Внаслідок гучної банківської кризи 2014-2015 років в Україні було ліквідовано близько сотні банків. «Укрінбанк», напевно, єдиний, який досі бореться за справедливість, давно отримавши судове рішення про незаконність його ліквідації, яке, як виявилося, неможливо виконати.
Однак ця історія набагато масштабніша, ніж багаторічна сага про один банк, яким би надійним і старим він не був. Це яскраве свідчення реалізації корупційного механізму ліквідації банків із використанням держави, спрямованої на те, щоб перекроїти банківський ринок та безкарно скористатися чужими активами. У цій історії йдеться про фактично вкрадені мільярди і тисячі ошуканих вкладників, які досі не дочекалися справедливості.
Банківська криза 2014-2015 років
ПАТ "Укрінбанк" - один із найстаріших банків в Україні. Він виник далекого 1989-го року, ще до проголошення Україною Незалежності.
Банк працював і активно розвивався, хоча велика фінансова криза 2008-2010 років і зачепила її, але отримавши кредит рефінансування від НБУ у розмірі 500 млн грн, банку вдалося не тільки не втратити свої позиції на ринку, а навіть єдиному серед українських банків повернути його достроково. .
На момент початку другої великої кризи банківської системи 2014-2016 років, переважно викликаної анексією частини українських територій, а з ними і майна та активів банків, частка «Укрінбанку» займала трохи більше 1% вітчизняного банківського ринку.
На початок 2015 року баланс «Укрінбанку» становив 5,7 млрд. грн., що на той момент було еквівалентом 712,5 млн. доларів США. Серед клієнтів банку був реальний бізнес, наприклад, ПрАТ «Оболонь», Севастопольський судноремонтний завод, ПАТ «Лісмаш», ПАТ «Красилівський завод „Точмаш“, облавтодори тощо.
Однак тимчасова окупація Криму, частин Луганської та Донецької областей призвела до втрати 30% активів «Укрінбанку» у вигляді нерухомості, кредитів, виданих мешканцям та юридичним особам цих територій.
Що мала зробити держава в такій ситуації? Забезпечити тимчасову підтримку, наприклад, надати рефінансування тощо. Натомість НБУ провів так званий шоковий аудит. Було висунуто вимогу збільшити резерви на суму 500 млн. грн. Банк розпочав пошук інвестора та знайшов аж трьох: американську, британську та ізраїльську компанії. Згідно з чинним законодавством, НБУ має надати дозвіл на залучення коштів іноземних інвесторів до українського банку. Ізраїльська компанія все ж таки дійшла до кінця тривалих та численних переговорів і навіть попереджень з боку НБУ про те, що інвестиції в український бізнес під час банкопаду ризиковані.
14 грудня 2015 року НБУ офіційно надав дозвіл на залучення 50 млн дол. США інвестицій в «Укрінбанк» як частину плану фінансового оздоровлення та погодив терміни для такого залучення.
На це інвесторам та банку було надано місяць. Проте вже 24 грудня — через 10 днів після ухвалення рішення про надання дозволу інвестору залучити кошти до «Укрінбанку». ліквідації.
Для банку це стало, м'яко кажучи, неприємною несподіванкою. Інвестор цього рішення, звісно, не зрозумів. Спроби провести переговори з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб зробили ще більше сумнівів. Щоб отримати можливість взяти участь уже у санації банку, інвестору запропонували додатково внести на рахунок Фонду без будь-яких гарантій повернення коштів... 30 млн. грн. для того, «щоб йому повірили».
Як можна зрозуміти такі рішення? Що змінилося за десять днів? Чому НБУ не дотримувався власного рішення?
Насамперед рішення про ліквідацію банків приймали не суди, а регулятор. Вони їх і виконували. Тому очевидно, що мав місце очевидний конфлікт інтересів, який створив широке поле для зловживань.
Що стало основою?
Незважаючи на те, що банк у результаті окупації втратив третину активів, частина великих позичальників прагнула повернути кредити заздалегідь і вони це робили.
Банк намагався втриматися, ніхто з його акціонерів не мав наміру вивести кошти і виїхати у Відень чи Лондон, як багато хто вчинив. Навпаки, банк намагався зберегти активи та виплачувати вкладникам борги за рахунок коштів тих позичальників, які гасили кредити.
