Запропоновано нову реформу, цього разу потрібно збільшити штат НАБУ (Національного антикорупційного бюро України) з 700 до 1000 працівників. Західні партнери висувають цю вимогу, і, звичайно, для реалізації цього збільшення знадобиться відповідне збільшення бюджетних коштів.
На мою думку, ефективність роботи НАБУ має вимірюватися за трьома критеріями.
Перший – це боротьба із поточною корупцією. Якщо “наздоганяють” лише “колишніх” – це свідчить про вибірковість, але більше безглуздо, бо все вкрадене вже втрачено. Але зараз крадуть те, що можна не віддати, і для цього використовують державну владу.
Другий критерій – це однаково ефективна боротьба з корупцією на всіх рівнях – від найнижчого до найвищого.
Третій — судові вироки, які в ідеалі повертають державі гроші.
Жодного з цих компонентів я не бачу. Бачу показові виступи. НАБУ переслідує здебільшого колишніх, а з поточних — бере дріб'язкову “рибу”. Суддя Князєв поки що не вважається, хочеться побачити вирок, а не піар. Щодо судових вироків Злочевський відбувся символічним (для нього) штрафом, а яйця по 17 та куртки за корупційними цінами залишилися нерозслідуваними. Гроші до бюджету, звісно, НАБУ не повернув, але дуже хоче ще звідти. Такі самі виступи роками робили СБУ/БЕБ/ГБР та інші правоохоронці.
Якби я знімав кіно про НАБУ, то зняв би еротичне фентезі щодо Фрейда. У ньому детективи обрізають листя та гілки дерева корупції, але не стосуються стовбура. А там, де зрізають одну гілку, зростають три. Ну розумієте, це як СБУ та контрабанда, БЕБ та цигарки, поліція та ігрові автомати.
Особливий провал роботи Бюро – на найвищому рівні. Його НАБУ просто не помічає. Йдеться про Офіс Президента — панів Татарова, Шурму, Смирнова, разом з усіма керованими ними проектами на рівні Кабінету міністрів, державних холдингів та компаній (Нафтогаз, ліс, вода, надра, будівництво та інші). Звісно, немає НАБУ у “Нафтогазі”, “Енергоатомі”, “Автодорі”, “Укрзалізниці”, Національному Банку. Особливо дивною є байдужість НАБУ до таких корупційних ям, як АРМА та Фонд держмайна. Незважаючи на десятки щорічних розслідувань зловживань у цих структурах, вони залишаються недоторканними.
Так, взяли голову Верховного Суду Князєва. Але дуже схоже, що єдиною метою було зняти його, щоб Верховний Суд змінив позицію щодо активів Жеваго. Тобто це "друге". До речі, кейс досить цікавий, бо він нагадує співпрацю між НАБУ та Офісом президента.
В особливі стосунки НАБУ з владою, що діє, охоче вірю, бо Абрам трохи знає про життя. Ці відносини завжди припускають, що розслідують лише потрібних людей, і лише колись до часу. Наведу два приклади, обидва варті уваги Антикорупційного бюро, але які “не вчасно” для Офісу президента.
Перший приклад – кейс Андрія Пишного.
Мабуть, ви бачили резонансний текст цього тижня: мережа побутової техніки Eldorado хоче реструктуризувати борги, але… Вона пропонує сплатити 30% протягом 60 місяців (майже ніколи), 40% – після стягнення збитків із Росії (ймовірність 0,1%), а ще 30% – списати.
Фактично, Eldorado пропонує сплатити лише 30%, але й тут жодних гарантій. Серед кредиторів, які вже "погодилися на добрі умови" - компанія "Три О", що належить власнику Eldorado Віктору Поліщуку. Віктор Поліщук відомий не лише як власник мережі “Технополіс”, яку він об'єднав із мережею “Ельдорадо” після придбання у 2013 році, а й як власник офісного центру “Гулівер”. Бізнесмен також володів збанкрутілим банком "Михайлівський", який залишив тисячі ошуканих клієнтів і завдав збитків українській державі на мільярди гривень.
А його дружину Лілію Жваву часто називають племінницею російського алкопрезоблогера Дмитра Медведєва.
Резонанс у тому, що Поліщук має величезні прострочені борги перед двома державними банками: “Ощадом” та “Укрексімом”. Платити за цими боргами він припинив ще у грудні 2022 року і також запропонував реструктуризацію.
Цікаво, що, до того ж, він уже двічі (!) реструктуризував ці кредити. Головою Ощадбанку, який підписав реструктуризацію, обидва рази був чинний голова НБУ Андрій Пишний.
