Причиною звільнення депутатів з Верховної Ради може бути інфляція мандатів

Кількість депутатів у Верховній Раді скорочується, і у грудні троє з них подали у відставку. Мажоритарники Максим Єфімов та Дмитро Шпенов, а також Віталій Данилов відмовилися від своїх мандатів за списками «Батьківщини». Тепер у парламенті залишився 401 народний обранець. Вже 51 депутат втратив свої повноваження за все скликання. У 2019 році це переважно стосувалося депутатів від політичної партії «Слуга народу», яких призначали в уряд чи інші державні органи.

Друга хвиля була після повномасштабного вторгнення, і тут переважно були представники забороненої ОПЗЖ за власною заявою. І, схоже, ми на порозі третьої хвилі. За даними «Апострофа», є й інші депутати, які хочуть скласти мандат, однак із різних причин затягують. Чому депутати знову почали складати мандати.

«У кожного своя доля»

Спочатку трохи про відставників. Усі троє – старожили парламенту. І хоч кожна біографія є унікальною, але багато в чому – це відображення колективного портрета тих, хто залишає Верховну Раду добровільно.

Віталій Данилов тісно пов'язаний із Харківщиною. Був народним депутатом чотирьох останніх скликань за списками «Батьківщини». Мав інтереси у нафтовидобувній сфері.

Він довго тримав франшизу Батьківщини в регіоні, але далеко не на перших ролях. Із початком війни активно розкручував іменний благодійний фонд. Я так розумію, по ньому сильно вдарило припинення видобутку на Сахалінському родовищі, можливо, це і стало одним із приводів зняття мандату», — зазначає співрозмовник «Апострофа» у харківському політикумі.

Невелика довідка: у квітні цього року суд заарештував корпоративні права трьох підприємств: ТОВ «Сахалінське», а також ТОВ «Сіріус-1» та ТОВ «Іст Юроуп Петролеум», що належить Віталію Данилову. Їх підозрюють у незаконному присвоєнні газу Сахалінського нафтогазового родовища. Активи підприємств передали до управління Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА).

Дмитро Шпенов – мабуть, найбільш одіозна із усіх трьох особистість. Також починав у Харкові, але родом із Кривого Рогу, був нардепом від Партії регіонів, потім у трьох скликаннях обирався як самовисуванець у 37 окрузі на Дніпропетровщині. Відзначився як автор «закону про референдум» часів Януковича.

На думку політолога та соціолога з Харкова Дениса Подьячова, «харківський слід» у фігурах двох із трьох особливо шукати не варто.

«Шпенов політичну кар'єру взагалі будував як представник Дніпропетровської області, у Харкові має лише освіту та початок трудового стажу», — каже експерт.

Максим Єфімов – ще один колишній регіонал. Від партії Януковича у 2007-2014 роках був депутатом Краматорської міської ради. Але після Революції гідності зайшов до парламенту як самовисуванець на 48-му окрузі в тому ж Краматорську. Потім приєднався до фракції «Блоку Петра Порошенка», а у цьому скликанні був членом депутатської групи «Відновлення України».

За словами місцевого журналіста, координатора Центру громадського контролю "Дій-Краматорськ" Андрія Романенка, Максим Єфімов є фактичним господарем округу.

«Міський голова, зараз голова військової адміністрації – це його людина. Його друг ще здається зі шкільних років. Щодо мети, мені здається, що це якась така сукупна історія: по-перше, у Раді особливо нічого робити. Якщо він глибше занурений у процеси, які ми не бачимо, а він бачить, я так розумію, що грошей там найближчі роки не буде, а друга частина цілком можливо, що це просто спроба виїхати в комфортніші умови проживання. На окрузі у публічній площині його не було дуже давно», – розповідає Андрій Романенко.

Мотиви залишати Раду

Як і належить представницькому органу влади, Верховна Рада дуже неоднорідна. Мотиви йти до парламенту у всіх були різні. І, можливо, саме це дозволило депутатам досить добре відпрацювати, принаймні, перший рік Великої війни. Але зараз є дещо спільне.

«Повноваження залишається все менше, а відповідальність залишається такою ж високою», — зазначає у коментарі «Апострофу» Ігор Попов, експерт Українського інституту майбутнього, а в минулому голова правління Комітету виборців України та народний депутат VIII скликання.

За дивним (чи ні) збігом обставин Верховна Рада проголосувала за відставку всіх трьох нардепів за два дні до відкриття публічного доступу до декларацій. Але, на думку парламентського аналітика Руху «ЧЕСНО» Олександра Саліженка, фактор поновлення декларування та публічності реєстру не відіграє такої кардинальної ролі. Хоча загалом для частини народних депутатів мандат втратив свою цінність.

