Сьогодні, на жаль, твердо ми знаємо лише одне: Валерій Залужний та два десятки офіцерів з його команди, з їхнім досвідом, помилками та перемогами системі не потрібні.
Президент Володимир Зеленський запропонував екс-голові Валерію Залужному вирушити до Лондона. Кумир мільйонів і лідер рейтингів не лише довіри, а й політичних, з не надто важким серцем погодився. Бо втомився. Тому що не хоче занурюватися в бруд політики і тому, що вважає Лондон, де налагодив хороші людські та професійні контакти, оптимальним варіантом продовження кар'єри.
У результаті технологічний розрахунок Банкової збити з електорального поля вкрай дратівливу фігуру ідеально наклався на неготовність Залужного стати політиком і складати реальну конкуренцію Зеленському на майбутніх президентських виборах. Проте історія любить сюрпризи. А здібні учні, отримуючи домашнє завдання на канікули, іноді блискуче виконують його.
Сьогодні Залужний не готовий не лише до боротьби за керування країною, а й до самого керування нею. Він не має дуже багатьох необхідних особистих експертиз для роботи. У нього немає команди та критеріїв для її відбору. Адже дуже важливо чітко розуміти, навіщо цього хочеш. З ким ти цього досягатимеш. Які правила та цілі ти запропонуєш пораненому та зруйнованому суспільству та економіці.
Чи правильно використовує золотий час жадібний до знань, але далекий від політики та управління державою генерал Залужний? Знаннями яких людей наповнить свій порожній політичний посуд? Чи захоче готуватися до великої мети? І чи витримає випробування відстанню та часом народна любов до Головкому в умовах, коли Банкова докладатиме всіх зусиль, щоб її розмити?
У період перебування на посаді Головкому та після його відставки DT.UA тримало зв'язок із командою генерала, а іноді і з ним самим.
Несумісність кумирів
Скільки б ти не казав народу: «Не сотвори собі кумира», він не слухатиме. Будь-який народ. А тим більше під час війни, коли нікого не любити, ні на кого не сподіватися, ні в кому не бачити батька та захисника складно. Мабуть, було б доречно закликати до критичного мислення, але не варто, бо в сучасному світі це пережиток минулого і про нього вже взагалі немає сенсу згадувати, адже зберегла його лише незначна кількість людей.
Після того, як народ здебільшого розлюбив Зеленського і одночасно розчарувався в колись обожнюваному Арештовичі, Залужний залишився фактично єдиним або принаймні домінантним представником влади (політиком він себе ні в якому разі не вважає), любов до якого народ зберігся і зміцнювався. Про це свідчать усі відкриті рейтинги, які нам демонструють соціологи-хайпожери, та закриті опитування, які постійно бачать Банківники. Очевидно, ці цифри стали однією з головних причин розставання Зеленського з Залужним як з Головнокомандувачем.
Через внутрішньополітичну конкуренцію, спровоковану хворобливими амбіціями та ревнивою натурою президента, який звик до сольних оплесків, працювати разом далі вони не могли. Адже було зруйновано довіру, і як наслідок — єдиноначальність в армії, а Ставки перетворилися на систематичне прочуханка і приниження Залужного.
Багато хто вважає, що Залужний розлютив Зеленського тим, що в грудні 2023 року не захотів взяти на себе цифру в 500 тисяч, озвучену президентом як необхідну для мобілізації. Насправді їхні стосунки зіпсувалися одразу після того, як росіяни відійшли від Києва. Саме з того часу єдність дій зникла. Президент не терпів заперечень та суперечок як таких, а Залужний іноді дозволяв їх собі. У тріщину роздратування влили отруту історії із президентськими амбіціями Залужного. І тріщина перетворилася на розкол між Верховним головнокомандувачем та Головкомом, що під час війни неприпустимо.
Обійми влади
Залужний — з тих військових, тієї військової кістки, яка не згинається перед ворогом, але гнеться в обіймах громадянської влади. Для нас у ZN.UA ці обійми не стали несподіванкою. відставки, не лише демонстрував рису характеру людини системи, а й гасив публічне невдоволення рішенням Зеленського про його зняття. Очевидно, не рахуючи нинішній час придатним для публічного протистояння чи громадянського конфлікту. І це, можливо, було його першим політичним рішенням.
Всій команді Залужного, відправленій у розпорядження міністра оборони, чітко дали зрозуміти, що в системі оборони країни, що діє, місця для них немає. Повний генерал Залужний пройшов ВВК та отримав висновок про непридатність до військової служби. За даними ZN.UA, Залужний ще в лютому написав рапорт про звільнення з військової служби, який кілька тижнів лежав на столі нового міністра оборони Умерова.