Бізнесу під час кризи ніколи було чекати, хтось планував вихід на IPO, хтось хотів взяти новий кредит в іншому банку і був зацікавлений у чистій кредитній історії, хтось хотів продати заставне майно, щоб вкластися в інший проект. Справи йшли своїм ходом.
Проте процес ліквідації банку, який несподівано для всіх запущений НБУ, означав початок катастрофи. Адже, як наслідок, банк припиняє здійснювати будь-які банківські операції. НБУ призначає ліквідатора. Ліквідатор має забезпечити виплату коштів кредиторам банку у межах наявних активів.
Усі активи банку оцінюються, і основі здійснюється виплата коштів кредиторам. Пріоритетність виплат визначається законодавством, зазвичай насамперед виплачуються кошти вкладникам фізичним особам у межах гарантованої суми.
Банк втрачає ліцензію на банківську справу, механізм повернення якої навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення просто… не передбачено.
Ліквідація банку є крайнім заходом, який застосовується у випадках, коли він не може виконувати свої зобов'язання перед клієнтами та кредиторами або порушує вимоги законодавства та нормативно-правових актів НБУ.
Як ми бачимо, щодо «Укрінбанку» НБУ було прийнято з різницею в 10 днів два не просто досить суперечливі, а діаметрально протилежні рішення. Підстав для запровадження у банку тимчасової адміністрації не було, що підтвердилося у судових процесах, ініційованих акціонерами банку проти НБУ. Але це не завадило розпочати щодо нього процес ліквідації.
Дивна математика регуляторів
НБУ чомусь вибрав позицію не підтримувати банк, який, незважаючи на кризу, тримався на плаву, не надавати кредит на рефінансування, не залучати інвестиційний капітал, не приймати план виходу з кризи, а одразу — ліквідувати. Стрімко та цілеспрямовано.
Що було далі? Акціонери банку подали позов до суду про визнання незаконними рішення, якими НБУ спочатку запроваджує тимчасову адміністрацію, а через 3 місяці запускає процес ліквідації.
І тут у гру вступає Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. За три місяці, які пройшли після ухвалення рішення НБУ, Фонд півмільярдними траншами виплатив борги фізособам, але лише в межах гарантованої суми відшкодування вкладу у розмірі 200 000 гривень!
Арифметика тут досить проста та цинічна. За умови, що процес ліквідації необоротний, ті, хто очолювали його, швидко та безкарно скористалися можливістю розпорядитися активами банку.
Банки платять у Фонд 3% від портфеля вкладів фізичних осіб, що гарантує повернення громадянам їхніх вкладів, але не більше ніж 200 тисяч гривень кожному. Фонд спочатку отримує кредит у Мінфіні для виплати вкладникам, а згодом намагається повернути свої кошти за рахунок активів банку. Тому банк мав активів на понад 5 млрд грн, з яких 3,5 млрд грн — депозитний портфель населення. Лише 1,7 млрд грн мали бути сплачені фондом вкладникам.
Проста математика. Гарний бізнес?
Водночас, «Укрінбанк» домагається визнання постанов НБУ незаконними у всіх трьох судових інстанціях. 8 серпня 2019 року «Укрінбанк» отримав остаточне рішення щодо незаконності ліквідації.
Як ви вважаєте, хтось поніс за це покарання?
Чи, можливо, було відновлено ліцензію? Позиція регулятора така — відповідного механізму не передбачено.
Як це? Адже на коні мільярди доларів?
Як справедливо зауважував свого часу Карл Маркс, немає злочину, на який не пішов би капітал, якщо рентабельність перевищує 300%.
Чи не для цього й замислювався весь простий, як рекет 90-х, механізм користуючись кризою, перекроїти банківський ринок і безкарно на ньому поживитися?
Ще одне важливе питання: якщо механізму реституції, тобто повернення до початкового стану, не існує, що в цьому випадку є справедливістю для бізнесу, держави, позичальників, а головне вкладників банку?
У цій сфері величезні прогалини, але держава, законодавець має дати відповідь на це питання.
