Як виявилося, “вугільна справа”, де серед підозрюваних і Петро Порошенко, знову “на час”. Захист п'ятого президента каже: сенсації немає, а ГБР начебто не хоче йти із цією справою до суду.
Державне бюро розслідувань (ДБР) завершило досудове розслідування у так званій вугільній справі, де фігурує п'ятий президент України Петро Порошенко. Слідство відкрило доступ до матеріалів розслідування стороні захисту. Про це у відповідь на запит до ГБР повідомили сайт “Головком”. У свою чергу адвокат Порошенка Ілля Новіков зазначив: жодної сенсації немає. ”Вугільна справа” загалом така, що з нею слідство дуже не хоче йти до суду, бо всі їхні косяки та свавілля, які там наростали з початку цієї справи, вийдуть на світ”, вважає адвокат.
Тож коли справа піде до суду, сказати складно. Але чомусь саме зараз відбувається реанімація справи (поки що через медіа), за якою в січні 2022 року суд навіть обирав запобіжний захід. І це недарма. Другий момент – судовий процес, коли б він не розпочався, висвітлюватиметься всіма ЗМІ, зокрема закордонними, і вони вказуватимуть на політичну мотивацію кримінального провадження. Нагадаємо: статті Кримінального кодексу, за якими Порошенко ще 20 грудня 2021 року оголосили підозру у “вугільній справі” – 111 (державна зрада) та 258-3 КК (створення терористичної групи чи організації та сприяння їм) – дуже важкі, обидві передбачають ув'язнення. 8 до 15 років.
Контрабанда вугілля з ОРДЛО: справа, якій незабаром 9 років
Після зміни влади в Україні у 2019 році Порошенко став фігурантом численних кримінальних розслідувань, які здебільшого вже припинені. Щодо “вугільної справи”, то вона, очевидно, у 2021 році здавалася слідству і тим, хто, мабуть, її контролював, найперспективніший. Хоча самій цій історії вже багато років. Почалася вона у квітні 2015 року, коли співробітники СБУ затримали у Луганській області 35 вагонів з антрацитом, який везли з непідконтрольних територій ЛНР. Почалося розслідування, в контексті якого періодично виринала інформація про можливу причетність до завезення цього вугілля когось із вищого керівництва. Але розслідування результатів не дало або про них не повідомлялося. І ось 8 жовтня 2021 року тодішній голова СБУ, а зараз простий адвокат Іван Баканов, і генпрокурор Ірина Венедиктова, нині посол України у Швейцарії, провели спільний брифінг, під час якого повідомили нові подробиці у “вугільній справі”. Того ж дня підозру у державній зраді отримав Віктор Медведчук. Він був у той момент під домашнім арештом у іншій справі. Під час брифінгу двох високопосадовців оприлюднили аудіозаписи нібито розмов Медведчука з росіянами, в яких фігурувало і прізвище Порошенка. Але на тому брифінгу п'ятого президента прямо у причетності до угоди з вугіллям не звинувачували, в оприлюдненій схемі було названо два прізвища, які є у справі досі: Віктор Медведчук та бізнесмен Сергій Кузяра.
12 листопада 2022 року підозра у цій справі ГБР повідомила екс-міністра енергетики (2014-15 рр.) Володимира Демчишина і викликала його на допит. Так суспільство дізналося про третього фігуранта. Колишній чиновник на допит не прийшов і його оголосили у міжнародний розшук. Та й 20 грудня, як уже згадувалося, підозру оголосили Порошенком. Причому підписала його не Ірина Венедиктова, а її тодішній заступник і віріо Олексій Симоненко. Його звільнив 23 січня 2023 року вже генпрокурор Андрій Костін. За власним бажанням, але після гучного скандалу, коли з'ясувалося, що підписувач підозри, незважаючи на пряму заборону президента Зеленського, їздив до Іспанії.
Суть підозри зводилася до такого: “діючи за попередньою змовою групою осіб, зокрема серед представників вищого керівництва Російської Федерації, сприяв діяльності терористичних організацій “ЛНР” і “ДНР”. Схема, яку описало слідство, була такою: у 2014 році за змовою з Медведчуком тодішній президент доручив генпрокурору та міністру внутрішніх справ створити перешкоди для виконання контракту з постачання вугілля з ПАР, а також розпочати кримінальне переслідування керівника “Укрінтеренерго”. Depo.ua у грудні 2021-го описував суть цієї справи та можливі наслідки.
Апогею ця історія досягла в січні 2022 року, коли Порошенко, якого оголосили в розшук, повернувся з-за кордону і пішов до суду, де йому мали обрати запобіжний захід. Depo.ua докладно описував хронологію подій того дня. Який завершився без судового рішення. Через два дні Печерський суд таки обрав запобіжний захід – особисте зобов'язання та здавання документів, що дають право на виїзд за кордон. Хоча для суспільства був очевидним провал посадки Порошенка, до повномасштабного російського вторгнення ця тема трималася в інформаційному мейнстрімі. Зокрема, адвокати п'ятого президента звинувачували силовиків у вибиванні фальшивих свідчень із фігурантів справи, серед яких називали й Сергія Кузяру. Він вийшов із СІЗО у січні 2022 р., після чого публічно заперечував сам факт існування злочинної групи, про яку говорило слідство. Востаннє про “вугільну справу” було чути у травні 2022-го, коли СБУ оприлюднила відео свідчень Медведчука. У них кум путіна "співав" і про вугілля з ОРДЛО, і про ділянку нафтопродуктопроводу "Самара - Західний напрямок", відомий як "труба Медведчука". Її днями нарешті повернули у власність держави. З опублікованих свідчень суспільство мало зрозуміти: Порошенко та Медведчук – спільники. 21 вересня 2022 року колись дуже впливового проросійського діяча обміняли на “азовців”. Зараз він перебуває у Росії, займається там якимось маргінальним прожектом.
