Останніми днями в Україні завершилося кілька гучних судових процесів над колаборантами. У Харкові довічний ув'язнення отримав місцевий чоловік, який у перші дні вторгнення навів російську ракету на будівлю Харківської ОДА. Напередодні аналогічний вирок винесено мешканці Кіровоградщини, яка передавала російським спецслужбам дані про українські оборонні відомства.
Втім, не всі засуджені за співпрацю із ворогом відбувають покарання. Багато зрадників одержують заочні вироки, як, наприклад, нинішній гауляйтер окупованої частини Херсонщини Володимир Сальдо, якому суд призначив покарання у вигляді 15 років ув'язнення.
Громадянські колабораціоністи
Серед засуджених за співпрацю з ворогом багато цілком пересічних громадянських людей, які опинившись на тимчасово окупованих територіях, вирішили піти на співпрацю з ворогом, щоб отримати певну владу та гроші.
Про один із яскравих подібних прикладів днями повідомив Офіс генпрокурора. У деокупованому Куп'янську за державну зраду до 13 років ув'язнення засуджено місцевого жителя, який співпрацював з окупантами. Історія є досить типовою: чоловік свого часу вийшов на пенсію, а до того був працівником дорожньо-транспортної служби України при органах міліції. Втім, після початку тимчасової окупації частини Харківщини у 2022 році чоловік добровільно пішов на роботу до окупантів, обійнявши посаду інспектора так званої дорожньо-патрульної служби.
До його обов'язків входило перевіряти документи на блокпостах, а також оформляти ДТП. Щойно Куп'янськ деокупували, колабораціоніст втік до Харкова, де мешкав у своїх знайомих. У квітні 2023 року йому було заочно повідомлено про підозру, а вже цього літа чоловіка затримали, відправивши до СІЗО. І ось днями він одержав заслужене покарання.
І це не поодинокі випадки, коли за рішенням суду виносяться реальні покарання громадянам України за співпрацю з окупантами. Наприклад, у жовтні 2023 року у Вінниці за державну зраду до 15 років в'язниці з конфіскацією майна було засуджено мешканця Бахмута, який влітку 2022 року добровільно став членом агентурної мережі, яка діяла у Донецькій, Луганській, Миколаївській, Запорізькій та Одеській областях. Цю мережу, до речі, організував колишній міліціонер із Криму, а самі агенти за винагороду збирали розвідувальну інформацію, передаючи її ворогові. Слідство довело, що засуджений напередодні початку оборони Бахмута минулого року збирав інформацію про місця дислокації українських військових та їхню техніку. Згодом ці відомості потрапляли до окупаційних військ, які використовували їх для артилерійських та ракетних ударів по військовослужбовцям ЗСУ. Згодом чоловіка затримала СБУ за місцем проживання та доставила до Вінницької області, де він і отримав 15 років ув'язнення.
Загалом агентурні мережі, що їх створюють росіяни, стосуються не лише залучення до них деяких громадянських українців. Українські спецслужби за останні роки викривали навіть своїх високопосадовців, які виявлялися зрадниками, працюючи на Росію.
Справа екс-генерала Шайтанова
Ще до початку повномасштабної війни, навесні 2020 року, контррозвідка СБУ затримала тоді генерал-майора Служби безпеки України Валерія Шайтанова. Його підозрювали в державній зраді, адже, за даними слідства, Шайтанов був завербованим агентом ФСБ Росії.
Сам Шайтанов був доволі відомою фігурою в українській спецслужбі. Наприклад, саме він був одним із керівників групи спецпідрозділу «Альфа», яка штурмувала Будинок профспілок 18 лютого 2014 року під час Революції гідності. Тоді під час штурму загинуло кілька майданівців. Вже після зміни влади в країні наприкінці зими 2014 року Шайтанов не лише залишився працювати в СБУ, а й отримав генеральське звання. Також ЗМІ писали про те, що навесні 2014 року, коли росія розпочала агресію на Донбасі, саме Валерій Шайтанов як представник спецпідрозділу «Альфа» вів переговори з одним із ватажків терористів Олександром Ходаковським. Восени 2015 року Шайтанов був керівником операції із затримання на той час заступника голови Дніпропетровської ОДА Геннадія Корбана.
І ось навесні 2020 року виявилося, що, за даними слідства, Шайтанов є агентом ФСБ із позивним «Бобиль», який перебував на агентурному зв'язку з якимсь полковником ФСБ Єгоровим, який працював у Департаменті контррозвідувальних операцій 1 служби ФСБ. Цей підрозділ спеціалізувався на плануванні та здійсненні розвідувальних та диверсійно-розвідувальних акцій в Україні та інших державах.
Тоді ж у СБУ заявили, що до обов'язків завербованого Шайтанова входило планування та здійснення терористичних актів в Україні, а за це ФСБ обіцяло йому 200 тис. доларів та паспорт громадянина Росії. Також Шайтанову приписували те, що саме він планував убивство добровольця та керівника миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, котрий воював проти окупантів на Донбасі, Адама Осмаєва. У Росії останнього навіть підозрювали у замаху на Путіна.