У той же час хтось отримав подарунок долі у вигляді можливості викупити свій кредит за 5% вартості…
Заставне майно за безцінь виставляють на торги. Зазвичай тут харчуються або спекулянти, або великі позичальники.
Крім того, останній, так званий «антиколомойський», закон взагалі перекладає на акціонерів фінансову відповідальність за непогашені внаслідок ліквідації банку збитки. При тому, що акціонери банку не беруть участі ні в оцінці, ні в реалізації цього механізму Фондом.
Мало того, що ліквідація банку була безпідставною і призвела до втрати вкладниками своїх коштів, для багатьох сімей це рішення стало трагедією.
Лише один приклад. Вкладник банку - колишній пілот, який заробив шестизначну суму в доларах США під час роботи в Африці. Він сподівався забезпечити гідне майбутнє сім'ї та безбідну старість собі. Натомість отримав від Фонду 200 тисяч грн і за рік судового позову буквально згорів від стресу, помер, не дочекавшись справедливого вирішення питання із поверненням боргу. Його дружина та дочка судяться досі.
Велика гра Великої палати НД
Не виключено, що вся ця операція «ліквідація» і стала результатом впливу великих позичальників та адмінресурсу, які спільними діями вирішили перетягнути на себе кредитний портфель та активи банку. Для цього було використано навіть дуже логічне рішення акціонерів «Укрінбанку», виключити з найменування юридичної особи слово «банк», у зв'язку з чим юридична особа отримала змінену назву Публічне акціонерне товариство «Укрінком». Зазначене рішення акціонерів ґрунтувалося на положеннях банківського законодавства про заборону використання слова "банк" у найменуванні юридичної особи, яка не має банківської ліцензії.
В одному зі своїх рішень Велика палата Верховного суду з подання Фонду несподівано встановлює, що «Укрінбанк» та «Укрінком» — це дві різні юридичні особи. Хоча йшлося лише про перейменування. Код ЄДРПОУ юрособи не змінювався.
У розвиток Велика палата Верховного суду вирішила також, що всі вимоги Укрінкому до позичальників Укрінбанку на цій підставі є незаконними.
Це рішення, яке неможливо оскаржити, було винесено за переваги в 1 голос та за існування 9 (!) окремих думок незгодних суддів. Але воно створило порушення принципу правової визначеності для колишнього банку і унеможливило стягнення надалі заборгованості.
То що ж упало на чашу терезів сліпої Феміди? Загадка Але якщо правові позиції Великої палати створюють правові колізії, чи є сенс у цій, по суті, четвертій судовій інстанції, скомпонованій дивним чином із представників усіх юрисдикцій, і яким має бути механізм усунення цих проблем? Симптоматично, що господарники проголосували проти цього рішення, а представники кримінальної юстиції, спеціалізація яких до цієї справи — аж ніяк, проголосували «за».
Це питання досі обговорюється в юридичному середовищі, хоча з моменту винесення рішення минуло вже 5 років.
Протягом цих років поки що ніхто не може стягнути борги, ні Фонд, ні «Укрінком», позичальники продовжують користуватися кредитними канікулами, а вкладники по суті оплачують перерозподіл банківського ринку зі своїх рахунків.
Тож чи не настав час для змін та виправлення власних помилок?
Що далі?
Як видно, фінустанова не здається і готова працювати з позичальниками, готова гасити борги перед вкладниками, борги, що накопичилися Фондом, і далі шукає справедливості в судах.
Але чи законодавцеві є про що подумати Чи ефективним є механізм ліквідації?
Як бути з тими активами, які через рішення ВП залежали до правової невизначеності? І хто має захистити у цій ситуації інтереси громадян, держави, інвесторів?
«Укрінком» не здається і має власний план виходу із ситуації. Але видається, що і держава, і національні регулятори, очевидно, заборгували банку та його вкладникам елементарну справедливість. Нині слово знову за Верховним судом. І багато хто з нетерпінням чекає, чи переможе в цьому кейсі справедливість і законність, чи знову візьме гору інтерес деяких великих позичальників банку, які в результаті цих усіх перипетій отримали шикарні кредитні канікули тривалістю вже понад 7 років і плекають надію взагалі позбутися боргів. Ми дізнаємося про це вже найближчими днями.