Чому він написав рапорт? Та тому, що знав, що і йому, і будь-якому з його команди досвідчених і значних генералів в українській армії командувати більше нічим не дадуть. Їм навіть не дадуть викладати у Національному університеті оборони України. Їм не буде де себе застосувати. А за два місяці після переходу в розпорядження міністра оборони вони отримуватимуть лише за звання. Зокрема, Залужний отримував би за звання 1762 гривні, не маючи можливості нічим займатися.
Щоб вийти на пенсію та займатися чимось іншим, йому треба піти зі служби. Запитання: куди? З такою популярністю, досвідом і віком, коли жити на пасіці ще рано.
Страх політики
Чи міг Залужний залишитися в Україні та займатися політикою, як від нього очікували ті, хто бачив у генералі альтернативу малопрофесійній та корумпованій владі? Так, мабуть, він міг створити свою громадську організацію та почати формувати команду. Але не схотів. Принаймні на цьому етапі. Політика його дратує та відштовхує. Його лякає залежність від олігархів, без грошей яких на виборах ніхто не обходився. Він втрачається від необхідності створювати команду поза корсетом єдиної підпорядкованості армії. Йому не подобається хамство коментів та напади ботоферм, виставлення свого життя на огляд кожного, хто розповідатиме йому, де він повинен захищати дисертацію, з ким повинен чи не повинен робити селфі, обговорювати його дітей, сім'ю, дружину тощо. Броню генерала не порівняти з тонкою людською шкірою.
Залужний зараз просто не готовий бути Данко. Чи буде він готовий до цього пізніше і чи буде потрібний суспільству, коли, можливо, стане готовим? На це запитання немає відповіді. Залужний має час на те, щоб напрацювати компетенції, яких йому не вистачає, і зрозуміти себе. Він має час врахувати помилки Зеленського, який вирішив йти в президенти у 2014 році, доручивши готувати пакет документів для реєстрації в ЦВК, а потім протягом п'яти років займався лише підготовкою до того, як потрапити до цього крісла, повністю проігнорувавши інші завдання: навіщо до нього потрапляти, з якими знаннями та з ким.
Залужний (якщо припустити, що народ буде настільки терплячий, що зачекає і не знайде собі іншого кумира) є час зрозуміти принцип роботи держави, парламенту, місцевої влади, енергетики, економіки, комплексної зовнішньої політики. Залужний любить вчитися, причому академічно. Для нього дисертація в Академії Ківалова, яка насправді стала дискредитуючим фактором для його прихильників, була надзвичайно важливою. Для політтехнологів людина, яка не бачить проблем у місці захисту дисертації та селфі з одіозними політичними персонажами, є легким видобуванням. Хай навчається.
Зараз заслужений, прославлений на весь світ воєначальник — порожня політична судина, яку, якщо вона захоче піти в політику, треба наповнити.
Інша справа – хто цим займеться? Чи вже зайнявся? А ось цього ми не знаємо. Тому що Залужний воював (наскільки реально успішно – не є темою цього розбору) і ніколи не формував власну політичну команду. Люди, які крутилися поряд і втиралися в довіру, зараз не беруться до уваги. Головна ставка не зроблена. Насамперед самим Залужним, якому доведеться відповідати за те, які люди, якими думками та ідеями якої якості наповнюватимуть його майбутнє. І не виключено – майбутнє країни.
Втім, і працювати над собою Валерію Залужному буде не так просто, оскільки посол у Британії — це, за всієї поваги, не посол у Швейцарії. Адже не виключено, що хаос в Америці змусить Лондон взяти лідерство щодо підтримки України на себе.
Наївний посол
За всю історію існування МЗС ніхто й ніколи не робив заздалегідь заяв про направлення агремана — запит на згоду країни надати всі дипломатичні привілеї та права новому послу. Така заява порушує дипломатичну етику, усі писані та неписані правила дипломатії. Навіть якщо непублічні консультації та узгодження між сторонами вже відбулися. Але Банкова змусила міністра закордонних справ зробити цей безпрецедентний крок. Очевидно, у президентському оточенні боялися, щоб Залужний не передумав. Плюс ми не маємо міністра закордонних справ, який може сказати президенту, що це непристойно. Ось і все.
Напевно, не варто дорікати через це Дмитру Кулебу і сподіватися на те, що на його місці може опинитися призначена Зеленським людина, здатна сказати ні президентові, коли той порушує закони, правила та пристойності. Адже всім уже давно зрозуміло, що шило в нас змінюється лише мило, навіть якщо воно Артем.
Ось і на посаду посла в Лондоні когось тільки не пророкували: і Резнікова, і Кулебу, і Костіна, але куш зірвав Залужний. А ось чи стане він добрим послом — велике питання.
Хороший посол — це той, хто має змогу завжди зателефонувати до президента, донести до нього потрібну інформацію, викласти власну думку та відстояти, якщо буде потрібно, свою позицію. Чи візьме Зеленський слухавку, якщо йому дзвонитиме Залужний? Є великі сумніви. Чи зможе президент спокійно вислухати рекомендації посла Залужного при тому, що яка б розмова у них не відбувалася на Ставці, вони починали лаятися один з одним уже через дві хвилини через роздратування, що накопичилося? Чудес не буває.