А замах на самого Осмаєва та його дружину Аміну Окуєву, яка також була добровольцем АТО, вперше було скоєно у червні 2017 року в Києві. Однак тоді подружжю вдалося вижити. Втім, наприкінці жовтня 2017 року на Київщині на них було скоєно вже другий замах. Тоді був обстріляний автомобіль, в якому їхав Осмаєв з Аміною Окуєвою. Від отриманих пострілів жінка загинула, а сам Осмаєв зазнав вогнепальних поранень, але вижив.
У свою чергу, Шайтанов, за версією слідства, також зливав російським спецслужбам обставини проведення деяких операцій у зоні АТО та ООС, які були до 2020 року, а також вербував старших офіцерів спеціальних та розвідувальних органів України для роботи на ФСБ. Можна припустити, що самого Шайтанова спецслужби Росії завербували ще за часів Януковича, адже на той час російські спецслужби часто «обмінювалися досвідом» з українськими колегами і фактично почувалися в Україні, як удома.
Влітку 2023 року Валерія Шайтанова було засуджено до 12 років в'язниці за державну зраду та закінчений замах на вчинення терористичного акту. Як виявилося вже після повномасштабного вторгнення РФ наприкінці зими 2022 року, в українських спецслужбах на керівних посадах є чимало шайтанових.
Агент Кулініч
Однією з найрезонансніших справ щодо боротьби з агентами Росії в СБУ є затримання за звинуваченням у державній зраді колишнього голови СБУ в Криму Олега Кулініча. Свою посаду він отримав восени 2020 року, а вже через тиждень після 24 лютого 2022 року, коли росіяни окупували більшу частину півдня України, президент звільнив Кулініча з посади голови СБУ у Криму. Влітку 2022 року його затримали за підозрою у державній зраді.
Вже після завершення розслідування у кримінальному провадженні, яке проводило ГБР, виявилося, що Кулініч був довіреною особою Володимира Сівковича, колишнього заступника секретаря Ради нацбезпеки та оборони України, який з 2014 року ховається в Росії. До речі, влітку 2022 року Сівкович також повідомлено про підозру в держзраді. Отож Кулініч, за версією слідства, активно співпрацював із створеним ФСБ та Сівковичем так званим «політичним офісом», завданням якого було впроваджувати «потрібних людей» у різні державні та правоохоронні органи. Звісно, такі «потрібні люди» зрештою так чи інакше працювали на спецслужби Росії. Також Куліничу потрібно було за завданням кураторів вести розвідувально-підривну діяльність проти України, а ще підбурювати громадян України до держзради.
Однак найголовніше, що за версією слідства, Олег Кулініч заздалегідь знав про те, що росіяни вчинять напад на південь України з тимчасово окупованого Криму. Однак ретельно приховував цю інформацію від вищого керівництва СБУ. Більше того, коли наступ окупантів уже розпочався, Кулініч взагалі не вживав жодних заходів, щоб захистити південні області країни, а також навмисно не повідомляв свого керівництва про реальний стан справ на півдні України. Примітно, що під час вторгнення Росії 24 лютого 2022 року сам Кулініч втік до Києва. Наразі він перебуває у СІЗО, чекаючи на вирок, а його справу влітку цього року передано до суду.
Загалом Кулініч був доволі важливим елементом у підривній діяльності росіян проти України. За версією правоохоронців, він мав протягнути на посаду одного з керівників СБУ ще одного ймовірного агента Росії — Андрія Наумова.
Екс-генерал Наумов, який втік за кордон
Отже, ще однією «великою рибою», яку підозрюють у державній зраді, є колишній начальник Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрій Наумов, який буквально за кілька годин до повномасштабного вторгнення Росії залишив межі України. Свого часу Наумова називали чи не другою людиною в СБУ, адже такий вплив він мав, очолюючи УВБ спецслужби. До речі, наприкінці березня 2022 року президент Володимир Зеленський у своєму відеозверненні заявив, що Наумов позбавлений звання генерала через те, що він виявився зрадником. У червні 2022 року Наумова було затримано правоохоронцями Сербії за контрабанду незадекларованих цінностей. Тоді ж сербська сторона отримала запит на екстрадицію Наумова, але цього й досі не сталося. Більше того, наприкінці вересня сербський суд призначив Наумову один рік ув'язнення за відмивання грошей. Тому найближчого року екс-чиновника СБУ навряд чи буде доставлено до України.
Цікавим в історії з Наумовим є й те, що він фактично пов'язаний із тим самим Олегом Куліничем — екс-головою СБУ у Криму. Справа в тому, що навесні 2023 року ГБР оприлюднило перехоплену розмову іншого підозрюваного в держзраді Володимира Сівковича з Куліничем. Так вони обговорювали спробу пролобіювати на посаду першого заступника голови СБУ саме Наумова, який мав псевдонім «Мисливець». На щастя цього не сталося, а сам Наумов залишився навіть на посаді начальника ГУ внутрішньої безпеки СБУ влітку 2021 року. Проте ГБР влітку 2022 року вказувало на те, що Наумов міг передати російським спецслужбам інформацію про системи безпеки у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, а ця інформація становить державну таємницю. Справа до того, що до свого приходу до СБУ у 2019 році Наумов очолював державне підприємство «Центр організаційно-технічного та інформаційного забезпечення управління зоною відчуження». Тому можна припустити, що саме на цій посаді він збирав дані щодо системи безпеки у зоні ЧАЕС. Поки що проблема полягає в тому, що колишнього генерала українські правоохоронці не можуть притягнути до відповідальності, адже він, як зазначалося, сидить у в'язниці в Сербії. І це не поодинокий випадок, коли підозрюваних у державній зраді колишніх представників влади в Україні поки що неможливо притягти до відповідальності.