Слідкуйте за рукою майстра.
У 2006 році ТОВ "Три О" отримало початкові $61,6 млн кредитів від двох державних "Ощадбанку" та "Укрексімбанку". Андрій Пишний, який очолює зараз НБУ, тоді обіймав посаду першого заступника голови правління Ощадбанку. Він особисто активно займався угодою і навіть коментував цей кредит російському "Комерсанту".
Із самого початку бенефіціарами комплексу були Вагіф Алієв, Олексій Кучеренко та Сергій Веселов. Але у 2012 році недобудований тоді “Гулівер” придбав Віктор Поліщук, власник мережі магазинів електроніки та побутової техніки “Технополіс”. Про цю угоду писав "Комерсант".
Погашення боргу, отриманого на будівництво "Гулівера", мало відбутися 2025 року. Проте вже після кризи 2014–2016 років Поліщук перестав виплачувати гроші. ЗМІ стверджують, що це сталося зовсім не тому, що він не мав грошей.
Це був скоріше його спосіб ведення бізнесу. У жовтні 2016 року голова НБУ Валерія Гонтарєва офіційно заявила, що Поліщук заборгував українським банкам та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 млрд грн. Заявлялося, що саме з його банку “Михайлівський” через різні підозрілі схеми вивели кошти. Банк збанкрутував, НБУ зафіксував мільярдні махінації з грошима клієнтів. Верховна Рада навіть була змушена ухвалити спецзакон, за рахунок бюджету погасити мільярдні борги перед тисячами ошуканих вкладників банків.
Проте належної реакції з боку влади не було. Дивно, прізвище Поліщука так і не потрапило до списку підозрюваних у цій справі. У списку підсанкційних осіб його також немає.
У листопаді 2016 року право власності на “Гулівер” було заарештовано у рамках справи про банкрутство банку “Михайлівський” . Поліщук заперечував володіння Gulliver, запевняв, що ніколи не був власником компанії "Три О" і називав арешт ТРЦ "сюрпризом". Проте переговори щодо боргів “Гулівера” вів саме Поліщук. І не лише за цими боргами. За даними українських ЗМІ, протягом 2018 року Ощадбанк реструктуризував заборгованість низки компаній, які пов'язували з ним, зокрема "Гулівер", ТОВ "Дієса", ТОВ "Технополіс-1", ТОВ "Техенерготрейд" та ін. Тому реструктуризація боргу для “Гулівера” була не єдиною нагодою співпраці Поліщука з Андрієм Пишним.
Реструктуризацію він тоді одержав. Це було дивно, якщо зважити на те, що Поліщук не платив за попереднім боргом. Але ж факт.
Існує певна плутанина за сумами кредитів. За деякими даними, за ті роки борг зріс до понад $200 мільйонів, за іншими – навіть до $441 мільйона. Більшу частину фінансування виділив Ощадбанк ($353 млн, за поточним курсом — 12,9 млрд грн), а приблизно чверть інвестицій зробив інший державний банк – Укрексімбанк.
У вересні 2016 року екс-чиновник Мінфіну надав інформацію про те, що кредит Ощадбанку для передбачуваного родича Медведєва становив $460 мільйонів, а ринкова вартість заставного майна становила майже половину цієї суми. Справді, у виписці з реєстру прав власності на нерухоме майно сума боргу була $440,99 млн: $352,79 млн перед Ощадбанком і $88,2 млн перед Укрексімбанком.
Реструктуризація була помітною не тільки через збільшення сум. У березні 2016 року газета “Дзеркало тижня” писала, що кредит власникам “Гулівера” встановлений за низькою ставкою в 9%, тоді як ставки на ринку досягали 30%, а термін виплати продовжено до грудня 2025 року, що дуже незвичайно для українського ринку. .
Андрій Пишний, який уже очолював Ощадбанк, тоді утримався від коментарів журналістам, чому власники Гулівера отримали такі пільги, але пізніше зазначив, що всі рішення щодо кредитів приймалися кредитним комітетом і правлінням банку за участю куратора НБУ.
То був не кінець історії.
У 2018 році знову виявилося, що незважаючи на ці виняткові умови, борги знову не сплачуються. Держбанки ініціювали аукціон із продажу заставного майна за ці кредити, зокрема ТЦ “Гулівер”. Восени 2018 року "Ощадбанк" та "Укрексімбанк" виставили на продаж права та вимоги щодо кредитів під заставу майна ТЦ "Гулівер". Стартова ціна становила 18,2 млрд грн. Проте оголошений аукціон також не відбувся, як і минулого разу. Сталася ж дивна справа, про яку ми дізналися лише пізніше. Відбулася нова реструктуризація.