Британська сторона, як і будь-яка країна перебування, звичайно ж, спробує використати посла як людину, яка може оперативно передати у найголовніші вуха потрібний сигнал. Але коли вони переконаються, що людина інформації не може ні донести, ні відстояти раз, другий, третій, четвертий, зрозуміють, що це труба, в яку можна кричати, але з того боку ніхто не почує. Думаєте, вони не втратить інтерес до героя війни?
При цьому сам Залужний не має жодного уявлення про те, що таке посольство та робота посла. Колектив майже будь-якого посольства — це тераріум, де «тиснуть, душать, ріжуть за кожен зайвий фунт». Це підводний човен з усіма проблемами команди, що з цього випливають. І після святкової зустрічі новий посол зіткнеться із реальністю. Яка виявлятиметься у щоденних доносах на нього на адресу СЗР, ГУР, СБУ, МЗС та Банкової. Кожен – за своєю траєкторією.
На будь-який виїзд із країни перебування, будь-яку значну зустріч, приїзд в Україну, залучення спонсора для проведення прийому, заміну співробітника посольства він має отримувати дозвіл МЗС. Про кожен його рух, кожну розмову буде відомо на Банковій. а для генерала, який командував сотнями тисяч, — полон.
А ще треба буде вибивати якусь копійку на утримання посольства, купівлю ксероксу та паперу для нього, умовляючи клерків із МЗС, яких він і в бінокль не розгляне, але які вип'ють йому крові стільки, скільки він для солдатів не здавав.
Ланцюгові пси
Залужний хоче спокою. Принаймні на цьому етапі. Він не хоче злити «Божевільного капелюшника», людини з розірваною на шматки нервовою системою, своєю присутністю за його столом. Людину, у якої в руках — зграя ланцюгових псів: одну звуть ГБР, другий — БЕБ, третю — СБУ. Залужний чудово розуміє, що вони вже очі кров'ю налиті. І, мабуть, не вважає за можливе танцювати в захисному костюмі на кінологічному майданчику.
Фактові кримінальні справи, за якими його можуть залучати, почали починати ще з 11 квітня 2022 року. І такі справи множилися. Їх тримають у секреті, але вони є. І якби він залишився тут і, наприклад, створив із Міллі якийсь think tank або ГО із захисту прав чинних військових, то спокійно міг би пережити атаку цих псів. Бо був би під тефлоновим громадським захистом.
Наразі ми бачимо, як очікувано бурхливо відреагувало суспільство на рішення Головкому. Воно досі шукає пояснень: «Його змусив Зеленський», «Залужний не хотів, але вибору не було», «він буде корисний у Лондоні»… Люди й досі гарячково вигадують якісь виправдання вигаданому політичному герою.
А це не політичний герой. Він військова людина. І в нього просто роз'їжджаються ноги на розкатаній зрадами та жадібністю політичній кризі. Сміливість цивільна і військова сміливість — це різні сміливості. Не всі активісти, які беруть він сміливість протистояти корупційної системі, підуть через лінію фронту підривати мости. Так само багато військових не боротимуться з чиновницьким свавіллям заради майбутнього країни. Переплавлення свідомості людини із системи у вільного громадянина – важка внутрішня робота.
І ось коли люди зрозуміють, що їхній кумир не виправдав довіри, не впорався з покладеною на нього народом місією, зійшов із дистанції — рейтинги впадуть. Чи застрахований Залужний від того, що після падіння його рейтингів на нього не спустять цих собак?
…Ми не знаємо, як використовує свої лондонські канікули Валерій Залужний, ухваливши пропозицію президента Зеленського. Чи стане він добрим послом, чи використовує час на те, щоб переплавити свою свідомість, навчаючись державно мислити та формувати команду для майбутньої політичної діяльності? Все це — його особистий вибір та рішення, від яких, можливо, залежатиме щось у нашій історії.
У результаті ми можемо забути його та подарувати другий термін схильному до авторитаризму Зеленському. Або у випадку, якщо рейтинг у Залужного збережеться, а компетенцій не додасться, отримати на чолі країни другого Ющенка, якого на печі внесуть до влади і залишать на вершині, де він вважатиме, що більше вже нікому нічого не винен. А може, побачимо народження третього кумира. Адже святе місце порожнім не буває.
Все це – із серії передбачень. Але сьогодні, на жаль, твердо ми знаємо лише одне: Валерій Залужний та два десятки офіцерів з його команди, з їхнім досвідом, помилками та перемогами системі не потрібні. Найочевиднішим під час війни було б використати цих людей для перемоги, але вони не потрібні, оскільки не припали до душі. Як виявились непотрібними державі тисячі компетентних людей.
