Після відкриття шляху до Євросоюзу для України постає питання, що робити далі

Після зусиль законодавців, тепер настав час для виконавчої влади взяти ініціативу у свої руки та втілити закони в життя.

Саміт Європейської ради 14 грудня ухвалив історичне рішення щодо України . Але з початку переговорів до реального вступу потрібно ще багато зробити. І якщо українські законодавці свою роботу фактично виконали, то тепер розпочинається етап торговельно-економічних переговорів. Які кроки мають бути зроблені, щоб Євросоюз став ще ближчим до України – в ефірі Апостроф TV пояснив голова Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав Божко.

Усередині ЄС виник політичний консенсус, який дозволив подолати позицію Угорщини. І Орбан, замість блокувати рішення, залишив зал перед голосуванням. А консенсус виходить із європейського середовища. Берлін, Париж, Брюссель на найвищому рівні вирішили, що час просувати цей процес.

Щодо семи кроків України, які потрібно було виконати. Це формальний критерій, проте не є тлом консенсусу, а скоріше геополітична обстановка, що складається в Європі.

Наш потенційний вступ до ЄС значною мірою базується на виконанні Угоди про асоціацію, яку писали ще більше 10 років тому, потім відкладали, але підписали. Тобто по суті той масив зобов'язань, які Україна мала брати на себе в законодавчій сфері, вже практично виконано. Далі переговорний процес базується не на законодавчої діяльності, але в міжурядовому согласовании. Вирішуються питання торгових квот, різноманітних експортних та інших обмежень. Тому що, вливаючись до Євросоюзу, ми так чи інакше приєднуємося до великого спільного ринку, який має бути врегульований заздалегідь з обох боків.

Умовно кажучи, торговельно-економічні переговори далі і будуть основною роботою для обох сторін, тому що законодавчий етап завершився і починається, так би мовити, виконавчий. Реалізація урядового етапу передбачає балансування показників, тобто розуміння, де Європа може поступитися, де ми маємо поступитися. І вже після завершення цього етапу можна буде сказати, що залишилися символічні аспекти.

Взагалі, вступ до ЄС – це історія не про те, що треба бути дуже високорозвиненою державою, як нам здається. Це хибне уявлення. Насамперед, потрібно відповідати європейським нормам. Не дотягувати до певного абстрактного рівня, а врегулювати питання, як це робиться в Європі. Тобто бути взаємосумісними як система. Адже в Євросоюз приймалися і не дуже багаті країни, як Болгарія, Румунія. Та й Польща на момент прийняття була не така багата, як ми бачимо зараз.

І значною мірою в ЄС існують спеціальні механізми спільного фінансування, створені для того, щоб новоприєднаних членів ЄС — менш розвинених — підтягувати до середнього по палаті рівня за кошти багатших членів ЄС. Тому, наприклад, питання рівня життя, якихось додаткових субвенцій для України вирішуватиметься спільно. І значною мірою це і є причиною нашого вступу до ЄС, поза певними абстракціями про цивілізаційний вибір та ідейний шлях України. Тому що вступ до ЄС – це завжди бустер, який надає тобі величезне фінансування на розвиток своїх регіонів, різних галузей, наприклад, підтримка аграрного господарства.

Щодо охорони кордонів – це вимога, скажімо так, митного характеру. І тут ключове питання — чи контролюється оборот, чи Україна не буде джерелом, наприклад, ввезення контрабандою наркотичних речовин. І щоб це встановити — відповідно напрацьовуються певні загальні критерії для охорони кордонів. Наприклад, у нас Державна прикордонна служба за останні роки досить сильно реформувалася та наближалася до європейських зразків. Тому у питанні охорони кордону не виникне жодних стратегічних заперечень до України.

Зараз не стоїть питання про те, чи ведемо ми війну з Росією, чи ні. Тому що зрозуміло, там, де у нас кордон із росією, жодних переходів немає. Але прикордонна служба однаково відстежує спроби контрабанди.