Чи свідчитиме Медведчук у суді з відеозв'язку, чи йому просто зарахують попередні показання, сказати складно. Також кум путина може підтвердити показання, так і заявити, що ті отримані під тиском. Обидва варіанти влаштовують кремль: він матиме можливість впливати під час судового розгляду на внутрішньополітичну ситуацію в країні. А що казати вигідніше, Медведчуку порадять. Не в Києві, звісно.
По граблях Януковича? Чи дійсно у 2024 році зачистять опозиційне поле
Якби журналісти не поцікавилися у ДБР станом розслідування “вугільної справи”, то, мабуть, суспільство не знало, що там і до чого. Про це говорить і адвокат Новіков. Тому поява цієї інформації чи випадок – надіслали запит та отримали відповідь – чи спроба певних осіб відвернути увагу громадськості від серіалу “депутати не хочуть голосувати за зміни до мобілізації”. Або, наприклад, від зашквару СБУ із стеженням за співробітниками Bihus.info. Але як би там не було, підтвердилося очевидне: війна війною, а зачистка владою політичного поля від потенційних опонентів та опозиції продовжується за розкладом. Навіть попри очевидний для всіх негативний міжнародний резонанс від політично вмотивованих справ.
На вищих щаблях влада переконана: партнери не тиснуть на неї заради порятунку Порошенка. А якщо будуть, можна поторгуватись? Тут на згадку приходять часи президентства Віктора Януковича, тоді також були впевнені, що західні партнери трохи побурчать через посадку Юлії Тимошенко чи Юрія Луценка, але якихось радикальних кроків проти України не підуть. Так, власне, і сталося – угоду про асоціацію з Євросоюзом європейці не ставили у залежність від звільнення репресованих режимом українських діячів та відмови від утисків опозиції. Однак те, що самим фактом політичного переслідування попередників режим послаблював себе, робив себе вразливим для внутрішнього та зовнішнього тиску, тоді розуміти не хотіли. Але якщо Янукович і не прагнув членства України в ЄС і НАТО, то зараз ситуація докорінно інша. Євроінтеграційний процес на марші, але вистачає і скептиків, які обов'язково скористаються можливістю виступити проти повноцінного членства України, звинувативши владу в авторитарних замашках, створення культу особи президента та утиски опозиції. Додайте сюди варіант провалу “вугільної справи” у суді.
Безгрішних у політиці немає, це твердження не заперечується. Проте практика підвішувати опонентів на гачок справ дуже небезпечна. Тут багато написано про справу, де об'єднали Порошенка та Медведчука, але є й інші справи, які розслідуються та колись їх передадуть до суду. Наприклад, відомо про причини швидкої окупації півдня країни на початку повномасштабного вторгнення. У ньому фігурує чи згадується багато військових і не лише. Той самий головком ЗСУ, тому у вузьких колах його називають “справою Залужного”. Де гарантії, що у разі дедалі ймовірнішої відставки головкому, ГБР чи СБУ не почнуть роздавати підозри й у цій справі? Особливо якщо навколо генерала почне формуватися потужна опозиція.
Як у такому разі наші партнери реагуватимуть? Скажуть: ми не втручаємося, чи це ваші внутрішні справи? Такий варіант не виключається, але лише за умови, коли ситуація на фронті суттєво покращиться, і наші союзники зможуть переконатися, що “стагнацію”, як каже президент, успішно подолано. В інших випадках спроби тиску на військових пов'язуватимуть із політичними мотивами вищого керівництва держави. Або просто особистою ворожістю. Подібні мотиви у спробі звільнити Залужного західна преса вже активно обговорює, далі буде лише більше.
Тож на завершення – кілька висновків. Перший: якщо “вугільній справі” планують дати хід до суду, вона стане лакмусовим папірцем на здатність української влади та судової системи дотримуватися букви закону. Не пройде іспит – Україна отримає ще більше скептиків на шляху до повноцінного членства у Євросоюзі. Робити себе слабкими і так підставлятися під удари зовнішніх сил – повторення темних сторінок нашої історії, які, здавалося б, мали чогось мудрого навчити нинішніх можновладців.
Другий висновок стосується суспільства. Про здатність України до демократії європейського штибу судитимуть не лише щодо дій влади, а й щодо реакції громадян. Виборча весна 2019-го, коли обіцяли когось садити, давно в минулому, а примара авторитаризму – це, на жаль, справжнє, і багатьох українців обурює такий стан речей.
Третій висновок: якщо судові процеси чи навіть гучні розслідування щодо критиків активізуються, це може свідчити про підготовку до виборів. У цьому контексті такі процеси більше нагадуватимуть зачистку політичного поля від опозиційно налаштованих осіб або навіть хоча б трохи потенційно небезпечних політиків.
Четвертий висновок: якщо закрутиться завірюха з політично мотивованих справ, то й опозиційно налаштовані діячі не мовчать. Тоді населення перебуватиме у постійному стресі не лише через бойові дії та постійні тривоги, а й через правду (або постправду) про вчинки можновладців різних ланок до російського вторгнення і під час його. А війна всіх проти всіх усередині держави означає поразку у війні із ворогом зовнішнім.
Зрештою, останній висновок: ті, хто намагається позбутися критиків та опозиції, відкривають скриньку Пандори. Бо після них прийдуть інші, які вважатимуть за правильне саджати попередників. І також за державну зраду.