Топ-зрадники у Росії
Одним із найодіозніших серед цієї когорти є колишній народний депутат Андрій Деркач. Ще восени 2022 року його оголосили у розшук за підозрою у державній зраді. Подейкують, що Деркач втік з України ще до початку повномасштабного вторгнення і перебуває в Росії. Влітку 2023 року НАБУ у співпраці з САП завершили розслідування щодо Андрія Деркача, дійшовши висновку, що протягом 2019-2022 років екс-нардеп отримав від спецслужб Росії більше 500 тис. доларів за ведення підривної діяльності проти України. Наприклад, він у публічній площині працював на дискредитацію іміджу України у світі, а також докладав зусиль, щоб погіршувалися дипломатичні відносини між США та Україною, а також ускладнював інтеграцію України до ЄС та НАТО.
Слід зазначити, що отець Андрія Деркача, нині покійний Леонід Деркач, проходив службу у КДБ СРСР. З 1998 до 2001 року він був головою СБУ. Тому можна припустити, звідки «зростають» зв'язки Андрія Деркача зі спецслужбами Росії. До речі, коли у 2006 році Андрій Деркач став президентом «Енергоатому» за дивним збігом обставин, а можливо й ні, в той же час віце-президентом компанії був той самий Олег Кулініч, який зараз очікує на вирок суду за звинуваченням у державній зраді.
А сам Деркач, як нещодавно заявили українські правоохоронці, входив до злочинної групи, яку в Україні організувала російська розвідка. Йдеться про так звану «справу Дубинського». Саме чинного нардепа Олександра Дубинського у листопаді СБУ затримала за підозрою у державній зраді.
Так от, за версією слідства, Дубинський разом із Деркачем мали вказівки від спецслужб Росії розхитувати суспільно-політичну ситуацію в Україні, а також працювати на підрив іміджу України у світі. Одним із прикладів є ціла низка прес-конференцій, під час яких Деркач заявляв про те, що син чинного президента США Джо Байдена Хантер нібито вів в Україні корупційну діяльність, коли був одним із членів ради директорів української енергокомпанії Burisma Group, яка належить міністру часів Януковича Миколі Злочевському.
Вже згаданому Дубинському також оголошено про підозру, але, на відміну від Деркача, його затримали і він уже перебуває в СІЗО, поки триває досудове розслідування.
Отже, як бачимо роботи в українських правоохоронців ще дуже багато, коли йдеться про державних зрадників України. Роками росія створювала агентурні мережі в Україні, до яких входили не лише цивільні, а й високопосадовці різних рівнів із різних державних структур. І якщо ті агенти, які перебувають в Україні, можуть бути затримані та засуджені за держзраду, тобто багато випадків, коли ці держзрадники перебувають за кордоном.
Більше того, якщо вони перебувають у Росії, як той самий Деркач чи Сівкович, повернути їх в Україну зараз практично неможливо. Не забувайте і про те, що ще кілька років тому підозри у державній зраді були оголошені, наприклад, колишнім міністрам оборони України Павлу Лебедєву та Дмитру Саламатіну. Перший очолював Міноборони з 2012 до 2014 року, а другий був його попередником, керуючи міністерством протягом 2012 року, а до того очолював «Укроборонпром». Зараз і Лебедєв, і Саламатін перебувають у розшуку, ховаючись у Росії.
Таку ж підозру у державній зраді, нагадаємо, отримував екс-глава уряду України Микола Азаров. Янукович взагалі за рішенням суду ще у 2019 році отримав 13 років за державну зраду, але у в'язниці не сидить саме тому, що ховається у Росії.
Крім того, за наявною інформацією, у Росії зараз ховається колишній голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, а один із лідерів ОПЗЖ Вадим Рабінович — в Ізраїлі.
Як бачимо, українські правоохоронці та суди може й не надто швидко, але працюють та виносять вироки зрадникам. Втім, далеко не всі одержують реальне покарання. Поки що вдається уникнути відповідальності тим, хто встиг втекти за межі України. Чи то ще до початку повномасштабного вторгнення, що характерно для багатьох високопоставлених колабораціоністів, чи втік уже з окупаційними військами від ЗСУ.
Водночас, зараз тисячі справ щодо колабораціоністів зараз на стадії розслідування і дуже важливо, щоб і ці справи не потонули в бюрократичній рутині Адже суспільство вимагає справедливого суду для всіх, хто співпрацював з окупантами.
