від обороту, ставка для спрощенців 3-ї групи буде прагнути до 18%, всі зарахування не підприємницькі рахунок будуть обкладатися тими ж 18%, усіх заженуть у платники ПДВ, повернуть прогресивну шкалу ПДФО, запровадять “Мобільний антикорупційний центр”.
Щоб що?
Важко сказати… Єдина цифра, на яку ми можемо спиратися, – це 27% зростання доходів ВВП до 2030 року. Звідки, як і хто виколупав ці 27%, не знайти. У стратегічному документі немає стратегічних пояснень, є табличка з прогнозними макроекономічними показниками від Мінекономіки, але до 2026 року, яка явно не враховує заходів, які пропонує Мінфін. Практика давати два сценарії розвитку “з реформою” та “без реформи” до наших широт ще не дісталася. Тож скільки насправді ми отримаємо в цифрах після реформи, невідомо, а бла-бла про збільшення доходів бюджету на стійкій основі непереконлива.
На превеликий жаль, стратегічні проблеми української економіки стратегія ігнорує.
Зменшення реального сектора економіки та регіональні спотворення – проблема. Скорочення чисельності населення, брак робочої сили та кричущі проблеми ринку праці – проблема. Зростання дисбалансів у зовнішній торгівлі, де технологічний імпорт стабільно збільшується, а сировинний експорт повільно сповзає, – величезна проблема.
Все перераховане впливає на здатність нашої економіки вийти з кризи. Все перераховане може і має коригуватися, крім іншого, податковою політикою та практично не згадано стратегією.
Показовою є частина, присвячена стимулам розвитку переробної промисловості. Нам у десяти тисячах знаків автори розповідають, що знають про індустріальне відставання України та планують оцінити ефективність існуючих податкових стимулів розвитку переробки та пошукати шляхи їх модернізації. Десь колись. В перспективі.
Теоретично саме фіскальна політика може бути головним стимулом бізнес-активності та залучення інвестицій. Вона ж завдяки наявній спрощеній системі для мікробізнесу повинна частково допомогти у вирішенні проблем на ринку праці. Вона ж має важелі для підвищення ступеня переробки та реінвестицій у технологічний розвиток.
Тільки для цього стратегія мала б містити заходи, сутнісно протилежні запропонованим. Виходити не з бажання вичавити останнє з тих, хто ще хоч якось борсається в нашому реальному секторі, а відкрити вікно можливостей для розвитку існуючого та появи нового бізнесу. Наростити податкові збори не за рахунок підвищення ставок, а за рахунок збільшення кількості платників, так і їх доходів. Це, до речі, найочевидніший підхід.
Якщо ми все ж таки вирішили йти неочевидним шляхом фіскалізації заради зростання, то хочеться хоча б аргументи на користь його вибору побачити.
Чому, наприклад, ФОП 3-ї групи, який зараз за кордоном, повернеться в Україну до ставки 18%, якщо вже зараз, у статусі біженки, він може відкрити місцевий аналог ФОП зі ставкою в межах 10-15%?
Що робитимуть тисячі непрацевлаштованих українців, якщо навіть можливість заробітку "на життя" у форматі "купив-продав" у них заберуть?
Чому повальне набуття статусу “платник ПДВ” наблизить нас до ЄС, де мало не в кожній країні є стимулюючі ПДВ-пільги для дрібного бізнесу, аж до його відсутності (і акцизи, між іншим, також)? Це виходить, що країни ЄС потребують стимулювання їхніх економік більше, ніж у нас? Нам не треба?
А як із концептуальним питанням про ефективність держави? Бо якщо ти хочеш податкове навантаження на рівні Норвегії, то й державні послуги треба на такому ж рівні надавати?
Адже, здається, ми й зараз трохи переплачуємо. Від 64 до 75% опитаних довіряють професіоналізму та добропорядності Державної податкової служби, – запевняють нас автори стратегії, спираючись на дані проведеного ними опитування за гроші міжнародної технічної допомоги. Я б за таке не платила, враховуючи, що 57% скарг, які отримує Рада бізнес-омбудсмена, стосуються саме зловживань податківців.
Навіть найболючіше питання останнього року – блокування податкових накладних – вирішується дуже мляво, а кількість блокувань, незважаючи на позитивну динаміку, досі у 3-4 рази (!) перевищує адекватний рівень. При цьому збільшується кількість скарг на перевірки, на надумані штрафи за використання податкових пільг, запроваджених на початку повномасштабного вторгнення, на санкції за неподання знищених у ході бойових дій первинних документів. Усі ці скаржники вклалися у ті 25%, які незадоволені роботою податківців? Та тільки блокування накладних досі торкається 28% всього реального сектора.
А як вам така інтерпретація результатів опитування, згаданого у стратегії: 8% респондентів вважають, що для отримання послуг ДПС доводиться вдаватися до корупційних дій завжди, а 28,2% – в окремих випадках, і це свідчить про високий рівень сприйняття корупції серед населення. ”. Якби від послуг ДПС можна було б відмовитися, повірте, населення не чекало б жодної хвилини.
Всі ці маніпуляції приводять нас до такого висновку: стратегія не змінюватиме на краще не лише економіку та фіскальну політику, вона ще й якість роботи самих фіскалів не торкнеться. Не дивуйтеся, але ДПС вже “на шляху до ефективної антикорупційної діяльності та повного неприйняття корупції у будь-яких її проявах”. А іноземні інвестори, обираючи між Польщею та Україною, звичайно, оберуть нас, бо сплять і бачать, як наші податківці їм одного місяця заблокують сотню накладних, впаюють необґрунтований штраф, а після судового рішення на користь платника тупо відмовляться його виконувати. Це ж інвестиційна мрія!
Проте передчасно панікувати не варто, бо навряд чи творці стратегії тверезо оцінили власну здатність відкусити заявлений шмат реформ.
Усі зміни, що стосуються платників, неможливі без єдиної системи даних про тих же платників, їх рахунки та рух їх коштів. Причому знеособлену систему з кодуванням персональних даних (без краплі іронії дякуємо тут вимогам ЄС). І відповідно регламентованої процедури оперування цією системою даних. Її поки що не існує.
Протягом 2024 року планують лише створити її концепцію. Ще рік піде на підготовку змін до законодавства та визначення адміністратора системи (навіть не знаю, хто ж це буде). Десь 2026-го візьмуться, власне, за створення самої бази даних. Причому сам факт її створення (а вона справді не зайва) не зобов'язує нас надалі приймати всі озвучені у стратегії податкові новації.
Сподіваємося, до цього моменту в країні знайдуться світлі голови, які запропонують справді стратегічні рішення, спрямовані на економічне зростання, покращення конкурентоспроможності України та її інвестиційну привабливість.
І пам'ятаємо: часу для корисних змін у нас дедалі менше.