2020 року група журналістів-розслідувачів “Наші гроші” оприлюднила витяг з держреєстру прав на нерухоме майно, в якому йдеться про борг “Гулівера” перед “Ощадбанком” на $537,2 млн, а перед “Укрексімбанком” — на $137,8 млн. (тобто загалом – $675 млн). Загальна заборгованість за проектом Поліщука перед двома держбанками сягнула $674,99 млн.
Саме так! Незважаючи на погану кредитну історію Поліщука та “Гулівера”, “Ощадбанк” на чолі з Андрієм Пишним не лише відстрочив погашення боргу, а ще навіть збільшив терміни кредитування.
Крім того, власник Гулівера отримав нові, фантастичні для українського ринку умови нових кредитів. Згідно з оприлюдненими документами термін погашення заборгованості компанії перед держбанками продовжено до січня 2044 року, а ставка кредиту встановлена на рівні 3,65% у всіх валютах. Це ще менше, ніж минулого разу.
Що означало цю угоду для Поліщука у реаліях українського бізнесу? Реструктуризацію до 2044 р. фактично можна трактувати, що кредит ніколи не буде повернено. Надані процентні ставки також були відверто неринковими. Таку щедру пропозицію не міг отримати навіть найприбутковіший легальний бізнес в Україні. Зазвичай, такі угоди для державних банків свідчать про корупцію.
І ось у грудні 2022 року ці підозри виправдалися. Поліщук утретє перестав платити за кредитом.
Не дивно, що через такі кредити Ощадбанк має одні з найгірших показників NPL на ринку і регулярно вимагає від власника – українського уряду – надати йому чергову порцію капіталу з державного бюджету.
Тепер подивіться на ці факти і дайте відповідь на запитання: чи має така справа бути цікавою для НАБУ? Є колишній голова Ощадбанку Андрій Пишний, який двічі влаштував вкрай незрозумілу реструктуризацію. Враховуючи, що Ощадбанк належить державі, можна підозрювати корупцію на дуже високому рівні.
Приклад другий. “Платинум” та Катерина Рожкова
Поважний одесит Борис Кауфман із часів Януковича володіє часткою у тютюновому монополісті "Тедіс-Україна". А ще з 2013 року він володів "Платінум Банком", колись одним із лідерів у кредитуванні на покупку холодильників та пральних машинок. Коли розпочався “банкопад”, цей банк мав бути ліквідований у 2015 році. Але його тримали на плаву ще два роки. Це стало можливим завдяки Катерині Рожковій, яка з того часу і сьогодні обіймає посаду першої заступникки голови НБУ.
2015 року Рожкова прийшла до команди Валерії Гонтарєвої з посади голови правління… “Платинума”. Далі вона всупереч усім показникам не дозволяла визнавати банк неплатоспроможним. Катерина мала щонайменше дві причини робити це. Перша — це власна репутація, бо голова банку, яка збанкрутувала, не мала б права обіймати високу посаду. Друге — це, напевно, прохання пана Кауфмана, який саме намагався замінити себе підставними “фунтами”, щоб не мати потім проблем із Фондом гарантування вкладів. Проблеми мають статися через те, що всередині “Платинуму” не залишилося нічого, лише борги. Швидше за все, події розгорталися за сценарієм Поліщука та “Михайлівського” — кому винен, прощаю.
Напрочуд усе вдалося. Завдяки підтримці Гонтарєвої НБУ "не помітив" Рожкову у зв'язках із "Платинумом".
Це було дивно, бо тоді репутації позбавляли сотні банкірів навіть за менші речі, ніж вона робила (список буде далі). Але факт, колишня керівниця банку пані Катерина виявилася непричетною. Кауфману також вдалося переоформити банк на підставних осіб, і сьогодні він стверджує, що ніколи не мав жодного відношення до “Платинуму”. Ну а спустошений банк НБУ нарешті визнав банкрутом.
На руїни прийшов Фонд гарантування та виплатив вкладникам понад 4,8 млрд грн. Це були державні гроші, запозичені Фондом із державного бюджету. Я не знаю, скільки зрештою приніс продаж активів банку — думаю, що навіть не половину від 4,8 мільярдів. Але відома інша цифра. "Сума вимог кредиторів Банку, які залишаються незадоволеними через недостатність його активів, становить близько 5,4 млрд грн" (ФГВФО).