«Це вже не гарантія, що правоохоронці тебе не чіпатимуть, з іншими органами не буде жодних проблем. Ми бачимо низку проваджень стосовно народних депутатів як від «Слуги народу», так і від ОПЗЖ, починаючи від проваджень про шахрайство, корупційні злочини, закінчуючи підозрами у державній зраді. Частині народних депутатів простіше відмовитися від мандату та займатися чимось іншим, ніж ходити до парламенту, ходити під пильною увагою суспільства, журналістів, військових у тому числі. Для таких депутатів мандат був більшим тягарем, ніж досягненням», — зазначає Олександр Саліженко.

За словами Дениса Подв'ячова, «втомленими від війни» почуватися можуть не тільки прості представники окремих верств населення, а й ті, хто, здавалося б, мав демонструвати приклад стійкості.

«В умовах коли частина народних обранців висувалися до парламенту або з метою отримання імунітету, або з метою так би мовити «заробітку» на голосуваннях після останніх резонансних випадків (історія з Дубинським, історія з перетином кордону Порошенка та ін.) могла вирішити, що мандат за поточних умов більше не вирішує тих «завдань», заради яких вони проходили у ВРУ» , — додає Денис Подвячов.

Не менш важливим є і психологічний фактор.

«Багато в чому це наслідок наступу на статус депутата. Тобто йде кампанія цькування фактично. Повернення електронних декларацій, довічний ПЕП це створює психологічну атмосферу того, що нібито ці люди втратили презумпцію невинності. Це звичайно ображає. Звичайно, не головним, але одним із факторів стає складніша процедура виїзду за кордон», – каже експерт.

Депутатів менше, роботи стільки ж

Коли депутати складають мандати, їм на зміну мають прийти інші. Але так відбувається не завжди. Якщо у відставку йде «списочник», то мандат отримує людина, яка наступає у списку. Але це не стосується переліку колишньої ОПЗЖ. Крім того, для заміни «мажоритарників» потрібно проводити нові вибори, що неможливо під час воєнного стану. Тож виходить, що кількість нардепів поступово зменшується.

«Це справді рекордно мала кількість депутатів, але якщо виходити з результатів роботи чи формальної точки зору. то погрози немає. За Конституцією має бути 450 народних депутатів. У той же час, інша стаття Конституції каже, що парламент повноважний, якщо обрано та працюють дві третини народних депутатів — це 300 і більше голосів. І ми бачимо, що майже на кожному засіданні є частина голосувань, ухвалених конституційною більшістю. Минулого року рішень було майже 40%», — наголошує Олександр Саліженко.

Але в перспективі це створює проблему збору кворуму. Щоб Верховна Рада ухвалювала рішення. у залі має бути щонайменше дві третини її конституційного складу – 300 депутатів.

«Якщо навіть 401 живий, то згідно зі статистикою означає, що людина 20-30 будуть хворі або не зможуть набути чинності будь-яких форс-мажорних обставин, ще 10-20 у відрядженнях відповідно збиратиму кворум все важче», — наголосив Ігор Попов. .

Ще один цікавий момент. Максим Єфімов був співголовою депутатської групи «Відновлення України» і, власне, його заява про припинення повноважень ставить під загрозу існування депутатської групи в цілому, адже в ній було 17 депутатів — мінімальна можлива кількість. Згідно з регламентом, є 15 днів, щоб до групи хтось приєднався. А якщо ні, то всі члени «Відновлення України» стануть позафракційними.

Це такі начебто дрібні речі, але вони все ж таки створюють певну перевагу і преференції.

«Це право брати участь у погоджувальній нараді чи запис на виступи з трибуни чи з місця. Колективні звернення від групи чи фракції — це вагоміше, ніж коли звертається один народний депутат», — каже Олександр Саліженко.

Колись В'ячеслав Чорновіл поділяв партії та депутатів на ідеологічні та «до корита». Коли це корито дістається надто великою ціною або взагалі недоступне, відбувається самоочищення парламенту. Інша річ, що доброчесні та водночас професійні не завжди готові йти до Ради.

«Нам дуже важливо зберегти парламентаризм, тому що влада з кожним скликанням йде з парламенту і рішення ухвалюються поза парламентом. Це неправильно й загроза українській демократії. Незважаючи на те, що у нас можуть бути претензії до конкретних депутатів чи до якихось фракцій, чи до парламенту як до органу, потрібно його зберігати, більш того, посилювати» , — робить висновок Ігор Попов.