І ще одна сума відома. У суді Фонд гарантування вимагає з Рожковою та ще одинадцяти колишніх співробітників “Платинуму” 1,5 млрд. Формулювання позову – “за фактом заподіяння майнової шкоди відповідачами як посадовими особами “Платінум Банк” внаслідок ухвалення ними необґрунтованих та недобросовісних рішень”.
Що то були за рішення? Наприклад, пані Рожкова ухвалювала рішення про перенесення сплати нарахованих відсотків за кредитними договорами, оформлення “сміттєвих” застав за виданими кредитами тощо. Все це завдало “Платинуму” збитків у розмірі понад 1,47 мільярда гривень.
Чи були ці факти відомі Валерії Гонтарєвій, коли та призначала Рожкову своєю правою рукою? 200%. Чи могла особа, за якою знайдені такі факти, бути другою людиною в НБУ та керувати банківським наглядом? Звичайно, ні. Але було й досі їсти.
Багато хто вже забув про “плівки Рожкової”, які НАБУ визнало “хибними”. Це розслідування просто припинилося, навіть не розпочавшись. Чим займалася Катерина усі ці роки? Думаю, що тим самим, ніж на плівках. Але НАБУ це було нецікаво. Чому? Як версія, через її добрі стосунки з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком. Власне, та сама історія і в Пишного.
А ще пані Рожковій неймовірно щастить у судах. Роками вона вигравала суди Фонду гарантування. Наприклад, 18 січня 2023 року Господарський суд міста Києва відмовив Фонду у задоволенні позову. 12 червня Фонд виграв апеляцію, і суд наказав стягнути солідарно з Рожковою та ще 11 осіб збитків у розмірі 1,477 млрд грн. Суд зазначив, що відповідачі не діяли сумлінно та розумно за зміни умов спірних кредитних договорів. Рішення керівників призвели до знецінення активів банку, а зрештою до втрат державного бюджету. Але… то був не остаточний суд.
У листопаді 2023 року справу надто складну передали на розгляд колегії з 7-ми суддів, а розгляд призначили на 10 січня 2024 року. Щось підказує мені, що і це не буде останнє засідання, а Рожкова продовжить обіймати посаду першої заступниці голови НБУ.
Чи не цікаво НАБУ, чому пані Рожкова так міцно тримається? Які рішення ухвалює і для кого? Я не сперечаюся, вона добрий фахівець, мабуть, навіть найкращий у всьому НБУ. Але це не привід, щоб НАБУ роками (!) заплющувало очі на людину, через яку (з чуток) вирішувалися питання з НБУ.
Відтак є дві посадові особи вищого рангу НБУ, яких “не помічає” НАБУ. Чому я вибрав саме НБУ? Принаймні тому, що Бюро надто завзято розслідує справу колишнього голови Нацбанку Кирила Шевченка. Заради нього слідство навіть пішло на певні маніпуляції, прирівнявши співробітників “Укргазбанку” до злочинної організації. Але кейс, за який наздоганяють Шевченка, був набагато дрібнішим за кейсів Пишного та Рожкової, що я привів вище.
Скажете, збіг? Для традиційних правоохоронців існує досить легке пояснення такого збігу, бо немає такої команди. Якщо людина належить до влади, то зазвичай силовики її не турбують, хоча, напевно, документують, щоб у потрібний момент, якщо отримають команду…
Щодо НАБУ, до речі, теж існують певні чутки. Кажуть, що НАБУ справді не бере грошей. Від фігурантів, принаймні. Однак домовитися начебто можливо одним із двох способів. Перший – звернутись на Банкову, і там певна особа вирішить ваші проблеми.
Звичайно, ви повинні бути не просто вдячні, а дуже вдячні. Другий спосіб – ви можете задонатити на дрони через UNITED24. Так, наприклад, зробили Злочевський у справі "Буризму" та Ігнатенко у справі "Укргазу". Але щось мені підказує, що лише перерахувати – замало.
Ще раз це чутки. Але якщо вони бодай частково схожі на правду, то що змінить збільшення кадрового складу НАБУ? У великих справах та результативності – певен, нічого. Хто йде до Офісу президента і має добрі стосунки – продовжують працювати. Ті, хто не йдуть – або залишають країну, або сидять у СІЗО. Ось чому немає ні Пишного, ні Рожкової проблем з НАБУ. А що послав Єрмака Шевченка жоден донат на UNITED24 не допоможе.
Як усьому цьому може стати на заваді збільшення кадрового складу, якщо заступник голови антикорупційного органу регулярно зустрічається з керівництвом дорадчого органу (що давно став виконавчим)?
